Історія справи

Постанова КЦС ВП від 29.02.2024 року у справі №990/175/23

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 лютого 2024 року

м. Київ

Справа № 990/175/23

Провадження № 11-175заі23

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Шевцової Н. В.,

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А.

розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 4 жовтня 2023 року (судді Кравчук В. М., Берназюк Я. О., Єзеров А. А., Рибачук А. І., Стародуб О. П.),

УСТАНОВИЛА:

Короткий зміст та обґрунтування наведених у позовній заяві вимог

1. У серпні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Президента України Зеленського В. О. (далі - відповідач), у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача у ненаданні відповіді на його звернення від 27 червня 2023 року та відмову звільнити його з військової служби у зв`язку з втратою довіри до Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України;

- зобов`язати Президента України звільнити його з військової служби у зв`язку з втратою довіри до Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України.

2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 29 грудня 2016 року в журналі Wall Street Journal було надруковано статтю ОСОБА_2 , у якій він, як уважає ОСОБА_1 , пропагує ідеї тотальної і самознищувальної капітуляції України у війні за свою свободу, незалежність і територіальну цілісність, частина якої тимчасово окупована іноземним агресором; проявляє неповагу до української національної гідності; посягає на честь громадян України, які відстоювали і відстоюють українську незалежність зі зброєю в руках; вбиває віру громадян України у свою державоспроможність; остаточно деморалізує українське суспільство та підриває довіру до України за кордоном як до країни, що не має стійких орієнтирів власного розвитку та керується кон`юнктурою та страхами у визначенні свого історичного шляху; нав`язує суспільству ідеї капітуляції в обмін на закінчення війни на Донбасі; підриває забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві.

3. На переконання позивача, у цій статті ОСОБА_2 фактично пропонує українцям прихований акт капітуляції. Така пропаганда антиукраїнських ідей завдала позивачу моральної шкоди, яка виражається у відчутті неповаги до статусу учасника бойових дій - захисника Вітчизни та військової служби у лавах Збройних Сил України.

4. Позивач також зазначив, що у березні 2017 року він, вважаючи порушеними свої права як учасника бойових дій, призваного на військову службу під час мобілізації в особливий період на підставі Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15/2015 «Про часткову мобілізацію» відповідно до наказу військового комісара Ленінського районного військового комісаріату від 29 січня 2015 року № 15, звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь 3. 235. 200. 000 грн у рахунок відшкодування завданої йому моральної шкоди. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28 листопада 2018 року у справі № 757/14149/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 23 травня 2019 року та постановою Верховного Суду від 9 липня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.

5. 9 березня 2023 року позивач звернувся до Президента України з проханням виконати вимоги присяги та, як вважає позивач, основну його передвиборчу обіцянку щодо деолігархізації, зокрема допомогти позивачу у вирішенні питання відшкодування завданих йому олігархом ОСОБА_2 моральної шкоди та ушкодження здоров`я. Проте Офіс Президента України листом від 17 березня 2023 року № 22/024512-14 повідомив позивача про повернення згаданого вище звернення, оскільки його розгляд не належить до повноважень Президента України.

6. Позивач направив Президенту України повідомлення про недовіру, в якому просив звільнити його з військової служби. Однак у встановлений законом термін і на час подання цього адміністративного позову позивач не отримав відповіді на зазначене повідомлення про недовіру від 27 червня 2023 року, що, на думку ОСОБА_1 , є протиправною бездіяльністю відповідача.

Позиція відповідача

7. Представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що під час розгляду заяви ОСОБА_1 відповідач діяв у межах наданих законодавством повноважень та не допустив протиправних дій або бездіяльності. Представник відповідача пояснив, що позивач просив звільнити його з військової служби, однак, оскільки йому не присвоєно звання генерала (адмірала) чи прирівняного до нього військового звання, до повноважень Президента України не належить розгляд питання стосовно звільнення позивача з військової служби, то листом від 4 липня 2023 року № 22/041426-14 Офіс Президента України направив звернення позивача до Міністерства оборони України на розгляд за належністю, про що ОСОБА_1 повідомлено окремим листом.

Обставини справи

8. Позивач звернувся до Президента України зі зверненням від 9 березня 2023 року, у якому повідомляв, що він звертався до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди за порушення ним Присяги на вірність Україні у вигляді пропаганди ідеї капітуляції України, яка містилася у статті, надрукованій 29 грудня 2016 року в журналі Wall Street Journal (справа № 757/14149/17-ц). У цьому зверненні ОСОБА_1 також повідомляв, що звертався до Вищої ради правосуддя зі скаргами на дії суддів, до органів Державного бюро розслідувань з повідомленнями про злочин та до судових органів зі скаргами на бездіяльність посадових осіб Державного бюро розслідувань. Однак, не отримавши бажаного результату в процесуальний спосіб, він просив Президента України як гаранта Конституції України з метою захисту його прав і законних інтересів, які він вважає порушеними, виконання передвиборних обіцянок щодо боротьби з корупцією та олігархами та з огляду на необхідність створення в Україні прецеденту юридичної відповідальності олігарха за порушення Присяги на вірність Україні: вилучити всі матеріали вказаної вище справи з органів державної влади, об`єднати їх в одне провадження, ознайомитися з ними і надати правову оцінку, а також надати йому допомогу в отриманні від ОСОБА_2 відшкодування моральної шкоди, зазначеної у позові.

9. Листом від 17 березня 2023 року № 22/024512-14 Офіс Президента України повідомив ОСОБА_1 , що з огляду на приписи частини другої статті 19, частин першої та другої статті 124 Конституції України Президент України не наділений контрольними повноваженнями у сфері здійснення правосуддя, не має права втручатися в процесуальну діяльність або давати вказівки суддям під час здійснення правосуддя, впливати будь-яким чином на здійснення правосуддя в Україні. Надання правової оцінки рішенням (діям чи бездіяльності) посадових осіб органів прокуратури та слідства не віднесено до повноважень Президента України, які вичерпно визначено Конституцією України. Застосування Президентом України повноважень, які визначені кримінальним процесуальним законом для сторін кримінального провадження, неможливе. Ураховуючи положення статей 6 19 106 Конституції України, Президент України не наділений повноваженнями впливати будь-яким чином на прийняття рішень Вищою радою правосуддя. Оскільки вирішення порушених у зверненні питань не належить до повноважень Президента України, визначених Конституцією України, звернення було повернуто ОСОБА_1 - наявні у справі, суд першої інстанції не встановлював.

10. 27 червня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Президента України з повідомленням про недовіру, у якому зазначав, що після отримання листа-відповіді від 17 березня 2023 року він утратив довіру до Президента України як Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України та не може більше виконувати його накази. Тому в цьому повідомленні позивач вимагав звільнити його з військової служби.

11. Відповідно до штампу вхідної кореспонденції та трекінгу відправлень АТ «Укрпошта» ця заява надійшла та зареєстрована в Офісі Президента України 30 червня 2023 року за № 22/041426-14.

12. Листом від 4 липня 2023 року № 22/041426-14 Офіс Президента України направив звернення позивача до Міністерства оборони України на розгляд за належністю, про що ОСОБА_1 повідомлено окремим листом від 4 липня 2023 року № 22/041426-14, що підтверджується наявним у матеріалах справи реєстром про направлення листа позивачу від 4 липня 2023 року.

13. Позивач, уважаючи, що невиконання відповідачем урочистого особистого зобов`язання провести деолігархізацію України, у разі обрання його Президентом України, порушує верховенство права та безпосередньо права позивача, звернувся до суду з позовними вимогами про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненадання відповіді на його звернення від 27 червня 2023 року та відмови звільнити його з військової служби у зв`язку із втратою довіри до Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України та зобов`язання відповідача звільнити його з військової служби у зв`язку із втратою довіри до Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

14. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 4 жовтня 2023 року в задоволенні позову відмовив.

15. Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що спір у цій справі виник щодо наявності у Президента України повноважень приймати рішення з питання звільнення позивача з військової служби, та, проаналізувавши приписи частини другої статті 19, статті 102, пункту 17 частини першої статті 106 Конституції України, частини сьомої статті 26 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) і Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153 (далі - Положення № 1153), дійшов висновку про те, що до повноважень Президента України не належить розгляд питання звільнення з військової служби позивача, якому не присвоєно звання генерала (адмірала) чи прирівняного до нього військового звання, у зв`язку із чим листом від 4 липня 2023 року № 22/041426-14 Офіс Президента України направив звернення ОСОБА_1 до Міністерства оборони України на розгляд за належністю, про що позивача повідомлено окремим листом.

16. З огляду на викладене суд першої інстанції виснував, що відповідач під час розгляду звернення позивача дотримався визначеної законодавством процедури та визначеного Законом України від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР «Про звернення громадян» (далі - Закон № 393/96-ВР) строку, а тому немає підстав для визнання протиправною бездіяльності у ненаданні відповіді на звернення позивача від 27 червня 2023 року.

17. Реагуючи на доводи позивача про наявність у Президента України обов`язку звільнити позивача з військової служби у зв`язку із втратою довіри до Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України, суд першої інстанції зазначив, що ця вимога також не підлягає задоволенню з огляду на попередні висновки суду щодо відсутності у відповідача повноважень вирішувати питання про звільнення з військової служби позивача.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

18. 13 листопада 2023 року ОСОБА_1 подав до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги позивача повністю.

19. Окрім того, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить:

- визнати загальновідомим фактом, який не потребує доказування:

а) наявність у відповідача публічного, урочистого й особистого зобов`язання перед українцями провести деолігархізацію України, тобто зменшити вплив олігархів на прийняття рішень органами державної влади України;

б) порушення відповідачем зазначеного вище зобов`язання перед позивачем;

в) обставини, що зазначені в інформації органів державної влади, отриманої позивачем з офіційних джерел, а саме: у листі Адміністрації Президента України від 25 березня 2019 року № 12-09/1014 та у тексті статті заступника Голови Адміністрації Президента України ОСОБА_5 під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1» відІНФОРМАЦІЯ_2 у журналі The Wall Street Journal (офіційна позиція України від ІНФОРМАЦІЯ_2);

- проявити верховенство права у зв`язку з відсутністю законодавства, яке регулює зазначені спірні відносини. Визнати право позивача на недовіру до відповідача, у зв`язку з чим, наявність у відповідача обов`язку реалізувати це право позивача у спосіб, запропонований позивачем.

Рух апеляційної скарги

20. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 10 січня 2024 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 4 жовтня 2023 року та витребувала з Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду матеріали справи № 990/175/23, а ухвалою від 31 січня 2024 року призначила справу до розгляду в порядку письмового провадження.

Аргументи учасників справи

21. На обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з підстав невідповідності викладених у ньому висновків обставинам справи, оскільки суд першої інстанції не розглянув позовні вимоги, не з`ясовував обставини, що мають значення для справи, та визнав встановленими недоведені обставини, що мають значення для справи.

22. Так, скаржник переконує, що суд першої інстанції неправильно визначив суть позовних вимог, та у цьому контексті наполягає, що спір у цій справі виник щодо права позивача на недовіру до відповідача як наслідку невиконання відповідачем свого урочистого особистого зобов`язання провести деолігархізацію України у разі обрання його Президентом України, що зумовлює виникнення у відповідача обов`язку реалізувати право позивача на недовіру до нього. При цьому скаржник уважає, що у цій справі відсутній спір щодо наявності у Президента України повноважень приймати рішення з питання звільнення з військової служби, водночас з огляду на відсутність у чинному законодавстві України норм про звільнення з військової служби з підстав, зазначених у позові, у позовній заяві позивач, покликаючись на пункт 1 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), статтю 8 Конституції України та пункт 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004, просив суд проявити верховенство права, яке не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори.

23. ОСОБА_1 стверджує, що офіційною письмовою відмовою відповідача виконувати перед позивачем своє урочисте особисте зобов`язання провести деолігархізацію України, а також належним чином виконувати свої виключні повноваження Президента України, глави держави, гаранта додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина, Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України є лист від 17 березня 2023 року № 22/024512-14, яким Офіс Президента України повернув йому звернення від 9 березня 2023 року з проханням виконати вказане вище зобов`язання, зокрема прийняти рішення про юридичну відповідальність олігарха ОСОБА_2 , надати позивачу допомогу в отриманні від олігарха ОСОБА_2 відшкодування моральної шкоди за ушкодження здоров`я позивача.

24. Скаржник також зазначає, що в пункті 42 оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції вказав, що листом від 4 липня 2023 року № 22/041426-14 Офіс Президента України направив звернення позивача від 9 березня 2023 року до Міністерства оборони України на розгляд за належністю, про що позивача повідомлено окремим листом. Однак ОСОБА_1 стверджує, що не отримував від Офісу Президента України та від Міністерства оборони України «окремих листів» без реквізитів (дати та номера).

25. Крім того, ОСОБА_1 звертає увагу, що відповідач не надав йому копію відзиву на позовну заяву, а суд першої інстанції не перевірив факту направлення йому копії відзиву, у зв`язку із чим він був позбавлений можливості подати відповідь на відзив, чим порушено його процесуальні права як учасника судового процесу, передбачені статтями 44 та 47 КАС України.

26. 26 січня 2023 року у Великій Палата Верховного Суду зареєстровано заяву ОСОБА_1 від 24 січня 2024 року, яка містить узагальнення його міркувань щодо суті спору та предмета доказування у цій справі.

27. Додатково у цій заяві ОСОБА_1 просить:

- не позбавляти позивача правосуддя та розглянути позов по суті позовних вимог;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача у вигляді односторонньої відмови виконувати своє публічне зобов`язання Президента України перед позивачем з деолігархізації України (лист з Офісу Президента України від 17 березня 2023 року № 22/024512-14), що є порушенням відповідачем присяги «усіма своїми справами підносити авторитет України у світі»;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача у вигляді односторонньої відмови виконувати свої виключні владні повноваження (зобов`язання) глави держави (лист з Офісу Президента України від 17 березня 2023 року № 22/024512- 14), що є порушенням відповідачем присяги «усіма своїми справами дбати про благо Вітчизни і добробут українського народу»;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача у вигляді односторонньої відмови виконувати свої виключні владні повноваження (зобов`язання) гаранта додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина (лист з Офісу Президента України від 17 березня 2023 року № 22/024512-14), що є порушенням відповідачем присяги «усіма своїми справами виконувати свої обов`язки в інтересах усіх співвітчизників»;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача у вигляді односторонньої відмови виконувати свої виключні владні повноваження (зобов`язання) Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України з військового прогнозування, всупереч пунктам 1, 2 статті 3 Закону України «Про оборону України» (лист з Офісу Президента України від 17 березня 2023 року № 22/024512-14), що є порушенням відповідачем присяги «усіма своїми справами боронити суверенітет і незалежність України»;

- визнати мотивом протиправної бездіяльності відповідача захист ним майнових інтересів олігарха ОСОБА_2 як правову підставу недовіри позивача до відповідача для задоволення позовних вимог.

28. Представник відповідача у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 4 жовтня 2023 року - без змін.

29. Викладені у відзиві на апеляційну скаргу доводи відтворюють позицію відповідача в суді першої інстанції. Додатково представник відповідача зазначає, що в апеляційній скарзі ОСОБА_1 виклав нові вимоги, які в силу частини п`ятої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції не може розглядати.

30. У відповіді на відзив позивач, зокрема, наполягає, що відповідач допустив односторонню відмову виконувати свою передвиборчу обіцянку з деолігархізації України, чим, як уважає позивач, порушив присягу згідно зі статтею 104 Конституції України та права позивача, які підлягають захисту у запропонований ним спосіб - шляхом зобов`язання відповідача звільнити його з військової служби у зв`язку з недовірою до відповідача. При цьому позивач звертає увагу, що у відзиві відповідачем не висловлена його правова позиція стосовно суті спору та предмета доказування у цій справі, як їх розуміє позивач.

31. Крім того, 28 лютого 2024 року позивач подав до Великої Палати Верховного Суду заяву про мовчазну згоду відповідача з позовними вимогами. У цій заяві позивач наполягає, що відповідач не виконав свій юридичний обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, встановлений частиною другою статті 77 КАС України, що, на переконання позивача, є мовчазною згодою відповідача з позовними вимогами.

32. Також 28 лютого 2024 року до Великої Палати Верховного Суду надійшла заява позивача від 26 лютого 2024 року про недопущення правової дискримінації позивача за соціально та етнічною ознаками, у якій він просить:

- окремо зазначити в тексті судового рішення юридичний факт: належність позивача, як українця, до корінного народу України, а відповідача і ОСОБА_2 відповідно до іншої етнічної групи;

- окремо зазначити в тексті судового рішення юридичний факт: позивач не є олігархом, а відповідач і ОСОБА_2 є олігархами.

У цій заяві позивач також просить надати правову оцінку зазначеним у ній фактам щодо правової дискримінації позивача за соціальною та етнічною ознаками.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

33. У цій справі ОСОБА_1 звернувся до суду з позовними вимогами до Президента України про визнання протиправною бездіяльності останнього щодо ненадання відповіді на його звернення від 27 червня 2023 року та відмови звільнити його з військової служби у зв`язку з втратою довіри до Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України, оскільки, на переконання позивача, Президент України зобов`язаний реалізувати у визначений позивачем спосіб його право на недовіру, викликану невиконанням відповідачем свого урочистого особистого зобов`язання провести деолігархізацію України.

34. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

35. Частиною четвертою статті 22 КАС України встановлено, що Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи, зокрема, щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Президента України.

36. Особливості провадження в цій категорії справ визначені статтею 266 КАС України, частиною п`ятою якої встановлено, що судом апеляційної інстанції в цій категорії справ є Велика Палата Верховного Суду.

37. Згідно з пунктом 2 частини четвертої статті 266 КАС України Верховний Суд за наслідками розгляду справи може, зокрема, визнати дії чи бездіяльність Президента України протиправними, зобов`язати Президента України вчинити певні дії.

38. Положеннями статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

39. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у пункті 4.1 Рішення від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

40. У пункті 4.2 цього Рішення Конституційний Суд України зазначив, що рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

41. За змістом статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

42. Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів регулює Закон № 393/96-ВР. Цей Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

43. Частиною першою статті 5 Закону № 393/96-ВР передбачено, що звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

44. За змістом статті 15 цього Закону органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

45. Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями (частина третя статті 7 Закону № 393/96-ВР).

46. Звідси можна виснувати, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, які зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

47. Разом із цим звернення громадян повинен розглядати той орган, до компетенції якого належить вирішення порушених у цих зверненнях питань, тому якщо питання, порушені в одержаному зверненні, не входять до повноважень відповідного органу, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ним за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.

48. Отже, відповідаючи на порушені в апеляційній скарзі питання, насамперед слід з`ясувати, чи зобов`язаний Президент України розглянути звернення позивача від 27 червня 2023 року з означених питань та чи були підстави переадресовувати це звернення іншому компетентному органу державної влади відповідно до статті 7 Закону № 393/96-ВР.

49. Дослідженням матеріалів справи встановлено, що у листі від 27 червня 2023 року ОСОБА_1 повідомив про незгоду з поверненням його попереднього звернення від 9 березня 2023 року, у якому він просив Президента України як гаранта Конституції України з метою захисту його прав і законних інтересів, які він уважає порушеними, виконання передвиборних обіцянок щодо боротьби з корупцією та олігархами та з огляду на необхідність створення в Україні прецеденту юридичної відповідальності олігарха за порушення присяги на вірність Україні: вилучити усі матеріали вказаної вище справи з органів державної влади, об`єднати їх в одне провадження, ознайомитися з ними і надати правову оцінку, а також надати йому допомогу в отриманні від ОСОБА_2 відшкодування моральної шкоди, зазначеної у позові.

50. У листі від 27 червня 2023 року ОСОБА_1 також повідомив відповідача, що після отримання листа від 17 березня 2023 року, яким йому повернуто попереднє звернення із зазначенням, що вирішення порушених у зверненні питань не належить до повноважень Президента України, визначених Конституцією України, він утратив довіру до Президента України як Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України та не може більше виконувати його накази, а тому вимагає звільнити його з військової служби.

51. Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 в цій справі фактично спрямовані на визнання протиправною бездіяльності Президента України та зобов`язання його вчинити дії, а саме звільнити позивача з військової служби у зв`язку з втратою довіри до Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України.

52. Згідно із частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

53. Частина друга статті 19 Конституції України зобов`язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

54. Указана норма Основного Закону означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

55. При цьому вжите законодавцем формулювання «на підставі» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

56. «У межах повноважень» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

57. «У спосіб» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

58. Водночас протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

59. Правовий статус Президента України визначено Конституцією України.

60. Так, статтею 102 Основного Закону України передбачено, що Президент України є главою держави і виступає від її імені, є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

61. Позаяк Президент України є органом державної влади [в одній особі], то це може означати, що глава держави зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

62. У рішеннях від 10 квітня 2003 року № 7-рп/2003 (справа про гарантії діяльності народного депутата України), від 2 жовтня 2008 року № 19-рп/2008 (справа про конституційність окремих положень щодо фінансових послуг та державного регулювання ринків фінансових послуг) та інших Конституційний Суд України зазначав, що повноваження Президента України вичерпно визначені Конституцією України.

63. Права Президента України, його свобода розсуду та можливість діяти певним чином встановлені у статті 106 Конституції України, з пункту 31 частини першої якої можна зрозуміти, що Президент України здійснює інші повноваження, визначені Основним Законом України (реалізація яких вимагатиме уточнення та конкретизації їхнього змісту на рівні положень законів України).

64. Так, пунктами 1, 17 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави; є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави.

65. За змістом частини третьої статті 106 Основного Закону України Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов`язковими до виконання на території України.

66. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон № 2232-XII (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), частиною четвертою статті 2 якого визначено, що Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

67. Згідно із частиною сьомою статті 26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

68. Так, порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначається Положенням № 1153/2008.

69. За змістом підпункту 2 пункту 225 розділу ХІІ Положення № 1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону № 2232-XII:

у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них;

у військових званнях генерала (адмірала) та прирівняному до них згідно із пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 4 червня 2020 року № 680-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо військових звань військовослужбовців» військовому званні - Президентом України.

70. У пункті 3.5 Рішення від 13 червня 2019 року № 5-р/2019 Конституційний Суд України наголосив, що він неодноразово вказував у своїх рішеннях, що повноваження Президента України визначаються виключно Основним Законом України і не можуть бути розширені законом або іншим нормативно-правовим актом. Так, у Рішенні від 7 квітня 2004 року № 9-рп/2004 зазначено, що повноваження Президента України, як і повноваження Верховної Ради України, визначаються Конституцією України; у Рішенні від 25 грудня 2003 року № 22- рп/2003 - що повноваження Президента України закріплені лише на конституційному рівні; у Рішенні від 10 квітня 2003 року № 7-рп/2003 - що повноваження Президента України вичерпно визначені Конституцією України, а це унеможливлює прийняття законів, які встановлювали б інші його повноваження (права та обов`язки). Цієї юридичної позиції Конституційний Суд України дотримувався у багатьох інших своїх рішеннях, зокрема від 16 травня 2007 року № 1- рп/2007, від 8 липня 2008 року № 14-рп/2008, від 2 жовтня 2008 року № 19- рп/2008, від 8 жовтня 2008 року № 21-рп/2008, від 7 липня 2009 року № 17- рп/2009; від 15 вересня 2009 року № 21-рп/2009, від 17 грудня 2009 року № 32-рп/2009, від 10 червня 2010 року № 16-рп/2010.

71. Разом з тим Конституція України та Закон № 2232-XII не містять положень, відповідно до яких Президент України уповноважений ухвалювати рішення про звільнення військовослужбовців з військової служби, окрім рішень про звільнення військовослужбовців, яким присвоєно військові звання генерала (адмірала) та прирівняного до них військового звання (вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань).

72. Отже, незалежно від підстав звільнення військовослужбовця з військової служби Президент України, реалізуючи надані йому повноваження як Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України, уповноважений звільняти з посад виключно вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань. Звільнення військовослужбовців, яким не присвоєно військові звання генерала (адмірала) та прирівняного до них військового звання, перебуває поза межами повноважень Президента України, визначених Конституцією України.

73. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що до повноважень Президента України не належить розгляд питання стосовно звільнення позивача з військової служби, оскільки позивачу не присвоєно звання генерала (адмірала) чи прирівняного до нього військового звання.

74. За наведеного правового регулювання Велика Палата Верховного Суду вважає, що звернення ОСОБА_1 від 27 червня 2023 року було правомірно та відповідно до положень Закону № 393/96-ВР направлено за належністю до компетентного органу, оскільки вирішення питання звільнення позивача з військової служби не належить до повноважень Президента України.

75. У контексті мотивів позовної заяви та апеляційної скарги слід зауважити, що у Конституції України немає положень, які б уповноважували Президента України вирішити питання звільнення військовослужбовця з військової служби на тій підставі, що останній заявляє про недовіру до Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України.

76. Отже, особисте переконання позивача про наявність у Президента України обов`язку звільнити його з військової служби у зв`язку з втратою довіри до Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України, з огляду на викладені вище у цій постанові висновки, не доводить порушення відповідачем прав позивача саме у спірних правовідносинах.

77. Разом з тим Велика Палата Верховного Суду враховує, що у позовній заяві позивач не оскаржував дії відповідача щодо повернення його звернення від 9 березня 2023 року, з якими він пов`язує втрату довіри до Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України. При цьому позивач не скористався правом змінити предмет позову або збільшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви у порядку та строк, визначені частиною першою статті 47 КАС України.

78. Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що листом від 4 липня 2023 року № 22/041426-14 Офіс Президента України повідомив позивача про направлення його звернення до Міністерства оборони України на розгляд за належністю. Направлення вказаного листа на поштову адресу позивача, зазначену ним у зверненні та у позовній заяві, підтверджується наявним у матеріалах справи реєстром на кореспонденцію від 4 липня 2023 року № 132П (м. 1, а. с. 48, 49).

79. Доводи позивача щодо фактів його правової дискримінації за соціальною та етнічною ознаками Велика Палата Верховного Суду відхиляє з таких мотивів.

80. Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України від 6 грудня 2012 року № 5207-VI «Про засади запобігання та протидії дискримінації в України» визначено, що дискримінацією є ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

81. Прямою дискримінацією є ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними (пункт 6 частини першої статті 1 цього Закону).

82. Водночас позивач не навів належних та достатніх аргументів, що обґрунтовували б дискримінаційність підходу відповідача у ситуації розгляду питання про направлення за належністю до компетентного органу заяв (звернень) військовослужбовців, яким не присвоєно звання генерала (адмірала) чи прирівняного до нього військового звання, про їхнє звільнення з військової служби.

83. За такого правового регулювання, змісту та обсягу фактичних передумов, які спричинили спір у цій справі, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки у спірних правовідносинах відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

84. Доводи апеляційної скарги про ненаправлення йому відповідачем відзиву на позовну заяву колегія суддів Великої Палати Верховного Суду відхиляє, оскільки направлення відзиву на поштову адресу позивача, зазначену в позовній заяві та апеляційній скарзі, підтверджується наявним у матеріалах справи реєстром вихідного листування головного управління представництва інтересів Президента України в судах від 29 серпня 2023 року (т. 1, а. с. 54).

85. Окрім того, ці доводи не впливають на розуміння нормативних положень, які регулюють спірні відносини, тому не містять вагомих підстав для визнання судового рішення протиправним, немотивованим і таким, що підлягає скасуванню.

86. Велика Палата Верховного Суду оцінила доводи та вимоги апеляційної скарги, перевірила матеріали справи, переглянула оскаржуване судове рішення і не виявила неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які могли призвести до неправильного вирішення справи та, відповідно, бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

87. З огляду на положення частини п`ятої статті 308 КАС України, яка забороняє суду апеляційної інстанції розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції, Велика Палата Верховного Суду не розглядає інші вимоги ОСОБА_1 , заявлені ним в апеляційній скарзі (пункт 19 цієї постанови) та в заявах від 24 січня 2024 року (пункт 27 цієї постанови), від 26 лютого 2024 року (пункт 32 цієї постанови), які не були заявлені в суді першої інстанції. Більше того, заявлені позивачем нові вимоги про визнання фактів, наявності права позивача та протиправності дій відповідача, як можна зрозуміти з мотивів і позовної заяви, й апеляційної скарги, водночас є підставами цього позову (обставини, якими позивач обґрунтовує заявлені ним позовні вимоги).

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

88. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

89. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

90. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у цій справі суд першої інстанції не допустив порушень норм матеріального і процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків. Отже, апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 266 292 308 311 315 316 321 322 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 4 жовтня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н. В. Шевцова Судді: О. О. Банасько О. В. Кривенда О. Л. Булейко М. В. Мазур Ю. Л. Власов К. М. Пільков І. А. Воробйова С. О. Погрібний М. І. Гриців О. В. Ступак Ж. М. Єленіна І. В. Ткач І. В. Желєзний О. С. Ткачук Л. Ю. Кишакевич В. Ю. Уркевич В. В. Король Є. А. Усенко