Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" грудня 2014 р. м. Київ К/800/34266/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Цуркана М.І. (головуючий); Єрьоміна А.В.; Кравцова О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Військової частини А1769 до Гусятинської міжрайонної державної фінансової інспекції, заступника начальника Гусятинської міжрайонної державної фінансової інспекції Хруща Я.Ф. про скасування рішення та оскарження дій, що переглядається за касаційною скаргою Гусятинської міжрайонної державної фінансової інспекції на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 3 червня 2014 року,

у с т а н о в и л а :

У серпні 2013 року Військова частина (ВЧ А1769) звернулася до суду з позовом до Гусятинської міжрайонної державної фінансової інспекції (Інспекція), заступника начальника Гусятинської міжрайонної державної фінансової інспекції Хруща Я.Ф. про визнання незаконними дій та скасування вимоги.

Зазначали, що проведеною ревізією виявлені порушення ВЧ А1769 правил фінансової дисципліни, у зв'язку з чим Інспекцією направлена вимога про їх усунення.

Посилаючись на те, що висновки акту ревізії не відповідають дійсним обставинам, а порушень допущено не було, просили, з урахуванням уточнення позовних вимог, скасувати пункт 2 вимоги Інспекції від 2 серпня 2013 року № 19-18-13-14/735 та визнати незаконними дії заступника начальника Інспекції Хруща Я.Ф. щодо закріплення у акті ревізії недостовірної інформації.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 5 листопада 2013 року у задоволені позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 3 червня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано, а позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано пункт 2 вимоги Інспекції від 2 серпня 2013 року № 19-18-13-14/735. У задоволенні решти вимог - відмовлено.

У касаційній скарзі Інспекція, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм процесуального та матеріального права, просить оскаржуване рішення скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Заслухавши доповідача, здійснивши перевірку оскаржуваного рішення суду та доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами встановлено, що за результатами проведеної Інспекцією ревізії позивача складено акт від 23 липня 2013 року № 18-22/41.

В акті зафіксовано, що ВЧ А1769, в порушення підпункту 2.9.8 Порадника щодо забезпечення Збройних Сил України топографічними, спеціальними, цифровими (електронними) картами та каталогами координат геодезичних пунктів, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 травня 1999 року № 10 (Порадник), знищено без належних підстав топокарт на суму 447 980,40 грн.

2 серпня 2013 року Інспекція направила позивачу вимогу про усунення порушень, встановлених ревізією, пунктом 2 якої зобов'язано відшкодувати збитки від знищення топокарт на суму 447 980,40 грн.

Відмовивши у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що порушення, що виявлені під час ревізії, мали місце, тому вимога про їх усунення є законною.

Скасувавши це рішення та задовольнивши позов частково, апеляційний суд виходив з того, що Порадником не встановлено чітких критеріїв для знищення топокарт, тому порушення встановлено помилково.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України з такими висновками судів не погоджується.

Згідно з Положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 23 квітня 2011 № 499/2011 (Положення) Державна фінансова інспекція України (Держфінінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Держфінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальність винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (підпункт 4 пункту 4 Положення).

Відповідно до пункту 6 Положення Держфінінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Також Положенням установлено, що у разі, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів Держфінінспекція України має право звернутися до суду в інтересах держави.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями пункту 7 статті 10 Закону України від 26 січня 1993 року № 2939-ХІІ «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», згідно з якими державній контрольно-ревізійній службі надано право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

На підставі наведеного колегія суддів дійшла висновку про наявність у органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

В порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.

У справі, яка розглядається, Інспекція пред'явила вимогу про усунення порушень, виявлених під час ревізії.

При цьому оскаржувана вимога вказує на виявлені збитки та їхній розмір.

Зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряється судом, який розглядає цей позов, а не шляхом заяви підконтрольною установою позову про скасування вимоги.

Тому у задоволенні вимоги про скасування пункту 2 вимоги Інспекції від 2 серпня 2013 року № 19-18-13-14/735 необхідно відмовити, як це передбачено статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України.

Також колегія суддів вважає помилковими висновки судів про можливість розгляду в порядку адміністративного судочинства вимоги позову про визнання незаконними дій заступника начальника Інспекції Хруща Я.Ф. щодо закріплення у акті ревізії певної інформації.

Апеляційним судом правильно зазначено, що по суті йдеться про оскарження змісту акта перевірки, який має виключно інформаційний характер та не тягне настання для позивача будь-яких наслідків. Проте суд надав неправильної юридичної кваліфікації цьому висновку, відмовивши у задоволенні вимоги.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Пунктом 1 частини першої статті 3 КАС України визначено, що справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Таким чином, спір про оскарження акта перевірки не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а провадження у частині відповідних вимог підлягає закриттю, як це передбачено пунктом першим частини першої статті 157 КАС України.

Відповідно до частини першої статті 228 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі з підстав, встановлених статтями 155 і 157 цього Кодексу.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Касаційну скаргу Гусятинської міжрайонної державної фінансової інспекції задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 3 червня 2014 року та постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 5 листопада 2013 року скасувати.

В частині вимог про визнання незаконними дій заступника начальника Інспекції Хруща Я.Ф. щодо закріплення у акті ревізії недостовірної інформації - провадження у справі закрити.

В решті вимог позову ухвалити нове рішення про відмову в їх задоволенні.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді М.І.Цуркан

А.В.Єрьомін

О.В.Кравцов