Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 24.07.2019 року у справі №276/594/17

Постанова

Іменем України

21 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 276/594/17

провадження № 61-13446св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, комунального підприємства "Іршанське комунальне підприємство" Іршанської селищної ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області у складі судді Мельника М. Л. від 19 лютого 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду у складі колегії суддів: Коломієць О.

С., Шевчук А. М., Талько О. Б., від 27 травня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, комунального підприємства "Іршанське комунальне підприємство" Іршанської селищної ради (далі - КП "Іршанське КП") про визнання неправомірним і скасування розпорядження органу приватизації, визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло.

В обґрунтування позову вказав, що у 1982 році його батьку ОСОБА_2 було виділено квартиру АДРЕСА_1 (спірна квартира). У листопаді 1982 року ОСОБА_2 на сім'ю у складі чотирьох осіб, до складу якої входив і він (позивач), отримав ордер № 108 на вказану квартиру. У цій квартирі він проживав та був зареєстрований з моменту її отримання, а у 1993 році знявся з реєстрації, оскільки навчався в іншому населеному пункті. У 1998 році він знову зареєструвався в даній квартирі, а у 1999 році знявся з реєстрації у зв'язку з працевлаштуванням у Дніпропетровській області. У листопаді 2000 року він знов зареєструвався в спірній квартирі, де зареєстрований на час звернення до суду із цим позовом.

У жовтні 2016 року він дізнався про приватизацію спірної квартири у 1999 році, яку було проведено без нього, чим позбавлено його права на приватизацію належної йому частки.

За таких обставин позивач просив суд поновити строк на оскарження розпорядження (наказу) від 29 грудня 1999 року № 1615 на приватизацію квартири АДРЕСА_1 та свідоцтва про право власності на житло від 29 грудня 1999 року на цю квартиру; визнати незаконним і скасувати розпорядження органу приватизації Іршанського комунального підприємства від 29 грудня 1999 року № 1615, свідоцтво про право власності на житло від 29 грудня 1999 року, реєстрацію права власності на спірну квартиру за відповідачами та вирішити питання про розподіл судових витрат.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 19 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 27 травня 2019 року, поновлено ОСОБА_1 строк на оскарження розпорядження № 1615 від 29 грудня 1999 року про приватизацію квартири АДРЕСА_1.

У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що позивач не довів, що на час приватизації спірної квартири він був тимчасово відсутній та за ним зберіглося право на житло через тимчасовий виїзд за умов та характеру роботи, які давали право на збереження за ним житла, а тому приватизація вказаної квартири проведена з дотриманням вимог Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду".

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у липні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення його позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів про відмову у задоволенні позову у зв'язку із встановлення факту непроживання позивача у спірній квартирі з грудня 1999 року є безпідставними, оскільки не враховують порушення його права на житло.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 19 липня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 28 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2.

У листопаді 1982 року ОСОБА_2 на сім'ю у складі чотирьох осіб, до складу якої входив позивач, отримав ордер № 108 на квартиру АДРЕСА_1.

27 грудня 1999 року ОСОБА_1 знявся з реєстрації у спірній квартирі.

29 грудня 1999 року ОСОБА_2 та повнолітні члени сім'ї звернулись із заявою до керівника органу приватизації Іршанського ДКП про передачу в особисту власність спірної квартири.

На підставі заяви, довідки про склад сім'ї, розпорядження органу приватизації № 1615 від 29 грудня 1999 року, Іршанським ДКП було видано свідоцтво про право власності на спірну квартиру, відповідно до якого вона на праві спільної власності належить ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_5,04 лютого 2000 року у Житомирському бюро технічної інвентаризації зареєстровано право власності на цю квартиру.

На час приватизації у квартирі були зареєстровані ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5.

Рішенням Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 07 вересня 2017 року у справі № 276/912/16-ц, яке набрало законної сили, задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання таким, що втратив право користування житлом.

Визнано ОСОБА_1 таким, що втратив право на користування квартирою АДРЕСА_1.

Цим рішенням було встановлено, що ОСОБА_1 з 2007 року у спірній квартирі не проживає, у зв'язку з тим, що разом зі своєю сім'єю переїхав до власного будинку по АДРЕСА_2 (а. с. 76).

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Статтею 41 Конституції України передбачено право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю.

Аналогічну норму містить пункт 5 "Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян", затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України 16 грудня 2009 року № 396.

Згідно із статтею 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку). Спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) державного житлового фонду, вирішуються судом.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій правильно виходили із того, що на час приватизації спірної квартири відповідачами були відсутні передбачені законом підстави для приватизації позивачем спірної квартири, оскільки він належними та допустимим доказами не довів постійне проживання у цій квартирі, тобто приватизація вказаної квартири проведена з дотриманням вимог Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду". При цьому суди надали належну оцінку тому факту, що позивач на час проведення приватизації знявся з реєстрації у спірній квартирі.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, встановили відсутність правових підстав для визнання недійсною приватизації спірної квартири.

За правилами частини 4 та 5 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ.

Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який набрав законної сили.

Вирішуючи спір у цій справі, суди попередніх інстанцій обґрунтовано констатували відсутність порушення права позивача на житло, врахувавши обставини, встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили, щодо проживання ОСОБА_1 з 2007 року у будинку по АДРЕСА_2, що належить йому на праві приватної власності.

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 19 лютого 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 27 травня 2019 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара