Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.04.2021 року у справі №333/5602/20
Постанова КЦС ВП від 28.10.2022 року у справі №333/5602/20

Постанова

Іменем України

28 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 333/5602/20

провадження № 61-6977св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрдебт Плюс»,

треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевченко Інна Леонтіївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 08 листопада 2021 року у складі судді Наумової І. Й. та постанову Запорізького апеляційного суду від 21 червня 2022 року у складі колегії суддів: Крилової О. В., Кухаря С. В., Полякова О. З.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк»), Товариства

з обмеженою відповідальністю «Укрдебт Плюс» (далі - ТОВ «Укрдебт Плюс»), треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевченко І. Л., про захист прав споживача фінансових послуг, визнання договору відступлення прав вимоги недійсним, скасування рішення та запису державного реєстратора.

Позов обґрунтовано тим, що 24 червня 2008 року між ним та Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (далі - ВАТ «Сведбанк») укладений кредитний договір

№ 0710/0608/55-023, за умовами якого банк зобов`язався надати позичальнику грошові кошти у вигляді споживчого кредиту у розмірі 50 000,00 доларів CША на строк до 24 червня 2018 року.

На забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором від 24 червня

2008 року № 0710/0608/55-023, між ОСОБА_1 та ВАТ «Сведбанк» укладений іпотечний договір від 24 червня 2008 року № 0710/0608/55-023-Z-1, який посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Пилипенко О. В. за № 1524, та за умовами якого передано в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .

Станом на момент передачі в іпотеку право спільної власності на квартиру зареєстроване в рівних частинах по 1/3 частки за: ОСОБА_1 ; ОСОБА_4 ;

ОСОБА_5 (прізвище змінено на ОСОБА_6 ).

24 червня 2008 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Пилипенко О. В., за реєстраційним номером обтяження № 7445375, накладена заборона на відчуження квартири, розташованої за адресою:

АДРЕСА_2 (реєстрацій номер майна: 18071361) - на підставі договору іпотеки від 24 червня 2008 року № 0710/0608/55-023-Z-1.

25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладений договір купівлі-продажу прав вимоги, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д. Г., за умовами якого ПАТ «Сведбанк» відступило право вимоги за вказаним кредитним та іпотечним договорами

ПАТ «Дельта Банк».

На підставі договору купівлі-продажу прав вимоги від 25 травня 2012 року прийнято рішення про реєстрацію змін обтяження нерухомого майна іпотекою та здійснено заміну іпотекодержателя з ПАТ «Сведбанк» на ПАТ «Дельта Банк», що підтверджується інформаційною довідкою № 34039065. Відомості про внесення змін внесені до реєстру 10 листопада 2012 року реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кондратюком Віктором Станіславовичем за реєстраційним номером у Державному реєстрі іпотек № 7445759, запис в реєстрі за № 1306 про державну реєстрацію обтяження іпотекою квартири за номером

АДРЕСА_3 , реєстрацій номер майна: 18071361.

Листом ТОВ «Укрдебт Плюс» повідомило позивача, що між ним та ПАТ «Дельта Банк», 13 травня 2020 року, укладений договір про відступлення прав вимоги № 2245/К/1, за умовами якого, ТОВ «Укрдебт Плюс» є новим кредитором за кредитним договором від 24 червня 2008 року № 0710/0608/55-023 та іпотекодержателем за іпотечним договором від 24 червня 2008 року № 0710/0608/55-023-Z-1. Доказів про відступлення прав вимоги, зокрема, за кредитним договором від 24 червня 2008 року № 0710/0608/55-023 та іпотечним договором від 24 червня 2008 року

№ 0710/0608/55-023-Z-1, позивачу не надано.

ТОВ «Укрдебт Плюс» 10 липня 2020 року направило позивачу вимогу

вих. № 2425445/ЖД370, де вказало, що є новим кредитором та іпотекодержателем за вказаними кредитним та іпотечним договорами, внаслідок чого, ТОВ «Укрдебт Плюс» вимагає погашення на свою користь наявної кредитної заборгованості, у разі невиконання вимоги - зверне стягнення на предмет іпотеки.

Зміст інформаційної довідки від 26 серпня 2020 року № 221539190 свідчить, що приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевченко Інна Леонтіївна прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зокрема про реєстрацію (індексний номер: 52239343) змін обтяження нерухомого майна іпотекою (номер запису про іпотеку 36498453) та здійснено заміну іпотекодержателя з ПАТ «Дельта Банк» на ТОВ «Укрдебт Плюс».

Позивач зазначає, що фінансові послуги надаються або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами які мають право на здійснення фінансових операцій, та внесені до реєстру фінансових установ. ТОВ «Укрдебт Плюс» не має статусу фінансової установи. За таких умов відступлення ПАТ «Дельта Банк» на користь ТОВ «Укрдебт Плюс» права вимоги за кредитним договором від 24 червня 2008 року № 0710/0608/55-023 та за іпотечним договором від 24 червня 2008 року

№ 0710/0608/55-023-Z-1 є протиправним та таким, що дає підстави для визнання недійсним договору про відступлення права вимоги. ТОВ «Укрдебт Плюс» не має ліцензії на здійснення валютних операції, а отже не може бути кредитором за валютним кредитом.

Також позивач вказує, що підставою для заміни іпотекодержателя з ПАТ «Дельта Банк» на ТОВ «Укрдебт Плюс» в реєстрі зазначено договір купівлі-продажу прав вимоги між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» від 25 травня 2012 року. У той же час, цей договір не може бути підставою для таких дій, адже він укладений задовго до ймовірного отримання ТОВ «Укрдебт Плюс» права вимоги згідно з вказаним договором про відступлення від 13 травня 2020 року.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір про відступлення права вимоги від 13 травня 2020 року № 2245/К/1, укладений між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Укрдебт Плюс», в частині права вимоги за кредитним договором від 24 червня 2008 року № 0710/0608/55-023 та за іпотечним договором від 24 червня 2008 року № 0710/0608/55-023-Z-1; скасувати рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевченко Інни Леонтіївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 52239343 від 14 травня 2020 року та запис про іпотеку № 36498453.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 08 листопада 2021 року

у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що позовні вимоги про визнання недійсним договору,

у заявленій позивачем частині, та скасування рішення про державну реєстрацію зміни рішення державного реєстратора є необґрунтованими, тому не підлягають задоволенню.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 21 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 08 листопада 2021 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що відсутні підстави для задоволення позову у зв`язку з недоведеністю позовних вимог. Доказів на підтвердження того, що оспорюваний договір порушує права позивача, не надано.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У липні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 08 листопада 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 21 червня 2022 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі

№ 461/2900/11. Крім того, у касаційній скарзі заявник посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема, про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, а саме статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у контексті правовідносин цієї справи.

У серпні 2022 року ТОВ «Укрдебт Плюс»подало до суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому заявник просить залишити касаційну скаргу без задоволення,

а оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись на те, що касаційна скарга

є безпідставною та необґрунтованою. Укладений договір відступлення права вимоги не впливає на обсяг прав та обов`язків позивача та не порушує його прав. Доводи касаційної скарги не спростовують законність та обґрунтованість оскаржуваних рішень, а зводяться до суб`єктивного тлумачення позивачем норм матеріального та процесуального права.

У вересні 2022 року ОСОБА_1 надіслав до суду письмові пояснення у справі.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального

і процесуального права.

Встановлені судами обставини

24 червня 2008 року між позивачем, як позичальником, та ВАТ «Сведбанк», як кредитором, укладений кредитний договір № 0710/0608/55-023, за умовами якого банк зобов`язався надати позичальнику грошові кошти у вигляді споживчого кредиту у розмірі 50 000,00 доларів CША, на строк до 24 червня 2018 року.

На забезпечення виконання цього кредитного договору між позивачем, майновими поручителями - ОСОБА_4 , ОСОБА_7 та

ВАТ «Сведбанк» укладений іпотечний договір № 0710/0608/55-023-Z-1, який посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Пилипенко О. В. за № 1524. Предметом іпотеки є квартира за адресою:

АДРЕСА_4 , співвласниками якої є позивач та треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_2 .

На підставі укладеного 25 лютого 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» договору купівлі-продажу прав вимоги, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І. Л., ПАТ «Дельта Банк» набуло право вимоги до позивача за кредитним та іпотечним договорами.

Постановою правління Національного банку України від 02 жовтня 2015 року відкликана банківська ліцензія та постановлено про ліквідацію ПАТ «Дельта Банк».

Ці обставини є загальновідомими, відомості про них розміщені у публічному доступі.

У копії протоколу електронного аукціону № UA-EA-2020-03-24-000001-b, сформованого 14 квітня 2020 року, копії договору від 13 травня 2020 року № 2245/К/1 про відступлення права вимоги, додатків до цього договору № 1, № 2 вказано, що на підставі рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

від 02 жовтня 2015 року № 181 «Про початок процедури ліквідації AT «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку», розпочато ліквідаційну процедуру

AT «Дельта Банк», строки ліквідації у подальшому продовжувались у встановленому законодавством порядку.

14 квітня 2020 року в порядку реалізації активів АТ «Дельта Банк», яке перебуває

в стані ліквідації, з урахуванням вимог Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», проведений електронний аукціон з продажу вимог вказаного банку за кредитними договорами та іпотечним договорам, які забезпечують

ці кредитні договори, у тому числі вказаного кредитного договору

№ 0710/0608/55-023 та іпотечного договору № 0710/0608/55-023-Z-1 (лот GL3N217533). За результатами цього електронного аукціону переможцем визначено ТОВ «Укрдебт Плюс».

Відомості про зміну іпотекодержателя за вказаним іпотечним договором

з ПАТ «Дельта Банк» на ТОВ «Укрдебт Плюс» 14 травня 2020 року внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевченко І. Л. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 52239343, від 14 травня 2020 року (запис про іпотеку

№ 36498453).

Національний банк України 31 серпня 2020 року надав відповідь на звернення позивача (т. 1, а. с. 27), про те, що інформація про ТОВ «Укрдебт Плюс» до Державного реєстру фінансових установ не вносилось і статусу фінансової установи це товариство не має.

У пункті 1 договору відступлення прав вимоги зазначено, що за цим договором

в порядку та на умовах, визначених цим договором, банк відступає новому кредитору належні банку, а новий кредитор набуває права вимоги банку до позичальників та/або заставодавців (іпотекодавців) і поручителів, зазначених у додатку № 1 до цього договору, надалі за текстом боржники, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржнику за кредитними договорами (договорами про надання кредиту (овердрафту)) та/або договорами поруки та/або договорами іпотеки (іпотечними договорами) та/або договорами застави, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них згідно з реєстру у додатку № 1 до цього договору. Новий кредитор сплачує банку за права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим договором.

Пунктом 2 договору відступлення прав вимоги передбачено, що за цим договором новий кредитор в день укладення цього договору, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання банком у повному обсязі коштів, відповідно до пункту 4 цього договору, набуває усі права кредитора за основними договорами, включаючи: право вимагати належного виконання боржниками зобов`язань за основними договорами, сплати боржниками грошових коштів, сплати процентів у розмірах, вказаних

у додатку до цього договору, право вимагати сплати неустойок, пеней, штрафів, передбачених основними договорами, право вимагати сплати сум, передбачених статтею 625 ЦК України (індекс інфляції, 3,0 % річних), право вимагати передачі предметів забезпечення в рахунок виконання зобов`язань за основними договорами, право вимагати застосуванню наслідків реституції при недійсності правочинів, право отримання коштів від реалізації заставного та іншого майна боржників, вимоги, які випливають з розірвання та/або визнання недійсними договорів із боржниками права, що випливають із судових справ, у тому числі справ про банкрутство боржників, виконавчих проваджень щодо боржників, в тому числі щодо майна боржників, яке не було реалізоване на торгах та підлягатиме передачі стягувачу для гашення боргу після укладення цього договору, права вимоги за мировими угодами із боржниками, договорами з арбітражними керуючими боржників, охоронними організаціями, права участі в комітеті кредиторів боржників тощо. Розмір прав вимоги, які переходять до нового кредитора, вказаний у додатку № 2 до цього договору. Права кредитора за основними договорами переходять до нового кредитора у повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги, за виключенням права на здійснення договірного списання коштів

з рахунку/рахунків боржників, що надане банку відповідно до умов основних договорів.

ТОВ «Укрдебт Плюс» після укладення вказаного договору відступлення направило на адресу позивача лист, в якому повідомило про укладення договору про відступлення прав вимоги від 13 травня 2020 року, а також вимогу про усунення порушень основного зобов`язання, а саме: погашення боргу перед ТОВ «Укрдебт Плюс» за вказаним кредитним договором.

Правове обґрунтування

За змістом частини першої статті 202 цього Кодексу правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину

є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Законодавством передбачений перелік підстав для визнання правочину недійсним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (договорів) недійсними, суд повинен встановити, зокрема, наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення)

і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позову зазначати в судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Разом з тим, при вирішені спорів про визнання правочинів недійсними, оцінюючи обґрунтованість застосування такого способу захисту як оспорення правочину, суду необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені оспорюваним правочином, оскільки недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 516 ЦК України встановлено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що

у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Продаж і відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання у процедурі ліквідації банку може відбутися на конкурсних засадах на користь будь-якої особи.

У справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) Великою Палатою Верховного Суду зроблено порівняльний аналіз договорів відступлення права вимоги та факторингу та викладено правовий висновок такого змісту.

Договір відступлення права вимоги має такі ознаки: 1) предметом є відступлення права вимоги щодо виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) таке зобов`язання може бути як грошовим, так і не грошовим (передання товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним або безоплатним;

4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, за яким виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні. Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов`язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункти 37, 38)).

Договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом є надання фінансової послуги за плату; 2) мета полягає у наданні фактором й отриманні клієнтом фінансової послуги; 3) зобов`язання, в якому клієнт відступає право вимоги, може бути тільки грошовим; 4) такий договір має передбачати не тільки повернення фінансування фактору,

а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 5) укладається тільки

у письмовій формі та має містити визначені Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» умови (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункт 48)).

Тож договір відступлення права вимоги та договір факторингу можуть мати схожі умови, проте їх правова природа, предмет та мета укладення суттєво відрізняються.

Якщо предметом і метою договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору властиві як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору,

у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року

у справі № 906/1174/18 (пункт 51)).

Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони

у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути зумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не означає наявність фінансової послуги, яку новий кредитор надає попередньому (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року

у справі № 906/1174/18 (пункт 57)).

Велика Палата Верховного Суду у постанові у справі № 906/1174/18, відступила від загального висновку, сформульованого у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), конкретизувавши висновок так, що відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами

є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанції про те, що позивачем не доведено порушення його прав як боржника у зв`язку із зміною кредитора у зобов`язанні, а тому вимоги позивача про визнання недійсним договору про придбання ТОВ «Укрдебт Плюс» на електронному аукціоні, проведеному

у порядку реалізації активів АТ «Дельта Банк», яке перебуває в стані ліквідації, вимог вказаного банку за кредитними договорами та іпотечним договорам,

є безпідставними.

Встановлення судами відсутності прав позивача оспорюваним правочином є самодостатньою підставою для відмови у позові. З урахуванням наведеного, не мають правового значення посилання позивача на те, що ТОВ «Укрдебт Плюс» не є фінансовою установою, для вирішення спору про визнання правочину недійсним.

Оскільки підстав для визнання недійсним договору відступлення прав вимоги судом не встановлено, то і відсутні підстави для скасування рішення та запису державного реєстратора про іпотеку.

У своїй касаційній скарзі заявник зазначає, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року

у справі № 461/2900/11, у якій Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій в частині задоволення вимоги позивачки про визнання недійсною частини договору купівлі-продажу кредитного портфеля від 10 грудня

2010 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», оскільки судами встановлено, що оспорюваний правочин є договором факторингу.

Таке посилання Верховний Суд вважає необґрунтованим, оскільки 16 березня

2021 рокуВелика Палата Верховного Суду у постанові у справі № 906/1174/18 відступила від загального висновку, сформульованого у постанові від 31 жовтня

2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), та вказала, що відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами

є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації.

Саме цей висновок і є застосовним до відносин, які є спірними у розглядуваній справі, оскільки у цій справі судами встановлено, що за своєю правовою природою спірний договір є договором купівлі-продажу майнового права, укладеним банком під час розпродажу активів у процедурі ліквідації з метою розрахунку з кредиторами, тому не може бути віднесений до договорів факторингу.

Крім того, підставою касаційного оскарження заявник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у контексті правовідносин цієї справи.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Ця норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України заявник повинен обґрунтувати, у чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно).

Проте, як свідчить текст оскаржуваних рішень, судами при ухваленні судових рішень взагалі не застосовано зазначених в касаційній скарзі норм права, а саме: статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Ураховуючи встановлені обставини справи, Верховний Суд зазначає, що доводи касаційної скарги щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3

частини другої статті 389 ЦПК України, зводяться до незгоди заявника із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій та до необхідності переоцінки доказів, яким вже надана оцінка судами попередніх інстанцій.

Отже, доводи заявника про наявність передбаченої пунктом 3 частини другої

статті 389 ЦПК України підстави касаційного оскарження є необґрунтованими,

а наявність такої підстави для касаційного перегляду судового рішення

є недоведеною.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, з урахуванням неможливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій і не дають підстав вважати, що судами порушені норми матеріального чи процесуального права, тому касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення,

а оскаржувані рішення залишенню без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 08 листопада 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 21 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний