Історія справи

Постанова ВАСУ від 18.01.2016 року у справі №800/413/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 січня 2016 року м. Київ справа № 800/413/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Головуючого судді Малиніна В.В.,суддів Головчук С.В., Кочана В.М., Ситникова О.Ф., Черпака Ю.К.,

Секретар судового засідання Пасічніченко А.А.,

за участю:

позивача ОСОБА_6,

представника відповідача Білопольської Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_6 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення про припинення дисциплінарного провадження,-

ВСТАНОВИВ:

05 листопада 2015 року позивач звернулась до Вищого адміністративного суду України із вказаною позовною заявою до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - Комісія, ВККС України) про визнання протиправним та скасування рішення про припинення дисциплінарного провадження.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтувала тим, що Комісія при винесені рішення від 24.09.2015 року №2421/дп-15 про припинення відносно неї дисциплінарного провадження, у зв'язку із закінченням строків накладення дисциплінарного стягнення незаконно встановила факт вчинення дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 1 частини першої та другої статті 83 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», під час постановлення нею вироку13.12.2011 року (справа №1-101/11), залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 30.07.2012 року, яким ОСОБА_9 та ОСОБА_10 було визнано винними у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 365 Кримінального кодексу України (далі - КК України), та призначено кожному із засуджених покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах строком на 3 роки. На підставі статті 54 КК України засуджених позбавлено спеціального звання, відповідно - «капітан міліції» (ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вказані рішення були скасовані, справа направлена прокурору Солом'янського району м. Києва на нове розслідування, яка в подальшому, 12.06.2014 року, слідчим в ОВС СВ СУ прокуратури м. Києва, була закрита (без виконання вказівок суду касаційної інстанції) у зв'язку із відсутністю в діях осіб інкримінованого їм злочину).

Констатація факту вчинення нею дисциплінарного проступку є незаконною і такою, що порушує її конституційні права, безпосередньо впливає на подальшу процедуру її обрання на посаду судді безстроково, оскільки буде враховуватись як обставина, що негативно характеризує суддю ОСОБА_6 Натомість висновки, що викладені у вказаному вироку відповідають дійсним обставинам справи, які пізніше (через тиждень) були встановлені у рішенні Європейського Суду з прав людини, справа «Тесленко проти України» (ОСОБА_11- потерпілий у кримінальній справі №1-101/11) від 20.11.2011 року, якою констатовано, що обвинуваченими (ОСОБА_9 та ОСОБА_10) було піддано катуванню заявника (ОСОБА_11), в розумінні статті 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Тому, є хибними міркування ВККС України, що у Рішенні Європейського Суду з прав людини констатовано лише факт того, що заявник був підданий катуванню, і жодним чином не встановлено, що вказані дії були вчинені саме ОСОБА_9 та ОСОБА_10

Не відповідає дійсності зазначений у рішенні Комісії факт щодо не врахування суддею ОСОБА_6, під час прийняття вироку, наявної в матеріалах справи заяви потерпілого у кримінальній справі, в якій останній повідомив про те, що оговорив підсудних, також і те, що вона бачила й інші істотні порушення вимог закону, проте вважала все це не суттєвим, оскільки у справі були інші докази на підтвердження вини підсудних, крім того, суддя ОСОБА_6, згідно тексту рішення ВККС України, визнала допущені нею помилки, на які вказала касаційна інстанція при скасуванні вищевказаного вироку суду. Натомість, у вироку суду від 13.12.2011 року нею було вказано про критичне ставлення до даного документа, у зв'язку з наявністю сукупності зібраних доказів, які в повній мірі суперечать даним, викладеним у вказаній заяві, в тому числі суд поклав в основу таких міркувань і показання свідка - матері ОСОБА_11, яка повідомила суд про обставини написання такої заяви її сином в умовах колонії, де останній відбував покарання. У своєму Рішенні від 20.12.2011 року Європейський суд з прав людини також дійшов висновку, що новий виклад обставин заявником (тобто ОСОБА_11), через шість років після подій з урахуванням обставин справи, є не переконливим, таким, що суперечить підтвердженим документальним доказам та фактичним обставинам.

ОСОБА_6 під час засідання ВККС України не визнавала помилки, на які вказала касаційна інстанція, а лише зазначила, що не має права оспорювати чи надавати оцінку ухвали вищестоящої інстанції, яка для неї - як судді першої інстанції є обов'язковою до виконання. При скасуванні вироку суду в ухвалі касаційної інстанції було вказано, що висновки суду першої інстанції про те, що не розв'язаний відвід та проведення слідчих дій поза межами процесуальних строків, не перешкоджають прийняттю у справі остаточного рішення, не відповідають вимогам кримінально-процесуального закону.

Крім того, касаційна інстанція вказала про те, що відсутність у формулюванні обвинувачення кола службових повноважень ОСОБА_10 є порушенням вимог пункту 2 Пленуму Верховного Суду України №15 від 26.12.2003 року, що перешкодило прийняттю законного та обґрунтованого рішення. Проте, касаційна інстанція не встановила факту умисного чи необережного порушення істотних вимог закону з боку судді ОСОБА_6 Жодним законом не передбачено, що ВККС України має повноваження на перевірку правильності оцінки судом доказів у справі, законності та обґрунтованості вироку суду. В свою чергу незаконне та/або необґрунтоване рішення суду не є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, крім випадків коли порушення допущено внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов'язків.

Вказівки касаційної інстанції, які слугували підставами для скасування, зокрема, вироку суду першої інстанції, які у рішенні ВККС України також стали підставою для встановлення в її діях дисциплінарного проступку, не є істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону в розумінні статті 370 Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК України в редакції 1960 року). Крім того, в ухвалі суду апеляційної інстанції від 30.07.2012 року, по перегляду даного вироку судді ОСОБА_6, зазначено, що «є безпідставними і посилання…, оскільки, як убачається із протоколу судового засідання, судом були досліджені докази, які стосуються зазначених обставин та визначають службові повноваження ОСОБА_10 та на підставі оцінки яких суд прийшла до правильного висновку про те, що ОСОБА_10 є службовою особою, наділеною функціями представника влади». Правильність встановлення цих обставин стороною захисту взагалі не оспорювалась. Допущені нею описки, помилки та суттєві змістовні суперечності, про що зазначено у рішенні ВККС України, взагалі не свідчать про будь-які порушення суддею вимог кримінально-процесуального закону, тим більше істотні. Виявлені підстави не узгоджуються із вимогами статті 83 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», де передбачено виключний перелік підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Комісія, всупереч статті 87 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» припинила дисциплінарне провадження у зв'язку із закінченням строків для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, хоча наведене положення дозволяє ВККС України вчиняти відповідну дію у зв'язку з відсутності підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Вказане свідчить про суперечності допущені Комісією у мотивувальній та резолютивній частині рішення, та ставить в залежність правомірність дій відповідача по відкриттю дисциплінарного провадження, оскільки на момент вирішення питання про відкриття чи відмову у відкритті провадження, вказані у частині четвертій статті 87 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» строки сплинули ще в кінці 2012-початку 2013 року.

Щодо процедурних порушень, в силу частини восьмої статті 86 та частини восьмої статті 87 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» судді ОСОБА_6 було надіслано лише рішення ВККС України про відкриття дисциплінарного провадження. Висновок, складений за результатом перевірки, надісланий судді не був, про що вказує кількість надісланих на адресу судді аркушів; копія прийнятого рішення від 24.09.2015 року Комісією на її адресу направлена не була, а лише направлено повідомлення про припинення дисциплінарного провадження. Копія вказаного рішення була направлена судді, лише після її звернення до Комісії 7 жовтня 2015 року, з відповідним запитом, отримана - 22 жовтня 2015 року.

На підставі чого, просить:

- визнати протиправним рішення Комісії №2421/дп-15 від 24.09.2015 року, яким дисциплінарне провадження стосовно судді Голосіївського районного суду міста Києва ОСОБА_6 припинено;

- скасувати рішення Комісії №2421/дп-15 від 24.09.2015 року, яким дисциплінарне провадження стосовно судді Голосіївського районного суду міста Києва ОСОБА_6 припинено;

- вирішити питання щодо судових витрат відповідно до вимог статті 94 КАСУ.

У судовому засіданні позивач підтримала позов та просила його задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні надала пояснення, аналогічні письмовим запереченням та доповненням до неї, які містяться в матеріалах справи, де зазначила, що ВККС України повністю заперечує проти задоволення адміністративного позову ОСОБА_6

У вересні та листопаді 2014 року на адресу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України надійшли скарги ОСОБА_9, щодо неправомірної поведінки судді Голосіївського районного суду міста Києва ОСОБА_6, де він вказував на допущення суддею ряду процесуальних порушень під час постановлення вироку від 13 грудня 2011 року по справі №1-101/11, які, 24 січня 2013 року, були встановлені в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, якою скасовано рішення суду першої інстанції і направлено справу прокурору Солом'янського районного суду міста Києва на нове розслідування. Встановлені судом касаційної інстанції та проведеною перевіркою обставини свідчать про допущення суддею ОСОБА_6 істотних порушень норм процесуального права при здійсненні правосуддя під час розгляду кримінальної справи №1-101/11, неналежне ставлення судді до своїх службових обов'язків та наявність у діях ознак дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом першим частини першої та частиною другою статті 83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». З огляду на те, що проступок суддею ОСОБА_6 вчинено 13 грудня 2011 року, з урахуванням часу тимчасової непрацездатності та перебування судді у відпустці, строк для притягнення до дисциплінарної відповідальності сплинув.

За таких обставин, 24 вересня 2015 року Комісія прийняла рішення №2421/ДП-15 про припинення провадження у дисциплінарній справі стосовно судді Голосіївського районного суду міста Києва ОСОБА_6, у зв'язку із закінченням строку притягнення судді до дисциплінарної відповідальності (частина четверта статті 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Прийняте Комісією рішення ґрунтується на встановлених фактах та обставинах з посиланням на докази, що не стосуються оскарження судового рішення, а мотиви ухваленого рішення не містять доводів, що можуть бути перевірені судом вищої інстанції у передбаченому процесуальним законодавством порядку. За результатами проведеної перевірки фактичних обставин дисциплінарної справи, Комісією встановлено істотні порушення суддею ОСОБА_6 норм процесуального права під час розгляду кримінальної справи. Пункт перший частини першої статті 83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачає вичерпного переліку підстав істотного порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, а лише «зокрема» пов'язує ці підстави «з відмовою у доступі особи до правосуддя з підстав, не передбачених законом, порушення вимог щодо розподілу та реєстрації справ у суді, правил підсудності чи підвідомчості, необґрунтоване вжиття заходів забезпечення позову».

Рішення про відмову у відкритті дисциплінарної справи повинно містити обґрунтування висновку про відсутність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, тому за наявності підстав для притягнення судді ОСОБА_6 до дисциплінарної відповідальності, Комісією, з урахуванням статті 83 Закону, прийнято рішення про відкриття дисциплінарної справи.

Супровідним листом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 6 липня 2015 року № 8вк-6749/14 позивачу було направлено копію рішення Комісії від 2 липня 2015 року про відкриття дисциплінарної справи за зверненням ОСОБА_9 та висновок, складений за результатами перевірки.

Мотивувальна частина рішення Комісії про припинення дисциплінарного провадження стосовно позивача, у відповідності до пункту 13.5.4 Регламенту, містить встановлені факти та обставини з посиланням на докази, що підтверджують наявність підстав для дисциплінарної відповідальності судді, належні мотиви, з яких Комісією ухвалено рішення, та підстави припинення дисциплінарного провадження. У резолютивній частині рішення вказана суть прийнятого рішення.

Заслухавши сторони по справі, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами у межах заявлених позовних вимог, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає встановленими наступні факти та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_6, громадянка України, ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідно до Указу Президента України «Про призначення суддів» від 03.02.2010 року №99/2010 призначена на посаду судді Голосіївського районного суду Київської області в межах п'ятирічного терміну.

В провадженні судді Голосіївського районного суду м. Києва ОСОБА_6 перебувала кримінальна справа №1-101/11 по обвинуваченню ОСОБА_9 та ОСОБА_10 у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 365 КК України.

13.12.2011 року суддею ОСОБА_6 постановлено вирок по цій справі, яким ОСОБА_9 та ОСОБА_10 визнано винними у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 365 КК України, та призначено кожному із засуджених покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах строком на 3 роки. На підставі статті 54 КК України засуджених позбавлено спеціального звання, відповідно ОСОБА_9 - «капітан міліції», ОСОБА_10 - «капітан міліції».

30.07.2012 року ухвалою Апеляційного суду м. Києва вирок суду від 13.12.2011 року залишено без змін. В порядку статті 365 КПК України у формулюванні обвинувачення, наведеного у мотивувальній частині вироку Голосіївського районного суду м. Києва від 13.12.2011 року відносно ОСОБА_9 та ОСОБА_10, яке визнано судом доведеним, слова та цифри « 16 листопада 2003 року» замінено на слова та цифри « 6 листопада 2003 року».

24.01.2013 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 13.12.2011 року та ухвала Апеляційного суду м. Києва від 30.07.2012 року відносно ОСОБА_9 та ОСОБА_10 скасовані, а справу направлено прокурору Солом'янського району м. Києва на нове розслідування. Колегія касаційної інстанції дійшла висновку, що під, час досудового розслідування були допущені ряд істотних порушень кримінально-процесуального закону, а саме не розглянуто відвід слідчому, не продовжено строки досудового слідства, що позбавляло суд можливості прийняти рішення у справі.

