Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" вересня 2014 р. м. Київ К/800/17419/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів : Логвиненко А.О. (доповідач), Горбатюк С.А., Конюшко К.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в м. Севастополь на постанову окружного адміністративного суду м. Севастополь від 24.07.2012р. та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2013р. у справі

за позовом Інституту біології південних морів ім. О.О. Ковалевського Національної Академії Наук України

до відповідача Державної фінансової інспекції в м. Севастополь

про визнання дій неправомірними та скасування вимоги , -

В С Т А Н О В И В :

18.12.2011р. до суду надійшов позов Інституту біології південних морів ім. О.О. Ковалевського Національної Академії Наук України (далі Інститут) про визнання протиправними дій Контрольно-ревізійного управління в м. Севастополі, правонаступником якого є Державна фінансова інспекція в м. Севастополь (далі Фінінспекція), та про скасування вимоги. Позов обґрунтовано тим, що відповідачем проведено перевірку діяльності Інституту, за наслідками якої складено акт та направлено вимогу про усунення порушень. Вважаючи, що Фінінспекція здійснила перевірку з порушенням вимог чинного законодавства та безпідставно дійшла висновку про наявність в діяльності Інституту порушень закону, позивач просив задовольнити позов.

Під час розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги та просив скасувати пункти 2-10 вимоги Фінінспекції.

Постановою окружного адміністративного суду м. Севастополь від 24.07.2012р., залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2013р., позов задоволено.

Не погодившись з судовими рішеннями, Фінінспекція звернулась з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просила їх скасувати та відмовити в задоволенні позову. При цьому скаржник зазначив, що суди дійшли помилкового висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за наслідками проведеної ревізії відповідачем складено акт від 17.12.2010р. №03-21/303 та 3.02.2011р. направлено в адресу Інституту вимогу №27-03-14-14/328 про усунення виявлених ревізією порушень. Зокрема, позивачу запропоновано відобразити в бухгалтерському обліку дебіторську заборгованість щодо безпідставно, на думку Фінінспекції, витрачених коштів та провести претензійно-правову роботу щодо їх відшкодування.

Відповідно до статті 2442 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

В постанові Верховного Суду України від 20.05.2014р. по справі №21-93а14 зазначено :

«Згідно з Положенням Державна фінансова інспекція України (далі - Держфінінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Держфінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальність винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (підпункт 4 пункту 4 Положення).

Відповідно до пункту 6 Положення Держфінінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Також Положенням установлено, що Держфінінспекція України має право звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями пункту 7 статті 10 Закону N 2939-XII, згідно з якими державній контрольно-ревізійній службі надано право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

На підставі наведеного колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність у органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки…

Зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає цей позов, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 15 квітня та 13 травня 2013 року (справи NN 21-40а14, 21-89а14 відповідно)».

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що позов Інституту про часткове скасування вимоги Фінінспекції, якою встановлено розмір завданих, на думку позивача, збитків та запропоновано здійснити дії щодо відшкодування завданої шкоди не підлягає задоволенню, оскільки обґрунтованість цих висновків та правильність обчислення розміру таких збитків можливо виключно в межах справи за позовом органу державного фінансового контролю про відшкодування збитків, а не у справі за позовом підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.

Відповідно до статті 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Оскільки обставини справи встановлено повно, а судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, колегія суддів доходить висновку про те, що постанова окружного адміністративного суду м. Севастополь від 24.07.2012р. та ухвала Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2013р. повинні бути скасовані, а позов - залишено без задоволення.

Керуючись статтями 222, 223, 229, 230, 232, 254 КАС України, -

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в м. Севастополь задовольнити.

Постанову окружного адміністративного суду м. Севастополь від 24.07.2012р. та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2013р. скасувати.

Відмовити в задоволенні адміністративного позову Інституту біології південних морів ім. О.О. Ковалевського Національної Академії Наук України.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, передбаченому ст. 235-244 КАС України.

Судді А.О. Логвиненко

С.А. Горбатюк

К.В. Конюшко