Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.11.2020 року у справі №127/1752/20

Постанова

Іменем України

24 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 127/1752/20

провадження № 61-7495св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Військова частина А0549,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Військової частини А0549 на постанову Вінницького апеляційного суду від 23 березня 2021 рокуу складі колегії суддів:

Міхасішина І. В., Матківської М. В., Войтка Ю. Б.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до військової частини А0549 про стягнення інфляційних втрат, трьох процентів річних і відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що постановою Замостянського районного суду м.

Вінниця від 23 квітня 2007 року задоволено його позов до військової частини А0549; визнано дії командування військової частини А0549 щодо відмови у виплаті йому грошової компенсації продовольчого пайка (набору продуктів харчування) незаконними та стягнуто з військової частини А0549 на його користь грошову компенсацію продовольчого пайка (набору продуктів харчування) за період з 11 березня 2000 року по 28 лютого 2007 року у розмірі 32 054,06 грн.

Вказував, що зазначене рішення суду набуло законної сили, однак не виконано через відсутність бюджетного фінансування на ці видатки. Таким чином, війська частина А0549 прострочила виконання зобов'язання за вказаним рішенням суду, отже наявні підстави для застосування наслідків невиконання грошового зобов'язання, визначених статтею 625 ЦК України, у вигляді стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних.

На підставі вказаного ОСОБА_1 просив суд стягнути з військової частини А0549 інфляційні втрати у розмірі 119 305,21 грн, три проценти річних у розмірі 12
266,42 грн та 1 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої тривалим невиконанням судового рішення, що позбавило його засобів до існування та завдало душевних страждань, підірвано віру до державних інституцій.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 30 липня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд враховує, що предметом позову у цій справі є стягнення на підставі статті 625 ЦК України трьох процентів річних та інфляційних втрат за невиконання відповідачем рішення суду. Разом з тим, умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України "Про виконавче провадження".

З огляду на відсутність доказів звернення позивача по питанню виконання судового рішення до належного органу, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, заявлений ОСОБА_1 позов не може бути задоволений, оскільки військова частина А0549 не може бути належним відповідачем у цій справі.

Також відсутні підстави для задоволення вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, оскільки позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що саме відповідач - військова частина А0549, своїми діями чи бездіяльністю спричинила йому моральну шкоду.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 05 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 липня 2020 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст рішення суду касаційної інстанції

Постановою Верховного Суду від 20 січня 2021 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволено частково.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 05 жовтня 2020 рокускасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та дійшли помилкового висновку про те, що у позивача не виникло право на застосування наслідків порушення відповідачем свого грошового зобов'язання у вигляді стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України.

Крім того, суди попередніх інстанцій помилково виходили із того, що до спірних правовідносин, які виникають з приводу виконання судового рішення, врегульовані Законом України "Про виконавче провадження", і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України), оскільки відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань.

Також суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди не врахували, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Аналогічний за змістом правовий висновок висловлено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц.

Повторний апеляційний перегляд справи

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 23 березня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 липня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Військової частини А0549 про стягнення інфляційних втрат, трьох процентів річних та відшкодування моральної шкоди - задоволено частково.

Стягнуто з Військової частини А0549 на користь ОСОБА_1 9 565,10 грн - інфляційних витрат, 2 885,00 грн - 3 % річних, та 1 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідач має грошове зобов'язання перед позивачем, що підтверджується відповідним судовим рішенням, що набрало законної сили, яким відповідача зобов'язано здійснити перерахунок і виплатити позивачу грошової компенсації продовольчого пайка, яке не виконане, а відтак до спірних правовідносин підлягає застосуванню статті 625 ЦК України.

Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, апеляційний суд виходив із тривалого невиконання судового рішення.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

28 квітня 2021 року Військова частина А0549 через засоби поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 23 березня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що цей спір не відносить до цивільної юрисдикції, оскільки мав розглядатися за правилами адміністративного судочинства, так як вимоги про стягнення інфляційних втрат, трьох процентів річних та відшкодування моральної шкоди є акцесорними, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю від вимог про стягнення грошової компенсації за продовольче забезпечення у справі № 2-а-3168, яка була розглянута за правилами адміністративного судочинства. За наведених обставин, заявник вказує на неврахування судом апеляційної інстанції практику Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від

09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18 (провадження № 14-158цс20).

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 10 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Вінницького міського суду Вінницької області.

12 жовтня 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною 1 статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно правил частини 3 статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені частини 3 статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частини 2 статті 414 ЦПК України Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених частини 2 статті 414 ЦПК України, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

За викладених положень, Верховний Суд під час касаційного перегляду справи не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що постановою Замостянського районного суду м. Вінниця від 23 квітня 2007 року у справі № 2-а-3168/2007 задоволено позов

ОСОБА_1 до військової частини А0549 про стягнення грошової компенсації за грошове забезпечення; визнано дії командування військової частини А0549 по відмові у виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації продовольчого пайка (набору продуктів харчування) незаконними; стягнуто з військової частини А0549 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію продовольчого пайка (набору продуктів харчування) за період з 11 березня

2000 року по 28 лютого 2007 року у розмірі 32 054,06 грн.

Вказані грошові кошти ОСОБА_1 виплачені не були.

Справа №№ 2-а-3168/2007 була розглянута за правилами адміністративного судочинства.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини А0549, апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність у відповідача перед позивачем грошового зобов'язання, що підтверджується відповідним судовим рішенням, що набрало законної сили, яким відповідача зобов'язано здійснити перерахунок і виплатити позивачу грошової компенсації продовольчого пайка, яке не виконане, а відтак до спірних правовідносин підлягає застосуванню статті 625 ЦК України, що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від

16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.

Проте, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд враховує частини 1 та 3 статті 400 ЦПК України, що стало підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі та робить такі висновки.

Звертаючись до суду з позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат, трьох процентів річних та відшкодування моральної шкоди, ОСОБА_1 вказував на те, що Військовою частиною А0549 не виконується постанова Замостянського районного суду міста Вінниці від 23 квітня 2007 року у справі № 2-а-3168/2007 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А0549 про стягнення грошової компенсації за продовольче забезпечення, якою визнано дії командування військової частини А0549 по відмові у виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації продовольчого пайка (набору продуктів харчування) незаконними; стягнуто з військової частини А0549 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію продовольчого пайка (набору продуктів харчування) за період з 11 березня 2000 року по 28 лютого 2007 року у розмірі 32 054,06 грн.

За змістом частини 3 статті 11 та частини 1 статті 13 ЦК України вбачається, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Законодавець у частині 1 статті 509 ЦК України визначив зобов'язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно із частиною 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених частиною 2 статті 509 ЦК України.

Цивільне зобов'язання передбачає наявність обов'язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов'язку, і таке зобов'язання в силу частин 2 та 3 статті 11 ЦК України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.

Частиною 2 статті 4 ЦК України передбачено, що основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.

Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов'язань містяться в статті 610 ЦК України, а саме відповідно до якої порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та 3 % річних від простроченої суми.

У кредитора при цьому згідно із частиною 2 статті 625 ЦК України виникає кореспондуюче право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та

3 % річних за період прострочення сплати основного боргу.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625

ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від

19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України дійшла до висновку про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату

є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог

у одній справі не є обов'язковим.

Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі-Закон № 2050-III) також передбачено проведення компенсаційних виплат відповідно до коефіцієнту проросту споживчих цін за порушення термінів виплати доходів громадян, передбачених Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі-Закон № 2050-III.

Правова природа такої відповідальності не відрізняється від правової природи відповідальності, яка виникає на підставі статті 625 ЦК України в частині її акцесорного характеру та похідної правової природи спору.

Відтак ураховуючи акцесорний характер визначених статтею 625 ЦК України та ~law44~ зобов'язань, спори про відшкодування передбачених ними грошових сум, з огляду на їх похідний характер від основного спору, підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір.

З матеріалів справи відомо, що постанова Замостянського районного суду міста Вінниці від 23 квітня 2007 року у справі № 2-а-3168/2007 за позовом

ОСОБА_1 до Військової частини А0549 про стягнення грошової компенсації за продовольче забезпечення, ухвалена у порядку адміністративного судочинства.

Таким чином, у справі, що розглядається спір за позитивними вимогами про стягнення грошової компенсації за продовольче забезпечення, що заявлені з підстав положень статті 625 ЦК України і ~law45~ та з причин затримання Військової частиною А0549 виплат, також належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, оскільки вони стосуються виплати грошової компенсації за продовольче забезпечення (адміністративні правовідносини), які цьому органу було зобов'язано сплатити за рішенням адміністративного суду.

Подібні висновки щодо юрисдикції спорів про нарахування інфляційних втрат, застосування положень статті 625 ЦК України та ~law46~, викладено у пунктах 7.42-7.56 постанови Великої Палати Верховного Суду від

09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18 (провадження № 14-158цс20).

Ураховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що спір у цій справі є адміністративним і підлягає вирішенню за правилами КАС України.

За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків, що заявлений у цій справі спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Частинами 1 та 2 статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених Частинами 1 та 2 статті 414 ЦПК України. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених Частинами 1 та 2 статті 414 ЦПК України, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Оскільки суди попередніх інстанцій не встановили правову природу спірних правовідносин, що виникли між сторонами, у зв'язку з чим порушили норми цивільного процесуального законодавства щодо визначення предметної юрисдикції справи та розглянули в порядку цивільного судочинства справу, яка підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

На виконання вимог частини 1 статті 256 ЦПК України Верховний Суд роз'яснює позивачу, що розгляд справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду.

Протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови ОСОБА_1 може звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Керуючись статтями 255, 400, 409, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Військової частини А0549 задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 липня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 23 березня 2021 року скасувати.

Провадження у справі № 127/1752/20 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А0549 про стягнення інфляційних втрат, трьох процентів річних та відшкодування моральної шкоди закрити.

Повідомити ОСОБА_1, що розгляд справи за його позовом віднесено до юрисдикції адміністративних судів.

Роз'яснити ОСОБА_1, що у нього наявне право протягом десяти днів з дня отримання ним цієї постанови звернутись до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев В. М. Коротун М.

Ю. Тітов