Після повернення справи на додаткове розслідування, слідчий в ОВС СВ СУ прокуратури м. Києва виніс постанову від 12.06.2014 року про закриття кримінальної справи відносно ОСОБА_9, ОСОБА_10 за ч. 2 ст. 365 КК України у зв'язку із відсутністю в їх діях даного складу злочину.

09 вересня та 11 листопада 2014 року до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України надійшло дві аутентичні скарги ОСОБА_9, разом з додатками(вх. № 8вк - 6749/14), в яких зазначено про хід розгляду даної кримінальної справи, де він був одним із обвинувачених, зокрема про неодноразові направлення справи на додаткове розслідування судами як першої так і апеляційної інстанцій, при цьому, надаючи діям відповідних службових осіб, що допускали порушення кримінального процесу, проміжну оцінку. Вказані міркування скаржник зазначає з врахуванням ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24.01.2013 року, яка скасувала, в тому числі, вирок постановлений позивачем в 2011 році, та окремої ухвали суду касаційної інстанції щодо допущених порушень слідства при розслідуванні кримінальної справи. Серед зазначеного, вказує, що суддею ОСОБА_6 були проігноровані та не брались до уваги клопотання, подані неодноразово, протягом усього судового розгляду, щодо порушень вимог кримінально-процесуального законодавства України та скоєння злочинів слідчими прокуратури під час проведення досудового слідства. Піддає сумніву перебування судді у нарадчій кімнаті менше одного дня, зауважуючи про її «оперативність» від здійснення виготовлення тексту вироку за допомогою електронного носія інформації, де містився обвинувальний висновок складений слідчим прокуратури Солом'янського району м. Києва Гаврилець В.М., в даному випадку поза приміщенням нарадчої кімнати.

При постановлені вироку Голосіївського районного суду м. Києва від 13 грудня 2011 року, яким було засуджено ОСОБА_9 та ОСОБА_10, у викладеному тексті вироку суддя ОСОБА_6 допустила велику кількість помилок, що виявляється на всіх рівнях тексту вироку. Суддя Голосіївського районного суду м. Києва ОСОБА_6 спростовує суттєві розбіжності, зазначені в показах потерпілого ОСОБА_11 при проведенні слідчих дій, як з ним так і інших слідчих дій, які за своїм змістом інколи були повністю абсурдними. Формулюючи мотивувальну частину обвинувального вироку від 13 грудня 2011 року зазначає: «Вина підсудних ОСОБА_9 та ОСОБА_10 підтверджується зібраними та дослідженими і оголошеними судом письмовими доказами, зокрема: даними наказів про призначення на посаду, функціональних повноважень, згідно яких ОСОБА_9 та ОСОБА_10 являлись службовими особами», посилаючись, при цьому, на т.1 а.с. 256, де знаходиться копія паспорта ОСОБА_10

Надаючи свою оцінку діям органів слідства та суддям всіх рівнів, що розглядали дану справу, починаючи з 2005 року, де його було двічі визнано винним у вчиненні кримінального злочину, та засуджували на умовний термін так і до 4-ох років позбавлення волі, зазначає, що врешті решт, 12 червня 2014 року органом досудового розслідування було винесено постанову про закриття кримінального провадження у зв'язку з відсутністю в діях обвинувачених складу кримінального правопорушення. Стверджує, що його судили більше 10 років, за відсутністю в його діях складу інкримінованого злочину, при тому, що ним та його підлеглими було розкрито резонансний злочин, зі злочинної організованої групи банди «Степанюка». Зі змісту прохальних частин двох скарг, заявник просив: порушити дисциплінарне провадження стосовно судді Голосіївського районного суду м. Києва ОСОБА_6; за наслідками дисциплінарного провадження прийняти рішення про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції України для вирішення питання, щодо внесення подання про звільнення судді Голосіївського районного суду м. Києва ОСОБА_6 з посади (скарга від 08.09.2014 року); притягнути суддю Голосіївського районного суду м. Києва ОСОБА_6 до дисциплінарної відповідальності; відмовити в розгляді звернення судді Голосіївського районного суду м. Києва ОСОБА_6 про призначення на посаду судді безстроково; при розгляді його скарги і надання відповідних пояснень з приводу наведених в скарзі подій, забезпечити його присутність при розгляді питання щодо позбавлення суддівства судді Голосіївського районного суду м. Києва ОСОБА_6 (скарга від 14.11.2014 року).

Листом від 16 березня 2015 року на ім'я голови Голосіївського районного суду м. Києва член Комісії ОСОБА_14 витребував пояснення судді щодо висловлених заявником у скарзі зауважень, надавши її копію; завірених належним чином копій вироку Голосіївського районного суду міста Києва від 13 грудня 2011 року у справі № 1-101/11 та ухвалених за результатами його перегляду судових рішень судів вищих інстанцій; відомостей щодо тимчасової непрацездатності судді ОСОБА_6 та перебування її у відпустці з 14 грудня 2011 року по дату надання відповіді на цей запит.

Витребувані документи були отримані Комісією 25 березня 2015 року, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції на супровідному листі від 24 березня 2015 року (вих. №199/2015) за підписом голови Голосіївського районного суду м. Києва ОСОБА_15, адресованого члену Комісії.

За результатами перевірки звернень від 09 вересня та 14 листопада 2014 року членом ВККС України ОСОБА_14 був складений висновок, яким запропоновано відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Голосіївського районного суду м. Києва ОСОБА_6

У висновку встановлені обставини, зазначені в звернені, а також обставини та факти, що встановлені під час перевірки, зокрема, зазначено рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій, де суд касаційної інстанції (як вже зазначалось та було встановлено судом) скасував рішення судів попередніх інстанцій з підстав порушення органами досудового слідства положень кримінально-процесуального закону. При цьому зазначено, що суддя ОСОБА_6, під час розгляду кримінальної справи №1-101/11, встановивши порушенням того факту, що заявлені обвинуваченими відводи слідчому не були розглянуті у встановленому законом порядку, а також інші порушення вимог кримінально-процесуального закону при проведенні досудового слідства, зокрема, проведення слідчих дій за межами строків досудового слідства, визнала їх такими, що не впливають на правильність, повноту та всебічність досудового слідства і не перешкоджають суду постановити у справі обвинувальний вирок.

Також, всупереч вимогам частини першої статті 334 КПК України, у мотивувальній частині вироку у даній справі, суддя ОСОБА_6 не визначила коло службових повноважень ОСОБА_10, якого притягнула до кримінальної відповідальності за вчинення службового злочину. Крім того, у тексті вироку допущено велику кількість помилок, описок та були наявні фрагменти, в яких були суттєві змістовні суперечності, що може свідчити про недбалість та поспішність при його складенні.

