Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" лютого 2016 р. м. Київ К/800/49113/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Шведа Е.Ю.,

суддів Горбатюка С.А.,

Мороз Л.Л.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за

касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі

м. Миколаєва

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 травня 2013 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2014 року

у справі № 814/1437/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «ІНТЕС»

до Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Миколаєва

про визнання протиправними та скасування вимоги та рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробничої фірми «ІНТЕС» (далі - ТОВ НВФ «ІНТЕС») звернулось до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Миколаєва (далі - Управління), в якому просило визнати протиправною та скасувати вимогу від 15 лютого 2013 року № 603, рішення від 22 лютого 2013 року № 3365/06, рішення від 22 лютого 2013 року № 3367/06 частково на суму 18825,64 грн.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 травня 2013 року залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2014 року позов задоволено, визнано протиправною та скасовано:

- вимогу від 15 лютого 2013 року № 603 частково в сумі 5550,59 грн.;

- рішення від 22 лютого 2013 року № 3365/06 частково в сумі 8524,26 грн.;

- рішення від 22 лютого 2013 року № 3367/06 в сумі 7750,79 грн. в повному обсязі.

Не погоджуючись з судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанції у справі, Управлінням подано до касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволені позову відмовити. Доводи касаційної скарги мотивовані тим, що позивач, попри те, що є платником єдиного податку, не звільнений від сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Вказує, що після 01 січня 2011 року за Управлінням збереглись повноваження щодо, зокрема, контролю за правильністю нарахування та застосування фінансових санкцій, що свідчить про законність рішень Управління про застосування до позивача санкцій. Також зазначає, що розмір санкцій обраний вірно, згідно з відповідною інструкцією, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин.

У заперечені позивач зазначає про необґрунтованість касаційної скарги та просить залишити її без задоволення, а рішення судів - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, суд дійшов наступних висновків.

Судами встановлено, що ТОВ НВФ «ІНТЕС» зареєстровано виконавчим комітетом Миколаївської міської ради та перебуває на обліку в Управління з 22 лютого 1991 року.

15 лютого 2013 року Управлінням проведено позапланову перевірку ТОВ НВФ «ІНТЕС» щодо правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інших платежів, контроль за нарахуванням та сплатою яких покладено на Пенсійний фонд України, а також достовірності відомостей, поданих до Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, за період з 01 січня 2002 року до 01 січня 2013 року, про що складено відповідний акт перевірки від 15 лютого 2013 року № 48.

Вказаним актом перевірки встановлено порушення позивачем п. 6 ч. 2 ст. 17, ч. 1 ст. 19, ч. 6 ст. 21 Закону України від 09 липня 2003 року «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», п. 7 розділу V/ІІІ Прикінцевих положень Закону України від 08 липня 2010 року «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», п. 8.3 Порядку формування та подання органам ПФУ відомостей про застраховану особу, що використовуються в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

На підставі вказаного акту перевірки від 15 лютого 2013 року № 48 Управлінням прийнято, зокрема,:

- вимогу про сплату недоїмки зі сплати страхових внесків від 15 лютого 2013 року № Ю-603 на зальну суму 2704,13 грн.;

- рішення від 22 лютого 2013 року № 3365/06 про застосування фінансових санкцій за донарахування органом Пенсійного фонду України або страхувальником сум своєчасно не обчислених та несплачених страхових внесків на суму 8531,94 грн., на підставі п. 4 ч. 9 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;

- рішення від 22 лютого 2013 року № 3367/06 про застосування фінансових санкцій за приховування (заниження) страхувальником сум заробітної плати (виплат, доходу), на які нараховуються страхові внески на суму 7750,79 грн., на підставі п. 3 ч. 9 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»

З посиланням на платіжні доручення № 03 від 26 лютого 2013 року, № 04 від 26 лютого 2013 року, № 05 від 05 березня 2013 року, № 06 від 26 лютого 2013 року судом встановлено, що позивачем сплачено всю суму заборгованості перед відповідачем в сумі 19496,86 грн.

Вважаючи вказані рішення та вимогу відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом про їх скасування.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач сплачує єдиний податок, а тому не є платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування відповідно до Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03 липня 1998 року N 727/98. Також зроблено висновок, що Управлінням протиправно накладено та не вірно обраховано розмір фінансових санкцій.

Суд касаційної інстанції не погоджується з такими висновками судів з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (ст. 5). Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці правовідносини лише у випадках, передбачених зазначеним Законом, або в частині, що йому не суперечить. Виключно цим нормативно-правовим актом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, на яких поширюється його дія; перелік платників страхових внесків, їх права та обов'язки; порядок нарахування, обчислення, сплати цих внесків і стягнення заборгованості за ними.

П. 1 ст. 11 вказаного закону (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, в об'єднаннях громадян, у фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності та інших осіб (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент) на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру.

Згідно з п. 1 ст. 14 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страхувальниками зазначених осіб є їхні роботодавці, які відповідно до ч. 1 ст. 15 цього Закону належать до платників страхових внесків і зобов'язані на підставі п. 6 ч. 2 ст. 17 цього ж нормативно-правового акта нараховувати, обчислювати та сплачувати в установлені строки й у повному обсязі страхові внески.

За змістом ст. 18 зазначеного закону, страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом, вони не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування. На ці внески не поширюється податкове законодавство, а іншим законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.

Ставки, механізм справляння та пільги зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування встановлено Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», яким, як і Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», не передбачено такої пільги, як звільнення від сплати цього збору для суб'єктів підприємницької діяльності, котрі перейшли на спрощену систему оподаткування.

Таким чином, страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не входять до системи оподаткування, на них не поширюється податкове законодавство, а іншим законодавством не встановлені пільги з нарахування та сплати цих внесків або звільнення від їх сплати. Отже, обов'язок сплачувати страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування осіб, які працюють у суб'єктів підприємницької діяльності - платників єдиного податку, не залежить від статусу платника податку.

Згідно з п. 16 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить йому. Положення ж ст. 6 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03 липня 1998 року N 727/98 про звільнення суб'єктів малого підприємництва, які сплачують єдиний податок, від збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, вказаному закону суперечить, а отже, застосуванню не підлягає.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 05 грудня 2013 року у справі № 21-427а13 і повинна враховуватись судами загальної юрисдикції відповідно до ст. 2442 КАС України.

Крім того, варто зауважити, що Указ Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03 липня 1998 року N 727/98 не встановлює і не скасовує встановлені види податків або загальнообов'язкових внесків, зборів (обов'язкових платежів), не змінює їх вид, цільове призначення чи правову природу. Нормами вказаного указу запроваджувався особливий спосіб (механізм) сплати окремих видів податків та обов'язкових платежів, у тому числі і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, суть якого полягає в заміні сплати окремих податків і зборів, встановлених законодавством, на сплату одного платежу, названого єдиним податком, у порядку та на умовах, визначених цим указом.

З наведеного слідує висновок, що позивач, незважаючи на те, що він перебував на спрощеній системі оподаткування, не звільнений від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, тому вимога Управління від 15 лютого 2013 року № 603 відповідає вимогам закону.

Щодо спірних рішень Управління від 22 лютого 2013 року про застосування фінансових санкцій варто зазначити наступне.

П.п. 3 та 4 ч. 9 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» , який діяв до 1 січня 2011 року, було передбачено, що виконавчі органи Пенсійного фонду застосовують до страхувальників такі фінансові санкції:

за приховування (заниження) страхувальником суми заробітної плати (виплат, доходу), на які нараховуються страхові внески, накладається штраф у розмірі всієї суми прихованої (заниженої) заробітної плати (виплат, доходу), а в разі повторного протягом року такого порушення - штраф у триразовому розмірі суми прихованої (заниженої) заробітної плати (виплат, доходу);

за донарахування територіальним органом Пенсійного фонду або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків накладається штраф у розмірі 5 відсотків зазначених сум за кожний повний або неповний місяць, за який донараховано ці суми.

Із набранням чинності з 1 січня 2011 року Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» наведені норми матеріального права були виключені.

