Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" липня 2015 р. м. Київ К/9991/26081/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 24.06.2011

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2012

у справі № 2а-3838/11/1470

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Гарант Сервіс»

до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва

про визнання протиправними дій, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 24.06.2011, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2012, позов задоволено повністю. Визнано протиправними дій ДПІ у у Центральному районі м. Миколаєва щодо викладення в акті перевірки від 16.03.2011 № 322/23-300/35639320 висновків щодо визнання правочинів, укладених між ТОВ «Транс Гарант Сервіс» та підприємствами-контрагентами, нікчемними.

ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. Посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права: п. 6 ч. 1 ст. 3, п. 1 ч. 2 ст. 17, п. 1 ч. 1 ст. 157, ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва проведено документальну позапланову невиїзну перевірку щодо правовідносин ТОВ «Транс Гарант Сервіс» з контрагентами за період: грудень 2010 року - січень 2011 року, за результатами якої складено акт від 16.03.2011 № 322/23-300/35639320. Цим актом перевірки зафіксовано порушення позивачем вимог ст. ст. 203, 215, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України, що, за висновками перевірки, зумовило неправомірне включення до складу податкового кредиту за період, який перевірявся, податку на додану вартість за правочинами з контрагентами, які є нікчемними.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що податковим органом не надано доказів наявності у платника податку при вчиненні операцій з контрагентами мети, суперечної інтересам держави і суспільства.

Суд касаційної інстанції не може визнати законними оскаржувані судові рішення.

Згідно з п.п. 20.1.4 п. 20. 1 ст. 20 та п.п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України органам державної податкової служби надано право проводити перевірки платників податків, зокрема документальні невиїзні перевірки, в порядку, встановленому цим Кодексом.

Зі змісту положень п.п. 75.1.2 п. 75. 1 ст. 75, ст. 79 ПК України, якими регламентовано порядок проведення документальних невиїзних перевірок, вбачається, що такі перевірки здійснюються з метою дослідження питань щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати усіх податків та зборів тощо, фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

У відповідності до п. 86.4 ст. 86 ПК України, п. 3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 N 984, зареєстрованого Міністерством юстиції України 12.01.2011 за N 34/18772 (далі - Порядок), за результатами проведення документальної невиїзної перевірки суб'єктів господарювання складається акт (довідка).

Відповідно до абз. 2 п. 3, п.п. 4, 5, 6 Порядку акт є службовим документом, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, в якому міститься систематичний, чіткий, об'єктивний та повний виклад суттєвих обставин щодо фактів виявлених порушень із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. На підставі висновків, викладених в акті перевірки, податковим органом може бути прийнято податкове повідомлення-рішення.

Отже, акт перевірки та викладені у ньому факти і висновки не можна розглядати як рішення суб'єкта владних повноважень, що породжує для платника податків певні правові наслідки, регулює ті чи інші відносини і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Акт перевірки є виключно носієм доказової інформації про виявлені податковим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків, обов'язковим документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.

Контролюючий орган не позбавлений права фіксувати в акті перевірки обставини та викладати власні висновки щодо таких обставин та в подальшому, у разі виникнення спору щодо рішень, складених на підставі такого акту, обґрунтовувати ними власну позицію щодо наявності певних допущених платником податків порушень. Оцінка висновків акту перевірки надається уповноваженими законом органами влади при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акту.

Таким чином, позов про визнання протиправними дій відповідача щодо викладення в акті перевірки висновків задоволенню не підлягає.

Посилання податкового органу на необхідність закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України є необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Пунктом 1 частини першої статті 17 Кодексу (у редакції, чинній на час подання позову) компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Системний аналіз наведених норм закону дає підстави для висновку, що фізична чи юридична особа може оскаржити до адміністративного суду будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження, шляхом подання адміністративного позову.

Отже, вимоги про визнання протиправними дій податкового органу щодо викладення в акті перевірки висновків підлягають розгляду в адміністративних судах, що виключає підстави для закриття провадження, передбачені п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскільки обставини у справі встановлені повно і правильно, але суди допустили порушення норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, такі судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби задовольнити.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 24.06.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2012 скасувати.

Прийняти нову постанову.

У задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства, за заявою, поданою безпосередньо до Верховного Суду України у порядку, встановленому статтями 236 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун