Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" листопада 2014 р. м. Київ К-29951/10

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України

в складі: головуючий - Стародуб О.П.,

судді - Олексієнко М.М., Юрченко В.В.,

секретар судового засідання - Василенко І.О.,

розглянувши в судовому засіданні касаційну скаргу Державної судової адміністрації України на постанову окружного адміністративного суду м. Севастополя від 20.01.2010р. та постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2010р. у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Господарського суду м. Севастополя, третя особа - Кабінет Міністрів України, про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості із грошового забезпечення судді в розмірі 56930,91 грн.

Постановою окружного адміністративного суду м. Севастополя від 20.01.2010р. позов задоволено. Стягнуто з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 заборгованість (без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів) із заробітної плати у розмірі 56930,91 грн.

Постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2010р. було змінено рішення суду першої інстанції та викладено пункт 2 його резолютивної частини в іншій редакції та стягнуто з Державної судової адміністрації України на користь судді ОСОБА_1. за бюджетною програмою «Виконання рішень судів на користь суддів» недосплачену частину із заробітної плати в розмірі 56930,91 грн (без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів). В іншій частині постанову суду залишено без змін.

З такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій не погодилась Державна судова адміністрація України, подала касаційну скаргу, в якій посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить скасувати постановлені судами рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та касаційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що відповідно до Указу Президента України «Про призначення суддів» від 04.10.2005р. №1412/2005 наказом голови Господарського суду м. Севастополя від 28.11.2005р. №56-К ОСОБА_1 було призначено на посаду судді Господарського суду м. Севастополя.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005р. №865, яким установлено, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться, визнано незаконним постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.05.2008р.

Проте, колегія суддів касаційної інстанції з такими висновками судів попередніх інстанцій погодитись не може з наступних підстав.

Так, відповідно до статті 44 Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ (в редакції, що діяла станом на 1 січня 2006 року) заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя, та складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років, інших надбавок.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про оплату праці суддів» від 3 вересня 2005 року №865, яка набрала чинності з 1 січня 2006 року, було затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6, які розраховано виходячи з кратності до мінімальної заробітної плати, а також розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи.

Постановою Кабінету Міністрів України «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» від 21 грудня 2005 року № 1243 встановлено, що для вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів, розміри посадових окладів яких визначаються залежно від кількості розмірів мінімальної заробітної плати, зокрема, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 та іншими нормативно-правовими актами, розміри посадових окладів встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати перерахунок не провадиться.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 постанову Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 доповнено пунктом 4-1, відповідно до положень якого розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться.

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 19 березня 2007 року визнано протиправним та скасовано пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 3 вересня 2005 року № 865.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2007 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 жовтня 2009 року постанову Печерського районного суду м. Києва від 19 березня 2007 року в частині визнання протиправним та скасування пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 3 вересня 2005 року № 865 залишено без змін.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2009 року, визнано незаконними постанови Кабінету Міністрів України «Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» від 21 грудня 2005 року № 1243 в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. № 865» від 31 грудня 2005 року № 1310 та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 3 вересня 2005 року № 865.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 13 квітня 2011 року постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2009 року скасовано, у задоволенні позову про визнання незаконними та скасування зазначених постанов Кабінету Міністрів України відмовлено.

Відповідно до положень частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

За правилами частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, а також для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Враховуючи викладене, постанова Печерського районного суду м. Києва від 19 березня 2007 року була обов'язковою з 3 грудня 2007 року (дати набрання нею законної сили) до 1 січня 2012 року (дати втрати чинності скасованої нею постанови Кабміну), а постанова окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року - з 19 серпня 2009 року (дати набрання нею законної сили) до 13 квітня 2011 року, дати її скасування постановою Вищого адміністративного суду України.

Проте постанова Печерського районного суду м. Києва від 19 березня 2007 року не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки нею визнано протиправним та скасовано лише пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 3 вересня 2005 року № 865, відповідно до положень якого розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться.

Між тим аналогічні обмеження були передбачені також постановою Кабінету Міністрів України «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» від 21 грудня 2005 року № 1243, якою встановлено, що для вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів, розміри посадових окладів яких визначаються залежно від кількості розмірів мінімальної заробітної плати, зокрема, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 та іншими нормативно-правовими актами, розміри посадових окладів встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати перерахунок не провадиться. Положення зазначеної постанови стали преамбулою постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865.

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 19 березня 2007 року постанова Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 незаконною та нечинною не визнавалась, а тому підлягала виконанню.

Пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 3 вересня 2005 року № 865, постанова Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 та пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. № 865» від 31 грудня 2005 року № 1310 були визнані незаконними постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року (набрала законної сили 19 серпня 2009 року). Обов'язковому виконанню підлягає рішення суду, резолютивна частина якого ухвалена відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України.

У справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади відповідно до положень частини 11 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суд зобов'язаний у резолютивній частині постанови вирішити питання не тільки про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, але й обов'язково зазначити у резолютивній частині постанови про визнання нормативно-правового акта нечинним. Тобто нормативно-правовий акт у відповідності до положень статті 171 КАС України втрачає чинність лише при умові зазначення про це у резолютивній частині рішення суду.

У резолютивній частині постанови окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року суд визнав незаконними відповідні постанови Кабінету Міністрів України, однак рішення про визнання їх нечинними судом не ухвалювалось.

Відповідно до положень пункту 2 частини 1 статті 168 Кодексу адміністративного судочинства України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою особи, яка брала участь у справі, чи з власної ініціативи прийняти додаткову постанову у випадку, якщо суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення. Додаткова постанова у зазначеній справі судом не приймалась.

Наведене свідчить, що зазначені положення постанов Кабінету Міністрів України, будучи визнані судом незаконними, нечинними не визнавались і підлягали виконанню.

Крім того, відповідно до статті 13 Закону України «Про оплату праці» оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів.

Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Статтею 51 Бюджетного кодексу України встановлено, що відповідно до затвердженого бюджетного розпису розпорядники коштів Державного бюджету України одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів. Затвердження, а також коригування протягом бюджетного року кошторисів бюджетних установ здійснюється розпорядниками коштів відповідно до затвердженого бюджетного розпису Державного бюджету України.

Розпорядники бюджетних коштів несуть відповідальність за управління бюджетними асигнуваннями і здійснення контролю за виконанням процедур та вимог, встановлених цим Кодексом.

Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

Будь-які зобов'язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України, не вважаються бюджетними зобов'язаннями. Витрати державного бюджету на покриття таких зобов'язань не можуть здійснюватися.

Таким чином, Кабінет Міністрів України при визначенні розміру заробітної плати працівників бюджетних установ, у тому числі і суддів, повинен виходити з обсягів витрат на оплату праці, затверджених Державним бюджетом України на відповідний рік.

Встановивши сталу величину посадових окладів суддів, Кабінет Міністрів України регулював розмір заробітної плати суддів у спірний період за рахунок розміру премій та інших доплат у межах визначених Державним бюджетом України обсягів.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про перерахунок заробітної плати на підставі постанови Печерського районного суду м. Києва від 19 березня 2007 року та постанови окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року задоволенню не підлягають.

Відповідно до положень статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За правилами статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись статтями 210, 220, 223, 229, 230, 232, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Касаційну скаргу Державної судової адміністрації України задовольнити.

Постанову окружного адміністративного суду м. Севастополя від 20.01.2010р. та постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2010р. скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Постанова оскарженню не підлягає.

Головуючий: О.П.Стародуб

Судді: М.М. Олексієнко

В.В. Юрченко