Історія справи

Постанова ВАСУ від 15.12.2014 року у справі №2а-16399/10/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" грудня 2014 р. м. Київ К/9991/63529/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Пилипчук Н.Г.

Цвіркуна Ю.І.

за участю секретаря Ковтун О.С.

представника відповідача Галуненка І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суді від 24.05.2011

та постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 09.02.2011

у справі №2а-16399/10/2670

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м.Києва

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 09.02.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суді від 24.05.2011, у задоволенні позову відмовлено

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового рішення про задоволення позову.

Відповідно до ст.55 КАС України у справі проведено заміну сторони відповідача на правонаступника Державну податкову інспекцію у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено виїзну планову документальну перевірку з питань дотримання позивачем вимог податкового законодавства за період з 01.01.2007 по 31.12.2009, за результатами якої складено акт №1673/17-2787518410 від 18.05.2010.

За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення пп.8.1.2. п. 8.1 статті 8, п. 19.2 статті 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 №889-ІV (із змінами та доповненнями), а саме: в період (01.01.2007р. по 31.12.2009р.) позивач нараховував, утримував та перераховував до бюджету податок з доходів фізичних осіб не в повному обсязі, на підставі чого донараховано податок в сумі 1445,00 грн. та п. 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995р. №265/95-ВР (із змінами та доповненнями), а саме: неведення обліку товарних запасів на загальну суму 2929,23грн.

На підставі акта перевірки прийняті податкове повідомлення-рішення №0002121740/0 від 01.06.2010, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку з доходів найманих працівників в сумі 4335 грн., у т.ч. за основним платежем 1445 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 2890 грн.; та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0002131740 від 01.06.2010 в розмірі 5858грн.

За наслідками адміністративного оскарження скарга платника залишена без задоволення, прийнято податкове повідомлення-рішення №0002121740/1 від 28.07.2010, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку з доходів найманих працівників в сумі 4335 грн., у т.ч. за основним платежем 1445 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 2890 грн.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позову виходив з того, що позивач зареєстрований Дніпровською районною у м. Києві державною адміністрацією 25.11.1999, перебуває на податковому обліку в ДПІ у Дніпровському районі м. Києва за №1553 від 30.11.1999.

В період з 01.01.2007 по 31.12.2009 позивач займався виготовленням та реалізацією столярних виробів за адресою: АДРЕСА_2, та використовував найману працю громадян ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 (столяри-верстатники), ОСОБА_8 (столяр) шляхом укладення з ними трудових угод.

Відповідно до п. 1.15 та п. 1.17 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» позивач був податковим агентом та працедавцем, а тому зобов'язаний нараховувати, утримувати та сплачувати у строки до бюджету податок з доходів фізичних осіб.

Однак, у період з 01.01.2007 по 31.12.2009 позивач не в повному обсязі нараховував, утримував та сплачував до бюджету податок з доходів фізичних осіб, що стало підставою для донарахування відповідачем податку з доходів найманих працівників в сумі 1445,00 грн., виходячи з розрахунку за період з липня по вересень 2009 року 708,75 грн. (525,00 грн. (мінімальний розмір заробітної плати) * 3 працівника * 15% * 3 місяці; за період з жовтня по грудень 2009 року 735,75 грн. (545,00 грн. (мінімальний розмір заробітної плати) *3 працівника *15% *3 місяці.

Твердження позивача, що наймані ним працівники в період з липня по грудень 2008 року знаходились у відпустці без збереження заробітної плати, заробітна плата за цей період не нараховувалась, а отже був відсутній об'єкт оподаткування, судами попередніх інстанцій не прийнято, з огляду на пояснення працівників, які надавались ними під час перевірки, що у період з лютого 2008 року по травень 2010 року вони отримували заробітну плату в розмірі мінімальної, а також повідомлення Дніпровського районного центру зайнятості щодо відсутності інформації про перебування ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 у відпустках без збереження заробітної плати.

За визначенням, наведеним у абзаці 1 пункту 1.15 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин), податковий агент - це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього.

За приписами підпунктів «а», «б» пункту 19.2 статті 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», особи, які відповідно до цього Закону мають статус податкових агентів, зобов'язані: своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, який виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати та за її рахунок; надавати у строки, встановлені законом для податкового кварталу, якщо інше не визначено нормами цього Закону, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також сум утриманого з них податку податковому органу за місцем свого розташування. У разі коли зазначена особа протягом звітного кварталу не виплачує такі доходи або виплачує доходи не всім платникам податку, зазначена звітність не подається або подається стосовно платників податку, які фактично отримали такі доходи. Запровадження інших форм звітності із зазначених питань не припускається.

Відповідно до частини 4 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Однак, судами попередніх інстанцій не встановлено наявність належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт виплати позивачем як податковим агентом на користь найманих працівників доходів, на які не нараховувався та не утримувався податок з доходів фізичних осіб, зокрема, зазначений відповідачем розмір виплаченої заробітної плати мав би підтверджуватися відомостями про видачу заробітної плати, в яких мають бути наявні підписи працівників про отримання відповідних сум заробітної плати, табелями обліку робочого часу, вказані відомості мали бути відображені позивачем у податкових розрахунках форми 1 ДФ. Крім того, судами попередніх інстанцій підтримано висновки акта перевірки про перебування у трудових відносинах з позивачем 5-х громадян, у той час як розрахунок санкцій податковим органом здійснювався щодо 3-х працівників.

З огляду на викладене, відповідачем, всупереч ч.2 ст.71 КАС України, не надано достатніх доказів на підтвердження факту виплати позивачем заробітної плати найманим працівникам, у зазначеному розмірі, без утримання податку з доходів найманих працівників, що виключає підстави для донарахування йому зобов?язань з цього податку в розмірі 1445,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 2890 грн., у зв?язку з чим постановлені у справі судові рішення в цій частині підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову.

Щодо рішення податкового органу про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0002131740 від 01.06.2010 в розмірі 5858 грн., то судова колегія вважає за необхідне погодитись з висновками судів попередніх інстанцій про його правомірність.

Відповідно до вимог пункту 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані вести у порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів, які відображені в такому обліку, за винятком продажу товарів особами, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку обсягів реалізованих товарів (наданих послуг).

Згідно зі статтею 6 зазначеного Закону облік товарних запасів фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності ведеться у порядку, визначеному чинним законодавством, а юридичною особою (її філією, відділенням, іншим відокремленим підрозділом) - у порядку, визначеному відповідним національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку. Облік ведеться з урахуванням особливостей, встановлених для суб'єктів малого підприємництва. Обов'язок із ведення обліку товарних запасів не застосовується до осіб, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку придбаних або проданих товарів.

Аналіз наведених вище норм дає підстави вважати, що обов'язок ведення обліку товарних запасів не може бути покладений на суб'єктів господарювання, які здійснюють підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування відповідно до Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (чинного на час виникнення спірних відносин).

Натомість приватні підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування, відповідно до вимог пункту 12 статті 3 та статті 6 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» зобов'язані вести облік товарних запасів у порядку, визначеному чинним законодавством.

Позивачем не заперечувався той факт, що на момент перевірки він перебував на загальній системі оподаткування, доказів ведення обліку товарних запасів за місцем їх реалізації, у періоді що перевірявся, в будь-якій формі ним не надано.

Невиконання вищезазначеного обов'язку обумовлює законність застосування до позивача фінансової санкції передбаченої статтею 20 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Такі висновки суду першої та апеляційної інстанції відповідають правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 11.06.2013 (справа № 21-147а13), у якій, зокрема, зазначено: обов'язок ведення обліку товарних запасів не може бути покладено на фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування відповідно до Указу Президента України від 03.07.1998 № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (чинного на час виникнення спірних відносин). Натомість фізичні особи-суб'єкти підприємницької діяльності, які перебували на загальній системі оподаткування, відповідно до вимог пункту 12 статті 3 та статті 6 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» зобов'язані були вести облік товарних запасів у порядку, визначеному чинним законодавством.

Враховуючи, що обставини справи судами попередніх інстанцій встановлені повно і правильно, але їм надана неправильна юридична оцінка в частині визначення зобов?язань з податку з доходів найманих працівників, судова колегія доходить висновку, що ухвалені у справі судові рішення підлягають частковому скасуванню з прийняттям в частині нового рішення про задоволення позову, а в іншій частині залишенню без змін.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до приписів ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 229, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 09.02.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2011 скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень №0002121740/0 від 01.06.2010 та №0002121740/1 від 28.07.2010.

Постановити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м.Києва №0002121740/0 від 01.06.2010 та №0002121740/1 від 28.07.2010.

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 09.02.2011та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2011 залишити без змін.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 (02002, АДРЕСА_1, ідент.код НОМЕР_1) судові витрати в сумі 3 (Три) грн. 40 коп.

Постанова вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Н.Г.Пилипчук

Ю.І.Цвіркун