Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" лютого 2014 р. м. Київ К/800/39460/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: суддів: Стрелець Т.Г., Голяшкіна О.В., Леонтович К.Г.,

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Києва

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 квітня 2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2013 року

у справі № 826/2077/13-а

за позовом відкритого акціонерного товариства «Київхімволокно»

до Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Києва,

про зобов'язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2013 року відкрите акціонерне товариство «Київхімволокно» звернулось до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі міста Києва про зобов'язання відповідача виключити з розрахунків фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, за 2012 та 2013 роки осіб, що отримали пільговий стаж на підприємстві до 01 квітня 1992 року, та зобов'язання здійснення перерахунку пільгового стажу для отримання пільгової пенсії особам, що працювали на підприємстві після 01 квітня 1992 року, шляхом включення до вказаних розрахунків виключно пільгового стажу за період з 01 квітня 1992 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 квітня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2013 року, у справі № 826/2077/13-а позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Києва звернулось до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить скасувати їх рішення й ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, встановленого пунктом 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши і обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і наданої ними правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що протягом 2012 року та у січні 2013 року відповідачем на адресу позивача надіслав розрахунки фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених відповідно до частини 2 «;Прикінцевих положень» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон N 1058-IV) в частині пенсій призначених відповідно до пункту «а», пунктів «б» - «з» статті 13 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон N 1788-XII) (крім працівників, безпосередньо зайнятих повний робочий день на підземних роботах з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин на будівництві шахт та рудників) (за формою визначеною додатками 6 і 7 до Інструкції № 21-1), а також зведені розрахунки за 2012 і 2013 роки із визначеними в них до сплати сумами фактичних витрат на виплату та доставку пенсій. В цих розрахунках наведені дані щодо працівників (за Списками № 1 та № 2) товариства за поіменним переліком.

Задовольняючи позовні вимоги, суди зазначили, що обов'язок підприємства відшкодовувати органам Пенсійного фонду України 100 % фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, призначених відповідно до статті 100 Закону № 1788-XII законодавством не передбачений. Такий обов'язок виникає для позивача лише щодо пенсій призначених відповідно до підпунктів «а»-«б»статті 13 цього Закону.

За змістом пункту 2 Прикінцевих положень Закону України від 9 липня 2003 року N 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, роботах з особливо шкідливими й особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через такі фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом № 1788-XII. У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 Закону № 1058-IV. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом.

До набрання чинності Законом № 1058-IV питання про відшкодування витрат на виплату і доставку пенсій, призначених, зокрема, відповідно до пунктів «б» - «з» частини першої статті 13 Закону № 1788-XII, було врегульовано Законом України від 26 червня 1997 року № 400/97-ВР «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 400/97-ВР), відповідно до положень якого позивач входив до переліку платників збору на обов'язкове державне пенсійне забезпечення.

Згідно із абзацом четвертим пункту 1 статті 2 Закону № 400/97-ВР, для платників збору, визначених пунктами 1 та 2 статті 1 цього Закону, об'єктом оподаткування є також фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів «б» - «з» статті 13 Закону N 1788-XII до досягнення працівниками пенсійного віку, передбаченого статтею 12 Закону N 1788-XII.

Абзацом третім пункту 1 статті 4 Закону № 400/97-ВР встановлено ставку на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 100 відсотків від об'єкта оподаткування, визначеного абзацом четвертим пункту 1 статті 2 цього Закону.

Стосовно законності нарахування управлінням ПФУ позивачу сум на відшкодування витрат з виплати та доставки пенсії, призначеної на підставі пункту «а» статті 13 Закону N 1788-XII, то обов'язок відшкодовувати їх ґрунтується на абзаці четвертому підпункту 1 пункту 2 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV, відповідно до якого підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до ПФУ плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком N 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону. Саме у відповідних 2007 - 2009 рокам розмірах - 50, 60, 70 відсотків - відповідачем нараховувалися витрати позивачу.

Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що витрати на виплату та доставку пенсій, призначених особам відповідно до пунктів «а», «б» - «з» частини першої статті 13 Закону N 1788-XII за списком № 1 та списком № 2, покриваються підприємствами та організаціями. При цьому обов'язок підприємств та організацій з відшкодування цих витрат, понесених відповідачем після 1 січня 2004 року, не пов'язаний із датою призначення такої пенсії чи часом набуття необхідного для цього пільгового стажу (до чи після набрання чинності Законом № 1058-IV).

Зазначена правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду України від 25 вересня 2012 року у справі № 21-251а12, від 25 вересня 2012 року у справі № 21-293а12, від 17 грудня 2013 року у справі № 21-453а13.

Приймаючи до увагу те, що судами попередніх інстанцій зібрані всі необхідні докази у справі і вони не потребують додаткової перевірки, обставини справи з'ясовані повно та правильно, однак рішення першої та апеляційної інстанцій є помилковим, прийнятими з неправильним застосуванням норм матеріального права, судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає на необхідне скасувати рішення судів, ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Києва - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 квітня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2013 року у справі № 826/2077/13-а - скасувати.

Ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову - відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та у порядку, передбачені статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: