Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" травня 2014 р. м. Київ К/800/54054/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Суддів:Черпіцької Л.Т. Розваляєвої Т.С. Маслія В.І.розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 04 листопада 2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2013 року у справі № 2а-2643/10/2470 за позовом Акціонерного комерційного банку «Транс банк» до Управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

Акціонерний комерційний банк «Трансбанк» звернувся з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях про визнання протиправним та скасування рішення від 07 грудня 2009 року №826 про застосування фінансових санкцій за несплату, неповну або несвоєчасну сплату авансових платежів із страхових внесків.

В обґрунтування позовних вимог АКБ «Трансбанк» посилається на постанови Національного банку України про введення мораторію та норми статей 58 та 85 Закону України «Про банки і банківську діяльність», які свідчать про незаконність дій відповідача щодо нарахування йому фінансових санкцій за несвоєчасне перерахування страхових внесків до Пенсійного фонду.

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 04 листопада 2010 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2013 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення №826 від 07 грудня 2009 року про застосування фінансових санкцій за несплату, неповну або несвоєчасну сплату авансових платежів із страхових внесків.

Не погоджуючись з рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій Управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях звернулось з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, ставить питання про їх скасування та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що постановою Правління Національного Банку України №97 від 28 лютого 2009 року введено тимчасову адміністрацію строком на один рік з 02.03.2009 року по 01.03.2010 року з метою створення сприятливих умов для відновлення фінансового стану АКБ «Трансбанк» та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів АКБ «Трансбанк» строком на шість місяців з 02.03.2009 року по 01.09.2009 року.

Постановою Правління НБУ №519 від 01.09.2009 року продовжено дію мораторію на задоволення вимог кредиторів АКБ «Трансбанк» з 02.09.2009 року до 02.12.2009 року, а постановою Правління НБУ №716 від 02.12.2009 року продовжено до 03.02.2010 року.

Позаплановою перевіркою філії АКБ «Трансбанк» у м. Чернівці встановлено порушення п.2 пп.6 ст.17 та п.1 ст.19 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в результаті чого УПФУ в м. Чернівцях донараховано страхові внески за ставкою 33,2% на суму 18,40 грн., а також порушення термінів сплати авансових платежів від одержаної заробітної плати протягом перевіряємого періоду, чим порушено ч.6 ст.20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». За результатами перевірки складено акт від 02.12.2009 року №145.

07 грудня 2009 року Управлінням Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Чернівці прийнято рішення №826 про застосування до АКБ «Трансбанк» фінансових санкцій в розмірі 13859,42 грн. за несплату, неповну або несвоєчасну сплату авансових платежів із страхових внесків.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що протягом дії мораторію не нараховуються неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів). З огляду на це, оскаржуване рішення відповідачем прийняте всупереч приписам Закону «Про банки і банківську діяльність», так як фінансові санкції за несвоєчасне виконання зобов'язань застосовано під час дії мораторію.

Однак колегія суду не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій та вважає їх передчасними з огляду на наступне.

Відповідно до частини четвертої статті 20 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (Закон 1058-IV) сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду.

Частиною п`ятою статті 20 зазначеного Закону передбачено, що страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків.

Відповідно до пункту 1 частини десятої статті 106 Закону № 1058-IV виконавчими органами Пенсійного фонду за несвоєчасне перерахування або несвоєчасне зарахування на банківські рахунки органів Пенсійного фонду та Накопичувального фонду сум страхових внесків, фінансових санкцій, зазначених у частині дев'ятій цієї статті, сум інвестиційного доходу, одержаного від інвестування коштів Накопичувального фонду, за несвоєчасне перерахування за платіжними документами виконавчих органів Пенсійного фонду та несвоєчасне зарахування на банківські рахунки сум коштів Пенсійного фонду та Накопичувального фонду, які використовуються на цілі, передбачені цим Законом, нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка зазначених сум, розрахована за кожний день прострочення їх перерахування (зарахування) та накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не зарахованих (неперерахованих) сум.

Частиною першою статті 1 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (Закон 2121-ІІІ) встановлено, що цей Закон визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків.

Відповідно до частини першої та другої статті 3 цього Закону він також регулює відносини, що виникають під час заснування, реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації банків. Положення цього Закону та нормативно-правові акти Національного банку України застосовуються як до банків, так і до філій іноземних банків.

Отже, даний Закон є спеціальним в сфері регулювання банківських відносин, а тому спірні правовідносини в цій справі, стороною в якій є банківська установа, повинні вирішуватись з урахуванням його положень.

Відповідно до статті 85 Закону № 2121-ІІІ з метою створення сприятливих умов для відновлення фінансового стану банку, який відповідав би встановленим цим Законом та нормативно-правовими актами Національного банку України вимогам, Національний банк України має право введення мораторію на задоволення вимог кредиторів під час здійснення тимчасової адміністрації, але на строк не більше шести місяців. Мораторій на задоволення вимог кредиторів поширюється на зобов'язання, строки виконання яких настали до призначення тимчасової адміністрації. Протягом дії мораторію: 1) забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства України; 2) не нараховуються неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів). Мораторій не поширюється на обслуговування поточних операцій, здійснюваних тимчасовим адміністратором, на вимоги щодо виплати заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди, а також на задоволення вимог кредиторів, що виникли у зв'язку із зобов'язаннями банку під час здійснення тимчасової адміністрації банку. Після закінчення дії мораторію неустойка (штраф, пеня), а також суми завданих збитків, які банк був зобов'язаний сплатити кредиторам за грошовими зобов'язаннями та зобов'язаннями щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), можуть бути заявлені до сплати в розмірах, які існували на дату введення мораторію, якщо інше не передбачено цим Законом.

Аналіз змісту зазначеної норми права свідчить про те, що мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію, а отже, не припиняє і заходів, спрямованих на їх забезпечення.

Введення мораторію на задоволення вимог кредиторів під час здійснення тимчасової адміністрації не означає завершення підприємницької діяльності боржника. Він має право укладати договори і вчиняти інші правочини, у зв'язку із чим у нього можуть виникати зобов'язання, виконання яких забезпечується на загальних підставах.

З огляду на наведене можна дійти висновку про те, що згідно з чинним у момент виникнення спірних відносин законодавством, дія мораторію поширювалася лише на задоволення вимог із зобов'язань, що виникли до його введення. Що стосується зобов'язань, які виникли після введення мораторію, то за цими зобов'язаннями згідно із загальними правилами у разі їх порушення нараховується неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції.

Невиконання таких зобов'язань є правопорушенням. Отже, нарахування санкцій, застосування заходів забезпечення в разі невиконання зазначених зобов'язань та примусове стягнення на підставі виконавчих документів коштів на їх виконання і штрафних санкцій ґрунтуються на законі.

Частина четверта статті 85 Закону № 2121-ІІІ (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) прямо встановлювала, що мораторій не поширюється на обслуговування поточних операцій, здійснюваних тимчасовим адміністратором, на вимоги щодо виплати заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди, а також на задоволення вимог кредиторів, що виникли у зв'язку із зобов'язаннями банку під час здійснення тимчасової адміністрації банку.

Таким чином, оскільки порушення АКБ «Трансбанк» строків перерахування авансових платежів від одержаної заробітної плати на рахунки Пенсійного фонду мало місце після введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, під час роботи тимчасової адміністрації, то Управління Пенсійного Фонду України в м. Чернівцях правомірно застосувало до банку санкції за порушення поточних зобов'язань.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 01 жовтня 2012 року (справа №21-298а12), від 11 червня 2012 року (справа №21-179а12) та 26 лютого 2013 року (справа №21-34а13).

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального права, а тому підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення.

Відповідно до ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

ПОСТАНОВИЛА

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях задовольнити.

Постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 04 листопада 2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2013 року скасувати, та ухвалити у справі нове рішення.

В задоволенні позову Акціонерного комерційного банку «Транс банк» до Управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях про визнання протиправним та скасування рішення від 07 грудня 2009 року №826 про застосування фінансових санкцій за несплату, неповну або несвоєчасну сплату авансових платежів із страхових внесків - відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута в порядку ст.ст. 235-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: