Постанова ВАСУ від 08.10.2014 року

Друк

Пошук

323

Просмотров

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий адміністративний суд україни ( ВАСУ )

Історія справи

Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2014 року м. Київ К/9991/38459/11, К/9991/39770/11

№ № К/9991/38459/11, К/9991/39770/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,

суддів: Веденяпіна О.А., Юрченко В.П.,

при секретарі: Луцак А.В.,

розглянувши у судовому засіданні касаційні скарги Публічного акціонерного товариства «Сведбанк» та Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2011

у справі № 2а-9341/10/2670 Окружного адміністративного суду м. Києва

за позовом Публічного акціонерного товариства (ПАТ) «Сведбанк»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків (СДПІ у м. Києві)

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.11.2010 позов задоволено: скасовані податкові повідомлення рішення СДПІ у м. Києві від 15.06.2010: № 0000104310/3 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 215279,96 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 107639,97 грн., № 0001034310/3; № 0001004310/3; № 0001014310/3; № 0000994310/3; № 0001024310/3.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2011 скасовано постанову суду першої інстанції в частині скасування податкового повідомлення-рішення СДПІ у м. Києві від 15.06.2010 № 0000104310/3 в частині порушення пункту 5.1., підпункту 5.2.1. пункту 5.2 ст.5; підпункту 8.4.1. пункту 8.4 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в частині визначення податкового зобов'язання в сумі 3000,00 грн. у зв'язку з виключенням із складу валових витрат вартості оренди нежитлового приміщення у розмірі 12000,00 грн. та в частині визначення податкового зобов'язання в сумі 55697,80 грн. у зв'язку з виключенням із складу амортизаційних відрахувань суми податку на додану вартість по придбаним автомобілям; відмовлено у задоволенні позовних вимог ПАТ «Сведбанк» в цій частині; в решті постанову суду першої інстанції залишено без змін (резолютивна частина постанови від 09.06.2011).

У касаційній скарзі ПАТ «Сведбанк» просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції з підстав неправильного застосування апеляційним судом норм матеріального права та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

СДПІ у м. Києві у касаційній скарзі просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції з підстав неправильного застосування апеляційним судом норм матеріального права та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню.

Фактичною підставою для донарахування позивачу сум податкових зобов'язань із податку з доходів фізичних осіб, податку на прибуток, земельного податку та застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки податкового органу, викладені в акті перевірки від 03.06.2010 № 10800/7/25-0215, з урахуванням висновків, викладених у рішеннях СДПІ, прийнятих у процедурі апеляційного оскарження. Згідно з цими висновками позивач порушив норми пункту 5.1, підпунктів 5.2.1, 5.2.9 пункту 5.2, підпунктів 5.3.1, 5.3.3, 5.3.9 пункту 5.3, підпунктів 5.4.4, 5.4.8, 5.4.10 пункту 5.4 ст.5, підпунктів 7.6.1, 7.6.2 пункту 7.6, підпункту 7.9.6 пункту 7.9 ст.7, підпункту 8.1.4 пункту 8.1, підпунктів 8.2.1, 8.2.2 пункту 8.2, підпункту 8.4.1. пункту 8.4, підпункту 8.6.1 пункту 8.6 ст.8, підпунктів 11.2.1, 11.2.3 пункту 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме:1) завищив суму валових витрат у податковому обліку за три квартали 2006 року, 2006 рік, І-й квартал, І півріччя, три квартали 2007 року, 2007 рік на загальну суму 228073,19 грн.; 2) завищив суму амортизації у податковому обліку за 2006 рік, І квартал, півріччя, три квартали 2007 року, 2007 рік, І квартал, півріччя, три квартали 2008 року, 2008 рік, І квартал, півріччя 2009 року на загальну суму 1394849,51 грн. Внаслідок цього мало місце завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за півріччя 2009 року на загальну суму 544309,02 грн. (в тому числі: за І квартал 2009 року - 272723,73 грн., півріччя 2009 року - 544309,02 грн.) та заниження податку на прибуток на загальну суму 269653,43 грн. у податковому обліку за три квартали 2006 року, 2006 рік, І квартал, півріччя, три квартали 2007 року, 2007 рік, І квартал, півріччя, три квартали 2008 року, 2008 рік.

Крім того, за висновками акту перевірки, позивач порушив норми пункту 2 рішення Київської міської ради «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві» від 25.12.2008 № 944/944, пункту 4 ст. 21 Закону України «Про оренду землі» (Закон № 161-XIV), пункту 1 ст.7 Закону України «Про плату за землю» (Закон № 2535-XII), занизивши податкові зобов'язання із земельного податку за ІІ квартал 2009 року на 18712,71 грн.; норми підпункту 4.2.9 пункту 4.2 ст.4, підпункту 13.2.2. пункту 13.2 ст. 13, пункту 17.2 ст.17 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (Закон № 889-ІV) внаслідок не- нарахування, неутримання та неперерахування до бюджету податку з доходу фізичних осіб у сумі 215,31 грн. із виплаченого доходу у вигляді суми неповернутого кредиту.

За наслідками перевірки та адміністративного оскарження СДПІ у м. Києві прийняті податкові повідомлення-рішення від 15.06.2010: № 0000104310/3 - про визначення податкового зобов'язання із податку на прибуток у сумі 342465,03 грн., у т.ч.: 228310,02 грн. - основний платіж та 144155,01 грн. - штрафні (фінансові) санкції (оскаржується в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 215279,96 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 107639,97 грн.); № 0001034310/3 - про визначення податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 645,93 грн., у т.ч.: 215,31 грн. - основний платіж та 430,62 грн. - штрафні (фінансові) санкції; № 0001004310/3 - про визначення податкового зобов'язання із земельного податку у сумі 2316,27 грн., у т.ч.: 1544,18 грн. - основний платіж та 772,09 грн. - штрафні (фінансові) санкції; № 0001014310/3 - про визначення податкового зобов'язання із земельного податку у сумі 10680,72 грн., у т.ч.: 7120,48 грн. - основний платіж та 3560,24 грн. - штрафні (фінансові) санкції; № 0000994310/3 - про визначення податкового зобов'язання із земельного податку у сумі 2517,59 грн., у т.ч.: 1678,39 грн. - основний платіж та 839,20 грн. - штрафні (фінансові) санкції; № 0001024310/3 - про визначення податкового зобов'язання з земельного податку у сумі 12554,49 грн., у т.ч.: 8369,66 грн. - основний платіж та 4184,83 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

У судовому процесі встановлено, що позивач (орендар) уклав з громадянкою ОСОБА_2 (орендодавець) договір оренди нежитлового приміщення від 10.11.2005, за умовами якого позивачу в оренду передавалось нежитлове приміщення загальною площею 492,6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1. Вказане приміщення використовувалось для розміщення Жовтневої філії АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є позивач.

Наказом АКБ «ТАС-Комерцбанк» від 06.02.2007 № 69, прийнятого на виконання рішення Спостережної ради від 06.02.2007, протокол № 8, припинена діяльність Жовтневої філії АКБ «ТАС-Комерцбанк» з 21.04.2007 з відкриттям на її базі Жовтневого відділення-регіонального Департаменту АКБ «ТАС-Комерцбанк». Ліквідаційний баланс філії затверджений 20.04.2007.

У зв'язку з ліквідацією філії податковий орган зробив висновок про неправомірне включення позивачем витрат на оплату послуг із оренди у сумі 12000,00 грн. за період з 21.04.2007 по 30.04.2007 до складу валових витрат за ІІ квартал 2007 року.

Відповідно до підпункту 2.1.3 пункту 2.1 ст. 2 Закону № 334/94-ВР платниками податку є: філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку (далі філії), зазначених у підпункті 2.1.1 цього пункту, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж такий платник податку, територіальної громади.

Платник податку, який має такі філії, може прийняти рішення щодо сплати консолідованого податку та сплачувати податок до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням філій, а також до бюджету територіальної громади за своїм місцезнаходженням, визначений згідно з нормами цього Закону та зменшений на суму податку, сплаченого до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням філій.

Сума податку на прибуток філій за відповідний звітний (податковий) період визначається розрахунково, виходячи із загальної суми податку, нарахованого платником податку, розподіленого пропорційно питомій вазі суми валових витрат філій та амортизаційних відрахувань, нарахованих по основних фондах такого платника податку, які розташовані за місцезнаходженням філії, у загальній сумі валових витрат та амортизаційних відрахувань цього платника податку.

Вибір порядку сплати податку на прибуток, визначеного цим підпунктом, здійснюється платником податку самостійно до 1 липня року, що передує звітному, про що повідомляються податкові органи за місцезнаходженням такого платника податку та його філій (відокремлених підрозділів). Зміна порядку сплати податку протягом звітного року не дозволяється. При цьому філії (відокремлені підрозділи) подають податковому органу за своїм місцезнаходженням розрахунок податкових зобов'язань щодо сплати консолідованого податку, форма якого встановлюється центральним органом державної податкової служби України, виходячи з положень цього підпункту.

Встановивши у судовому процесі, що позивач здійснює сплату консолідованого податку та взявши до уваги, що орендарем за договором оренди нежитлового приміщення від 10.11.2005 був банк і що вказане приміщення у подальшому використовувалось для діяльності Жовтневого відділення-регіонального Департаменту АКБ «ТАС-Комерцбанк», суд першої інстанції, на відміну від апеляційного суду, зробив правильний висновок про протиправне виключення податковим органом із загальної суми валових витрат у податковому обліку позивача за ІІ квартал 2007 року витрат на оплату послуг з оренди у сумі 12000,00 грн. за період з 21.04.2007 по 30.04.2007.

Правильними є висновки судів попередніх інстанцій про правомірність віднесення позивачем амортизаційних відрахувань у сумі 329756,44 грн., нарахованих на балансову вартість придбаних невиробничих приміщень.

У судовому процесі встановлено, що позивач на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 15.05.2007 придбав нежитлові приміщення загальною площею 220,2 кв.м за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Корольова, 76/1. Наказом Голови правління АКБ «ТАС-Комерцбанк» від 08.06.2007 № 338 ці нежитлові приміщення введено в експлуатацію з 22.06.2007 для влаштування в них складу.

Зменшення амортизаційних відрахувань податковий орган обґрунтовує невикористанням банком цих приміщень у господарській діяльності з посиланням на те, що Одеське відділення № 5 ВАТ «Сведбанк» було відкрите за вказаною адресою 05.08.2008, а до цього нежитлові приміщення не використовувались банком при здійсненні банківської діяльності.

За визначенням пункту 1.32 ст. 1 Закону № 334/94-ВР господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно з підпункту 8.1.1 пункту 8.1 ст.8 Закону № 334/94-ВР під терміном "амортизація" основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.

Підпунктом 8.1.2 цього пункту встановлено, що амортизації підлягають витрати на: придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення; самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних фондів; проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів; капітальні поліпшення землі, не пов'язані з будівництвом, а саме: іригація, осушення, збагачення та інші подібні капітальні поліпшення землі.

Під терміном "основні фонди" слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом (підпункт 8.2.1 пункту 8.2 цієї статті).

Визнавши правильним довід податкового органу, що однією з визначальних ознак, з якими законодавець пов'язує правомірність здійснення амортизації основних фондів, є зв'язок витрат на придбання таких основних фондів із господарською діяльністю платника податку, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що господарська діяльність банківської установи не обмежується наданням банківських послуг. З огляду на це суди попередніх інстанцій, встановивши у судовому процесі факт використання банком приміщень для зберігання обладнання, призначеного для роботи філій банку, та введення його в експлуатацію з метою зменшення видатків на послуги зберігання, зробили юридично обґрунтований висновок про правомірне нарахування позивачем в податковому обліку амортизації на їх балансову вартість.

Підпунктом 8.2.2 пункту 8.2 ст. 8 Закону № 334/94-ВР встановлено, що основні фонди підлягають розподілу за такими групами: група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі; група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них; група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4; група 4 - електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

Норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду в такому розмірі (в розрахунку на податковий квартал): група 1 - 2 відсотки; група 2 - 10 відсотків; група 3 - 6 відсотків; група 4 - 15 відсотків (підпункт 8.6.1 пункту 8.6 цієї статті).

У судовому процесі встановлено, що позивач придбавав комутатори, маршрутизатори, джерела безперебійного живлення та міні-АТС, які для визначення норм амортизації відносив до складу 4-ї та 2-ї груп основних фондів відповідно. Податковий орган, зменшуючи у податковому обліку позивача амортизаційні відрахування на загальну суму 749094,41 грн., виходив з того, що вище перелічені основні фонди відносяться до 1-ї групи.

За призначенням комутатори придбані банком з метою підключення до мережі комп'ютерного обладнання та для телефонних апаратів ІР-телефонії, маршрутизатори використовувались для підключення банкоматів до комп'ютерних мереж, джерела безперебійного живлення - для забезпечення безперебійної роботи комп'ютерних систем банку, а міні-АТС - для забезпечення внутрішнього зв'язку в офісі, ефективного розподілу та автоматичної обробки вхідних викликів та обліку витрат на зв'язок.

Застосовуючи вказані правові норми, суди попередніх інстанцій виходили з технічних характеристик та цільового призначення комутаторів, маршрутизаторів, джерел безперебійного живлення, міні-АТС та дійшли правильного висновку, що вказані основні фонди не відносяться до першої групи і що позивач правомірно нарахував амортизацію в податковому обліку за ставками, встановленими для 4-ї та 2-ї груп основних фондів.

Відповідає правильному застосуванню норми підпункту 8.4.1 пункту 8.4 ст. 8 Закону № 334/94-ВР також висновок апеляційного суду про неправомірне нарахування позивачем амортизації в сумі 315998,66 грн. на балансову вартість легкових автомобілів, визначену з врахуванням суми податку на додану вартість, сплаченого у складі ціни за автомобілі.

Нормою цього підпункту встановлено, що у разі здійснення витрат на придбання основних фондів балансова вартість відповідної групи збільшується на суму вартості їх придбання, з урахуванням транспортних і страхових платежів, а також інших витрат, понесених у зв'язку з таким придбанням, без урахування сплаченого податку на додану вартість, у разі коли платник податку на прибуток підприємств зареєстрований платником податку на додану вартість.

Таким чином, податковим органом було правомірно донараховано позивачу податкові зобов'язання з податку на прибуток у сумі 55697,80 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 27848,40 грн. згідно з податковим повідомленням-рішенням від 15.06.2010 № 0000104310/3. В частині визначення решти суми податкового зобов'язання, з приводу якої виник спір, це податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Правильним є висновок судів попередніх інстанцій про неправомірне донарахування позивачу податкових зобов'язань із податку на землю згідно з податковими повідомленнями-рішеннями від 15.06.2010 № 0001004310/3, № 0001014310/3, № 0000994310/3, № 0001024310/3.

Частиною 1 статті 7 Закону № 2535-XII передбачено, що ставка земельного податку із земель, грошову оцінку яких встановлено, складає один відсоток від їх грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у частинах п'ятій - десятій цієї статті та частині другій статті 6 цього Закону.

Відповідно до частини 5 вказаної статті ставки земельного податку за земельні ділянки (за винятком сільськогосподарських угідь) диференціюють та затверджують відповідні сільські, селищні, міські ради виходячи із середніх ставок податку, функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки, але не вище ніж у два рази від середніх ставок податку з урахуванням коефіцієнтів, встановлених частинами другою і третьою цієї статті.

Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що позивач як землекористувач земельної ділянки, грошова оцінка якої встановлена, повинен сплачувати земельний податок за ставкою 1 відсоток від її грошової оцінки згідно з частиною 1 статті 7 Закону України «Про плату за землю».

Пунктом 2 рішення Київської міської ради «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві» від 25.12.2008 №944/944 встановлено, що з 01.04.2009 плата за земельні ділянки (крім земель, які використовуються державними та комунальними підприємствами, установами, організаціями для ведення лісового господарства, для водогосподарських потреб, та земель, зайнятих зеленими насадженнями загального користування, житловим фондом, об'єктами інженерно-транспортної інфраструктури, крім присадибних і садових земельних ділянок, а також визначених Київською міською радою земельних ділянок, які використовуються підприємствами, що забезпечують життєдіяльність міста, та земельних ділянок, щодо яких Київською міською радою прийняті рішення про їх передачу у власність або в користування, але документи, що посвідчують права на такі земельні ділянки, незареєстровані), які використовуються суб'єктами господарської діяльності, але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено (не переоформлено), справляється в розмірі мінімальної орендної плати за земельні ділянки, встановленої статтею 21 Закону України «Про оренду землі».

Ця підзаконна правова норма не відповідає нормам частин першої та п'ятою статті 7 Закону «Про плату за землю», який регулює правовідносини, з приводу прав і обов'язків сторін в якому виник спір, і має вищу юридичну силу, а тому підлягає застосуванню при вирішенні цього спору.

Таке правозастосування відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 12.11.2013 у справі за позовом ТОВ «Промкабель-Електрика» до ДПІ у Святошинському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення, яка відповідно до частини першої ст. 244-2 КАС України є обов'язковою для судів при вирішенні подібних спорів.

Правильного висновку суди попередніх інстанцій дійшли і стосовно правової оцінки податкового повідомлення-рішення від 15.06.2010 № 0001034310/3.

У судовому процесі встановлено, що згідно з протоколом засідання правління АКБ «ТАС-Комерцбанк» від 24.04.2009 № 10 списана заборгованість громадянки ОСОБА_3 у сумі 4611,59 грн. за кредитним договором від 11.03.2004 № 2.00.14/106, стягнутої рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 24.03.2006 у справі № 2-1675/2006. Однак, це судове рішення не було виконано, оскільки постановою Відділу Державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції в м. Києві від 03.10.2008 виконавчий документ повернуто банку (стягував) у зв'язку з відсутністю у боржника доходів або майна, на яке можливо звернути стягнення.

Податковий орган розцінив списання банком вказаної заборгованості як подарунок на користь ОСОБА_3 та доводив, що при списанні заборгованості у позивача виник обов'язок податкового агента, за яким він мав нарахувати, утримати та сплатити до бюджету податок з доходу фізичної особи у сумі 215,31 грн.

За визначенням пункту 1.15 ст.1 Закону № 889-ІV податковий агент - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Відповідно до пункту «д» підпункту 4.2.9 пункту 4.2 ст.4 цього Закону до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються: дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятками, передбаченими пунктом 4.3 цієї статті), а саме у вигляді: суми фінансової допомоги, включаючи суми боргу платника податку, анульованого кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства.

Абзацом 9 цього підпункту встановлено, якщо додаткові блага надаються у формах, відмінних від грошової, об'єкт оподаткування обчислюється за правилами, визначеними пунктом 3.4 статті 3 цього Закону.

Якщо додаткові блага надаються особою, що не є працедавцем платника податку, чи особою, яка діє від імені або за дорученням такого працедавця, то такі доходи прирівнюються з метою оподаткування до подарунків з їх відповідним оподаткуванням (абзац десятий цього підпункту).

Відповідно до підпункту 8.1.1 пункту 8.1 ст.8 Закону 889-ІV податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.

Суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок, що списання позивачем заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором не є прощенням боргу, а було вимушеним через відсутність у боржника джерела погашення боргу. За таких обставин, а також враховуючи, що в обліку банка сума боргу з переведена з балансового рахунку на позабалансовий, списання суми боргу не є виплатою доходу або надання додаткового блага у розумінні Закону № 889-ІV, у зв'язку з чим у позивача відсутній обов'язок податкового агента щодо суми отриманого ОСОБА_3 доходу.

З огляду на зазначене суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про задоволення позову у частині скасування податкового повідомлення-рішення від 15.06.2010 № 0001034310/3.

Відповідно до ст. 225 КАС України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Публічного акціонерного товариства «Сведбанк» та Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків задовольнити частково, змінити постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.11.2010 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2011. Позов задовольнити частково: скасувати податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків від 15.06.2010 № 0001034310/3, № 0001014310/3, № 0000994310/3, № 0001024310/3 повністю;

№ 0000104310/3 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 239373,24 грн. (у тому числі: 159582,16 грн. - основний платіж та 79791,08 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

В позові Публічного акціонерного товариства «Сведбанк» про скасування податкового повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків від 15.06.2010 № 0000104310/3 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 83546,70 грн. ( у тому числі: 55697,80 грн. - основний платіж та 27848,40 грн. - штрафні (фінансові) санкції) - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Є.А. Усенко Судді: О.А. Веденяпін В.П. Юрченко