Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" липня 2014 р. м. Київ К/9991/12340/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

за участю секретаря Ковтун О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу ОСОБА_2

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.08.2010

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2011

у справі № 2а-2003/10/2670

за позовом ОСОБА_2

до Державної податкової інспекції в Макарівському районі Київської області

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 подала позов про визнання недійсним податкового повідомлення від 21.09.2009 № 0212981700/0 та першої податкової вимоги від 18.11.2009 № 1/5252.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.08.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2011, у задоволенні позову відмовлено повністю.

ОСОБА_2 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, наголошуючи, серед іншого, на тому, що у судів не було правових підстав поширювати положення статей 8-11 Розділу 4 Закону України «Про плату за землю» від 03.07.1992 № 2535-XII на земельні ділянки позивача, які не можуть вважатися землями «іншого призначення» у розумінні статті 8 цього Закону.

ДПІ в Макарівському районі Київської області в письмових запереченнях на касаційну скаргу вказує на законність оскаржуваних судових рішень та відсутність підстав для задоволення скарги.

Сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

ОСОБА_2 є власником шести земельних ділянок загальною площею 33,8483 га, розташованих на території Наливайківської сільської ради Макарівського району Київської області, які були придбані за договорами купівлі-продажу земельних ділянок від 20.06.2006, із цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства.

Земельні ділянки, розташовані на території Наливайківської сільської ради Макарівського району Київської області, знаходяться поза межами населеного пункту.

Згідно з розпорядженням Макарівської районної державної адміністрації від 29.02.2008 від 29.02.2008 № 1066 було змінено цільове призначення земельних ділянок на інше призначення: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в межах Наливайківської сільської ради Макарівського району Київської області та видано нові державні акти на право власності на земельні ділянки з новим цільовим призначенням.

Згідно з довідками Наливайківської сільської ради Макарівського району Київської області від 21.04.2010 №№ 126-131 на земельних ділянках позивачки не розміщено споруд, будівель та не ведуться будівельні роботи.

За податковим повідомленням відповідача від 21.09.2009 № 0212981700/0 позивачці визначено податкове зобов'язання із земельного податку в сумі 33066,97 грн., нарахованого як земельні ділянки іншого призначення за ставкою, визначеною в частині першій 1 статті 8 Закону України «Про плату за землю» від 03.07.1992 № 2535 - 5 % відсотків від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Позивачці виставлено першу податкову вимогу від 18.11.2009 № 1/5252, якою повідомлено про факт узгодження податкового зобов'язання та виникнення права податкової застави на активи платника податків, обов'язок погасити суму податкового боргу та можливі наслідки непогашення його у строк.

Відмовляючи в задоволення позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оподаткування земельних ділянок іншого призначення ніж сільськогосподарське за межами населених пунктів здійснюється за ставками, встановленими статтями 8-11 Розділу 4 (плата за землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення, а також за землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення та землі лісового і водного фондів (за межами населених пунктів) Закону України «Про плату за землю» від 03.07.1992 № 2535-XII.

Суд касаційної інстанції не може погодитися з такими висновками судів, оскільки вважає, що ці висновки зроблені в результаті неправильного застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про плату за землю» від 03.07.1992 № 2535-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), на підставі якої позивачці розраховано земельний податок відповідачем, податок за земельні ділянки, надані для підприємств промисловості, транспорту, зв'язку та іншого призначення, за винятком земельних ділянок, зазначених у частині другій та третій цієї статті і частині другій статті 6 цього Закону, справляється з розрахунку 5 відсотків від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Відповідно до частини першої статті 19 Земельного кодексу України Категорії земель землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення;

ґ) землі рекреаційного призначення;

д) землі історико-культурного призначення;

е) землі лісогосподарського призначення;

є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Таким чином, відповідач при визначенні позивачці розміру земельного податку вважає, що землі, що перебувають у власності позивачки, належать до такої категорії земель як: землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Однак, відповідно до статті 65 Земельного кодексу України землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності. Порядок використання земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення встановлюється законом.

Статтею 65 Земельного кодексу України визначено поняття земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. При цьому поняття «землі іншого призначення» визначено у контексті надання земельних ділянок підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності.

Позивачка є фізичною особою, яка має у власності земельні ділянки з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд зі складом угідь (рілля), які не належать до земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, наданих в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності.

Враховуючи наведене, обчислення відповідачем за оспорюваним податковим повідомленням земельного податку на підставі частини першої статті 8 Закону України «Про плату за землю» від 03.07.1992 № 2535-XII є протиправним.

Суд першої інстанції, вважаючи правомірним обчислення відповідачем земельного податку за ставкою, визначеною в частині першій статті 8 Закону України «Про плату за землю» від 03.07.1992 № 2535-XII для земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, що надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності, виходив з того, що належні позивачці земельні ділянки з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд не можна віднести до категорії земель: землі житлової та громадської забудови, ознакою якої згідно зі статтею 38 Земельного кодексу України є розташування таких земель в межах населених пунктів, оскільки зазначені ділянки, розташовані на території Наливайківської сільської ради Макарівського району Київської області, знаходяться поза межами населеного пункту.

Однак, суд касаційної інстанції не може визнати правильною таку позицію, оскільки законом не передбачено, що у разі коли земельна ділянка з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд не відповідає ознакам категорії: землі житлової та громадської забудови, то така земельна ділянка належить до категорії: для земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

У такому випадку при визначенні розміру земельного податку за земельну ділянку з визначеним на підставі рішення органу державної влади (місцевої державної адміністрації) цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та перебуванням такої земельної ділянки за межами населеного пункту слід виходити не з критерію територіального розміщення, а з критерію фактичного складу земель.

Виходячи з того, що обставини у справі встановлені судами попередніх інстанцій повно і правильно, але суди дійшли помилкових висновків, що зумовило ухвалення незаконних судових рішень, суд касаційної інстанції вважає за необхідне скасувати останні та прийняти нову постанову про задоволення позову повністю.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.08.2010

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2011 скасувати.

Прийняти нову постанову.

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсними податкове повідомлення Державної податкової інспекції у Макарівському районі Київської області від 21.09.2009 № 0212981700/0 про визначення ОСОБА_2 податкового зобов'язання із земельного податку в сумі 33066,97 грн. та першу податкову вимогу від 18.11.2009 № 1/5252 про факт узгодження податкового зобов'язання та обов'язок погасити податковий борг в сумі 33557,74 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою через Вищий адміністративний суд України в порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю. І. Цвіркун