Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 січня 2019 року

м. Київ

справа № 2-4247/11

провадження № 61-6833св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Олійник А. С. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю комерційний банк «Арма» (правонаступник - Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «Фактор»)

відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Відділ у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Управління МВС України в Рівненській області, Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Рівненської міської ради, Житлово-комунальне підприємство «Паркове», Житлово-комунальне підприємство «Західне», ОСОБА_8, ОСОБА_5 в інтересах неповнолітніх ОСОБА_9, ОСОБА_10

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_7 на заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 30 червня 2011 року у складі судді Доля В. А. та рішення Апеляційного суду Рівненської області від 11 липня 2016 року у складі суддів: Хилевич С. В., Максимчук З. М., Рожин Ю. М.

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю комерційний банк «Арма» (далі - ТОВ КБ «Арма») звернулось до суду із позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Відділ у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Управління МВС України в Рівненській області, Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Рівненської міської ради, Житлово-комунальне підприємство «Паркове», Житлово-комунальне підприємство «Західне», ОСОБА_8, ОСОБА_5 в інтересах неповнолітніх ОСОБА_9 та ОСОБА_10, про стягнення коштів, звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення з квартири та домоволодіння.

Позов обґрунтовано тим, що на підставі кредитного договору № 31/07/840?№/5 від 02 вересня 2008 року (далі - кредитний договір) ОСОБА_4 отримано у кредит на поточні потреби 40 000,00 доларів США строком до 01 вересня 2018 року з оплатою 18% річних. 02 вересня 2008 року у забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором укладено такі договори:

- між банком, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_6 іпотечний договір № 31/07/840-N/5-1 (далі - іпотечний договір № 1), яким забезпечено всі вимоги іпотекодержателя за кредитним договором та додатковими угодами до нього, укладеними у майбутньому. Предметом іпотеки є нерухоме майно - квартира за адресою: АДРЕСА_1, яка на праві власності належить ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7;

- між банком і ОСОБА_4 іпотечний договір № 31/07/840-N/5-2 (далі - іпотечний договір № 2), за яким предметом іпотеки є нерухоме майно - домоволодіння за адресою: АДРЕСА_5, що на праві власності належить ОСОБА_4;

- між банком і ОСОБА_5 договір поруки за № 31/07/840-П/5 (далі - договір поруки), за яким поручитель зобов'язався відповідати за повне та своєчасне виконання боржником його боргових зобов'язань перед кредитором за кредитним договором у повному обсязі таких зобов'язань.

Внаслідок невиконання ОСОБА_4 зобов'язань за кредитним договором станом на 28 жовтня 2010 року у останнього виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 480 544,31 грн, а саме: 148 490,56 доларів США, що в еквіваленті за курсом Національного банку України складала 383 637,91 грн (32 318,00 доларів США (еквівалент - 255 687,09 грн) - строкова заборгованість за кредитом, 5 344,00 доларів США (еквівалент - 42 279,59 грн) - прострочена заборгованість за кредитом, 508,44 доларів США (еквівалент - 4 022,57 грн) - заборгованість за нарахованими відсотками; 10 320,12 доларів США (еквівалент - 81 648,66 грн) - заборгованість за простроченими відсотками), 296 906,40 грн (43 629,62 грн - пеня за несвоєчасне повернення нарахованих відсотків, 16 329,70 грн - штраф за несвоєчасне повернення нарахованих відсотків, 27 434,26 грн - пеня за несвоєчасне повернення кредитних коштів, 9 512,82 грн - штраф за несвоєчасне повернення кредитних коштів).

Позивач, на підставі пункту 3.2.2 кредитного договору, пунктів 5.1 іпотечних договорів, просив суд достроково стягнути солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_5 заборгованість у сумі 480 544,31 грн; звернути стягнення на нерухоме майно: квартиру за адресою: АДРЕСА_2, що належить на праві власності ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7, та домоволодіння за адресою: АДРЕСА_5, що належить на праві власності ОСОБА_4 шляхом надання ТОВ КБ «Арма», як іпотекодержателю, права на продаж вищевказаного нерухомого майна будь?якій особі-покупцеві з усіма повноваженнями та з отриманням будь-яких документів необхідних для здійснення продажу; виселити з вказаних квартири та домоволодіння: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 із зняттям з реєстраційного обліку у Відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України у Рівненській області. Стягнути солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь позивача судові витрати.

Заочним (повторним) рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 30 червня 2011 року позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ТОВ КБ «Арма» заборгованість у сумі 480 544,31 грн. Звернуто стягнення на нерухоме майно - квартиру, розташовану у АДРЕСА_3, що належить на праві власності ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7 шляхом надання ТОВ КБ «Арма», як іпотекодержателю, права на продаж будь-якій особі покупцеві з усіма повноваженнями та отримання будь-яких документів необхідних для здійснення продажу. Звернуто стягнення на нерухоме майно - домоволодіння, розташоване у м. Рівне вул. Достоєвського, 23?а, що належить на праві власності ОСОБА_4, шляхом надання ТОВ КБ «Арма», як іпотекодержателю, права на продаж будь?якій особі покупцеві з усіма повноваженнями та отримання будь-яких документів необхідних для здійснення продажу. Здійснено розподіл судових витрат. У задоволенні позову ТОВ КБ «Арма» до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про виселення з квартири та житлового будинку відмовлено.

У частині задоволення позову заочне рішення обґрунтовано тим, що ОСОБА_4 не виконав зобов'язань за кредитним договором, тому відповідно до умов кредитного договору, статей 526, 554 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 33, 40 Закону України «Про іпотеку» банк має право вимагати дострокового повернення кредиту та сплати всіх кредитних платежів і штрафних санкцій, а також вимагати такого стягнення солідарно з поручителем, а також шляхом звернення стягнення на предмети іпотеки.

Відмовляючи у позові в частині вимог про виселення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, відповідно до вимог статті 40 Закону України «Про іпотеку» письмово не звертався до відповідачів з вимогою добровільно звільнити житлове приміщення.

23 березня 2012 року до Апеляційного суду Рівненської області із заявою про заміну сторони у процесі звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Фактор» (далі - ТОВ «ФК «Фактор»). Заяву обґрунтовано тим, що 01 листопада 2011 року Товариство за договором факторингу № 01.12/01 набуло від ТОВ КБ «Арма» право грошової вимоги до ОСОБА_4 за кредитним договором.

Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 06 квітня 2012 року до участі у справі залучено ТОВ «ФК «Фактор» як правонаступника позивача ТОВ КБ «Арма».

Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 06 квітня 2012 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Рівненського міського суду від 30 червня 2011 року скасовано частково. Позов банку задоволено частково, а саме в частині звернення стягнення на іпотечне майно - житловий будинок і квартиру в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 02 вересня 2008 року № 31\07\840-№\5 у сумі 383 637,91 грн шляхом надання ТОВ КБ «Арма» (правонаступник ? ТОВ «ФК «Фактор»), як іпотекодержателю, права на продаж будь-якій особі покупцеві з усіма повноваженнями та отримання будь-яких документів, необхідних для здійснення продажу. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 11 липня 2016 року розглянуто апеляційну скаргу ОСОБА_7 на заочне рішення Рівненського міського суду від 30 червня 2011 року.

Вказане судове рішення змінено в частині звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_4. Резолютивну частину рішення в цій частині викладено в такій редакції: «Звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_4, що належить на праві власності ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_7 відповідно до свідоцтва про право власності за законом, виданого 14 травня 1993 року та посвідченого Першою Рівненською державною нотаріальною конторою 5 вересня 2003 року за реєстровим № 4-839, загальною площею 45,6 кв. м, житловою площею 25,1 кв. м, у рахунок погашення заборгованості за договором про іпотечний кредит № 31\07\840-N\5-1 від 02 вересня 2008 року, яка становить 383 637,91 гривень, з яких 255 687,09 грн складає строкова заборгованість за кредитом, 42 279,59 грн - прострочена заборгованість за кредитом, 4 022,57 грн - заборгованість за нарахованими відсотками, 81 648,66 грн ? заборгованість за простроченими відсотками, шляхом проведення прилюдних торгів згідно із Законом України «Про виконавче провадження» за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій». В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення Апеляційного суду Рівненської області від 11 липня 2016 року мотивовано тим, що ОСОБА_7 має право оскаржувати заочне рішення суду першої інстанції лише в частині, що стосуються її майнових прав, а не всіх відповідачів і не може вимагати скасування рішення суду і відмову в позові до всіх відповідачів; дійсність іпотечних договорів та договору факторингу, яким позивач відступив право вимоги за кредитним договором та іпотечними договорами, і які не оскаржувались відповідачами, презюмується статтею 204 ЦК України. В частині зміни оскарженого заочного рішення апеляційний суд виходив з того, що відповідно до статей 33, 38, 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. Ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. Оскільки резолютивна частина заочного рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру, одним із іпотекодавців якої є ОСОБА_7, не містить всіх обов'язкових законних умов, її викладено в іншій редакції. Судом взято до уваги, що початкова ціна майна повинна визначатися згідно з його оцінкою суб'єктом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, а кредитна заборгованість повинна бути зазначена з урахуванням усіх її складових.

У серпні 2016 року ОСОБА_7 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною, у якій просила скасувати рішення Апеляційного суду Рівненської області від 11 липня 2016 року та заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 30 червня 2011 року, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

17 жовтня 2016 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_7

06 лютого 2018 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У касаційній скарзі зазначено, що висновок суду апеляційної інстанції, що рішення суду у цій справі не порушує особистих прав заявника, тому вона не має права вимагати скасування рішення і відмови у позові стосовно всіх відповідачів, порушує вимоги частини першої статті 15, частини першої статті 321 ЦК України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у частині непорушності права власності. Крім того, суди першої та апеляційної інстанції при зверненні стягнення на предмет іпотеки шляхом надання банку права на продаж спірного будинку будь?якій особі покупцеві не зазначили початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, чим порушили норми статей 38, 39, 43 Закону України «Про іпотеку» і залишили без уваги правовий висновок Верховного Суду України, викладений в постанові від 07 жовтня 2015 року у провадженні № 1935цс15. Не врахували статтю 1077 ЦК України, статтю 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», пункт 13 Положення «Про національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері фінансових послуг», пункти 1., 2. Розпорядження від 03 квітня 2009 року № 231 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 квітня 2009 року за № 0373/16389 (далі - Розпорядження № 231), та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 16 лютого 2016 року у справі № 2?12909/12/2670, якими підтверджено неправомірність продажу банками факторинговим компаніям кредитних портфелів з відступленням права грошової вимоги фізичних осіб, а тому суди дійшли помилкового висновку про набуття ТОВ «ФК «Фактор» прав кредитора на продаж спірних об'єктів нерухомості.

Заперечень на касаційну скаргу не надходило.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 02 вересня 2008 року ОСОБА_4 уклав із ТОВ КБ «Арма» кредитний договір № 31/07/840-№/5, отримавши на споживчі потреби 40 000,00 доларів США із строком погашення до 01 вересня 2018 року, з умовою про можливість його продовження, зі сплатою за користування кредитом 18% річних, щомісячним погашенням у строк до 20 числа у сумі не менше ніж 334,00 долари США. Відповідно до пункту 1.1 кредитного договору позичальник зобов'язався перед ТОВ КБ «Арма» повернути кредит у повному обсязі, сплатити проценти за користування кредитом, комісійну винагороду та неустойку у розмірі, у строки та у випадках, передбачених кредитним договором.

Із метою повернення кредитних коштів 02 вересня 2008 року банком укладено із ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_6 іпотечний договір № 1 щодо квартири АДРЕСА_8 що належить на праві власності іпотекодавцям відповідно до свідоцтва на право власності за законом від 14 травня 1993 року, що посвідчене Першою рівненською державною нотаріальною конторою 05 вересня 2003 року за реєстровим № 4?839. За домовленістю сторін та відповідно до пункту 1.2.2 договору іпотеки № 1 вартість предмета іпотеки складає 280 870,00 грн (а. с. 20-22).

Із метою повернення кредитних коштів 02 вересня 2008 року банком укладено з ОСОБА_4 іпотечний договір № 2 щодо житлового будинку, розташованого у АДРЕСА_7, що належить на праві власності іпотекодавцю відповідно до договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу 02 вересня 2008 року за реєстровим № 2280. Ринкова вартість предмета іпотеки складає 264 600,00 грн, а за домовленістю сторін та відповідно до пункту 1.2.2 договору іпотеки його вартість складає 82 764,00 грн (а. с. 23-25).

Із метою повернення кредитних коштів 02 вересня 2008 року банком укладено із ОСОБА_5 договір поруки № 31/07/840-П/5, за умовами якого поручитель зобов'язався відповідати за повне та своєчасне виконання боржником його кредитних зобов'язань перед кредитором у повному обсязі (а. с. 26-27).

У листопаді 2010 року ТОВ КБ «Арма» посилаючись на порушення відповідачами його прав шляхом простроченні виконання кредитних зобов'язань, звернулося до суду із позовом про солідарне стягнення кредитної заборгованості, звернення стягнення на квартиру і житловий будинок, як предмети іпотеки та виселення з жилого приміщення.

На підставі частини першої статті 400 ЦПК України Верховний Суд перевіряє оскаржувані судові рішення в межах доводів ОСОБА_7, викладених у касаційній скарзі, які зводяться до неправильного викладення судами першої та апеляційної інстанцій резолютивних частин оскаржуваних судових рішень щодо не зазначення початкової ціни предметів іпотеки, стягнення на які звернуто у зв'язку із порушенням зобов'язань за кредитним договором, та недійсності договору факторингу № 01.12/01, укладеного 01 листопада 2011 року між ТОВ КБ «Арма» та ТОВ «ФК «Фактор». Доводів по суті позовних вимог у касаційній скарзі заявником не наведено.

