Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" липня 2015 р. м. Київ К/800/36539/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Калашнікової О.В. Донця О.Є. Леонтович К.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 04 липня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ведення реєстрів компаній» до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку про скасування постанови про накладення санкцій за правопорушення на ринку цінних паперів та розпорядження про усунення порушень законодавства про цінні папери, -ВСТАНОВИЛА:Товариство з обмеженою відповідальністю «Ведення реєстрів компаній» звернулося в суд з позовом до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, в якому просило: скасувати постанову №237-ЦА-ДД-Р від 17 травня 2012 року про накладення санкцій за правопорушення на ринку цінних паперів; скасувати розпорядження №110-ЦА-ДД-Р від 17 травня 2012 про усунення порушень законодавства про цінні папери.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 04 липня 2012 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправними та скасовано постанову Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку №237-ЦА-ДД-Р від 17 травня 2012 року про накладення санкцій за правопорушення на ринку цінних паперів і розпорядження Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку №110-ЦА-ДД-Р від 17 травня 2012 про усунення порушень законодавства про цінні папери.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2014 року залишено без змін постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 04 липня 2012 року.

Не погоджуючись із оскаржуваними судовими рішеннями, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове про відмову у задоволенні позову.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуальною права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, що спірною постановою від 17 травня 2012 року № 237-ЦА-ДД-Р на ТОВ «Ведення реєстрів компаній» накладено санкцію за правопорушення на ринку цінних паперів у вигляді попередження, що буди встановлені відповідачем, та зафіксовані в акті про правопорушення на ринку цінних паперів № 46-ЦА-ДД-Р.

На думку відповідача, підприємством порушено вимоги пункту 6 глави 2 Ліцензійних умов провадження професійної діяльності на фондовому ринку - депозитарної діяльності, а саме діяльності з ведення реєстру власників іменних цінних паперів, затверджених рішенням ДКЦПФР від 26 травня 2006 року № 348 та пункт 2 рішення ДКЦПФР від 08 листопада 2011 року № 1614 «Про затвердження змін до Ліцензійних умов провадження професійної діяльності на фондовому ринку - депозитарної діяльності, а саме діяльності з ведення реєстру власників іменних цінних паперів».

Пунктом 2 рішення ДКЦПФР від 08 листопада 2011 року №1614 реєстраторам, які здійснюють свою діяльність на підставі відповідної ліцензії, необхідно було привести свою діяльність у відповідності до вимог пункту 6 глави 2 Ліцензійних умов №348 протягом трьох місяців з дати набрання чинності цим рішенням, яке набрало чинності 19 грудня 2011 року.

Розпорядженням відповідача від 17 квітня 2012 року №110-ЦА-ДД-Р Товариство з обмеженою відповідальністю «Ведення реєстрів компаній» зобов'язано усунути порушення законодавства про цінні папери.

Не погоджуючись з даними рішеннями Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, позивач звернувся до суду з позовом про їх скасування.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року N 1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно правомірність поведінки особи, зокрема дотримання нею норм податкового законодавства, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент вчинення відповідних дій або бездіяльності такої особи.

Виходячи з вищезазначених норм, суд при вирішенні адміністративного спору повинен користуватися тим законодавством, яке діяло на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» в редакції від 12.10.2010 р., яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин, фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до Закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг. Дана редакція вступила в дію у зв'язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо факторингу» від 09.09.2010 року.

Тобто, дана норма закону не містить вичерпного переліку об'єктів, які підпадають під визначення поняття «фінансова установа».

Пунктом 12 ч.1 ст.4 даного Закону передбачено, що до фінансових послуг відносяться інші операції, які відповідають критеріям, визначеним у пункті 5 частини першої статті 1 цього Закону.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.1 даного Закону фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів;

Пунктом 1 розділу І Положення про порядок ведення реєстру власників іменних цінних паперів від 17.10.2006 року передбачено, що діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів (реєстраторська діяльність) - професійна діяльність на фондовому ринку цінних паперів, яка передбачає отримання ліцензії Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку та включає збирання, фіксацію, обробку, зберігання та надання даних, які складають систему реєстру власників іменних цінних паперів, щодо іменних цінних паперів, їх емітентів та власників, а також виконання інших функцій, визначених цим Положенням;

Відповідно до п.п. 2, 3 Закону України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» реєстратор веде реєстр власників іменних цінних паперів на умовах договору, що укладається з емітентом цінних паперів. Типова форма договору затверджується Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Оплата послуг реєстратора здійснюється за тарифами, які встановлює сам реєстратор. Максимальний розмір тарифів встановлюється Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Антимонопольним комітетом України.

Відповідно до вищезазначених норм, діяльність реєстратора - це професійна діяльність з фінансовими активами (цінними паперами), яка здійснюється в інтересах третіх осіб (власників іменних цінних паперів) на основі договору, що укладається з емітентом цінних паперів. Дана діяльність є оплатною відповідно до встановлених тарифів, що свідчить про мету діяльності реєстратора - отримання прибутку.

У зв'язку з цим колегія суддів приходить до висновку про те, що діяльність реєстратора на ринку цінних паперів підпадає під ознаки фінансової діяльності, а, отже, діяльність на дані установи поширюється дія Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» в редакції від 12.10.2010 р.

На виконання вимог даного закону від 12.10.2010 року було прийнято зміни до Ліцензійних умов провадження професійної діяльності на фондовому ринку - депозитарної діяльності, а саме діяльності з ведення реєстру власників іменних цінних паперів, затверджених рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 26.05.2006 № 349 в частині необхідності включення реєстратора до державного реєстру фінансових установ. Дані зміни були внесені рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку «Про затвердження Змін до Ліцензійних умов провадження професійної діяльності на фондовому ринку - депозитарної діяльності, а саме діяльності з ведення реєстру власників іменних цінних паперів» від 08.11.2011 року.

З вищесказаного можна зробити висновок, що вимога щодо необхідності внесення до відповідного реєстру юридичної особи, яка має ліцензію на провадження професійної діяльності на фондовому ринку - діяльності з ведення реєстру власників іменних цінних паперів, існувала з 12.10.2010 року, а тому колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які посилались на Закон України «Про внесення змін до деяких законів україни щодо регулювання ринків фінансових послуг» від 02.06.2011 року №3462-УІ.

Згідно зі статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені правильно і повно, але при цьому суди допустилися порушення норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

Зважаючи на те, що судами при розгляді справи правильно та повно встановлені фактичні обставини справи, однак при прийнятті рішення допущені порушення норм матеріального права, які призвели до помилки при постановленні судових рішень, а також те, що у справі не вимагається збирання або додаткова перевірка доказів, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку про доцільність скасування постановлених у справі рішень та прийняття нової постанови про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 220, 222, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 липня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2014 року - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Ведення реєстрів компаній» до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку про скасування постанови про накладення санкцій за правопорушення на ринку цінних паперів та розпорядження про усунення порушень законодавства про цінні папери- відмовити.

Постанова набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених ст.ст.237-239 Кодексу адміністративного судочинства України.