Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" лютого 2015 р. м. Київ К/9991/82064/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Швеця В.В.,

Малиніна В.В.,

Ситникова О.Ф.,

провівши у порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи

за позовною заявою ОСОБА_4 до Державної виконавчої служби України про скасування постанови та зобов'язання вчинити певні дії,

провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 3 жовтня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2012 року, -

в с т а н о в и л а:

У вересні 2012 року ОСОБА_4 пред'явив в суді позов до Державної виконавчої служби України (далі - ДВС України) про скасування постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження від 5 вересня 2012 року та зобов'язання відкрити виконавче провадження.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що судове рішення на його користь виконано не було, а у відкритті виконавчого провадження за поданим ним виконавчим листом безпідставно відмовлено.

Просив скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС України Роєнко Р.В. про відмову у відкритті виконавчого провадження від 5 вересня 2012 року та зобов'язати відкрити виконавче провадження за виконавчим листом № 2а-7011/12/2670, виданого 15 серпня 2012 року Окружним адміністративним судом міста Києва.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 3 жовтня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2012 року, ОСОБА_4 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_4 посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у зв'язку з чим ставить питання про скасування ухвалених ними рішень та прийняття нової постанови про задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами встановлено, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 червня 2012 року, яка набрала законної сили, визнано протиправними дії Прокуратури Івано-Франківської області щодо надання відповіді ОСОБА_4 викладеної в листі № 07/1-1773-11 від 8 травня 2012 року, за підписом першого заступника Прокурора Івано-Франківської області Я.Вітюка на скаргу ОСОБА_4 від 6 квітня 2012 року; зобов'язано Прокуратуру Івано-Франківської області повторно розглянути скаргу ОСОБА_4 від 6 квітня 2012 року та надати відповідь в порядку встановленому чинним законодавством.

На підставі вказаної постанови видано виконавчий лист, який подано на виконання до ДВС України.

5 вересня 2012 року постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС України Роєнко Р.В. відмовлено у прийнятті до провадження виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання вказаного виконавчого листа. При цьому послався на невідповідність виконавчого листа статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема, у виконавчому документі відсутній ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності боржника (для юридичних осіб).

Згідно з частиною першою статті 6 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 606-ХІV), державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до частини першої статті 18 вказаного Закону № 606-XIV у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо; 4) резолютивна частина рішення; 5) дата набрання законної (юридичної) сили рішенням; 6) строк пред'явлення виконавчого документа до виконання. Частиною 4 цієї статті встановлено, що законом можуть бути встановлені також інші додаткові вимоги до виконавчих документів.

Водночас, як слідує зі змісту пункту 3 частини третьої статті 11 Закону № 606-XIV встановлено, що державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі конфіденційну.

Зазначене дає підстави для висновку, що у разі незазначення індивідуального ідентифікаційного номера, державний виконавець не позбавлений можливості самостійно звернутись до відповідного державного органу державної податкової служби із запитом щодо надання довідки про індивідуальний ідентифікаційний номер (реєстраційний номер облікової картки платника податків) боржника.

Проте, державний виконавець не скористався в повному обсязі наданими йому правами та обов'язками, встановленими Законом № 606-XIV, оскільки відомості про ідентифікаційний номер можуть бути надані лише на вимогу державного органу, яким ОСОБА_4 не є. Позбавлений такої можливості й суд, зважаючи на процедуру розгляду заяв про видачу виконавчих листів, який відбувається без судового засідання, виклику стягувача та боржника для заслуховування їхніх пояснень.

Отже, відсутність у виконавчому листі ідентифікаційного номера боржника не є підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження.

Таким чином, висновок судів попередніх інстанцій про правомірність оспорюваної постанови є помилковим та ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права.

Оскільки обставини справи судами встановлені повно і правильно, але допущено порушення норм матеріального права, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасувати прийняті судами рішення та ухвалити нове про часткове задоволення позовних вимог.

Враховуючи те, що прийняття до виконання виконавчого документу і відкриття виконавчого провадження, відповідно до частини першої статті 25 Закону № 606-XIV, є виключною компетенцією органу державної виконавчої служби й адміністративний суд не може втручатися у вільний розсуд (дискрецію) органу, колегія суддів приходить до висновку про скасування оспорюваної постанови та зобов'язання відповідача вирішити питання про прийняття до виконання виконавчого документу № 2а-7011/12/2670, виданого 15 серпня 2012 року Окружним адміністративним судом міста Києва, та відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до частин другої та третьої статті 159 КАС законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 220-1 КАС України, за наявності підстав, які тягнуть за собою обов'язкове скасування судового рішення, суд касаційної інстанції ухвалює рішення за наслідком попереднього розгляду справи, без повідомлення осіб, які беруть участь у справі.

Керуючись частиною четвертою статті 220-1, статтями 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 3 жовтня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2012 року скасувати.

Ухвалити нову постанову.

Позовні вимоги ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Роєнко Романа Володимировича про відмову у відкритті виконавчого провадження від 5 вересня 2012 року - скасувати.

Зобов'язати Державну виконавчу службу України вирішити питання про прийняття до виконання виконавчого документу № 2а-7011/12/2670, виданого 15 серпня 2012 року Окружним адміністративним судом міста Києва, та відкриття виконавчого провадження.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.

Судді В.В. Швець

В.В. Малинін

О.Ф. Ситніков