Ухвала КЦС ВП від 22.07.2020 року у справі №758/7898/15-ц

Друк

Пошук

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Постанова

касаційний цивільний суд верховного суду ( КЦС ВП )

Державний герб України

Постанова

Іменем України

29 липня 2020 року

м. Київ

справа №758/7898/15-ц

провадження № 61-40785св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого: Сімоненко В.М.,

суддів -Калараша А. А. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

третя особа - ОСОБА_4 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 20 листопада 2018 року, ухвалене під головуванням судді Ларіонової Н.М., та на постанову Київського апеляційного суду від 19 грудня 2019 року, ухвалену у складі колегії суддів Заришняк Г.М., Мараєвої Н.Є., Рубан С.М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

В липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договорами позики.

З урахуванням уточнень до позовної заяви в обґрунтування позову позивач вказував, що 18 квітня 2012 року між ним та ОСОБА_3 було укладено договори позички №1, №2 та №3, а також в рахунок забезпечення виконання зобов`язання за зазначеними договорами позики 20 березня 2015 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, за яким поручитель взяв на себе зобов`язання нести солідарну відповідальність за невиконання боржником зобов`язань за договорами позики.

Вказував, що за зазначеними договорами позички №1,№2 та №3 відповідач ОСОБА_3 отримав від нього в позику 40 000 доларів США, що в еквіваленті в національній валюті на момент укладення договору складало 320 000 грн, 40 000 Євро, що в еквіваленті в національній валюті на момент укладення договору складало 440 000 грн та 70 000 Євро, що в еквіваленті в національній валюті на момент укладення договору складало 770 000 грн. відповідно до вказаних договорів.

На підтвердження отримання від позивача коштів у позику відповідач ОСОБА_3 надав позивачу 18 квітня 2012 року розписку, в якій підтвердив факт отримання від позивача ОСОБА_1 коштів у розмірі 40 000 доларів США та 110 000 Євро у відповідності до договорів позики № 1, № 2 та № 3 від 18 квітня 2012 року.

Умовами вказаних договорів сторони погодили, що за користування коштами позичальник сплачує позивачу проценти із розрахунку 24% річних.

Позивач посилався також на те, що сторони погодили порядок сплати процентів та узгодили, що за порушення строку сплати процентів позичальник зобов`язується сплатити на користь позикодавця штраф у розмірі 3% від суми позики, а у випадку порушення строку сплати процентів, що процента ставка збільшується на 10%. Умовами кожного договору позики визначений та встановлений строк повернення коштів, наданих у позику.

В зв`язку з тим, що в зазначений строк узяті на себе зобов`язання ОСОБА_3 виконані не були, позивач остаточно просив суд задовольнити позов та стягнути солідарно з відповідачів на його користь заборгованість ( т.1, а.с.2-5, 53,т.2, а.с. 1,2):

за договором позики № 1 від 18 квітня 2012 року в розмірі 83 552,0 доларів США в гривневому еквіваленті за офіційним курсом, встановленим НБУ на час ухвалення судом рішення, з яких: заборгованість по тілу позики - 40 000,0 доларів США, заборгованість по процентам - 42 353,0 доларів США, заборгованість по штрафу - 32 431,36 грн;

за договором позики № 2 від 18 квітня 2012 року в розмірі 83 552,0 Євро в гривневому еквіваленті за офіційним курсом, встановленим НБУ на час ухвалення судом рішення, з яких: заборгованість по тілу позики - 40 000,0 Євро, заборгованість по процентам - 42 352,0 Євро, заборгованість по штрафу - 34 539,4 грн;

за договором позики № 3 від 18 квітня 2012 року в розмірі 146 216,0 Євро в гривневому еквіваленті за офіційним курсом, встановленим НБУ на час ухвалення судом рішення, з яких: заборгованість по тілу позики - 70 000,0 Євро, заборгованість по процентам - 74 116,0 Євро, заборгованість по штрафу - 60 443,96 грн.

У січні 2017 року відповідач ОСОБА_3 подав до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів позички з моменту їх укладення, в обґрунтування якої посилався на те, що вказані договори укладені з порушенням вимог чинного законодавства, відповідач здійснює систематичну діяльність, пов`язану з наданням позик в іноземній валюті іншим фізичним особам з метою одержання процентів, однак при цьому не оформив підприємницьку діяльність належним чином та не отримав ліцензію на зайняття валютними операціями. Вказане на думку ОСОБА_3 порушує вимоги Закону України « Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та Декрет КМУ «про систему валютного регулювання і валютного контролю».

З урахуванням вказаного просив визнати недійсними договори позички №1, 2, 3, укладені 18 квітня 2012 року між ним та ОСОБА_1 , з моменту їх укладання ( т.1, а.с.199-204).

З інших підстав порушення норм законодавства окремих частин вищевказаних договорів позики позов не заявлявся.

Ухвалою Подільського районного суду від 10 січня 2017 року первісний та зустрічний позови об`єднані в одне провадження.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 20 листопада 2019 року, в якому ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 25 лютого 2019 року було виправлено описки та допущені арифметичні помилки, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість у сумі: 79 862 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на дату ухвалення судом рішення становить еквівалент в національній валюті у сумі 2 217 352,46 грн, та 223 559 Євро, що за офіційним курсом НБУ на дату ухвалення судом рішення складає еквівалент в національній валюті у сумі 7 092 827,33 грн, та штрафу у сумі 127 414,72 грн.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 40 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на дату ухвалення судом рішення становить еквівалент в національній валюті у сумі 1 110,59 грн. та 110 Євро, що за офіційним курсом НБУ на дату ухвалення судом рішення становить еквівалент в національній валюті у сумі 3 489,96 грн.

В інший частині позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.

В зустрічному позові ОСОБА_3 про визнання недійсним договорів позики - відмовлено в повному обсязі.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Київського апеляційного суду від 19 грудня 2019 року залишено без змін рішення Подільського районного суду м. Києва від 20 листопада 2019 року.

Задовольняючи позовні вимоги частково ОСОБА_1 , суд першої інстанції з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ОСОБА_3 вчинялись відповідні дії на виконання договорів позики та сплачувались на користь позикодавця певні суми у розмірі 2 450 доларів США та 2800 Євро, якими останній визнав факт укладення договорів позики та отримання ним від позивача коштів, на зазначених у договорах умовах.

На момент укладання оспорюваних ОСОБА_3 договорів на отримання коштів від позикодавця у позику позивач за зустрічним позовом діяв вільно на власний розсуд погодився на виникнення між ним та позикодавцем відповідних правовідносин. Його волевиявлення було вільним, тому підстав для визнання оспорюваних договорів недійсними немає.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з його необґрунтованості. Окрім того, судами було встановлено, що кошти за спірними договорами були передані позикодавцем та отриманні позичальником одноразово, що виключає факт систематичності та підтверджується наявністю однієї розписки відповідача про їх отримання.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та її рух

У лютому 2018 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Подільського районного суду м. Києва від 20 листопада 2018 року, та на постанову Київського апеляційного суду від 19 грудня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 16 березня 2020 року відкрито касаційне провадження.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Скаржник просив суд скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 ..

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 пропущено строк позовної давності стосовно позовних вимог про стягнення неустойки, оскільки 19 червня 2012 року почався відлік позовної давності щодо стягнення штрафу та відповідно сплив 19 червня 2013 року.

ОСОБА_1 , як фізична особа систематично здійснював фінансові операції з надання іноземної валюти у позику з метою отримання прибутку на постійній основі. Однак, при цьому не зареєструвався як фізична особа-підприємець та не отримав відповідну ліцензію.

Відповідно до ст. 227 ЦК України договори позики є недійсними.

Судом апеляційної інстанції безпідставно було відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_3 про відкладення розгляду справи, що призвело до порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Доводи інших учасників справи

Відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу мотивовано тим, що суди дійшли правильних висновків, що спірні договори було укладено в один день і кошти теж були видані в один день, що виключає систематичність вчинення вказаних договорів. Отримання ліцензії на передачу/отримання між фізичними особами, які перебувають в Україні, іноземної валюти в позику не передбачено.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 18 квітня 2012 року між ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_3 було укладено договори позики № 1, №2 та №3, які за своїм змістом є договорами позики. При цьому зазначені договори є фактично ідентичними за своїм змістом за виключенням положень, які стосуються суми переданої за ними позики та строку її повернення ( т.1., а.с.8-11).

Факт укладання зазначених договорів сторонами не оспорюється.

Відповідно до п. 1.1. вказаних договорів позикодавець зобов`язався передати, а позичальник прийняти у власність грошові кошти (надалі іменується «позика» в сумі : 40 000 доларів США, що в еквіваленті в національній валюті на момент укладення договору складало 320 000 грн, 40 000 Євро, що в еквіваленті в національній валюті на момент укладення договору складало 440 000 грн. та 70 000 Євро, що в еквіваленті в національній валюті на момент укладення договору складало 770 000 грн. відповідно до кожного з вказаних договорів.

На підтвердження отримання від позивача позики відповідачем ОСОБА_3 в цей же день, 18 квітня 2012 року, надано позивачу розписку, в який він власноручно своїм підписом підтвердив отримання коштів від позивача у розмірі 40 000 доларів США та 110 000 Євро у відповідності до договорів позики № 1, № 2 та № 3 від 18 квітня 2012 року( т.1, а.с.12).

Відповідно до п. 2. договору позики №1 сторони домовилися, що позичальник зобов`язується повернути позику готівкою в строк до 18 серпня 2012 року. А відповідно до п. 2. договорів позики № 2 та № 3 сторони домовилися, що позичальник зобов`язується повернути позику готівкою в строк до 18 квітня 2013 року.

В пункті 2 кожного з договорів сторони погодили сплату процентів, що складає 24 % річних.

Умовами спірних договорів позики сторони погодили, що у разі порушення строку сплати процентів позичальник зобов`язується сплатити позикодавцю штраф у розмірі 3% від суми позики.

ОСОБА_3 сплачено, а ОСОБА_1 отримано за договором позики № 1 від 18 квітня 2012 року кошти у сумі 2 450 доларів США, а також кошти у сумі 2 800 Євро за договором позики № 2 від 18 квітня 2012 року у рахунок виконання позичальником його зобов`язань в зазначених сумах щодо сплати процентів за договором позики № 1 від 18 квітня 2012 року та за договором позики № 2 від 18 квітня 2014 року відповідно. Отже, позичальником в період з 02жовтня 2013 року по 08 серпня 2014 року було частково повернуто суму відсотків за користування позикою( т.1 а.с.233-238).

Відповідач ОСОБА_3 під час розгляду справи також підтримував заяву третьої особи ОСОБА_4 , в якій підтверджувався факт передачі йому позивачем грошей та отримання ним коштів 18 квітня 2012 року ( т. 1, а.с. 121).

В рахунок забезпечення виконання зобов`язання за зазначеними договорами позики 20 березня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 також було укладено договір поруки, за умовами якого поручитель узяв на себе зобов`язання нести солідарну відповідальність за невиконання боржником зобов`язань за вказаними договорами позики (т.1, а.с.13-14).

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача також підтвердив одержання ОСОБА_3 позики від ОСОБА_1 у зазначених в договорах розмірах та неповернення коштів позивачеві на сьогоднішній день.

ОСОБА_3 частково було виконано погашення зобов`язання за договором позики № 1 від 18 квітня 2012 року - повернуто кошти у сумі 2 450 доларів США, а також кошти у сумі 2 800 Євро за договором позики № 2 від 18 квітня 2014 року.

ОСОБА_3 у строки, визначені п. 2 договорів позики, свої зобов`язання щодо повернення коштів не виконав, узяті ним в позику гроші не повернув.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 20 листопада 2018 року та постанова Київського апеляційного суду від 19 грудня 2019 року оскаржуються ОСОБА_3 тільки в частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами позики з ОСОБА_3 та зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів поруки.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 20 листопада 2018 року та постанова Київського апеляційного суду від 19 грудня 2019 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договорами позики не оскаржуються, тому не є предметом касаційного перегляду.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Стосовно первісного позову ОСОБА_1 колегія суддів зазначає наступне.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 частково, суд першої інстанції з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ОСОБА_3 вчинялись відповідні дії на виконання договорів позики та сплачувались на користь позикодавця певні суми у розмірі 2 450 доларів США та 2800 Євро, якими останній визнав факт укладення договорів позики та отримання ним від позивача коштів, на зазначених у договорах умовах.

На момент укладання оспорюваних ОСОБА_3 договорів на отримання коштів від позикодавця у позику, позивач за зустрічним позовом діяв вільно на власний розсуд погодився на виникнення між ним та позикодавцем відповідних правовідносин. Його волевиявлення було вільним, тому підстав для визнання оспорюваних договорів недійсними немає.

Колегія суддів частково погоджується з вказаними висновками суду першої та апеляційної інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Таким чином, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Суди вірно встановили, що 18 квітня 2012 року між ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_3 було укладено договори позики № 1, №2 та №3, які за своїм змістом є договорами позики. При цьому зазначені договори є фактично ідентичними за своїм змістом за виключенням положень, які стосуються суми переданої за ними позики та строку її повернення .

Відповідно до п. 2. договору позики №1 сторони домовилися, що позичальник зобов`язується повернути позику готівкою в строк до 18 серпня 2012 року. А відповідно до п. 2 договорів позики № 2 та № 3 сторони домовилися, що позичальник зобов`язується повернути позику готівкою в строк до 18 квітня 2013 року.

В пункті 2 кожного з договорів сторони погодили сплату процентів, що складає 24 % річних. Зокрема, порядок сплати процентів Позичальником Позикодавцю має відбуватись щомісячно не пізніше 18 числа кожного місяця рівними платежами з розрахунку 2 відсотки від загальної суми позики. У разі порушення строку сплати відсотків сторони домовились, що процентна ставка річних без будь-яких додаткових узгоджень між сторонами збільшується на 10 відсотків від вказаного вище розміру.

Факт укладання сторонами зазначених договорів не оспорюється.

Розмір заборгованості за договором позики та відсотків за користування коштами ОСОБА_3 в касаційному порядку не оскаржував.

Проте, відповідно до ч. 3 ст. 400 ЦПК України колегія суддів вважає за необхідне вийти за межі доводів касаційної скарги у частині задоволення позовних вимог щодо стягнення з ОСОБА_3 відсотків за користування коштами по спірним договорам позики за період який просив позивач, а саме з 18 травня 2012 року по день звернення до суду 18 травня 2015 року.

Період за який було стягнуто відсотки не відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду щодо права позикодавця нараховувати передбачені договором проценти , висловленому у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.

Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 ("Позика") глави 71 ("Позика. Кредит. Банківський вклад"), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Судами було встановлено, що строк дії договору позики від 18 квітня 2012 року № 1 визначено сторонами 18 серпня 2012 року, строк дії договору позики від 18 квітня 2012 року № 2 визначено сторонами 18 квітня 2013 року, строк дії договору позики від 18 квітня 2012 року № 3 визначено сторонами 18 квітня 2013 року.

З огляду на вказане, ОСОБА_1 не мав право нараховувати передбачені договором відсотки після спливу строку дії договорів, а суди відповідно не мали право стягувати незаконно нараховані відсотки.

Таким чином, відсотки за користування коштами, які підлягають стягненню з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 з урахуванням повернутої ОСОБА_3 частини відсотків розписками від 02 жовтня 2013 року, від 04 листопада 2013 року, від 06 грудня 2013 року, 25 квітня 2014 року, 13 червня 2014 року, 08 серпня 2014 року у сумі 2450 доларів США та 2800 Євро( том 1, а.с.233-238) складають:

- за договором позики № 1 від 18 квітня 2012 року за період з 18 травня 2012 року по 18 серпня 2012 року у сумі 1464 доларів США;

- за договором позики № 2 від 18 квітня 2012 року за період з 18 травня 2012 року по 18 квітня 2013 року у сумі 11 520 Євро;

- за договором позики № 3 від 18 квітня 2012 року за період з 18 травня 2012 року по 18 квітня 2013 року у сумі 21 210 Євро.

Стосовно позовної давності щодо позовних вимог про стягнення штрафу колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Таким чином, ст. 1050 ЦК України не передбачено право позикодавця нараховувати неустойку за несвоєчасно повернуту суму позики.

Проте, відповідно до статті 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Судами не було встановлено, що спірні договори в частині нарахування неустойки у вигляді штрафу оскаржувались відповідачами та визнавались судом недійсними з вказаних підстав.

Таким чином, спірні договори в частині нарахування неустойки, штрафу є чинними, тому позивач мав підстави для заявлення позовних вимог про стягнення штрафу за спірними договорами позики.

Розмір штрафу за договором позики від 18 квітня 2012 року № 1 був нарахований позивачем однократно з розрахунку 40 000 доларів США х 3% та склав 1200 доларів США, який ОСОБА_1 просив суд стягнути у гривневому еквіваленті 32 431,36 грн( т.1, а.с.15-19, т.2, а.с.1,2).

Розмір штрафу за договором позики від 18 квітня 2012 року № 1 був нарахований позивачем однократно з розрахунку 40 000 Євро х 3% та склав 1200 Євро, який ОСОБА_1 просив суд стягнути у гривневому еквіваленті 34539,40 грн ( т.1, а.с.15-19, т.2, а.с.1,2).

Розмір штрафу за договором позики від 18 квітня 2012 року № 1 був нарахований позивачем однократно з розрахунку 70 000 Євро х 3% та склав 2100 Євро, який ОСОБА_1 просив суд стягнути у гривневому еквіваленті 60443,96 грн ( т.1, а.с.15-19, т.2, а.с.1,2).

ОСОБА_3 заявив клопотання про застосування наслідків спливу строку позовної давності до позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення неустойки (штрафу) (т.1а.с.229,230). Заяву про щзастосування наслідків спливу строку позовної давності щодо інших позовних вимог ОСОБА_3 не заявляв.

Статтею 549 цього Кодексу встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Формами неустойки є штраф і пеня.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч. 5 ст 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 в рахунок погашення відсотків за користування позикою останній платіж був вчинений 08 серпня 2014 року, а з позовною вимогою про стягнення штрафу ОСОБА_1 звернувся 25 червня 2015 року, тобто в межах річного строку позовної давності, визначеного статтею ч. 2 ст. 258 ЦК України, що свідчить про наявність підстав для стягнення штрафу по договорам позики від 18 квітня 2012 року № 1, № 2, № 3.

Однак з вказаними висновками повністю погодитись не можна, оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення штрафів за спірними договорами підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Строк дії договору позики від 18 квітня 2012 року № 1 визначено сторонами 18 серпня 2012 року.

Строк дії договору позики від 18 квітня 2012 року № 2 визначено сторонами 18 квітня 2013 року.

Строк дії договору позики від 18 квітня 2012 року № 3 визначено сторонами 18 квітня 2013 року.

Судом встановлено порушення позичальником узятих на себе за договорами зобов`язань.

Таким чином, право нараховувати неустойку, в даному випадку штраф, за порушення строку сплати процентів у позикодавця виникло по договорам позики від 18 квітня 2012 року № 2 та № 3 - 18 квітня 2013 року, а з урахуванням вимогч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України строк позовної давності за вимогою про стягнення штрафу мав сплинути 18 квітня 2014 року.

Однак, ОСОБА_3 02 жовтня 2013 року, 04 листопада 2013 року, 06 грудня 2013 року, 25 квітня 2014 року, 13 червня 2014 року, 08 серпня 2014 року здійснював часткове погашення заборгованості по відсоткам, що відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України переривало перебіг позовної давності відведений на пред`явлення вимог щодо стягнення штрафу по договорам позики від 18 квітня 2012 року № 2 та № 3 та відповідно він мав сплинути 08 серпня 2015 року.

З позовними вимогами про стягнення штрафу по договорам позики від 18 квітня 2012 року № 2 та № 3 ОСОБА_1 звернувся до суду 25 червня 2015 року, тобто до спливу позовної давності 08 серпня 2015 року в межах річного строку позовної давності, визначеного статтею ч. 2 ст. 258 ЦК України.

Проте, право нараховувати штраф, за порушення строку сплати процентів у позикодавця за договором позики від 18 квітня 2012 року № 1 виникло - 18 серпня 2012 року, а з урахуванням вимог ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК Українистрок позовної давності за вимогою про стягнення штрафу за вказаним договором сплив18 серпня 2013 року.

З позовною вимогою про стягнення штрафів по договору позики від 18 квітня 2012 року № 1 позивач звернувся до суду у червні 2015 року, тобто з пропуском позовної давності, визначеної статтею ч. 2 ст. 258 ЦК України.

Суди на вказане не звернули уваги в результаті чого дійшли до помилкового висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 штрафу по договору позики від 18 квітня 2012 року № 1 у сумі 32 431,36 грн.

Щодо зустрічної позовної заяви ОСОБА_3 колегія суддів зазначає наступне.

ОСОБА_3 у зустрічному позові до ОСОБА_1 оспорює дійсність спірних договорів позики з підстав ст. 227 ЦК України.

Відповідно до ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Якщо юридична особа ввела другу сторону в оману щодо свого права на вчинення такого правочину, вона зобов`язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану таким правочином.

Однак вкзана підстава недійсності правочину застосовується тільки до правочинів укладених з юридичною особою.

Спірні договори позики ОСОБА_1 ( позикодавець) уклав, як фізична особа.

Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» не поширюється на відносини, що виникають між фізичними особами, які не є суб`єктами підприємницької діяльності, у процесі укладення, виконання та припинення договорів позики.

У разі передання фізичною особою (позикодавцем) у власність другій стороні (позичальникові) грошових коштів або інших речей, визначених родовими ознаками слід керуватися положеннями Цивільного кодексу України.

Окрім того, як укладення так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

До аналогічного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц. Спірні правовідносини в справі № 373/2054/16-ц, яка розглядалась Великою Палатою Верховного Суду виникли стосовно договору позики укладеного в іноземній валюті між фізичними особами.

Також, судами було правильно встановлено, що вчинення ОСОБА_3 дій на виконання договорів позики щодо сплати на користь позикодавця суми у розмірі 2 450 доларів США та 2800 Євро що свідчить про те, що відповідач визнав факт укладення договорів позики та отримання ним від позивача коштів, на зазначених у договорах умовах.

Враховуючи вищевикладене, суди дійшли правильних висновків про відсутність підстав визнання спірних договорів недійсними на підставі ст. 227 ЦК України та відповідно наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договорами позики.

Доводи касаційної скарги відносно того, що судом апеляційної інстанції безпідставно було відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_3 про відкладення розгляду справи, що призвело до порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод не заслуговують на увагу, оскільки представник ОСОБА_3 був присутній у одному судовому засіданні, надавав пояснення по справі, не був позбавлений можливості подавати докази по справі та заявляти клопотання, окрім того посилаючись на вказаний довід ОСОБА_3 не зазначає які саме докази чи клопотання він був позбавлений надати у судове засідання 19 грудня 2019 року суду апеляційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку про скасування рішення Подільського районного суду м. Києва від 20 листопада 2018 року та постанови Київського апеляційного суду від 19 грудня 2019 року в частині позовних вимогОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договорами позики, а також судового збору з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення вказаних позовних вимог.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення ч. 1 ст. 1046 ЦК України, а також ч. 1 ст. 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

До аналогічного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц.

У справі, що розглядається, встановлено, що предметом договору позики є іноземна валюта - долари США та Євро.

Тому стягненню з відповідача на користь позивача підлягає борг у іноземній валюті визначеної договором, зокрема у доларах США та Євро.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість:

- за договором позики від 18 квітня 2012 року № 1 - 40 000 доларів США;

- за договором позики від 18 квітня 2012 року № 2 - 40 000 Євро;

- за договором позики від 18 квітня 2012 року № 3 - 70 000 Євро.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість по відсоткам за користування коштами за договором позики:

- за договором позики № 2 від 18 квітня 2012 року за період з 18 травня 2012 року по 18 квітня 2013 року у сумі 11 520 Євро;

- за договором позики № 3 від 18 квітня 2012 року за період з 18 травня 2012 року по 18 квітня 2013 року у сумі 21 210 Євро.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 штраф, за порушення строку сплати відсотків:

- за договором позики № 2 від 18 квітня 2012 року у сумі 34 539,40 грн ;

- за договором позики № 3 від 18 квітня 2012 року у сумі 60 443,96 грн.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 20 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 грудня 2019 року в частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання договорів позики недійсними залишити без змін.

Відповідно до ч. 13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Пропорційно задоволеним позовним вимогам (58%), з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню понесений ним судовий збір у сумі (3654х58%)=2119, 32 грн.

З ОСОБА_1 підлягають стягненню на користь ОСОБА_3 судові витрати, понесені ним за подання касаційної та апеляційної скарги у загальній сумі ( 6307,82+8572,30)х42%) = 6 249,65 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 20 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 грудня 2019 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по договорам позики, а також судового збору скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та штрафу за договорами позикизадовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість:

- за договором позики від 18 квітня 2012 року № 1 - 40 000 доларів США;

- за договором позики від 18 квітня 2012 року № 2 - 40 000 Євро;

- за договором позики від 18 квітня 2012 року № 3 - 70 000 Євро.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість по відсоткам за користування коштами :

- за договором позики № 2 від 18 квітня 2012 року за період з 18 травня 2012 року по 18 квітня 2013 року у сумі 11 520 Євро;

- за договором позики № 3 від 18 квітня 2012 року за період з 18 травня 2012 року по 18 квітня 2013 року у сумі 21 210 Євро.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 штраф, за порушення строку сплати відсотків:

- за договором позики № 2 від 18 квітня 2012 року у сумі 34 539,40 грн ;

- за договором позики № 3 від 18 квітня 2012 року у сумі 60 443,96 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 2119, 32 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати понесені ним за подання касаційної та апеляційної скарги у сумі 6 249,65 грн.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 20 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 грудня 2019 року в частині зустрічних позовних вимогОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання договорів позики недійсними залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді: А. А. Калараш

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

С. П. Штелик