ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 759/1383/17

провадження № 61-19157св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариства Комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», подану адвокатом Сокуренко Наталією Вікторівною, на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 22 квітня 2019 року, ухвалене у складі судді Миколаєць І. Ю., та постанову Київського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Савченка С. І., Верланова С. М., Фінагеєва В. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про стягнення депозитного вкладу, процентів та пені.

В обґрунтування позову вказувала, що 17 червня 2015 року вона уклала

з АТ КБ «ПриватБанк» строковий договір про депозитний вклад «Стандарт»

на 3 місяці № SAMDNWFD0070677217000, за умовами якого цього ж дня внесла грошові кошти у розмірі 4 000 доларів США, які зараховані на депозитний рахунок № НОМЕР_1 .

Після закінчення строку дії вказаного договору 21 вересня 2015 року вона уклала з банком новий строковий договір про депозитний вклад «Стандарт»

на 3 місяці № SAMDNWFD0070822746801 і кошти в сумі 4 000 доларів США зараховані на депозитний рахунок № НОМЕР_2 . На 25 грудня 2015 року залишок за вкладом становив 4 090,69 доларів США.

Вказувала, що строк дії вказаного договору про депозитний вклад «Стандарт» неодноразово продовжувався на три місяці на підставі пункту 15 договору.

29 червня 2016 року у відділенні АТ КБ «ПриватБанку» вона дізналася від співробітників банку, що кошти з її депозитного рахунку у сумі 4 245,44 доларів США незаконно зняті 28 червня 2016 року. На її вимогу за фактом крадіжки коштів банк провів службове розслідування, в ході якого встановлено, що кошти зняті з її рахунку невідомими особами через систему «Приват 24» як виплата процентів за депозитом.

Банк відмовив у видачі грошових коштів з її депозитного рахунку, чим порушив права власника мирно володіти майном, гарантовані статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За таких обставин просила стягнути з відповідача на її користь депозитний вклад у розмірі 4 245,44 доларів США, проценти за користування депозитом

у розмірі 235,25 доларів США, пеню за безпідставне списання коштів з рахунку в розмірі 1 045,50 доларів США та пеню у зв`язку з відмовою повернути депозитний вклад після закінчення строку дії договору у розмірі 7 132,72 доларів США.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 22 квітня

2019 року позовні вимоги задоволено. Стягнено з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 депозитний вклад у сумі 4 245,44 доларів США, проценти за користування депозитним вкладом у сумі 235,52 доларів США, пеню за безпідставне списання коштів з депозитного рахунка у сумі 1 045,50 доларів США, пеню у зв`язку з відмовою повернути депозитний вклад після закінчення строку дії депозитного договору в сумі 7 132,72 доларів США та судовий збір

у сумі 126,60 доларів США.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що

АТ КБ «ПриватБанк»не виконало зобов`язання з повернення позивачу грошових коштів у розмірі 4 245,44 доларів США депозитного вкладу та нарахованих за цим вкладом процентів у розмірі 235,52 доларів США.

Також суд вважав обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з банку: пені за безпідставне списання коштів з депозитного рахунка у сумі 1 045,50 доларів США на підставі пункту 37.2 статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та пені у зв`язку з відмовою повернути депозитний вклад після закінчення строку дії депозитного договору в сумі 7 132,72 доларів США на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Постановою Київського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 22 квітня 2019 року в частині стягнення пені в розмірі 1 045,50 доларів США та 7 132,72 доларів США скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення, яким вимоги задоволено частково. Стягнено

з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 пеню у розмірі 110 000 грн. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 22 квітня 2019 року в частині стягнення судового збору у розмірі 126,60 доларів США скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким стягнено з АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судовий збір у розмірі 3 000 грн. В іншій частині рішення Святошинського районного суду міста Києва від 22 квітня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про існування підстав для задоволення позову в частині стягнення на користь позивача депозитного вкладу та нарахованих за цим вкладом процентів.

Разом з тим суд апеляційної інстанції зазначив, що, стягуючи з відповідача пеню у розмірі 7 132,72 доларів США, місцевий суд не врахував, що пеня є неустойкою і має штрафний, а не компенсаційний характер, вона не входить до складу зобов`язання, її сплата та розмір визначені Законом України «Про захист прав споживачів», а, відтак, нарахування та стягнення такої пені має бути здійснене в національній валюті України. За таких обставин висновки суду першої інстанції щодо визначення суми пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у іноземній валюті є помилковим.

Також апеляційним судом вказано про неврахування судом першої інстанції при стягненні пені у розмірі 7 132,72 доларів США частини третьої статті 551 ЦК України, згідно з якою розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Банк не повернув вкладнику кошти у загальному розмірі 4 480,96 доларів США, тому нарахована пеня у розмірі 7 132,72 доларів США значно перевищує загальну заборгованість банка, а її стягнення порушує права відповідача та принципи цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності і розумності.

З аналогічних підстав суд апеляційної інстанції не погодився із визначеними місцевим судом валютою та розміром стягненої з банку пені на підставі

пункту 37.2 статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».

З урахуванням статті 551 ЦК України та розміру неповернених позивачу коштів апеляційний суд дійшов висновку про стягнення з банка пені у розмірі

110 000 грн.

Крім того, апеляційний суд вказав на незаконність стягнення з відповідача на користь позивача судового збору, оскільки відповідно до статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» позивач звільнена від сплати судового збору і не мала його сплачувати за подання позову, пов`язаного із захистом її прав. Відповідно, судовий збір має бути повернений позивачу за її заявою. Помилковим апеляційний суд вважав стягнення судового збору в іноземній валюті, оскільки відповідно до статті 6 Закону України «Про судовий збір» судовий збір сплачується виключно у національній валюті.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У жовтні 2019 року представник АТ КБ «ПриватБанк» - адвокат Сокуренко Н. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва від 22 квітня 2019 року та постанову Київського апеляційного суд увід 26 вересня 2019 року в частині задоволених позовних вимог і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована помилковістю висновку судів попередніх інстанцій про існування правових підстав для стягнення з банку процентів з 1 червня

2016 року до 3 липня 2017 року, оскільки судами встановлено, що банківський вклад знято 28 червня 2016 року, що виключає можливість банку користуватися коштами позивача у зазначений період.

На думку заявника, суди попередніх інстанцій застосували частину п`яту

статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» без урахування висновку щодо її застосування, викладеного Верховним Судом у постанові від 21 лютого 2018 року у справі № 759/13827/15-ц (провадження № 61-5543св18).

Заявник вказує, що стягнення з банку двох видів пені суперечить

статті 61 Конституції України, за якою ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Висновок судів попередніх інстанцій суперечить правовому висновку, викладеному Верховним Судом України у постанові від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-2003цс15.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього ж суду від 3 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2021 року касаційне провадження за касаційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк», поданою адвокатом Сокуренко Н. В., на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 22 квітня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року зупинено до закінчення розгляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справ № 320/5115/17 та № 761/16124/15-ц. Ухвалою Верхового Суду від 28 квітня 2022 року касаційне провадження поновлено.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 21 вересня 2015 року

ОСОБА_1 і АТ «КБ «ПриватБанк» уклали строковий договір про депозитний вклад «Стандарт» на 3 місяці № SAMDNWFD0070822746801, за умовами якого позивач передала банку грошові кошти у розмірі 4 000 доларів США з процентною ставкою 10,5% річних та кінцевим строком повернення вкладу

25 грудня 2015 року, а банк зобов`язався повернути вклад та сплатити проценти за користування ним. Цього ж дня кошти у розмірі 4 000 доларів США зараховані на депозитний рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_2 .

Зі змісту пунктів 14-15 укладеного сторонами договору суди встановили, що після закінчення строку вкладу банк перераховує кошти з депозиту на вклад клієнта «до запитання», а у випадку незатребування клієнтом цих коштів - протягом трьох днів перераховує їх на даний депозит на тих же умовах без оформлення додаткових угод.

Суди встановили, що строк дії вказаного договору про депозитний вклад «Стандарт» неодноразово продовжувався.

29 червня 2016 року у відділенні банку позивач дізналася, що 28 червня

2016 року кошти з її депозитного рахунку у сумі 4 245,44 доларів США були зняті. На вимогу позивача за фактом зникнення коштів відповідач провів службове розслідування, в ході якого встановлено зняття коштів з рахунку ОСОБА_1 28 червня 2016 року невідомими особами через систему Приват24 як виплата процентів за депозитом, перерахування на картку № НОМЕР_3 і їх зняття з рахунку ОСОБА_2 цього ж дня.

За фактом крадіжки коштів ОСОБА_1 з відкритого на її ім`я депозитного рахунку Святошинським управлінням поліції Головного управління Національної поліції в місті Києві до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальне провадження за № 12016100080007361.

Суди встановили, що 26 грудня 2016 року ОСОБА_1 надіслала банку заяву про розірвання договору з 3 січня 2017 року і про повернення вкладу в повному обсязі, яка залишена банком без задоволення.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк», подану адвокатом Сокуренко Н. В., на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 22 квітня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Щодо вирішення позовних вимог про стягнення банківського вкладу та нарахованих процентів

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України).

Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу, які нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).

Банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (стаття 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).

Відповідно до статей 526 530 598 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом, в тому числі, виконанням, проведеним належним чином.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановивши факт укладення сторонами договору банківського вкладу, внесення грошових коштів у заявленому розмірі та неповернення їх банком, дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми вкладу

у розмірі 4 245,44 доларів США та процентів у розмірі 235,52 доларів США.

Доводи касаційної скарги про помилковість висновків судів попередніх інстанцій в частині існування правових підстав для стягнення з банка вкладу та процентів з огляду на зняття цих коштів 28 червня 2016 року через систему «Приват24», спростовуються висновками судів про недоведення банком належними і допустимими доказами отримання від позивача 28 червня

2016 року розпорядження про перерахування коштів.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій у цій частині не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК

України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, судові

рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і на такі заявник не вказує.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про

захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судових рішень.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку, що рішення суду першої інстанцій та постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення банківського вкладу і процентів ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права, тому відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду у вказаній частині без змін.

Щодо вирішення позовних вимог стягнення пені на підставі частини п`ятої

статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів»

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (статті 549 551 611 ЦК України).

Відповідно до преамбули Закону України «Про захист прав споживачів» він регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

У Законі України «Про захист прав споживачів» не визначено вичерпного переліку відносин, на які він поширюється, але з урахуванням характеру правовідносин, які ним регулюються, та керуючись загальними принципами цивільного судочинства і наявності в цивільних правовідносинах «слабкої сторони», якою є фізична особа - споживач, можна зробити висновок, що цим Законом регулюються відносини, які виникають з договорів купівлі-продажу, майнового найму (оренди), надання комунальних послуг, прокату, перевезення, зберігання, доручення, комісії, фінансово-кредитних послуг тощо. І особливістю таких правовідносин є участь у них спеціального суб`єкта - споживача.

У статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що

споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 цієї статті); продукція - це будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

Отже, Законом України «Про захист прав споживачів» врегульовані договірні відносини за участі споживача.

Частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Отже, пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 зазначеного Закону, застосовується в разі порушення виконання договірного зобов`язання на користь споживача.

За змістом частини третьої статті 1058 ЦК України до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 26 грудня 2016 року позивач звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» із заявами про розірвання договору банківського вкладу № SAMDNWFD0070822746801 від 21 вересня 2015 року.Вказана заява отримана банком 3 січня 2017 року.

Частиною першою статті 1075 ЦК України передбачено, що договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.

У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються (частина друга статті 653 ЦК України).

Враховуючи встановлені обставини та зміст статті 1075 ЦК України договірні правовідносини сторін за договором банківського вкладу припинилися з 3 січня 2016 року.

Після розірвання договору банківського вкладу між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів після зазначеної дати застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання.

Тобто з моменту розірвання договору банківського вкладу за заявою клієнта Закон України «Про захист прав споживачів» правовідносини сторін не регулює, а відтак пеня відповідно до частини п`ятої статті 10 цього Закону не нараховується.

Зазначене узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 9 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) і висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 26 січня 2022 року у справі № 757/34314/18-ц (провадження

№ 61-7121св21) та від 23 лютого 2022 року у справі № 756/14910/16-ц (провадження № 61-10866св20).

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 просила стягнути пеню відповідно

до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», обчислену за період з 4 січня 2017 року до 28 лютого 2017 року, у той час як договір банківського вкладу розірвано 3 січня 2017 року за її власною ініціативою.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частина друга статті 400 ЦПК України).

