Постанова ВАСУ від 24.06.2015 року

Друк

Пошук

334

Просмотров

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий адміністративний суд україни ( ВАСУ )

Історія справи

Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" червня 2015 р. м. Київ К/9991/3670/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України

в складі: головуючий - Стародуб О.П.,

судді - Малинін В.В., Рецебуринський Ю.Й.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної судової адміністрації України на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2010р., Державного казначейства України на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 22.03.2010р. та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2010р. у справі за позовом ОСОБА_1 до апеляційного суду Вінницької області, Державної судової адміністрації України, Головного управління Державного казначейства України, Міністерства фінансів України про стягнення заборгованості по заробітній платі,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2008 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, з урахуванням уточнень позовних вимог, про стягнення з Міністерства фінансів України шляхом списання грошових коштів з розрахункового рахунку Державної судової адміністрації України на її користь заборгованість по заробітній платі з 01.06.2005р., стягнення з Державної судової адміністрації України та зобов'язання Головне управління Державного казначейства України провести видатки з державного бюджету, а саме заборгованість по заробітній платі в сумі 81922,56 грн, 33485,65 грн компенсації та 1785 грн судових витрат.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 22.03.2010р. позов задоволено частково.

Стягнуто з Державної судової адміністрації України на користь позивача 115408,21 грн недоотриманої суми заробітної плати за період з червня 2005 року по червень 2008 року.

Зобов'язано Державне казначейство України провести видатки з державного бюджету, передбачені Державній судовій адміністрації України за бюджетною програмою «Виконання рішень судів на користь суддів».

В задоволенні позову до апеляційного суду Вінницької області та Міністерства фінансів України відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2010р. рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нову постанову, якою позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України щодо непогашення заборгованості перед позивачем по заробітній платі та довічному грошовому утриманню, що виникла у зв'язку із застосуванням пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005р. №1310 «Про оплату праці суддів».

Стягнуто з Державної судової адміністрації України на користь позивача недоотриману заробітну плату, щомісячне довічне грошове утримання та компенсацію втрати доходів, що пов'язана із затримкою виплати за період з 03.12.2007р. по 22.03.2010р.

З такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій не погодились Державна судова адміністрація України та Державне казначейство України, подали касаційні скарги, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та касаційні скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивача на підставі Постанови Верховної Ради України від 07.06.2007р. №1143/2007р. обрано безстроково на посаду судді апеляційного суду Вінницької області.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, виходив з того, що заробітну плату необхідно нараховувати та виплачувати позивачу у відповідності до вимог діючого законодавства без застосування обмеження величини мінімальної заробітної плати, встановленої пунктом 4-1 постанови Кабінету Міністрів України № 865 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов частково апеляційний суд виходив з того, що хоча висновок суду першої інстанції про те, що нарахування позивачу заробітної плати виходячи із розміру мінімальної заробітної плати у розмірі 332 грн є протиправним та порушує права позивача, однак судом не встановлено строк, з якого має бути стягнута недоотримана заробітна плата.

Проте, колегія суддів з такими висновками судів попередніх інстанцій погодитись не може з наступних підстав.

Частиною 2 статті 44 Закону України «Про статус суддів» було встановлено, що розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя. Недотримання цього принципу є порушенням конституційного права суддів на отримання заробітної плати не нижче від визначеної законом та порушенням конституційних гарантій щодо незалежності та недоторканності суддів.

30.06.2005р. Кабінет Міністрів України в межах своїх повноважень прийняв постанову № 513 «Про оплату праці Голови та заступників Голови Конституційного Суду України» та постанову № 514 «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України», якими з 01.06.2005р. підвищив оклади, зокрема, Голові Конституційного Суду України та Голові Верховного Суду України.

Водночас, Кабінет Міністрів України не привів посадові оклади інших суддів у відповідність з вимогами статті 44 Закону України «Про статус суддів» з урахуванням підвищених посадових окладів Голови Конституційного Суду України та Голови Верховного Суду України.

Лише 03.09.2005р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 865 «Про оплату праці суддів», якою затверджено схеми посадових окладів інших керівників та суддів Конституційного Суду України, керівників та суддів інших судів загальної юрисдикції, якою привів оклади суддів у відповідність з встановленим частиною другою статті 44 Закону України «Про статус суддів» співвідношенням до посадових окладів Голови Верховного Суду України та голови суду, в якому працює суддя.

Однак при цьому Кабінет Міністрів України не усунув порушення вимог частини 2 статті 44 Закону України «Про статус суддів» і не привів оклади суддів усіх судів України до встановленого цією нормою співвідношення, одночасно з окладами Голови Верховного Суду України та Голови Конституційного Суду України, оскільки надав постанові «Про оплату праці суддів» від 03.09.2005р. №865 чинності не з 01.06.2005р., а з 01.01.2006р. (пункт 5 постанови).

