Постанова ВАСУ від 22.12.2015 року

Друк

Пошук

586

Просмотров

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий адміністративний суд україни ( ВАСУ )

Історія справи

Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" грудня 2015 р. м. Київ К/9991/591/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - судді суддівТракало В.В., Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І.,

секретар Буденко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Державної судової адміністрації України та Міністерства фінансів України на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 9 грудня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Апеляційного суду Донецької області, Кабінету Міністрів України, Державного казначейства України про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и л а :

У вересні 2010 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом до відповідачів. Просив визнати неправомірною бездіяльність відповідачів щодо невиплати йому йому як судді Апеляційного суду Донецької області заробітної плати в повному обсязі за період з 1 січня 2006 року по 31 грудня 2010 року та зобовязати відповідачів виплатити йому заборгованість по заробітній платі за вказаний період відповідно до вимог ст.44 Закону України «Про статус суддів».

Позов обгрунтовував тим, що протягом вказаного періоду заробітна плата обчислювалась виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн., а надбавка за вислугу років нараховувалася у відсотковому розмірі від окладу, а не від заробітної плати.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 9 грудня 2010 року, позов задоволено частково. Визнано неправомірною та протиправною бездіяльність відповідачів. Зобов'язано Апеляційний суд Донецької області виплатити ОСОБА_4 недоотриману заробітну плату з урахуванням посадового окладу у розмірі 9,5 мінімальних заробітних плат відповідно до Законів України «Про Державний бюджет України на 2009, 2010 роки», починаючи з 19 серпня 2009 року, здійснити перерахунок та виплату надбавки за вислугу років відповідно до ст. 44 Закону України «Про статус суддів» (в редакції Закону №4015-ХІІ від 24 лютого 1994 року), тобто виходячи з 30% від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи, починаючи з 22 травня 2008 року та виплатити недоотримане щомісячне грошове утримання з урахуванням підвищення мінімальної заробітної плати відповідно до Законів України «Про Державний бюджет України на 2009, 2010 роки», починаючи з 19 серпня 2009 року, а Міністерство Фінансів України та Державну судову адміністрацію України виділити для цього кошти і здійснити відповідне фінансування Апеляційного суду Донецької області. В решті позову відмовлено.

У касаційних скаргах Державна судова адміністрація України та Міністерство фінансів України, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просять скасувати вказані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права у межах доводів касаційних скарг, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги Державної судової адміністрації України та Міністерства фінансів України підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 працює суддею Апеляційного суду Донецької області з 10 листопада 2003 року. Заробітна плата позивача обчислювалась виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн., встановленої станом на 21 грудня 2005 року, без урахування підвищення мінімальної заробітної плати на підставі Законів України «Про державний бюджет України на 2006-2010 роки».

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 травня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2009 року, визнано незаконними постанови Кабінету Міністрів України «Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» від 21 грудня 2005 року № 1243 в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865» від 31 грудня 2005 року № 1310 та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 3 вересня 2005 року № 865, тому обчислення заробітної плати із розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. є неправомірним.

Погодитися з такими висновками судів попередніх інстанції не можна з таких підстав.

Згідно ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Всупереч вимог ст. 159 КАС України висновки судів попередніх інстанцій не ґрунтуються на законі.

Статус суддів, відповідно до пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України, визначається виключно законами України.

Незалежність та недоторканність суддів на час виникнення спірних правовідносин гарантувалась нормами Закону України «Про статус суддів».

Згідно статті 44 вказаного Закону заробітна плата судді, як складова його матеріального і соціально-побутового забезпечення, є елементом статусу судді. Вона складалась з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. У свою чергу посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.

У такий спосіб законодавець диференційовано вирішив питання про оплату праці суддів, які здійснюють правосуддя, та суддів, які виконують ще й обов'язки на адміністративних посадах, з тим, щоб досягти справедливого співвідношення в оплаті праці в залежності від обсягу виконуваної роботи.

Іншого законодавчого акту з питань оплати праці суддів немає.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про оплату праці» умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з державного бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

На виконання вказаного Закону 30 червня 2005 року та 3 вересня 2005 року Кабінет Міністрів України прийняв постанови № 514 «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України», згідно з абзацом другим пункту 1 якої посадовий оклад Голови Верховного Суду України з 1 червня 2005 року становив 15 розмірів мінімальної заробітної плати, та № 865 «Про оплату праці суддів», якою затверджена Схема посадових окладів голови та заступника голови судової палати, голови Військової судової колегії, секретаря Пленуму та суддів Верховного Суду України, керівників та суддів вищих спеціалізованих судів, апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6, які розраховано, виходячи з кратності до мінімальної заробітної плати.

Постанова Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 повинна була набрати чинності з 1 січня 2006 року. Однак, до набрання чинності вказаною постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» було зафіксовано розрахункову величину для обчислення посадових окладів працівників певних установ, що фінансуються з бюджету, у тому числі й суддів, у розмірі встановленої мінімальної заробітної плати - 332 грн.

Іншою постановою від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865» внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865, зокрема, постанову доповнено пунктом 4-1, згідно з яким також встановлено, що розміри посадових окладів, передбачені постановою від 3 вересня 2005 року № 865, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не проводиться. Такі зміни були внесені до постанови від 3 вересня 2005 року № 865 до набрання нею чинності.

При обчисленні посадового окладу в якості сталої (розрахункової) величини Кабінет Міністрів України використав встановлений з 1 вересня 2005 року Законом України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» розмір мінімальної заробітної плати 332 грн., що виключало можливість її збільшення у випадку підвищення розміру мінімальної заробітної плати.

Враховуючи, що встановлення сталої (розрахункової) величини для обчислення розмірів посадових окладів суддів та внесення відповідних доповнень до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 відбулося до моменту набрання нею чинності, ця постанова у редакції до внесення доповнень згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 не була введена в дію, зазначені нормативні акти не суперечать вимогам Закону України «Про статус суддів», а тому суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_4

Крім того, постановою Вищого адміністративного суду України від 13 квітня 2011 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 травня 2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2009 року скасовано, у задоволенні позову про визнання незаконними та скасування зазначених постанов Кабінету Міністрів України відмовлено. При цьому касаційним судом зазначено, що оскаржувані постанови не звужують існуючі гарантії незалежності суддів. Постанови Кабінету Міністрів України, що є предметом оскарження, не суперечать Закону України "Про статус суддів", прийняті в межах повноважень Кабінету Міністрів України.

До того ж, судами не враховано, що згідно статті 47 Бюджетного кодексу України Кабінет Міністрів України забезпечує виконання Державного бюджету України. Міністерство фінансів України здійснює загальну організацію та управління виконанням Державного бюджету України, координує діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету.

Відповідно до частини 2 статті 51 Бюджетного кодексу України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) розпорядники коштів Державного бюджету України одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів, відповідно до затвердженого бюджетного розпису. Кошторис є основним плановим документом бюджетної установи, який надає повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на бюджетний період відповідно до бюджетних призначень.

Частиною 5 статті 51 зазначеного кодексу встановлено, що розпорядники бюджетних коштів, до яких відноситься і Державна судова адміністрація України, беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

Будь-які зобов'язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України" та Бюджетним кодексом України, не вважаються бюджетними зобов'язаннями. Витрати державного бюджету на покриття таких зобов'язань не можуть здійснюватися (частина 6 вказаної статті).

Статтею 96 Конституції України визначено, що Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня.

У зв'язку з викладеним позовні вимоги ОСОБА_4 із заявлених ним підстав у цій частині задоволенню не підлягають. Оскільки суди попередніх інстанцій вищенаведених обставин та вимог нормативних актів не врахували, дійшли помилкових висновків, то судові рішення не можуть залишатися без змін і підлягають скасуванню.

Разом з тим, позовні вимоги про зобов'язання Апеляційного суду Донецької області нарахувати надбавку за вислугу років у розмірі 30% від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас підлягають задоволенню з таких підстав.

Частиною 1 ст. 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (ч. 3 ст. 22 Конституції України).

Відповідно до ч. 4 ст. 44 Закону України «Про статус суддів» (у редакції, що діяла до 1 січня 2006 року) суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: при стажі роботи понад 3 роки - 10 відсотків, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.