Оскільки між позивачем та банком припинено правовідносини за договором банківського вкладу, частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не поширюється на спірні правовідносини, тому суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов помилкового висновку про стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 3% за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої

статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» з 4 січня 2017 року

до 28 лютого 2017 року.

Неправильне застосування норм матеріального права надає суду касаційної інстанції повноваження не обмежуватися доводами та вимогами касаційної скарги як визначено частиною третьою статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги.

Згідно зі статтею 412 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягає застосуванню.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, касаційний суд скасовує рішення Святошинського районного суду міста Києва від 22 квітня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення пені на підставі частини п`ятої

статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Щодо вирішення позовних вимог про стягнення пені на підставі

пункту 37.2 статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»

Відповідно до частин першої, третьої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Крім того, до моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію, і навпаки, з моменту порушення - являє собою міру відповідальності.

Згідно з преамбулою Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» цей Закон визначає загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб`єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами.

Згідно з пунктом 37.2 статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов`язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню

в розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.

За приписами частини першої статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що

28 червня 2016 року з депозитного рахунку позивача відповідач перерахував суму вкладу та процентів на картку невідомої особи з порушенням умов укладеного сторонами договору; доказів отримання від позивача розпорядження на перерахунок коштів з її депозитного рахунку банк не надав.

Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про існування правових підстав для стягнення пені на підставі пункту 37.2 статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», однак суд першої інстанції помилково стягнув таку пеню у доларах США, а суд апеляційної інстанції помилково об`єднав суму пені, визначену цим Законом, з пенею, передбаченою Законом України «Про захист прав споживачів», не визначивши окремо суми вказаних складових боргу.

За таких обставин з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню пеня за період з 28 червня 2016 року до 28 червня 2016 року у розмірі 1 045,50 доларів США, що еквівалентно 25 217,46 грн.

При цьому колегія суддів враховує, що відповідач протягом розгляду справи судами попередніх інстанцій вказаний розрахунок пені, нарахованої позивачем на підставі пункту 37.2 статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», не спростував.

Згідно зі статтею 412 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягає застосуванню.

За таких обставин постанову суду апеляційної інстанції необхідно змінити, зменшивши розмір стягненої пені до 25 217,46 грн.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частинами першою, шостою цієї статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У зв`язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору, такий пропорційно розміру задоволених вимог підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

Враховуючи часткове задоволення касаційної скарги, скасування рішення судів попередніх інстанції та зміну постанови апеляційного суду у відповідних частинах, на користь держави підлягає стягненню судовий збір за подання позову пропоційно задоволених вимог у розмірі 1 503,34 грн (43,66% (задоволені вимоги)*3 443,29 грн (ставка судового збору, що підлягала сплаті за подання позову)).

Крім того, на користь АТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню пропорційно задоволених вимог судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги у розмірі 2 910,12 грн (56,34% * 5 165,28 грн) та за подання касаційної скарги у розмірі 3 380 грн (53,34% * 6 000 грн), а всього 6 290,56 грн.

Частиною десятою статті 141 ЦПК України визначено, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Отже, за результатом касаційного перегляду справи АТ КБ «ПриватБанк» необхідно компенсувати за рахунок держави судові витрати у розмірі

4 787,22 грн (6 290,56 грн - 1 503,34 грн).

Керуючись статтями 400 410 412 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», подану адвокатом Сокуренко Наталією Вікторівною, задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 22 квітня 2019 року постанову Київського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення пені на підставі частини п`ятої

статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення.

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову в частині стягнення з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Постанову Київського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення пені на підставі пункту 37.2 статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» змінити, зменшивши розмір стягненої пені до 25 217,46 грн.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 22 квітня 2019 року постанову Київського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення банківського вкладу та нарахованих процентів залишити без змін.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 22 квітня 2019 року постанову Київського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року в частині розподілу судових витрат скасувати.

Судові витрати, понесені Акціонерним товариством Комерційний

банк «ПриватБанк» у розмірі 4 787,22 грн, компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова набирає законної сили з моментуїї прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук