Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" червня 2014 р. м. Київ К/9991/9874/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Федорова М.О.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 20.10.2010

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.02.2011

у справі № 2а-5139/10/2570

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до Державної податкової інспекції в м.Чернігові

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Подано позов про скасування податкового повідомлення-рішення від 07.09.2010 № 0003671720/1 про визначення позивачеві податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 6165,00 грн., в т.ч. 4110,00 грн. основного платежу та 2055,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 20.10.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.02.2011, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення і ухвалити нове рішення про скасування податкового повідомлення-рішення від 07.09.2010 № 0003671720/1.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для визначення позивачеві за податковим повідомленням-рішенням від 07.09.2010 № 0003671720/1 податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 6165,00 грн., в т.ч. 4110,00 грн. основного платежу та 2055,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій, слугували висновки перевірки, викладені в акті від 24.06.2010 № 856/17-219/НОМЕР_1, про порушення вимог п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5, п.п. 7.7.1 па. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР.

За висновками перевірки порушення вказаних норм Закону полягало у неправомірному віднесенні до складу податкового кредиту звітного (податкового) періоду суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних в іншому ніж звітний (податковий) період.

Інших фактичних підстав для позбавлення позивача права на податковий кредит податковий орган не визначає.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач не звертався до податкового органу зі скаргою на постачальників, які відмовили надати податкові накладні, та не надав доказів отримання накладних у періоді, коли сформував податковий кредит.

Суд касаційної інстанції не може погодитися з висновками судів про протиправність формування позивачем податкового кредиту, з огляду на таке.

Виходячи з положень п.п. п.п.7.2.3, п.п. 7.2.6. п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (далі Закону) підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги). Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Пункт 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону забороняє включати до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними.

Відповідно до п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Зі змісту наведених положень Закону випливає, що у податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платників податку (покупця та продавця) обов'язки та права щодо нарахування та сплати податку на додану вартість, в тому числі підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту.

З огляду на наявність у позивача при формуванні податкового кредиту податкової накладної, виданої платником податку на додану вартість, яка має силу податкового і одночасно розрахункового документу та підтверджує факт вчинення позивачем господарської операції, що є об'єктом оподаткування, відсутність у законі обмежень щодо строку давності на відображення податкового кредиту у податковому обліку, суд касаційної інстанції вважає, що формування платником податку на додану вартість податкового кредиту не у звітному періоді, коли виникло таке право, а в іншому звітному періоді, само собою не може бути підставою для позбавлення такого платника права на податковий кредит.

Підпункт 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону надавав покупцеві право у разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення додати до податкової декларації за звітний податковий період, в якому було придбано товар, заяву зі скаргою на такого постачальника і включити суми цього податку до складу податкового кредиту.

Утім, нереалізація покупцем товару такого права не може позбавити його права сформувати податковий кредит із сум податків, сплачених (нарахованих) протягом певного звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), у податковому періоді, в якому було фактично отримано податкову накладну.

Оскільки обставини у справі встановлено повно та правильно, але суди попередніх інстанцій порушили норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, суд касаційної інстанцій дійшов висновку про необхідність скасування таких судових рішень з прийняттям нової постанови про задоволення позову повністю.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 20.10.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.02.2011 скасувати.

Прийняти нову постанову.

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Чернігові від 07.09.2010 № 0003671720/1 про визначення Фізичній-особі підприємцю ОСОБА_2 податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 6165,00 грн., в т.ч. 4110,00 грн. основного платежу та 2055,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Фізичної-особи підприємця ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 3,40 грн. (три гривні 40 копійок).

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою через Вищий адміністративний суд України в порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді М.О. Федоров

Ю.І. Цвіркун