Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2015 року м. Київ К/9991/41874/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Олендера І.Я., Рибченка А.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.01.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2012 по справі № 2а-3525/10/2670

за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_4

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва

про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

У березні 2010 року Підприємцем до суду заявлений позов, з урахуванням уточнень, про визнання протиправними податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції від 28.01.2010 №0000291740/0 та №0000281740, якими позивачеві визначено суму основного податкового зобов'язання з податку на додану вартість (ділі - ПДВ) у розмірі 145 504,00 грн. та фінансових санкцій - 72 752,00 грн., а також суму основного податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 200 078,85 грн.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено частково. Податкове повідомлення-рішення від 28.01.2010 №0000291740/0 скасовано в частині визначення податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій) в сумі 199 416,00 грн., а та податкове повідомлення-рішення від 28.01.2010 №0000281740 скасовано в частині визначення зобов'язання в сумі 160 916,98 грн. Зобов'язану Державну казначейську службу України стягнути судові витрати в розмірі 5 155,20 із Державного бюджету України шляхом безспірного списання із рахунку Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва на користь ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1). В решті позову відмовлено.

Не погодившись із судовими рішеннями в частині задоволених позовних вимог, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким Підприємцю у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами першої і апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведена планова виїзна документальна перевірка Підприємця з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2008 по 30.06.2009, за підсумками якої складено акт від 15.01.2010 №32/17-3161622133.

У ході вказаної перевірки працівниками Державної податкової інспекції було встановлено порушення позивачем пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість", ст. 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємства"та ст. 4 Закону України від 22.05.2003 №889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб", що призвели до заниження позивачем ПДВ на загальну суму 145 504,00 грн. та податку з доходів фізичних осіб на суму 200 078,85 грн.

Такі висновки фахівців Державної податкової інспекції вмотивовано тим, що позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту включено суми коштів за господарськими операціями проведеними з контрагентами, які не підтверджені первинними документами (накладними на придбання товару, податковими накладними, платіжними документами), крім того, задекларовані позивачем суми є також непідтвердженими, і з огляду на відсутність інформації на запити контролюючого органу щодо взаємовідносин з такими контрагентами.

На підставі вищезазначеного акту перевірки, зазначених висновків відповідачем прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Визначивши характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень, судами попередніх інстанцій у ході розгляду справи було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судом на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, та іншим обставинам, що спростовують позицію державного податкового органу про недостовірність даних податкового обліку платника податків. Зокрема, в матеріалах справи містяться копії належно оформлених первинних документів, які є підставою для бухгалтерського обліку та податкового обліку, зокрема, податкові та видаткові накладні, платіжні документи, які підтверджують правомірність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту. Крім того, правомірність формування валових витрат та податкового кредиту підтверджуються також висновком судово - економічної експертизи від 28.02.2011 № 264, що призначалась по даній справі. Підстав недовіряти висновкам експертизи у суду немає. В свою чергу, податковим органом належними доказами факту вчинення платником податку податкових правопорушень не підтверджено.

Так, відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" покупець має право відобразити сплачені суми податку у податковому кредиті за умови використання отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Згідно з пп. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону № 168/97ВР не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

А за змістом положень пп. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону № 168/97-ВР, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Також, відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємства" валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Положеннями пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, всі витрати господарюючого суб'єкта мають бути здійснені саме для і в межах провадження господарської діяльності, а не з іншими цілями, та підтверджені відповідними первинними документами. Це однаковою мірою стосується як витрат, пов'язаних із одержанням доходу господарюючого суб'єкту - фізичної особи, так і сум податкового кредиту з ПДВ.

Наявність чи відсутність певних обставин встановлюється на підставі будь-яких фактичних даних, що мають значення для справи, та які є доказами у розумінні ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України та відповідають висунутим процесуальним законом критеріям належності, допустимості та достовірності таких доказів. Проте, всупереч вимогам ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем належних та допустимих доказів щодо вчинення позивачем податкових правопорушень суду надано не було.

Крім того, відсутність інформації на запити контролюючого органу щодо взаємовідносин позивача з його контрагентами не впливає на право Підприємця на формування податкового кредиту з ПДВ по господарським операціям проведеним з його контрагентами.

Отже, висновки податкового органу щодо порушення позивачем вимог Закону України "Про податок на додану вартість" не узгоджуються з нормами матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, спростовуються належними та допустимими доказами, яким суди попередніх інстанцій надали належний правовий аналіз у їх сукупності, а враховуючи ст. 13 Декрету №13-92, якою визначено, що - до складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств", дійшов також і правомірного висновку про безпідставність донарахування позивачу податку з доходів фізичних осіб.

Відносно стягнення судових витрат слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 87 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Витрати, пов'язані із проведенням судових експертиз віднесено до витрат, пов'язаних з розглядом справи. (п. 3 ч. 3 ст. 87 Кодексу адміністративного судочинства України).

Під час прийняття постанови суд, зокрема, вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати (ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України).

Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено (ч. 3 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України).

З огляду на часткове задоволення позову суд повинен здійснити розподіл суми, сплаченої фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 за проведення судово-економічної експертизи у справі, між обома сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи позивач поніс судові витрати за проведення судово-бухгалтерської експертизи у розмірі 5 155,20 грн. (довідка ПАТ КБ "Правекс - Банк"), а отже, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог Підприємця, сума судових витрат, що підлягає стягненню з бюджету складає 4 440,43 грн.

Відповідно до ст. 25 Бюджетного кодексу України Державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Відповідно до пп. 3 п. 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас п. 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845, встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами судам у резолютивній частині постанови під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат слід зазначати обов'язок органу Державної казначейської служби України стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку суб'єкта владних повноважень-відповідача. Відповідно, у виконавчому листі за таким судовим рішенням як боржника слід вказувати Державний бюджет України в особі суб'єкта владних повноважень-відповідача.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.01.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2012 по справі № 2а-3525/10/2670 змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.01.2012 в такій редакції:

"Зобов'язати відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути судові витрати в розмірі 4 440,43 грн. (чотири тисячі чотириста сорок гривань 43 копійки) з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва на користь ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1).".

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.01.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2012 по справі № 2а-3525/10/2670 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді І.Я. Олендер

А.О. Рибченко