Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 березня 2014 року місто Київ К/9991/49447/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючої: Гончар Л.Я.,

Суддів: Конюшка К.В.,

Чалого С.Я.

розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Київського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2012 року у справі за позовом Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості до ОСОБА_2 про стягнення коштів,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2011 року Білоцерківський міськрайонний центр зайнятості звернувся до суду про стягнення з ОСОБА_2 незаконно одержаної допомоги в сумі 10 239,89 грн., з них 3274,24грн. допомоги по безробіттю та 6965,65грн. відшкодування витрат, пов'язаних з достроковим виходом на пенсію.

Позовні вимоги мотивовано умисним невиконанням відповідачем своїх зобов'язань перед Білоцерківським міськрайонним центром зайнятості щодо повідомлення про факт реєстрації відповідача як фізичної особи-підприємця, що відповідно до положень статті 36 "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" є підставою для стягнення сум виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2012 року, позов задоволено: стягнуто з ОСОБА_2 на користь Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості незаконно отриману допомогу в сумі 10 239,89 грн.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_2 з посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені вище судові рішення в частині задоволення позовних вимог за період з 11.08.2009 по 11.06.2010 в сумі 6748,95грн. та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що постановою Господарського суду Київської області від 30 вересня 2008 року припинено підприємницьку діяльність фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, у зв'язку з чим відповідач звернулась до Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості Київської області із заявою з метою працевлаштування.

15 грудня 2008 року ОСОБА_2 як особу, що шукає роботу, зареєстровано в Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості Київської області.

Відповідач звернувся до позивача із заявою від 22 грудня 2008 року про вирішення питання щодо працевлаштування, надання статусу безробітного з виплатою допомоги по безробіттю, відповідно до Законів України «Про зайнятість населення» та «;Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

Позивачем 22 грудня 2008 року відповідачу надано статус безробітного та призначено допомогу по безробіттю.

Білоцерківським міськрайонним центром зайнятості проведено розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування на випадок безробіття», за наслідками якого було складено Акт від 16 листопада 2011 року №111116/1, у якому зазначено, що відповідачем на день надання статусу безробітного та в період перебування на обліку не припинено підприємницької діяльності, що призвело до незаконного отримання матеріальних виплат, оскільки як безробітна відповідач перебувала на обліку з 22 грудня 2008 року по 30 липня 2009 року, а з 05 жовтня 2004 року по 11 серпня 2009 року була зареєстрована як фізична особа-підприємець, отже відносилась до зайнятого населення.

За період перебування на обліку відповідачем отримано допомогу по безробіттю в сумі 3 274, 27 грн. Білоцерківським міськрайонним центром зайнятості до Управління Пенсійного фонду України у Білоцерківському районі також подано списки осіб, яким достроково призначено пенсію відповідно до Закону України "Про зайнятість населення" за період з вересня 2009 року по червень 2010 року, у тому числі на ОСОБА_2 на загальну суму 6 965, 65 грн.

Вказуючи на безпідставність виплати зазначених коштів, Білоцерківський міськрайонний центр зайнятості звернувся із позовом про їх стягнення із ОСОБА_2.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач не мала права на отримання статусу безробітного та на достроковий вихід на пенсію, оскільки на час надання статусу безробітного та на час видачі направлення для оформлення на підставі пункту "г" статті 26 Закону України "Про зайнятість населення" дострокового виходу на пенсію була зареєстрована як фізична особа-підприємець.

Колегія суддів, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, погоджується з позицією судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для стягнення з відповідача 3 274,24 грн. допомоги по безробіттю як безпідставно отриманої, у той же час, вказує на помилковість висновків судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для стягнення 6 965,65 грн. витрат Фонду, які пов'язані із достроковим виходом відповідача на пенсію відповідно до Закону України "Про зайнятість населення".

Так, згідно з частиною 1 статті 1 Закону України "Про зайнятість населення", чинного на момент виникнення спірних правовідносин, зайнятість - це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така що як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі.

У відповідності до пункту "б" частини 3 статті 1 Закону України "Про зайнятість населення" в Україні до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах: громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві.

За приписами частини першої статті 2 Закону України "Про зайнятість населення" безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу.

Відповідно до статті 11 Закону України "Про зайнятість населення" громадяни мають право на соціальний захист у сфері зайнятості згідно із законодавством України про зайнятість. Особи, визнані у встановленому порядку безробітними, мають право на одержання допомоги по безробіттю.

Разом з тим, за приписами вимог частин 2 і 3 статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.

Сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Відповідно до частини 3 статті 46 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців" фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.

Частиною п'ятою статті 49 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців" в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин встановлено, що порядок державної реєстрації припинення підприємницької діяльності за судовим рішенням, яке не пов'язано з банкрутством фізичної особи - підприємця, здійснюється за процедурами, встановленими частинами дев'ятою - вісімнадцятою статті 47 цього Закону.

За змістом наведених положень статті 47 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців" фізична особа підприємець зобов'язана подати до державного реєстратора пакет документів, після розгляду яких до ЄДР може бути внесено відповідний запис.

Дата набрання чинності рішенням суду про припинення підприємницької діяльності особи, що не пов'язано з банкрутством фізичної особи - підприємця, не є датою позбавлення особи статусу підприємця.

Таким чином, оскільки відповідач під час перебування на обліку в центрі зайнятості в якості безробітної була зареєстрована як фізична особа-підприємець, висновок судів попередніх інстанцій про те, що вона не мала права на отримання допомоги по безробіттю є обґрунтованим, оскільки в розумінні пункту "б" частини 3 статті 1 Закону України "Про зайнятість населення" відповідач відносилась до категорії зайнятого населення.

За вказаних обставин, колегія суддів погоджується із позицією судів попередніх інстанцій щодо доведеності з боку позивача наявності обставин, з якими стаття 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" пов'язує наявність підстав для стягнення з відповідача 3 274,24 грн. допомоги по безробіттю.

У той же час, вказуючи на помилковість позиції судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для стягнення з відповідача 6 965,65 грн. витрат Фонду, які пов'язані із достроковим виходом відповідача на пенсію, колегія суддів виходить за наступного.

Відповідно до частини третьої статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Згідно з абзацом шостим частини першої статті 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" Фонд має право: стягувати відповідно до закону кошти Фонду, виплачені особам, зареєстрованим як безробітні, у вигляді матеріального забезпечення на випадок безробіття та витрачені на надання соціальних послуг безробітним у разі встановлення факту їх отримання на підставі недостовірних відомостей, поданих особою.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" видами забезпечення за цим Законом є: допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності; допомога по частковому безробіттю; матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного; допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні.

Частиною другою статті 7 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" встановлено, що видами соціальних послуг за цим Законом та Законом України "Про зайнятість населення" є: професійна підготовка або перепідготовка, підвищення кваліфікації у професійно-технічних та вищих навчальних закладах, у тому числі в навчальних закладах державної служби зайнятості, на підприємствах, в установах, організаціях; профорієнтація; пошук підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, у тому числі шляхом надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних; фінансування організації оплачуваних громадських робіт для безробітних у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; інформаційні та консультаційні послуги, пов'язані з працевлаштуванням.

Зазначений перелік видів соціальних послуг та видів забезпечення є вичерпним.

У той же час, за змістом статей 16, 20 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" виплата пенсій особам, які достроково вийшли на пенсію відповідно до Закону України „Про зайнятість населення" у період досягнення ними пенсійного віку здійснюється у встановленому законодавством України порядку Пенсійним фондом України за рахунок коштів Фонду.

Механізм відшкодування витрат, пов'язаних з виплатою пенсій особам, яким вони призначені достроково, відповідно до Закону України „Про зайнятість населення" та Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" передбачено Порядком відшкодування Пенсійному фонду України з Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття витрат, пов'язаних із достроковим виходом працівників на пенсію, від 06 серпня 2001 року N 331/39.

За результатами аналізу наведених норм, колегія суддів дійшла висновку, що кошти, отримані застрахованою особою у зв'язку із достроковим виходом на пенсію, є пенсійними виплатами, а не соціальною послугою чи видом забезпечення за Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та Законом України "Про зайнятість населення".

Той факт, що відшкодування Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних із достроковим виходом на пенсію осіб, зазначених у частині другій статті 20 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", відбувається за рахунок коштів Фонду, не змінює правової природи зазначених виплат.

За вказаних обставин, колегія суддів вказує на помилковість позиції судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для стягнення з відповідача 6 965,65 грн. витрат Фонду, понесених ним у зв'язку із достроковим виходом відповідача на пенсію, на підставі частини третьої статті 36 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".

Відповідно до статті 225 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 222, 225, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів ,-

П О С Т А Н О В И Л А :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2012 року змінити, скасувавши в частині стягнення із ОСОБА_2 на користь Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості коштів у розмірі 6 965,65 грн. (шість тисяч дев'ятсот шістдесят п'ять гривень 65 копійок).

У вказаній частині у задоволенні позову відмовити.

В іншій частині постанову Київського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2012 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута в порядку ст.ст.235-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: