Історія справи
Постанова ВАСУ від 11.06.2014 року у справі №к-40391/10
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"11" червня 2014 р. м. Київ К-40391/10
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Амєліна С.Є. - головуючого,
Пасічник С.С.,
Юрченка В.В.,
секретар судового засідання Пилипчук Л.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 березня 2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2010 року у справі за його позовом до Служби безпеки України про перерахунок вислуги років,
в с т а н о в и л а :
У грудні 2008 року Леонов Б.Д. звернувся в суд з адміністративним позовом, в якому зазначав, що до стажу його військової служби не зараховано навчання у Київському військовому ліцеї з 24 серпня 1994 року по 14 червня 1996 року. Вважаючи таке рішення відповідача незаконним, просив суд зарахувати у строк військової служби навчання у військовому ліцеї, здійснити перерахувати вислуги років та встановити початком проходження військової служби день зарахування до Київського військового ліцею - 24 серпня 1994 року.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 березня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2010 року, у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, позивач просив скасувати судові рішення, а справу направити на новий розгляд. У обґрунтування касаційної скарги посилався на те, що строк звернення до суду не пропущено, оскільки він є триваючим, під час проходження служби він має право звернутися з рапортом про перерахунок вислуги років, а у разі відмови - з позовом до суду.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Леонов Б.Д. навчався у Київському військовому ліцеї імені Івана Богуна з 24 серпня 1994 року по 14 червня 1996 року і йому відмовлено у зарахуванні навчання до вислуги років.
Відмовляючи у задоволенні позову суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем пропущено строк звернення до суду, оскільки листом управління кадрового забезпечення Служби безпеки України від 18 серпня 2006 року №16/1879 військовослужбовців Служби безпеки України повідомлено про відсутність підстав для зарахування навчання у військових ліцеях з 1992 року по 1999 рік до вислуги років військової служби.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин справи колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» початком перебування на військовій службі вважався, зокрема, день прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею), вказаний у приписі, виданому військовим комісаріатом, для допризовників, призовників і військовозобов'язаних.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» від 18 червня 1999 року внесено зміни до вказаного Закону. У редакції цього Закону, яка набрала чинності 31 липня 1999 року і, з відповідними змінами, діє на цей час, стаття 24 вже не пов'язує початок перебування на військовій службі з днем прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею). Зазначена норма Закону передбачає, що початком проходження військової служби є: день відправлення у військову частину з районного (міського) військового комісаріату - для громадян, призваних на строкову військову службу; день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом; день призначення на посаду курсанта вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу - для громадян, які не проходили військову службу, та військовозобов'язаних.
Частиною першою статті 2 Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» визначено, що військова служба у Збройних Силах України та інших військових формуваннях є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній з захистом Вітчизни.
Тобто, необхідною умовою прийняття на військову службу є, зокрема, досягнення громадянином України відповідного віку, передбаченого статтею 15 цього Закону.
Видами такої служби згідно з частиною третьою статті 2 вказаного Закону є строкова військова служба; військова служба за контрактом солдатів і матросів, сержантів і старшин; військова служба за контрактом прапорщиків і мічманів; військова служба (навчання) за контрактом курсантів (слухачів) вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають кафедри військової підготовки (факультети військової підготовки, відділення військової підготовки, інститути військової підготовки) з програмами підготовки на посади осіб офіцерського складу; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба осіб офіцерського складу за призовом; кадрова військова служба осіб офіцерського складу, зарахованих до Збройних Сил України та інших військових формувань до запровадження військової служби за контрактом.
Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом України, зокрема у постанові від 19 грудня 2011 року по справі № 21-358а11.
Таким чином, позивач не мав права на зарахування навчання у Київському військовому ліцеї у строк військової служби і його позовні вимоги неможна визнати обґрунтованими.
Висновок судів попередніх інстанцій про те, що з листа управління кадрового забезпечення Служби безпеки України від 18 серпня 2006 року №16/1879 позивач повинен був дізнатися про порушення свого права, а відтак строк звернення до суду підлягає обчисленню із зазначеної дати - не ґрунтується на відповідних доказах, що вказували як на ознайомлення позивача з листом так і наявність між сторонами спору щодо вислуги років.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або проведення додаткової перевірки доказів, обставини справи судами встановлені повно й правильно, але допущена помилка в застосуванні норм матеріального права, суд касаційної інстанції, згідно зі статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України, скасовує судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалює нове рішення про відмову у задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
п о с т а н о в и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 березня 2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2010 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді:С.Є. Амєлін /підпис/ С.С. Пасічник /підпис/ В.В. Юрченко /підпис/