Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 листопада 2014 року К/800/42044/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Ємельянової В.І.,

Кочана В.М., Рецебуринського Ю.Й.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 січня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2014 року по справі № 826/17669/13-а

за позовом Територіального управління Державної судової адміністрації України

в м. Києві (далі - ТУ ДСА в м. Києві)

до Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва (далі - Управління)

про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2013 року ТУ ДСА в м. Києві звернулось до суду з позовом до Управління про визнання протиправним та скасування рішення від 22 жовтня 2013 року № 1089 «Про застосування фінансових санкцій та нарахування за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду», яким до позивача застосовано штраф у розмірі 421955,85 грн. та нараховано пеню у сумі 378736 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 січня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2014 року, позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано спірне рішення.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, Управління подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що ТУ ДСА в м. Києві є платником страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

У період з 24 вересня 2007 року по 25 жовтня 2007 року головними спеціалістами відділу аудиту надходження доходів та економічного аналізу Управління на підставі направлення від 24 вересня 2007 року № 10452/02 проведено перевірку щодо правильності обчислення повноти нарахування та своєчасної сплати страхових внесків на обов'язкове державне пенсійне страхування за період з вересня 2004 року по вересень 2007 року.

За результатами перевірки відповідачем 25 жовтня 2007 року складено акт № 3566, в якому зазначено про порушення позивачем вимог пункту 4 статті 4 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування».

На підставі вказано акту 8 листопада 2007 року відповідачем прийнято рішення № 2309 «Про застосування фінансових санкцій за донарахування органом Пенсійного фонду України або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків», яким позивачу донараховано суму страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 532269,22 грн. та застосовано фінансові санкції у розмірі 469940,99 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 липня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 6 жовтня 2009 року, рішення Управління від 8 листопада 2007 року № 2309 «Про застосування фінансових санкцій за донарахування органом Пенсійного фонду України або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків» скасовано.

22 жовтня 2013 року відповідачем прийнято рішення № 1089 «Про застосування фінансових санкцій та нарахування за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду», яким до позивача застосовано штраф у розмірі 421955,85 грн. та нараховано пеню у сумі 378736 грн. за несплату страхових внесків на обов'язкове державне пенсійне страхування за період з 8 липня 2008 року по 23 грудня 2010 року.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ТУ ДСА в м. Києві звернулось до суду з позовом про його скасування.

Суд касаційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ТУ ДСА в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, оскільки Управлінням протиправно на підставі пункту 2 частини дев'ятої статті 106 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV) прийнято спірне рішення, так як зазначена норма Закону втратила чинність із 1 січня 2011 року відповідно до Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI) і не діяла на дату прийняття спірного рішення.

Пунктом 2 частини дев'ятої статті 106 Закону № 1058-IV, який діяв до 1 січня 2011 року, було передбачено, що за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або територіальними органами Пенсійного фонду, накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум.

Із набранням чинності з 1 січня 2011 року Законом № 2464-VI наведена вище норма матеріального права була виключена.

У той же час згідно з абзацом п'ятим пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VI стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій. Погашення заборгованості з використанням коштів, що надходять у рахунок сплати єдиного внеску, забороняється.

Абзацом шостим цього ж пункту встановлено, що на період до повного стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.

Наведене правило щодо збереження порядку стягнення та контрольних функцій фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, передбачених законодавством, чинним до 1 січня 2011 року, поширюється лише на заборгованість зі сплати страхових внесків та сум штрафних санкцій, які були нараховані та/або не сплачені до зазначеної дати. Питання ж відповідальності страховиків, не пов'язані із такою заборгованістю, знаходяться поза межами регулювання Закону № 1058-ІV та абзаців п'ятого, шостого пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VI.

Посилання Управління щодо правомірності нарахування на підставі пункту 2 частини дев'ятої статті 106 Закону № 1058-ІV позивачу штрафних санкцій за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або територіальними органами Пенсійного фонду після 1 січня 2011 року, є необґрунтованим, оскільки спірне рішення прийнято у 2013 році, тоді коли зазначена норма Закону втратила чинність.

Враховуючи те, що у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а рішення суду є помилковим в частині мотивів задоволення позову, то відповідно до статті 225 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції вважає за необхідне змінити судове рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва задовольнити частково.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2014 року скасувати.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 січня 2014 року змінити в частині мотивів задоволення позову.

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 січня 2014 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ємельянова В.І.

Судді Кочан В.М.

Рецебуринський Ю.Й.