Доводи касаційної скарги стосовно того, що не зазначення початкової ціни предмета іпотеки є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 Закону України «Про іпотеку».

Стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотеко держателя.

Статтею 38 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки.

Положеннями частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

У справі, яка переглядається у касаційному порядку, суд апеляційної інстанції, з огляду на встановлені обставини щодо наявності заборгованості за кредитним договором, порушення обов'язків іпотекодавцями, ухвалив рішення, зокрема, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_4, що належить на праві власності ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_7 відповідно до свідоцтва про право власності за законом, виданого 14 травня 1993 року та посвідченого Першою рівненською державною нотаріальною конторою 05 вересня 2003 року за реєстровим № 4?839, загальною площею 45,6 кв. м, житловою площею 25,1 кв. м, у рахунок погашення заборгованості за договором про іпотечний кредит № 31\07\840-N\5-1 від 02 вересня 2008 року, яка становить 383 637,91 грн, з яких 255 687,09 грн складає строкова заборгованість за кредитом, 42 279, 59 грн - прострочена заборгованість за кредитом, 4 022,57 грн - заборгованість за нарахованими відсотками, 81 648,66 грн - заборгованість за простроченими відсотками, шляхом проведення прилюдних торгів згідно із Законом України «Про виконавче провадження» за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Водночас суд не зазначив початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначеної відповідно до частини шостої статті 38 Закону України «Про іпотеку».

Виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» можна зробити висновок, що у розумінні норми статті 39 Закону України «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.

Разом з тим відповідно до статей 19, 57 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження не позбавлені можливості заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто визначення іншої ціни предмета іпотеки, ніж буде зазначена в резолютивній частині рішення суду, якщо наприклад, така вартість майна змінилася.

Відповідно до висновку Великої Палати Верхового Суду, викладеного у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 235/3619/15-ц (провадження № 14-11цс18), у спорах цієї категорії, лише не зазначення у резолютивній частині рішення суду початкової ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні не має вирішального значення, та не тягне за собою безумовного скасування судових рішень.

Відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасовано правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Європейський суд з прав людини у справах «Sutyazhnik v. Russia» від 29 липня 2009 року, «Esertas v. Lithuania» від 31 травня 2012 року зазначав, що у справах можуть бути обставини, які свідчать про відсутність соціальної потреби чи нагальної суспільної необхідності, які б виправдовували відхилення від принципу правової визначеності. Тобто не потрібно скасовувати правильне по суті рішення суду лише заради правового пуризму.

Доводи касаційної скарги стосовно помилковості висновку суду апеляційної інстанції про перехід на підставі договору факторингу прав кредитора до ТОВ «ФК «Фактор», Верховний Суд відхиляє, оскільки такі обґрунтовані лише посиланням на норми Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Розпорядження № 231 без зазначення конкретних обставин та підстав незаконності переходу від ТОВ КБ «Арма» до ТОВ «ФК «Фактор» права вимоги до ОСОБА_4 Крім того, апеляційним судом надано оцінку відповідним доводам апеляційної скарги. Посилання заявника касаційної скарги на правовий висновок Вищого адміністративного суду України в ухвалі від 16 лютого 2016 року у справі № 2?12909/12/2670 є безпідставними, оскільки в цій ухвалі не висловлено правовий висновок, який зазначено заявником у касаційній скарзі.

Доводи касаційної скарги стосовно неправильності висновку суду апеляційної інстанції про те, що заочним рішенням не порушено особистих прав ОСОБА_7 Верховний Суд відхиляє як безпідставні, оскільки суд апеляційної інстанції розглянув справу у межах повноважень, встановлених частиною першою статті 303 ЦПК України 2004 року, а саме в межах доводів апеляційної скарги та в частині позову, що стосується договору іпотеки на квартиру, співвласником якої є заявник апеляційної скарги - ОСОБА_7

Крім того, судом апеляційної інстанції зазначені обставини досліджено в межах доводів апеляційної скарги, її надано правильну правову оцінку.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що судом апеляційної інстанції правильно визначено характер правовідносин, правильно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено обставини справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і доказам у справі, а тому касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції не підлягають скасуванню.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 30 червня 2011 року та рішення Апеляційного суду Рівненської області від 11 липня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

В. О.Кузнєцов

Г. І.Усик