Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" лютого 2016 р. м. Київ К/800/50030/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., при секретарі судового засідання Ковтун О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Головного управління ДФС у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.09.2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.09.2014 року

у справі № 826/9181/13-а

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

до Головного управління ДФС у м. Києві

про визнання протиправними та скасування рішень про застосування фінансових санкцій,

встановив:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування рішень про застосування фінансових санкцій.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.09.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.09.2014 року, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення про застосування фінансових санкцій від 15.05.2013 року № 260927/21-129/0189, прийняте Регіональним управлінням Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів ДПС України у м. Києві. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволених позовних вимог, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просить рішення судів попередніх інстанцій у відповідній частині скасувати і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

У запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

У судовому засіданні представник відповідача касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Позивач до суду не з'явився, про дату, час та місце проведення судового розгляду справи повідомлений належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасника процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами фактичної перевірки з питань додержання суб'єктом господарювання вимог, встановлених законодавством України, які є обов'язковими до виконання при здійсненні оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями та/або тютюновими виробами у магазині, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, та належить позивачу, відповідачем складено акт від 15.04.2013 року, яким встановлено порушення ст. 11-1 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», п. 20 Положення про виготовлення, зберігання та продажу марок акцизного податку на маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів, в результаті чого встановлено факт реалізації однієї пачки цигарок «Glamour Lilac» за ціною 12, 00 грн., про що видано фіскальний чек від 11.04.2013 № 00045720003745, в той час як максимальна роздрібна ціна зазначена на пачці виробником або імпортером становить 11, 00 грн., а також встановлено факт зберігання з метою подальшої реалізації алкогольних напоїв маркованих марками акцизного податку, що не відповідає сумі акцизного податку з урахуванням дати розливу продукції, місткості тари та міцності.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято рішення про застосування фінансових санкцій від 15.05.2013 року: - № 260927/21-129/0188, яким до позивача застосовані фінансові санкції у вигляді штрафу у розмірі 8 500, 00 грн.; - № 260971/21-129/0189, яким до позивача застосовані фінансові санкції у вигляді штрафу у розмірі 13 240, 00 грн.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позову, зважаючи на таке.

В силу ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» роздрібна торгівля алкогольними напоями або тютюновими виробами може здійснюватися суб'єктами господарювання всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій.

Рішення про стягнення штрафів, передбачених ч. 2 ст. 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», приймаються органом, який видав ліцензію на право торгівлі алкогольними напоями, та іншими органами виконавчої влади у межах їх компетенції, визначеної законами України.

Згідно із ст. 11-1 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» встановлена виробником або імпортером максимальна роздрібна ціна на тютюнові вироби наноситься на пачку, коробку або сувенірну коробку тютюнових виробів разом з датою їх виготовлення.

Максимальна роздрібна ціна за пачку, коробку або сувенірну коробку наноситься визначеним виробником способом у визначеному виробником місці і складається з її цифрового виразу та скороченого найменування грошової одиниці України.

Пунктом 13 Правил роздрібної торгівлі тютюновими виробами, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 24.07.2002 року № 218 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.08.2002 року за № 679/6967 (далі - Правила), визначено, що за наявності в місці торгівлі тютюнових виробів однієї власної назви, на пачках, коробках та сувенірних коробках яких зазначені різні максимальні роздрібні ціни, продаж таких тютюнових виробів здійснюється за цінами, не вищими, ніж ті, що вказані на відповідних пачках, коробках та сувенірних коробках.

Відповідно до п. 22 Правил розрахунки з покупцями за придбані тютюнові вироби здійснюються відповідно до встановленого законодавством порядку.

Статтею 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» передбачено, що до суб'єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі: роздрібної торгівлі тютюновими виробами за цінами, вищими від максимальних роздрібних цін на тютюнові вироби, встановлених виробниками або імпортерами таких тютюнових виробів, - 100 відсотків вартості наявних у суб'єкта господарювання тютюнових виробів, але не менше 1000 гривень.

Аналізуючи норму Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», яка встановлює відповідальність за роздрібну торгівлю тютюновими виробами за цінами, вищими від максимальних роздрібних цін на тютюнові вироби, встановлених виробниками або імпортерами таких тютюнових виробів, можна зробити висновок, що до розрахунку вартості наявних у суб'єкта господарювання тютюнових виробів можна включити лише ті тютюнові вироби, щодо яких перевіркою встановлено порушення максимальної роздрібної ціни, а не всі тютюнові вироби, наявні в реалізації у суб'єкта господарювання тютюнові вироби.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили, зокрема, з того, що сума фінансових санкцій за факт реалізації однієї пачки цигарок «Glamour Lilac» за ціною 12, 00 грн., що вище встановленої максимальної зазначеної на пачці - 11, 00 грн., обрахована на підставі наявної у позивача видаткової накладної на отримання партії цигарок від ТОВ «Експансія» від 10.04.2013 року № 639403 на суму 13 240, 00 грн., а не виходячи з вартості наявних у суб'єкта господарювання тютюнових виробів.

Тобто розрахунок здійснено без урахування фактичних залишків тютюнової продукції відповідної марки на момент проведення перевірки.

З огляду на зазначене, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню, а відтак, висновок судів про визнання протиправним та скасування рішення відповідача про застосування фінансових санкцій від 15.05.2013 року № 260927/21-129/0189 є правильним.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій у цій частині ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

В іншій частині сторони у справі із судовими рішеннями погодилися та їх не оскаржували.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Згідно зі ст. 163 Кодексу адміністративного судочинства України в резолютивній частині постанови зазначається, зокрема, про розподіл судових витрат.

Відповідно до частини першої ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Проте судом першої інстанції зазначені вище правові норми не враховано та зобов'язання відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути судові витрати в сумі 17, 20 грн. (сімнадцять гривень 20 коп.) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Головного управління Міндоходів у м. Києві (04655, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 38726007) за рахунок бюджетних асигнувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що судове рішення в частині розподілу судових витрат підлягає скасуванню.

Отже, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.09.2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.09.2014 року у справі № 826/9181/13-а скасувати в частині зобов'язання відповідного підрозділу Державної казначейської служби України стягнути судові витрати в сумі 17, 20 грн. (сімнадцять гривень 20 коп.) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Головного управління Міндоходів у м. Києві (04655, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 38726007) за рахунок бюджетних асигнувань.

В цій частині прийняти нову постанову.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 судовий збір в сумі 17, 20 грн.

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.09.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.09.2014 року у справі № 826/9181/13-а залишити в силі.

Постанова набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук