Постанова ВАСУ від 15.04.2015 року

Історія справи

Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" квітня 2015 р. м. Київ К/9991/18651/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Амєліна С.Є. - головуючого,

Іваненко Я.Л.,

Кобилянського М.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційними скаргами Міністерства фінансів України та Державної судової адміністрації України на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 23 листопада 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2011 року в справі за позовом ОСОБА_4 до Державної судової адміністрації України, Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області про перерахунок заробітної плати,

в с т а н о в и л а :

У липні 2010 року позивач звернувся в суд з вказаним адміністративним позовом й зазначав, що в порушення вимог законодавства йому як судді Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області з 22 липня 2009 року (дати призначення на посаду судді) не в повному обсязі виплачувалась заробітна плата, у зв'язку з чим просив суд поновити порушені права та стягнути з Державної судової адміністрації України недоплачену заробітну плату з 22 липня по 31 грудня 2009 року в сумі 46 031,94 грн. та з 01 січня по 31 травня 2010 року.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 23 листопада 2010 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2011 року, позов задоволено частково: зобов'язано територіальне управління Державної судової адміністрації в Донецькій області виплатити недоотриману заробітну плату з урахуванням підвищення мінімальної заробітної плати відповідно до Законів України «Про Державний бюджет України на 2009, 2010 роки» з 19 серпня 2009 року по 31 травня 2010 року, а Міністерство фінансів України та Державну судову адміністрацію України виділити для цього кошти і здійснити відповідне фінансування територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області.

У касаційних скаргах Міністерство фінансів України та Державна судова адміністрація України, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просили скасувати судові рішення та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 працював на посаді судді Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області.

Посадові оклади позивача були встановлені Постановою Кабінету Міністрів України «Про оплату праці суддів» від 03 вересня 2005 року № 865 та прив'язані до розміру мінімальної заробітної плати й встановлені на рівні 7,5 цих розмірів. При цьому нарахування посадового окладу позивача здійснювалось з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» від 21 грудня 2005 року №1243, якою визначено, що розміри посадових окладів встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати перерахунок не проводиться.

Вирішуючи спір суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач мав право на отримання заробітної плати у відповідності зі статтею 44 Закону України «Про статус суддів» та постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці суддів» з часу набрання законної сили постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року у справі №2/174, тобто з 19 серпня 2009 року, з урахуванням підвищення мінімальної заробітної плати.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах доводів касаційних скарг колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про оплату праці суддів» від 03 вересня 2005 року №865, яка набрала чинності з 01 січня 2006 року, було затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6, які розраховано виходячи з кратності до мінімальної заробітної плати, а також розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи.

Постановою Кабінету Міністрів України «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» від 21 грудня 2005 року № 1243 встановлено, що для вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів, розміри посадових окладів яких визначаються залежно від кількості розмірів мінімальної заробітної плати, зокрема, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 та іншими нормативно-правовими актами, розміри посадових окладів встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати перерахунок не провадиться.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 постанову Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 доповнено пунктом 4-1, відповідно до положень якого розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться.

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 19 березня 2007 року визнано протиправним та скасовано пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 03 вересня 2005 року № 865.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2007 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 жовтня 2009 року постанову Печерського районного суду міста Києва від 19 березня 2007 року в частині визнання протиправним та скасування пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 03 вересня 2005 року № 865 залишено без змін.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2009 року, визнано незаконними постанови Кабінету Міністрів України «Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» від 21 грудня 2005 року № 1243 в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. № 865» від 31 грудня 2005 року № 1310 та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 3 вересня 2005 року № 865.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 13 квітня 2011 року по-станову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2009 року скасовано, у задоволенні позову про визнання незаконними та скасування зазначених постанов Кабінету Міністрів України відмовлено.

Відповідно до положень частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

За правилами частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, а також для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Враховуючи викладене, постанова Печерського районного суду міста Києва від 19 березня 2007 року була обов'язковою з 03 грудня 2007 року (дати набрання нею законної сили) до 01 січня 2012 року (дати втрати чинності скасованої нею постанови Кабміну), а постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року - з 19 серпня 2009 року (дати набрання нею законної сили) до 13 квітня 2011 року, дати її скасування постановою Вищого адміністративного суду України.

Проте постанова Печерського районного суду м. Києва від 19 березня 2007 року не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки нею визнано протиправним та скасовано лише пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 03 вересня 2005 року № 865, відповідно до положень якого розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться.

Між тим аналогічні обмеження були передбачені також постановою Кабінету Міністрів України «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» від 21 грудня 2005 року № 1243, якою встановлено, що для вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів, розміри посадових окладів яких визначаються залежно від кількості розмірів мінімальної заробітної плати, зокрема, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 та іншими нормативно-правовими актами, розміри посадових окладів встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати перерахунок не провадиться. Положення зазначеної постанови стали преамбулою постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865.

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 19 березня 2007 року по-станова Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 незаконною та нечинною не визнавалась, а тому підлягала виконанню.

Пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 03 вересня 2005 року № 865, постанова Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 та пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. № 865» від 31 грудня 2005 року № 1310 були визнані незаконними постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року (набрала законної сили 19 серпня 2009 року). Обов'язковому виконанню підлягає рішення суду, резолютивна частина якого ухвалена відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України.

У справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади відповідно до положень частини одинадцятої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суд зобов'язаний у резолютивній частині постанови вирішити питання не тільки про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, але й обов'язково зазначити у резолютивній частині постанови про визнання нормативно-правового акта нечинним. Тобто нормативно-правовий акт у відповідності до положень статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України втрачає чинність лише при умові наявності відповідного запису про це у резолютивній частині рішення суду.

У резолютивній частині постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року суд визнав незаконними постанови Кабінету Міністрів України «Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» від 21 грудня 2005 року № 1243 в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. № 865» від 31 грудня 2005 року № 1310 та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 03 вересня 2005 року № 865. Рішення про визнання зазначених нормативно-правових актів нечинними судом не ухвалювалось.

Відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 168 Кодексу адміністративного судочинства України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою особи, яка брала участь у справі, чи з власної ініціативи прийняти додаткову постанову у випадку, якщо суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення. Додаткова постанова у зазначеній справі судом не приймалась.

Враховуючи викладене, слід прийти до висновку про те, що зазначені положення постанов Кабінету Міністрів України, будучи визнані судом незаконними, нечинними не визнавались, а тому підлягали виконанню.

Крім цього, статтею 44 Закону України «Про статус суддів», в редакції чинній на час існування спірних правовідносин, було встановлено, що заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя. Частина 4 зазначеної правової норми встановлювала розміри щомісячної надбавки за вислугу років, яка підлягала виплаті суддям.

Розміри посадових окладів, премій встановлювались Кабінетом Міністрів України, розміри надбавок за кваліфікаційні класи суддів та інших надбавок у різні періоди визначались указами Президента України та (або) постановами Кабінету Міністрів України.

При цьому відповідно до положень статті 13 Закону України «Про оплату праці» оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів.

Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Статтею 51 Бюджетного кодексу України встановлено, що відповідно до затвердженого бюджетного розпису розпорядники коштів Державного бюджету України одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів. Затвердження, а також коригування протягом бюджетного року кошторисів бюджетних установ здійснюється розпорядниками коштів відповідно до затвердженого бюджетного розпису Державного бюджету України.

Розпорядники бюджетних коштів несуть відповідальність за управління бюджетними асигнуваннями і здійснення контролю за виконанням процедур та вимог, встановлених цим Кодексом.

Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

Будь-які зобов'язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України, не вважаються бюджетними зобов'язаннями. Витрати державного бюджету на покриття таких зобов'язань не можуть здійснюватися.

Таким чином, Кабінет Міністрів України при визначенні розміру заробітної плати працівників бюджетних установ, у тому числі і суддів, повинен виходити з обсягів витрат на оплату праці, затверджених Державним бюджетом України на відповідний рік.

Встановивши сталу величину посадових окладів суддів, Кабінет Міністрів України регулював розмір заробітної плати суддів у спірний період за рахунок розміру премій та інших доплат у межах визначених Державним бюджетом України обсягів.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про перерахунок заробітної плати на підставі постанови Печерського районного суду міста Києва від 19 березня 2007 року та постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року задоволенню не підлягають.

Суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про порушення права позивача при виплаті заробітної плати, а апеляційний суд не виправив дану правову помилку.

Обставини справи встановлені повно і правильно, але суди попередніх інстанцій порушили норми матеріального права, що відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судових рішень і ухвалення нового судового рішення.

З огляду на наведене, керуючись статтями 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Касаційні скарги Міністерства фінансів України та Державної судової адміністрації України задовольнити.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 23 листопада 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2011 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Судді:С.Є. Амєлін /підпис/ Я.Л. Іваненко /підпис/ М.Г. Кобилянський /підпис/