Встановлені судом касаційної інстанції та проведеною перевіркою обставини, можуть свідчити про допущення суддею ОСОБА_6 істотних порушень норм процесуального права при здійсненні правосуддя під час розгляду кримінальної справи №1-101/11, неналежне ставлення судді до своїх службових обов'язків та наявність у її діях ознак дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 1 частини 1 та частиною 2 статті 83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Листом від 03 червня 2015 року на ім'я голови Голосіївського районного суду м. Києва член Комісії ОСОБА_14 витребував характеристику судді ОСОБА_6 та довідку про показники її роботи у 2011-2014 роках.

Витребувані документи були отримані Комісією 23 червня 2015 року, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції на супровідному листі від 03 червня 2015 року (вих. №374/2015) за підписом голови Голосіївського районного суду м. Києва ОСОБА_15, адресованого члену Комісії.

Рішенням №2250/дп-13 від 02 липня 2015 року, прийнятим на засіданні Комісії, було відкрито дисциплінарне провадження стосовно судді Голосіївського районного суду м. Києва ОСОБА_6, в якому зазначено, що на підставі звернення та зібраних документів дисциплінарного провадження, членом ВККС України було складено висновок, що в сукупності свідчать про наявність в діях судді ОСОБА_6 ознак дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 1 частини першої та другої статті 83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Як вбачається з тексту супровідного листа від 06 липня 2015 року, за підписом члена ВККС України ОСОБА_14, копія вказаного рішення від 02 липня 2015 року та висновку, складеного за результатами перевірки була надіслана судді Голосіївського районного суду м. Києва ОСОБА_6, з додатком: на 3 арк. в 1 прим.

14 липня 2015 року на адресу Комісії від позивача надійшли додаткові письмові пояснення (перші пояснення були надані в рамках запиту члена Комісії від 16 березня 2015 року до прийняття рішення щодо відкриття дисциплінарного провадження), адресовані члену Комісії ОСОБА_14, де було зазначено про зміст постанови слідчого в ОВС СВ СУ прокуратури м. Києва про закриття кримінального провадження від 12.06.2014 року, яка на її погляд є незаконною, так як постановлена лише на доказах, які виправдовують вину обвинувачених, натомість інших доказів, що її підтверджують остання не містить. Зокрема, це стосується рішення Європейського суду з прав людини (справа «Тесленко проти України») від 20.12.2011 року. Копії наведених постанови слідчого та рішення ЄСПЛ були долучені позивачем до даних пояснень.

Листом від 11 вересня 2015 року член Комісії ОСОБА_14 повідомив суддю Голосіївського районного суду м. Києва ОСОБА_6 про засідання ВККС України 24 вересня 2015 року о 14 год. 00 хв., щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності. В даному листі зауважено про необхідність надання суддею підтвердження про її участь на даному засіданні.

18 вересня 2015 року на адресу Комісії надійшов лист від 17 вересня 2015 року за підписом судді Голосіївського районного суду м. Києва ОСОБА_6, адресованого члену Комісії ОСОБА_14, де було повідомлено останнього про її участь у засіданні ВККС України, призначеного на 24 вересня 2015 року о 14 год. 00 хв.

Рішенням №2421/дп-15 від 24 вересня 2015 року, прийнятим на засіданні Комісії, дисциплінарне провадження стосовно судді Голосіївського районного суду м. Києва припинено.

Підставами прийняття даного рішення Комісії, слугувало те, що річний строк застосування до судді дисциплінарного стягнення сплинув.

Разом з тим, зміст самого рішення містить висновки про допущення позивачем істотних порушень норм процесуального права при здійсненні правосуддя під час розгляду кримінальної справи №1-101/11, неналежне ставлення судді до своїх службових обов'язків та наявність у її діях ознак дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 1 частини першої та частини другої статті 83 Закону України «Про судоустрій та статус суддів». Результатом вказаних висновків слугували обставини викладені у скаргах заявника та матеріалах проведеної перевірки членом Комісії.

Вважаючи незаконним рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України №2421/дп-15 від 24 вересня 2015 року, позивач, звернулась до суду з даною позовною заявою, в якій просила визнати його протиправним та скасувати. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною другою статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем не доказана законність рішення, зокрема, дотримання передбачених частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріїв, виходячи з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VI від 7 липня 2010 року (тут і надалі в редакції чинній на час звернення заявника з першою скаргою, далі - Закон №2453) Регламентом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, затвердженим рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 8 червня 2011 року № 1802/зп (тут і надалі в редакції чинній на час звернення заявника з першою скаргою; далі - Регламент).

При розгляді цієї справи колегія суддів перевіряє дотримання Комісією процедури розгляду заяви скаржника та прийняття рішення.

Частиною першою статті 84 Закону №2453 дисциплінарне провадження - це процедура розгляду органом, визначеним законом, звернення, в якому містяться відомості про порушення суддею вимог щодо його статусу, посадових обов'язків чи присяги судді.

У відповідності до пункту 1 частини першої статті 85 Закону №2453 дисциплінарне провадження щодо судді місцевих та апеляційних судів здійснює Вища кваліфікаційна комісія суддів України.

Порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо судді передбачений статтею 86 Закону №2453, де, зокрема, передбачено наступне.

Дисциплінарне провадження щодо судді передбачає здійснення перевірки даних про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, відкриття дисциплінарної справи, її розгляд і прийняття рішення органом, що здійснює дисциплінарне провадження.

Перевірка даних про наявність підстав для відкриття дисциплінарної справи та притягнення судді місцевого чи апеляційного суду до дисциплінарної відповідальності здійснюється членом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у порядку, встановленому цим Законом.

Під час здійснення перевірки член Вищої кваліфікаційної комісії суддів України має право ознайомлюватися з матеріалами судових справ, робити з них копії, опитувати суддів та інших осіб, яким відомі обставини вчинення діяння, що має ознаки дисциплінарного проступку, отримувати за письмовим запитом від органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадян та їх об'єднань необхідну для проведення перевірки інформацію.

Член Вищої кваліфікаційної комісії суддів України за результатами перевірки складає висновок з викладенням фактів та обставин, виявлених у ході перевірки, та пропозицією про відкриття чи відмову у відкритті дисциплінарної справи. Висновок члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та зібрані у процесі перевірки матеріали передаються на розгляд Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Питання про відкриття дисциплінарної справи чи відмову в її відкритті вирішує Вища кваліфікаційна комісія суддів України.

Копія рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про відкриття дисциплінарної справи не пізніш як через три дні з дня його прийняття надсилається судді, щодо якого відкрито дисциплінарну справу, та особі, за зверненням якої порушено справу. До рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, яке надсилається судді, додається висновок члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, складений за результатами перевірки.

Розгляд дисциплінарної справи відбувається на засіданні Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, на яке запрошуються особа, за зверненням якої відкрито справу, суддя, стосовно якого відкрито справу, а в разі необхідності й інші заінтересовані особи.

Вказані положення узгоджуються із положеннями Регламенту, що в свою чергу на виконання частини третьої статті 90 Закону №2453 визначає порядок роботи ВККС України.

Як було встановлено колегією суддів, за наслідками розгляду скарг заявника, членом Комісії був прийнятий 26 травня 2015 року висновок з пропозицією відкриття дисциплінарного провадження щодо позивача, що в подальшому слугував підставою для відкриття ВККС України дисциплінарного провадження щодо судді.

При цьому, в матеріалах справи наявний супровідний лист від 06 липня 2015 року, за підписом члена Комісії ОСОБА_14, за змістом якого вбачається, що відповідна копія рішення Комісії про відкриття дисциплінарного провадження щодо позивача та відповідний висновок члена Комісії були надіслані ОСОБА_6 з додатком на 3 арк. в 1 прим.

Встановивши, що кількість аркушів відповідного висновку члена Комісії та рішення Комісії в сумі становлять 11 аркушів та те, що дана обставина була не спростована представником відповідача, як у ході розгляду справи по суті, так і у заявлених письмових запереченнях, колегія суддів, вважаючи обґрунтованими доводи позивача в цій частині приходить до висновку, що ВККС України було допущено порушення процедури розгляду питання щодо притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, так як матеріалами справи не підтверджено факт направлення висновку члена Комісії позивачу.

Виявлені процедурні порушення не можуть слугувати однозначними підставами для визнання протиправним та скасування оскаржуваного позивачем рішення Комісії, але враховуються при дослідженні законності прийнятого рішення про припинення дисциплінарного провадження.

Відповідно до частини першої - п'ятої статті 87 Закону №2453 Вища кваліфікаційна комісія суддів України обговорює результати розгляду дисциплінарної справи за відсутності судді, стосовно якого розглядалася справа, і запрошених осіб. Рішення у дисциплінарній справі приймається Вищою кваліфікаційною комісією суддів України більшістю від загального складу Комісії.

При обранні дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Якщо Вищою кваліфікаційною комісією суддів України прийнято рішення про відсутність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, Комісія припиняє дисциплінарне провадження та повідомляє про це заінтересованих осіб.

Дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше шести місяців із дня відкриття Вищою кваліфікаційною комісією суддів України провадження в дисциплінарній справі, але не пізніше року з дня вчинення проступку, без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

За наслідками дисциплінарного провадження Вища кваліфікаційна комісія суддів України може прийняти рішення про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді з посади за наявності для цього підстав.

З системного аналізу вказаних положень вбачається, що відповідач в межах розгляду дисциплінарної справи щодо судді може прийняти одне з трьох рішень, а саме: рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності; рішення про припинення дисциплінарного провадження; вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді з посади за наявності для цього підстав.

Тобто, відповідач, виключивши можливі підстави для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності та надіслання подання про звільнення судді з посади, прийняв єдине можливе рішення, зокрема - рішення про припинення дисциплінарного провадження. У зв'язку з чим, неприйнятними є доводи позивача про те, що Комісія, всупереч статті 87 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» припинила дисциплінарне провадження у зв'язку із закінченням строків для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, хоча наведене положення дозволяє ВККС України вчиняти відповідну дію за відсутності підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Згідно із підпунктами 13.5.1.- 13.5.5. пункту 13.5 розділу XIIІ Регламенту рішення щодо дисциплінарної відповідальності судді складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частини.

Вступна частина рішення повинна містити: дату і місце проведення засідання; прізвища та ініціали членів Комісії, присутніх на засіданні; прізвище та ініціали особи, за зверненням якої відкрито дисциплінарну справу; прізвище та ініціали і посаду судді, який притягається до дисциплінарної відповідальності.

Описова частина рішення повинна містити: короткий зміст скарги (заяви); пояснення судді та пояснення інших осіб, якщо вони беруть участь у справі, відомості, що характеризують особу судді.

У мотивувальній частині рішення коротко викладаються встановлені факти та обставини з посиланням на докази, що підтверджують наявність підстав для дисциплінарної відповідальності судді, мотиви, з яких Комісією ухвалено рішення, обґрунтування необхідності застосування дисциплінарного стягнення, правові підстави дисциплінарної відповідальності або підстави припинення дисциплінарного провадження.

У резолютивній частині рішення вказуються суть прийнятого рішення за результатами розгляду із зазначенням виду дисциплінарного стягнення, а також порядок і строк оскарження рішення.

Частинами шостою-восьмою статті 87 Закону №2453 також передбачено, що Рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України викладається в письмовій формі, підписується головуючим і членами Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, які брали участь у розгляді дисциплінарної справи, і оголошується на засіданні. Рішення у дисциплінарній справі повинно містити:

1) прізвище, ім'я, по батькові і посаду судді, який притягається до дисциплінарної відповідальності;

2) встановлені обставини у справі з посиланням на докази;

3) мотиви, з яких ухвалено рішення;

4) суть рішення за результатами розгляду із зазначенням дисциплінарного стягнення в разі його застосування;

5) порядок і строк оскарження рішення.

За наявності окремої думки вона викладається членом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у письмовій формі і додається до справи, про що головуючий повідомляє на засіданні. Зміст окремої думки оголошенню на засіданні не підлягає.

Копія рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України вручається судді, стосовно якого розглядалася дисциплінарна справа, а в разі його відсутності під час оголошення рішення надсилається у семиденний строк поштою.

Відповідно до частини першої статті 97 цього Закону рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України приймається більшістю від її загального складу. Голосування проводиться за відсутності особи, щодо якої вирішується питання, і запрошених осіб.

З форми оскаржуваного рішення Комісії слідує, що воно побудоване у чіткій відповідності вказаних положень.

З вступної частини вказаного рішення вбачається, що Комісія розглядаючи скаргу діяла у складі 11 членів, а саме: головуючого - ОСОБА_14, членів комісії: ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_12, що становить більшість від складу ВККС України, передбаченого частиною першою статті 102 Закону №2453, в редакції що була чинною на час прийняття даного рішення.

В описовій частині рішення стисло викладені мотиви скарг заявника, наведено рішення Комісії про відкриття дисциплінарного провадження.

В мотивувальній частині рішення встановлені обставини (факти) у справі, які були оцінені ВККС України з врахуванням доказів, зібраних у ході проведення перевірки, мотиви, з яких Комісією ухвалено рішення. З врахуванням зазначеного надана оцінка доводам позивача, зазначених у письмових запереченнях. Правові підстави припинення дисциплінарного провадження.

В резолютивній частині рішення вказано суть прийнятого рішення за результатами розгляду, а також порядок і строк оскарження рішення.

Тому доводи позивача про суперечності допущені Комісією у мотивувальній та резолютивній частині рішення спростовуються наведеним та не приймаються колегією суддів Вищого адміністративного суду України до уваги.

Також є неприйнятними доводи позивача про те, що вказані суперечності ставлять в залежність правомірність дій відповідача по відкриттю дисциплінарного провадження, оскільки на момент вирішення питання про відкриття чи відмову у відкритті провадження, вказані у частині четвертій статті 87 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» строки притягнення до дисциплінарної відповідальності сплинули ще в кінці 2012-початку 2013 року, виходячи з наступного.

Пунктом 13.1. розділу ХІІІ Регламенту передбачено, що Комісія здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів місцевих та апеляційних судів.

Суддю, зазначеного в пункті 13.1.1. цього Регламенту, може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав, визначених статтею 83 Закону.

Порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо судді визначається статтею 86 Закону та цим Регламентом.

Дисциплінарне провадження передбачає:

1) здійснення перевірки даних про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності;

2) відкриття дисциплінарної справи;

3) розгляд дисциплінарної справи;

4) прийняття рішення.

Перевірка даних про наявність підстав для відкриття дисциплінарної справи та притягнення судді до дисциплінарної відповідальності здійснюється членом Комісії у порядку, встановленому Законом, або за його дорученням дисциплінарним інспектором.

Відповідно до підпункту 13.3.3. пункту 13.3 розділу ХІІІ Регламенту рішення про відкриття дисциплінарної справи або відмову у її відкритті приймається Комісією з урахуванням вимог статті 83 Закону.

Рішення про відмову у відкритті дисциплінарної справи повинно містити обґрунтування висновку про відсутність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Копія рішення Комісії про відкриття дисциплінарної справи надсилається судді, щодо якого відкрито справу, та особі, за зверненням якої порушено справу в порядку, встановленому статтею 86 Закону. До рішення Комісії, яке надсилається судді, додається висновок члена Комісії, складений за результатами перевірки.

З матеріалів справи вбачається, що позивач не скористався своїм правом та не оскаржив рішення Комісії про відкриття дисциплінарного провадження щодо неї.

Як слідує зі змісту оскаржуваного рішення, воно зводиться до встановлених фактів та обставин, яким відповідач надає правове значення, встановлюючи, при цьому, порушення допущені позивачем під час розгляду вказаної кримінальної справи, складення вироку, які слугували б підставами для дисциплінарної відповідальності судді, за умови відсутності пропуску строку її настання.

В силу статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, слід зазначити про порушення прав позивача прийняттям рішення Комісії про припинення дисциплінарного провадження, оскільки наявність встановленого факту діяння та відсутність міри відповідальності у зв'язку з пропуском строку її накладення, необхідно визначати як нереабілітуючі обставини, а тому дане рішення підлягає оцінці як рішення, яким до судді було застосовано дисциплінарну відповідальність.

Як вже було встановлено судом, основні мотиви прийняття рішення Комісії від 24 вересня 2015 року зводяться до наступного:

- допущення суддею істотних порушень норм процесуального права при здійсненні правосуддя під час розгляду кримінальної справи №1-101/11, про що зазначено, в ухвалі Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 серпня 2013 року (справу направлено на нове розслідування), за результатом якої слідчий, при новому розслідуванні кримінальної справи, закрив в ній провадження, у зв'язку з відсутністю складу злочину;

- рішення Європейського суду з прав людини від 20 березня 2012 року у справі «Тесленко (потерпілий у кримінальний справі) проти України» не містить встановленого факту заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень особами, яких суддя визнала винними.

- неналежне ставлення судді до своїх службових обов'язків, про що свідчить висновок №6563/12-32 експертного лінгвістичного дослідження від 09 липня 2012 року, де зауважено на велику кількість помилок, в тому числі технічних, на всіх рівнях тексту вироку від 13 грудня 2011 року у справі №1-101/11, а також наявність змістовних суперечностей при висвітлені окремих тем у ньому.

Підставою для застосування, можливого, дисциплінарного стягнення, за вказаними відповідачем мотивами, визначено пункт перший частини першої та другої статті 83 Закону №2453.

Згідно із статтею 83 Закону №2453 суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з таких підстав:

1) істотні порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя, пов'язані, зокрема, з відмовою у доступі особи до правосуддя з підстав, не передбачених законом, порушення вимог щодо розподілу та реєстрації справ у суді, правил підсудності чи підвідомчості, необґрунтоване вжиття заходів забезпечення позову;

2) невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом;

3) порушення вимог щодо неупередженого розгляду справи, зокрема порушення правил щодо відводу (самовідводу);

4) систематичне або грубе одноразове порушення правил суддівської етики, що підриває авторитет правосуддя;

5) розголошення таємниці, що охороняється законом, в тому числі таємниці нарадчої кімнати або таємниці, яка стала відомою судді під час розгляду справи у закритому судовому засіданні;

6) неподання або несвоєчасне подання для оприлюднення декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за минулий рік за формою і в порядку, що встановлені Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції», зазначення в ній завідомо неправдивих відомостей.

Цей перелік є вичерпний і розширеному тлумаченню не підлягає.

Скасування або зміна судового рішення не тягне за собою дисциплінарної відповідальності судді, який брав участь у його ухваленні, крім випадків, коли порушення допущено внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов'язків.

Наведена законодавча норма відповідає міжнародним стандартам щодо незалежності суддів. Так, Рекомендацією СМ/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки визначено, що тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункт 68); тлумачення закону, оцінювання фактів або доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для кримінальної відповідальності, крім випадків злочинного наміру (пункт 69).

Принцип І (2) (а)(і) Рекомендації № R (94)12 Комітету Міністрів Ради Європи для держав-членів щодо незалежності, ефективності та ролі суддів передбачає, що рішення суддів не повинні підлягати перегляду в жодний спосіб, крім апеляційного оскарження відповідно до законодавства.

Відповідно до Київських рекомендацій Організації з безпеки і співробітництва в Європі щодо незалежності судочинства у Східній Європі, на Південному Кавказі та у Середній Азії (Київ, 23-25 червня 2010 року) процедура притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності повинна стосуватися підтверджених випадків порушення правил професійної поведінки, які є значними, неприпустимими та, крім цього, ганьблять репутацію суддівства. Дисциплінарна відповідальність суддів не може бути наслідком змісту їхніх рішень або вироків, включаючи відмінності у юридичному тлумаченні між судами, наслідком прикладів суддівських помилок чи критики суддів.

Декларацією щодо принципів незалежності судової влади, прийнятої Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи (о. Бріюні, Хорватія, 14 жовтня 2015 року) закріплено принципи, які встановлюють стандарти незалежності судової влади як однієї з трьох гілок державної влади, згідно з якими жоден суддя не повинен притягатися до дисциплінарної відповідальності чи звільнятися за ухвалені ним судові рішення, крім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону. Таким чином, не повинно мати місце неправомірне чи несанкціоноване втручання в процес правосуддя, Комісія не наділена повноваженнями встановлювати та оцінювати обставини у судових справах, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, перевіряти законність судових рішень.

Аналогічна позиція викладена і в Рішенні Конституційного Суду України від 11 березня 2011 року№2-рп/2011, згідно з яким давати оцінку процесуальним діям суддів щодо розгляду конкретної судової справи можуть тільки суди апеляційної і касаційної інстанцій при перегляді судових рішень. Оцінка процесуальних дій Вищою радою юстиції до винесення судом остаточного рішення у справі означає втручання у здійснення правосуддя, що суперечить частинам першій, другій статті 126, частині першій статті 129 Конституції України.

Положення цього рішення стосується і Комісії, яка відповідно до пункту 8 частини першої статті 91 Закону № 2453 наділена повноваженнями розглядати заяви та повідомлення про дисциплінарну відповідальність суддів.

Верховний Суд України в пункті 10 постанови Пленуму від 13 червня 2007 року №8 «Про незалежність судової влади» зазначив, що відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, у межах провадження справи, в якій вони ухвалені.

Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством.

Органи, які вирішують питання про дисциплінарну відповідальність та відповідальність за порушення присяги судді, не наділені законом повноваженнями оцінювати законність судового рішення.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

У Рішенні від 9 січня 2013 року (справа «Олександр Волков проти України», заява №21722/11, пункт 46, підрозділ ІІ, розділ ІІІ) Європейський Суд з прав людини зазначив, що рішення суддів не повинні бути предметом перегляду поза межами звичайної процедури оскарження.

Дійсно мало місце скасування судом касаційної інстанції вироку, постановленого позивачем під час розгляду кримінальної справи №1-101/11, що вірно було встановлено відповідачем.

Разом з тим, висновки зазначені у рішенні Комісії ґрунтуються на мотивах, викладених у рішенні суду касаційної інстанції. Зокрема, в частині допущення суддею істотних порушень норм процесуального права при здійсненні правосуддя. Під істотними порушеннями норм процесуального права законодавець визначив відмову у доступі особи до правосуддя з підстав, не передбачених законом, порушення вимог щодо розподілу та реєстрації справ у суді, правил підсудності чи підвідомчості, необґрунтоване вжиття заходів забезпечення позову.

Надаючи оцінку зазначеним мотивам, встановленим в рішенні від 24 вересня 2015 року, що слугували підставою для встановлення факту вчиненого дисциплінарного проступку позивачем при здійсненні правосуддя, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що Комісія перейнявши на себе повноваження судового органу, надала оцінку рішенню судді, законність якого вже була перевірена судами вищих інстанцій, де апеляційний суд залишив його без змін і після цього воно набрало законної сили.

Не надаючи оцінку рішенню суду касаційної інстанції, колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначає, що в його основу покладені висновки про порушення норм КПК України при розслідуванні даної кримінальної справи органами досудового слідства, про що цим же судом була постановлена окрема ухвала від 24 січня 2013 року, в якій виявлені порушення норм КПК України органами слідства доведені прокурору Солом'янського району м. Києва та прокурору м. Києва.

Не відповідають дійсності висновки зроблені Комісією при наданні оцінки додатковим поясненням позивача, де вона, серед іншого, звертає увагу на рішення Європейського суду з прав людини від 20 грудня 2011 року у справі «Тесленко проти України». А саме відповідач зазначає, що вказаним рішенням не встановлено саме, що обвинувачені у кримінальній справі №1-101/11 заподіяли потерпілому (ОСОБА_11) відповідні ушкодження, посилаючись на пункти 63, 95 даного рішення, де значиться відповідна заява потерпілого, зміст якої зводиться до того, що майже через шість років оговорив відповідних осіб. При цьому, Комісія зазначає, що дана заява не прийнята до уваги позивачем при прийнятті відповідного вироку, хоча була подана на ім'я голови Голосіївського районного суду міста Києва.

В свою чергу, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, вважає за необхідне процитувати пункти 95-97 рішення Європейського суду з прав людини від 20 грудня 2011 року у справі «Тесленко проти України», де зазначено наступне.

«Суд враховує пізнішу та нез'ясовану зміну заявником викладу подій, який він надав національним слідчим органам. Суд зазначає, що майже через шість років після заявленого ним жорстокого поводження заявник повідомив Голосіївський суд, який розглядав справу щодо працівників міліції Т. та 3., про те, що він обвинувачував їх під тиском слідчого і що насправді його було піддано жорстокому поводженню в іншому відділі міліції, куди його було доставлено у другій половині дня 6 листопада 2003 року, з боку працівників міліції, яких він не пам'ятав (див. пункт 63 вище)».

«Незалежно від того, що змусило заявника змінити його свідчення. Суд не визнає переконливим такий новий виклад, який, до речі, ніколи не надавався йому. По-перше, справою займались кілька слідчих (див. пункти 26-28 та 48 вище) і твердження заявника про те, що його було піддано тиску одним із них, не витримує критики, по-друге, його первинний виклад подій був детальним та узгодженим, тоді як нова версія була викладена розпливчасто. Насамкінець, заявник явно неохоче підтримував цю нову версію, коли припинив співпрацювати зі слідством після того, як зробив цю заяву в липні 2009 року (див. пункти 63 та 65-67 вище)».

«З огляду на вищевикладене. Суд вважає скаргу заявника на жорстоке поводження, подану в його заяві до Суду, найбільш достовірною, оскільки вона підтверджується документальними доказами та підтримується фактичними висновками».

Тобто висновки позивача викладені у вироку від 13 грудня 2011 року по справі №1-101/11 про неврахування доводів, викладених потерпілим ОСОБА_11 у його заяві, яка надійшла до іншого складу суду 30.07.2009 року, оскільки викладене у заяві суперечить зібраним у справі доказам та показам самого потерпілого в ході всього слідства у справі, повністю узгоджуються із висновками, зробленими Європейським судом з прав людини.

Крім того, Комісією було залишено поза увагою пункт 94 цього ж рішення Європейського суду з прав людини, де встановлено: «… Таким чином, працівники міліції Т. та З. визнали, що вони залишались разом із заявником протягом ночі з 5 на 6 листопада 2003 року. Працівники міліції, які доставляли заявника до іншого відділку міліції у другій половині дня 6 листопада 2003 року, стверджували, що на той час в нього вже були видимі тілесні ушкодження. Насамкінець, заявник надав детальний та точний опис гаражу міліції, де, як стверджується, він зазнав жорстокого поводження у ніч з 5 на 6 листопада 2003 року».

В даному разі є безпідставним посилання в рішенні Комісії від 24 вересня 2015 року на постанову слідчого в особливо важливих справах першого слідчого відділу управління прокуратури міста Києва від 12 червня 2014 року про закриття кримінального провадження щодо можливих неправомірних дій окремих співробітників Солом'янського РУ ГУ МВС України в місті Києві на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України у зв'язку з відсутністю в їх діях складу кримінального правопорушення.

Зауважуючи на неналежне ставлення судді до своїх службових обов'язків, Комісія, зокрема посилається на висновок №6563/12-32 експертного лінгвістичного дослідження від 09 липня 2012 року, де зауважено на велику кількість помилок, в тому числі технічних, на всіх рівнях тексту вироку від 13 грудня 2011 року у справі №1-101/11, а також наявність змістовних суперечностей при висвітлені окремих тем у ньому.

Однак, такі мотиви прийняття відповідного рішення не можуть мати наслідком застосування до судді дисциплінарної відповідальності, так як перелік передбачений статтею 83 Закону №2453 таких підстав не визначає, що в свою чергу виключає право відповідача про це вказувати. Обґрунтованими в даному випадку є доводи позивача про те, що допущені суддею ОСОБА_6 описки, помилки та суттєві змістовні суперечності, про що зазначено у рішенні ВККС України, взагалі не свідчать про будь-які порушення суддею вимог кримінально-процесуального закону, тим більше істотні.

Частиною другою статті 87 Закону № 2453 встановлено, що при обранні виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Зі змісту наведеної законодавчої норми випливає, що законодавець не лише прямо передбачив можливість компетентного органу обирати вид дисциплінарного стягнення до суддів, але й визначив критерії, які повинні враховуватися під час такого вибору. При цьому такі критерії повинні враховуватися в усіх випадках, коли суддю належить притягнути до дисциплінарної відповідальності.

Однак, вирішивши питання про вчинення позивачем при розгляді кримінальної справи №1-101/11 дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 1 частини першої та другої статті 83 Закону №2453, Комісія у своєму рішенні не зазначила особу судді, ступінь його вини, обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Згідно характеристики позивача, складеною головою Голосіївського районного суду м. Києва, де така за час роботи у суді (5 років 4 місяці), зарекомендувала себе кваліфікованим суддею, яка з відповідальністю ставиться до виконання своїх обов'язків, має досвід практичної роботи та відмінну теоретичну підготовку, постійно підвищує свій професійний рівень. Майже всі справи, які розглядаються суддею ОСОБА_6 є складними та потребують високого рівня підготовники. У 2012 році суддю ОСОБА_6 нагороджено дипломом Асоціації суддів та працівників судів України за утвердження демократичних цінностей і дотримання прав людини.

Також залишено поза увагою відповідачем, показники роботи позивача за період з 01.01.2011 року по 20.01.2015 року включно, які вказують про більш ніж 84 % (2011 рік - 92,3%; 2012 рік - 91%; 2013 рік - 84%; 2014 рік - 88,41 %) показник якості розгляду нею кримінальних справ у суді та 86 % - у регіоні (2011 рік - 95,7%; 2012 рік - 90%; 2013 рік - 86,1%; 2014 рік - 89,6 %), і майже 100% показник якості розгляду справ про адміністративні правопорушення як у суді так і у регіоні.

Вказані документи були запитувані членом Комісії ОСОБА_14 листом від 03.06.2015 року, та знаходяться в матеріалах дисциплінарної справи судді, однак при прийнятті оскаржуваного рішення, Комісією не були враховані.

Статтею 6, 10 Загальної (Універсальної) хартії судді, ухваленої 17 листопада 1991 року Центральною Радою Міжнародної Асоціації суддів в Тайпеї (Тайвань) визначено, що Суддя має ефективно і старанно виконувати свої обов'язки без будь-яких невиправданих затримок. Цивільний позов, в країнах, де це дозволено, та кримінальне переслідування, включаючи арешт, може бути застосоване щодо судді тільки за умови, що це не вплине на його (її) незалежність.

Пунктом другим висновків першої експертної комісії Міжнародної Асоціації Суддів, Відень, 9-12 листопада 2003 року «Роль та функції Вищої Ради Юстиції чи аналогічного органу в організації та управлінню національною системою» визначено, що якщо Вища Рада Юстиції чи аналогічний орган не побудовано таким чином, щоб забезпечувати та захищати незалежність суддів, то завжди виникає загроза підриву такої незалежності.

Пунктом 4 цих же висновків зазначено, що в будь-якому випадку, такий орган має бути буфером між судовою та виконавчою владою, і діяти таким чином, щоб захистити суддів від впливу з боку інших владних органів, а не бути їх інструментом.

Висновками №3 (2002) Консультативної Ради європейських судів для Комітету Ради Європи про принципи й правила, що регулюють професійну поведінку судів, зокрема етичні норми, несумісну поведінку та неупередженість (Стразбург, 19 листопада 2002 року) передбачено, що повноваження, якими наділені судді, визначаються не тільки національним правом, виразом волі народу цієї країни, але й принципами міжнародного права й правосуддя, як це визначається в сучасних демократичних суспільствах.

Тому, підсумовуючи викладене, колегія суддів із застосуванням частини другої статті 19 Конституції України, якою передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України зазначає про правомірність заявленого адміністративного позову, так як відповідач (Комісія, ВККС України) покладних на неї обов'язків під час винесення рішення від 24 вересня 2015 року не виконала.

Таким чином, адміністративний позов ОСОБА_6 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення про припинення дисциплінарного провадження, підлягає задоволенню.

Згідно із частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

З платіжної квитанції та касового чеку вбачається, що позивачем сплачено 487 грн. 20 коп. судового збору за її звернення до Вищого адміністративного суду України з вказаним позовом. Дата операції - 05.11.2015 року. Таким чином, вказана сума судового збору, за клопотанням позивача, підлягає їй присудженню за рахунок відповідача.

На підставі наведеного, керуючись статтями 18, 159 - 163, 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_6 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення про припинення дисциплінарного провадження задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії №2421/дп-15 від 24.09.2015 року, яким дисциплінарне провадження стосовно судді Голосіївського районного суду міста Києва ОСОБА_6 припинено.

Присудити на користь ОСОБА_6 судовий збір у розмірі 487 грн. 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Постанова є остаточною і не підлягає перегляду в апеляційному чи касаційному порядку.

Головуючий суддя В.В. Малинін

Судді: С.В. Головчук

В.М. Кочан

О.Ф. Ситников

Ю.К. Черпак