Внаслідок цього з 01.06.2005р. до 01.01.2006р. оклади суддів усіх судів України не відповідали вимогам статті 44 Закону України «Про статус суддів».

Постановою Вищого адміністративного суду України від 16.05.2007р. пункт 5 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці суддів» від 03.09.2005р. №865 визнано незаконним. Цією ж постановою суду допущено поворот виконання постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005р. №865. Визнано, що вона підлягає застосуванню одночасно з постановами Кабінету Міністрів України від 30.06.2005р. №513 і №514 з питань оплати праці керівників судів, тобто з 01.06.2005р.

Поряд з цим, застосовуючи постанову Кабінету Міністрів України «Про оплату праці суддів» від 03.09.2005р. №865 в частині приведення посадового окладу позивача з 01.06.2005р. по 31.12.2005р. у відповідності з положеннями постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України» від 30.06.2005р. №514, суд першої інстанції помилково застосував зазначені постанови частково, лише у частині розміру посадового окладу, надбавки за вислугу років та надбавки за кваліфікаційний клас позивача, і не врахував при визначенні розміру заробітку позивача інші положення цих постанов.

Так, постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 р. № 865» від 31.12.2005р. № 1310 пункт 5 постанови №865 був викладений у такій редакції: «ця постанова набирає чинності з дня втрати чинності Указів Президента України від 10.07.1995р. № 584, від 19.09.1996р. № 856, від 05.03.2002р. № 220, від 25.11.2002р. № 1061, статей 3 та 4 Указу Президента України від 11.12.2002р. № 1150, абзацу першого статті 1 Указу Президента України від 23.02.2002р. № 173 у частині встановлення надбавки суддям військових місцевих та військових апеляційних судів».

Зазначеними Указами Президента України встановлювались суддям різного роду надбавки за високі досягнення у праці або виконання особливо важливої роботи тощо, виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. Зазначені укази Президента України втратили чинність з 01.01.2006р.

Таким чином, Кабінет Міністрів України з 01.06.2005р. Голові та заступникам Голови Верховного Суду України, а з 01.01.2006р. усім іншим суддям судів загальної юрисдикції не просто підвищив посадові оклади, а змінив систему і порядок оплати праці суддів, зазначивши, зокрема, у пункті 3 постанови №865, що у разі зменшення розміру заробітної плати окремих працівників у зв'язку з набранням чинності цієї постанови відповідним працівникам здійснюється виплата різниці між діючим на момент прийняття постанови та новим розміром заробітної плати. Тобто нові посадові оклади суддям можуть бути застосовані лише з одночасною втратою чинності зазначених указів Президента України в частині оплати праці суддів.

При цьому, заробітна плата суддів з 01.01.2005р. повинна обчислюватись відповідно до положень нормативно-правових актів про оплату праці суддів, чинних з 01.01.2006р., а розміри заробітної плати суддів з 01.06.2005р. повинні відповідати розмірам заробітної плати суддів, встановлених з 01.01.2006р., тому підстав для перерахунку заробітної плати позивача за цей період немає.

В частині позовних вимог про стягнення заборгованості із заробітної плати за період з січня 2006 року у встановленому ст. 44 Закону України «Про статус суддів» та постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2005р. № 865 розмірі колегія суддів виходить із наступного.

Так, відповідно до статті 44 Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992р. № 2862-ХІІ (в редакції, що діяла станом на 01.01.2006р.) заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя, та складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років, інших надбавок.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про оплату праці суддів» від 03.09.2005р. №865, яка набрала чинності з 01.01.2006р., було затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6, які розраховано виходячи з кратності до мінімальної заробітної плати, а також розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи.

Постановою Кабінету Міністрів України «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» від 21.12.2005р. № 1243 встановлено, що для вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів, розміри посадових окладів яких визначаються залежно від кількості розмірів мінімальної заробітної плати, зокрема, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2005р. № 865 та іншими нормативно-правовими актами, розміри посадових окладів встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати перерахунок не провадиться.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.2005р. № 1310 постанову Кабінету Міністрів України від 03.09.2005р. № 865 доповнено пунктом 4-1, відповідно до положень якого розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться.

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007р. визнано протиправним та скасовано пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 03.09.2005р. № 865.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2007р. та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.10.2009р. постанову Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007р. в частині визнання протиправним та скасування пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 03.09.2005р. № 865 залишено без змін.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.08.2009р., визнано незаконними постанови Кабінету Міністрів України «Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» від 21.12.2005р. № 1243 в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005р. № 865» від 31.12.2005р. № 1310 та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 03.09.2005р. № 865.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 13.04.2011р. постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 21.05.2008. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.08.2009. скасовано, у задоволенні позову про визнання незаконними та скасування зазначених постанов Кабінету Міністрів України відмовлено.

Відповідно до положень частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

За правилами частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, а також для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Враховуючи викладене, постанова Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007р. була обов'язковою з 03.12.2007р. (дати набрання нею законної сили) до 01.01.2012р. (дати втрати чинності скасованої нею постанови Кабміну), а постанова окружного адміністративного суду м. Києва від 21.05.2008р. - з 19.08.2009р. (дати набрання нею законної сили) до 13.04.2011р., дати її скасування постановою Вищого адміністративного суду України.

Проте постанова Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007р. не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки нею визнано протиправним та скасовано лише пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 03.09.2005р. № 865, відповідно до положень якого розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться.

Між тим аналогічні обмеження були передбачені також постановою Кабінету Міністрів України «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» від 21.12.2005р. № 1243, якою встановлено, що для вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів, розміри посадових окладів яких визначаються залежно від кількості розмірів мінімальної заробітної плати, зокрема, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2005р. № 865 та іншими нормативно-правовими актами, розміри посадових окладів встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати перерахунок не провадиться. Положення зазначеної постанови стали преамбулою постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005р. № 865.

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007р. постанова Кабінету Міністрів України від 21.12.2005р. № 1243 незаконною та нечинною не визнавалась, а тому підлягала виконанню.

Пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 03.09.2005р. № 865, постанова Кабінету Міністрів України від 21.12.2005р. № 1243 та пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005р. № 865» від 31.12.2005р. № 1310 були визнані незаконними постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008р. (набрала законної сили 19.08.2009р.). Обов'язковому виконанню підлягає рішення суду, резолютивна частина якого ухвалена відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України.

У справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади відповідно до положень частини 11 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суд зобов'язаний у резолютивній частині постанови вирішити питання не тільки про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, але й обов'язково зазначити у резолютивній частині постанови про визнання нормативно-правового акта нечинним. Тобто нормативно-правовий акт у відповідності до положень статті 171 КАС України втрачає чинність лише при умові зазначення про це у резолютивній частині рішення суду.

У резолютивній частині постанови окружного адміністративного суду м. Києва від 21.05.2008р. суд визнав незаконними відповідні постанови Кабінету Міністрів України, однак рішення про визнання їх нечинними судом не ухвалювалось.

Відповідно до положень пункту 2 частини 1 статті 168 Кодексу адміністративного судочинства України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою особи, яка брала участь у справі, чи з власної ініціативи прийняти додаткову постанову у випадку, якщо суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення. Додаткова постанова у зазначеній справі судом не приймалась.

Наведене свідчить, що зазначені положення постанов Кабінету Міністрів України, будучи визнані судом незаконними, нечинними не визнавались і підлягали виконанню.

Крім того, відповідно до статті 13 Закону України «Про оплату праці» оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів.

Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Статтею 51 Бюджетного кодексу України встановлено, що відповідно до затвердженого бюджетного розпису розпорядники коштів Державного бюджету України одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів. Затвердження, а також коригування протягом бюджетного року кошторисів бюджетних установ здійснюється розпорядниками коштів відповідно до затвердженого бюджетного розпису Державного бюджету України.

Розпорядники бюджетних коштів несуть відповідальність за управління бюджетними асигнуваннями і здійснення контролю за виконанням процедур та вимог, встановлених цим Кодексом.

Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

Будь-які зобов'язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України, не вважаються бюджетними зобов'язаннями. Витрати державного бюджету на покриття таких зобов'язань не можуть здійснюватися.

Таким чином, Кабінет Міністрів України при визначенні розміру заробітної плати працівників бюджетних установ, у тому числі і суддів, повинен виходити з обсягів витрат на оплату праці, затверджених Державним бюджетом України на відповідний рік.

Встановивши сталу величину посадових окладів суддів, Кабінет Міністрів України регулював розмір заробітної плати суддів у спірний період за рахунок розміру премій та інших доплат у межах визначених Державним бюджетом України обсягів.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про перерахунок заробітної плати на підставі постанови Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007р. та постанови окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008р. задоволенню не підлягають.

За правилами статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 229, 230, 232, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Касаційні скарги Державної судової адміністрації України та Державного казначейства України задовольнити.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 22.03.2010р. та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2010р. скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до апеляційного суду Вінницької області, Державної судової адміністрації України, Головного управління Державного казначейства України, Міністерства фінансів України про стягнення заборгованості по заробітній платі відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку передбаченому главою 3 розділу IV КАС України.

Головуючий: О.П.Стародуб

Судді: В.В. Малинін

Ю.Й. Рецебуринський