Статтею 113 Закону України від 20 грудня 2005 року № 3235-IV «Про Державний бюджет України на 2006 рік» встановлено, що у 2006 році суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах, передбачених частиною ч. 4 ст. 44 Закону України «Про статус суддів», від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.

Неконституційним Закон України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» в частині виплати суддям щомісячної надбавки за вислугу років не визнавався, а тому у 2006 році щомісячна надбавка за вислугу років суддям мала виплачуватися у відсотках від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.

З 1 січня 2007 року вищезгадана надбавка мала нараховуватися відповідно до ч. 4 ст. 44 Закону України «Про статус суддів».

Підпунктом «б» підп. 2 п. 61 розділу ІІ Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» були внесені відповідні зміни до Закону України «Про статус суддів». Зокрема, в абз. 2 ч. 4 слова «загальної суми щомісячного заробітку» замінено словами «посадового окладу».

Рішенням від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (далі - Рішення № 10-рп/2008) Конституційний Суд України визнав неконституційними низку положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», у тому числі й пункту 61 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» щодо внесення зазначених вище змін.

Тобто, з 1 січня до 22 травня 2008 року (дати винесення Рішення № 10-рп/2008) надбавка за вислугу років суддям мала виплачуватися у відсотках тільки від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.

Водночас постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2008 року № 19 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865» (яка набрала чинності з 1 березня 2008 року) останню доповнено пунктом 2-2, яким передбачено, що суддям щомісяця виплачується надбавка за вислугу років у відсотках від посадового окладу з урахуванням надбавки за кваліфікаційний клас в таких розмірах: при стажі роботи понад три роки - 10 відсотків, понад п'ять років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків.

Таким чином, після 22 травня 2008 року - дати винесення Конституційним Судом України Рішення № 10-рп/2008 - Закон України «Про статус суддів» і постанова № 865 по-різному врегульовували питання виплати суддям надбавки за вислугу років.

Виходячи із визначених в ч. 4 ст. 9 КАС України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами слід зазначити, що при визначенні бази обчислення суддям набавки за вислугу років після 22 травня 2008 року - дати винесення Конституційним Судом України Рішення № 10-рп/2008 - слід застосовувати положення Закону України «Про статус суддів», який має вищу юридичну силу, а не підзаконний нормативний акт - постанову № 865.

Отже, з 1 січня по 31 грудня 2006 року (під час дії статті 113 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік») та з 1 січня до 22 травня 2008 року (з дати набрання чинності Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» до винесення Конституційним Судом України Рішення № 10-рп/2008) надбавка за вислугу років суддям мала виплачуватися у відсотках від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, а з 1 січня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 30 січня 2009 року - у відсотках від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 13 січня 2015 року (справа № 21-582а14).

За таких обставин, враховуючи, що позов ОСОБА_4 про перерахунок надбавки за вислугу років у відсотках від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас заявлено за період з 1 січня 2006 року по 31 грудня 2010 року, задоволенню підлягають лише його вимоги за період з 1 січня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2010 року.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Статтею 229 цього Кодексу встановлено, що суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

За таких обставин, коли суди повно і правильно встановили обставини справи, але неправильно застосували норми матеріального права, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нової постанови про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_4

Керуючись статтями 220, 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Касаційні скарги Державної судової адміністрації України та Міністерства фінансів України задовольнити частково.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 9 грудня 2010 року скасувати, ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_4 задовольнити частково.

Зобов'язати Апеляційний суд Донецької області перерахувати ОСОБА_4 надбавку за вислугу років відповідно до положень частини четвертої статті 44 Закону України «Про статус суддів» у редакції, чинній на час існування спірних правовідносин, з 1 січня 2007 року по 31 грудня 2007 року, та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2010 року.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_4 до Державної судової адміністрації України, Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, Головного управління Державного казначейства України при Міністерстві фінансів України, Апеляційного суду Донецької області відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, оскарженню не підлягає.

Головуючий: Судді: В.В. Тракало Я.Л. Іваненко М.І. Мойсюк