У той же час згідно з абз. 5 п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій. Погашення заборгованості з використанням коштів, що надходять у рахунок сплати єдиного внеску, забороняється.

Абз. 6 цього ж пункту встановлено, що на період до повного стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.

Наведене правило щодо збереження порядку стягнення та контрольних функцій фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, передбачених законодавством, чинним до 1 січня 2011 року, поширюється лише на заборгованість зі сплати страхових внесків та сум штрафних санкцій, які були нараховані та/або не сплачені до зазначеної дати. Питання ж відповідальності страховиків, не пов'язані із такою заборгованістю, знаходяться поза межами регулювання Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та абз. 5, 6 п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 04 червня 2013 року у справі № 21-170а13 та від 04 лютого 2014 року у справі № 21-458а13 і повинна враховуватись судами загальної юрисдикції відповідно до ст. 2442 КАС України.

Враховуючи викладене, слід зробити висновок, що нарахування після 1 січня 2011 року Управлінням на підставі п. 3 ч. 9 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» позивачу штрафних санкцій за приховування (заниження) страхувальником суми заробітної плати (виплат, доходу), на які нараховуються страхові внески є протиправним. Тому рішення Управління від 22 лютого 2013 року № 3367/06 про застосування фінансових санкцій за приховування (заниження) страхувальником сум заробітної плати (виплат, доходу), на які нараховуються страхові внески підлягає скасуванню.

В той же час спірне рішення Управління від 22 лютого 2013 року № 3365/06 про застосування фінансових санкцій за донарахування органом Пенсійного фонду України або страхувальником сум своєчасно не обчислених та несплачених страхових внесків є законним, оскільки застосування таких санкцій після 1 січня 2011 року Управлінням на підставі п. 4 ч. 9 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відповідає вказаній нормі закону.

Доводи позивача про невірність обрахування розміру штрафних санкцій на підставі п. 4 ч. 9 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є безпідставними з огляду на наступне.

Інструкція про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затверджена постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 р. N 21-1 (далі - Інструкція; в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 16 січня 2004 р. за N 64/8663 визначає процедуру реєстрації та обліку платників внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, обчислення і сплати страхових внесків та інших платежів до бюджету Пенсійного фонду України підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності і господарювання та фізичними особами, нарахування і сплати фінансових санкцій та пені, подання страхувальниками звітності управлінням Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах .

Вказана Інструкція розроблена відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» (п. 1.1 Інструкції).

За змістом п. 9.3.4 Інструкції за донарахування органом Пенсійного фонду або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків накладається штраф у розмірі 5 відсотків зазначених сум за кожний повний або неповний місяць, за який донараховано ці суми.

Для розрахунку зазначеного штрафу кількість місяців розраховується починаючи з місяця, на який припадає термін подання звітності за період, за який донараховано (обчислено) суми внесків, та закінчуючи місяцем, на який припадає отримання таким страхувальником акта перевірки від органу Пенсійного фонду або в якому він подав звітність, де зазначено такі донараховані суми.

З наданого Управлінням розрахунку вбачається, що останній зроблено відповідно до цитованої норми Інструкції (місяцем, на який припадає термін подання звітності за період, за який донараховано (обчислено) суми внесків є грудень 2007 року, а місяцем, на який припадає отримання таким страхувальником акта перевірки від органу Пенсійного фонду є лютий 2013 року), що не спростовано позивачем.

Отже, висновки судів першої та апеляційної інстанцій не ґрунтуються на нормах законодавства і спростовується наявними матеріалами справи, у зв'язку з чим суди дійшли помилкового висновку про задоволення адміністративного позову.

Судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи встановлено повно, але неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.

Відповідно до ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

За таких обставин, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

п о с т а н о в и в:

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Миколаєва задовольнити частково.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 травня 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2014 року скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «ІНТЕС» до Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Миколаєва про визнання протиправними та скасування вимоги та рішень задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Миколаєва про застосування фінансових санкцій за приховування (заниження) страхувальником сум заробітної плати (виплат, доходу), на які нараховуються страхові внески від 22 лютого 2013 року № 3367/06.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та не підлягає оскарженню, проте може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: