Історія справи

Постанова

Іменем України

28 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 431/4278/19

провадження № 61-1453св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області на рішення Старобільського районного суду Луганської області від 02 жовтня 2019 року у складі судді Пелиха О. О. та постанову Луганського апеляційного суду від 16 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Авалян Н. М., Єрмакова Ю. В., Луганської В. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області про визнання права та зобов`язання вчинити певні дії.

Позовну заяву мотивував тим, що батько позивача ОСОБА_2 перебував на обліку та отримував щомісячні страхові виплати у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у м. Сорокине Луганської області, яке на даний час знаходиться на тимчасово окупованій території України.

З липня 2014 року йому були припинені страхові виплати. Заходів щодо вирішення питання про їх поновлення за життя ОСОБА_2 не вчиняв. З окупованої території не виїжджав, статус тимчасово переміщеної особи не отримував. ІНФОРМАЦІЯ_1 батько помер.

Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина на майно, а саме: грошові кошти, у вигляді соціальних (регресних) виплат, які були нараховані, але не виплачені померлому спадкодавцю за життя Фондом соціального страхування України, розмір яких складає приблизно 110 000,00 грн (2 500,00 х 44 = 110 000,00) де 2 500,00 грн - це щомісячна страхова виплата, а 44 місяці - період з моменту останньої виплати до смерті батька.

Позивач вважав, що зазначена сума входить до складу спадщини, яку він має намір успадкувати. Добровільно виплатити вказану суму відповідач відмовляється.

Позивач просив суд визнати за ним право власності на суму грошей, які входять до складу спадщини, у виді страхових виплат, за період починаючи з моменту припинення виплати з липня 2014 року до часу смерті ОСОБА_2 березня 2018 року та стягнути їх з відповідача.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням від 02 жовтня 2019 року Старобільський районний суд Луганської області позов задовольнив частково.

Визнав за ОСОБА_1 право власності у порядку спадкування за законом на суму грошей, які входять до складу спадщини у виді страхових виплат за період з грудня 2014 року до березня 2018 року на одержання яких за життя мав право його батько ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 97 530,78 грн.

Стягнув з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області на користь ОСОБА_1 суму страхових виплат за період з грудня 2014 року до березня 2018 року у розмірі 97 530,78 грн.

Стягнув з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 768,40 грн.

Рішення суд першої інстанції мотивував тим, що спадкодавець ОСОБА_2 мав право на отримання страхових виплат незалежно від звернення до робочих груп Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України на підконтрольній Україні території та його проживання на окупованій території, а тому спадкоємець ОСОБА_1 відповідно до положень статті 1227 ЦК України має право на отримання страхових виплат в порядку спадкування за законом.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою від 16 грудня 2019 року Луганський апеляційний суд апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області залишив без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Постанову суд апеляційної інстанції мотивував тим, що при вирішенні справи суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, вірно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у січні 2020 року до Верховного Суду, Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та постанову суду апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою від 10 березня 2020 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, зупинив виконання рішення суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.

У квітні2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою від 21 вересня 2021 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що на момент смерті спадкодавця ОСОБА_2 щомісячні страхові виплати з 01 грудня 2014 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 йому нараховані не були, а тому в розумінні статті 1227 ЦК України не можуть належати спадкодавцю та входити до складу спадщини.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 (а. с. 15).

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (копія свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 02 червня 2018 року та рішення Московського районного суду м. Харкова від 31 травня 2018 року, а. с. 13, 14).

ОСОБА_2 з 01 квітня 2001 року перебував на обліку та отримував страхові виплати у відділені м. Сорокине Луганської області. Розмір щомісячної страхової виплати становив 2 420,70 грн (а. с. 46).

З 01 грудня 2014 року нарахування та виплату страхових сум потерпілим припинено у зв`язку з тим, що відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у м. Сорокине Луганської області знаходиться на тимчасово окупованій території України і не здійснювало переміщення у населені пункти, де органи державної влади виконують свої повноваження у повному обсязі. Справи потерпілих осіб залишилися у відділенні, доступу до них немає.

Заборгованість щомісячних страхових виплат перед спадкодавцем становить 40 місяців + 9 днів, а саме з 01 грудня 2014 року до ІНФОРМАЦІЯ_1, при цьому щомісячна страхова виплата складала 2 420,70 грн, у зв`язку з чим до стягнення підлягає сума у розмірі 97 530,00 грн, з розрахунку (40 міс. (01 грудня 2014 року - 01 березня 2018 року) + 9 днів до ІНФОРМАЦІЯ_1 (день смерті).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II «Перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

На підставі частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З огляду на частину першу і другу статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Щодо права спадкування страхових виплат.

Як убачається із статті 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України), крім прав і обов'язків що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 ЦК України (стаття 1219 ЦК України).

Суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодування у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини (стаття 1227 ЦК України).

Тлумачення статті 1227 ЦК України свідчить, що:

- цією нормою встановлено сингулярне правонаступництво членів сім`ї спадкодавця на отримання належних йому та неотриманих ним за життя грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат. Указані суми включаються до складу спадщини лише у разі відсутності у спадкодавця членів сім`ї чи їх відмови від права на отримання вказаних сум. Специфіка правонаступництва прав на отримання сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодування у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат обґрунтовується необхідністю: а) створення умов для охорони майнових інтересів членів сім`ї спадкодавця в разі, коли вони не є його спадкоємцями; б) забезпечення можливості реалізації права на одержання членами сім`ї спадкодавця належних йому грошових коштів без дотримання передбаченої ЦК України процедури оформлення спадщини;

- право на одержання грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат виникає у членів сім`ї спадкодавця внаслідок вказівки закону (стаття 1227 ЦК) та додаткового юридичного факту - смерті спадкодавця. Окрім цього, звичайно, необхідно щоб спадкодавець не реалізував належне йому право на отримання певних сум. Причини, через які ці суми не були отримані, можуть бути різноманітними, але закон не надає їм юридичного значення. Моментом, з якого виникатимуть права на отримання виплат, буде момент смерті спадкодавця. Законодавець не вказує, що перехід права на отримання цих сум є спадкуванням, а члени сім`ї - спадкоємцями. Це має важливе значення, оскільки дозволяє зробити висновок, що на набуття права на одержання грошових сум відповідно до статті 1227 ЦК України не поширюються норми про спадкування за заповітом або законом, зокрема, щодо усунення від спадкування (стаття 1224), прийняття, строків прийняття та оформлення спадщини, врахування цих сум при визначенні розміру обов`язкової частки (стаття 1241 ЦК), задоволення вимог кредиторів (стаття 1281 ЦК). Відповідно при включенні зазначених прав до складу спадщини їх спадкування має відбуватися за правилами, встановленими для спадкування за заповітом або законом;

- право на перерахунок певних виплат, яке мав винятково спадкодавець, що був їх одержувачем, оскільки така можливість пов`язана з його суб`єктивним правом (зокрема, право на страхові виплати). Саме тому у членів сім`ї спадкодавця або ж у спадкоємців не виникає права вимагати перерахунку відповідних сум. Теж саме стосується і випадку вимагати призначення тієї чи іншої виплати. Тому потрібно відмежовувати ситуації при застосуванні положень статті 1217 ЦК за яких члени сім`ї чи спадкоємці вимагають перерахунку чи призначення певних виплат та випадки за яких спадкодавцю неправомірно припиняють ті чи інші виплати.

Правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов`язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві, відповідно до Конституції України та основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування станом на момент виникнення спірних правовідносин визначав Закон України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі - Закон України № 1105-ХІV), який з 01 січня 2015 року діє у редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VII та має назву «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

З огляду на підпункт «в» пункту 1 частини першої статті 21 Закону України № 1105-ХІV (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я, виплачуючи йому, зокрема, щомісяця грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого.

У розумінні статті 28 зазначеного Закону № 1105-XIV грошові суми, які згідно зі статтею 21 цього Закону Фонд соціального страхування від нещасних випадків виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку, є страховими виплатами. Зазначені грошові суми складаються, зокрема, із страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності.

Статтею 40 вказаного Закону (у редакції до 01 січня 2015 року) передбачено, що страхові виплати потерпілому провадяться щомісячно в установлені Фондом соціального страхування від нещасних випадків дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання. Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв`язку із страховим випадком.

З 01 січня 2015 року зазначені норми встановлені частинами першою, п`ятою та шостою статті 47 Закону № 1105-XIV (у редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VІІІ).

Відповідно до статті 27 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 16/98-ВР) виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено, якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості; якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність; якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи; внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов`язків щодо загальнообов`язкового державного соціального страхування; в інших випадках, передбачених законами.

Згідно статті 38 Закону № 1105-XIV страхові виплати і надання соціальних послуг може бути припинено на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості.

За положеннями пункту 3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1105-ХІV (у редакції від 28 грудня 2014 року № 77-VIII) Кабінет Міністрів України визначає особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення АТО або зони надзвичайної ситуації).

Визначення того, хто є внутрішньо переміщеними особами надано у абзаці першому частини першої статті 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706- VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII; у редакції яка діяла на час виникнення спірних правовідносин). Внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Як зазначено в статті 2 цього Закону, Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, повернення таких осіб до їх покинутого місця проживання в Україні та їх реінтеграції.

Водночас частиною першою статті 3 вказаного Закону встановлено, що громадянин України за обставин, визначених у статті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання, що враховується судом.

До жодного з указаних законів не внесено такої підстави для припинення соціальних виплат, як відсутність у особи її реєстрації як внутрішньо переміщеної.

01 жовтня 2014 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 531 «Про особливості реалізації прав деяких категорій осіб на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», якою (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08 липня 2015 року № 471) установлено: особи, які перебувають (перебували) у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями чи фізичними особами або були добровільно застраховані та переселилися з тимчасово окупованої території, району проведення АТО або зони надзвичайної ситуації, мають право на надання матеріального забезпечення та соціальних послуг відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» робочими органами виконавчої дирекції Фонду соціального страхування, а до завершення заходів, пов`язаних з утворенням зазначеного Фонду та його робочих органів, ? робочими органами Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань та Фонду відповідно до пункту 6 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» зазначеного Закону за фактичним місцем проживання у порядку, встановленому правліннями фондів. Матеріальне забезпечення виплачується застрахованим особам в установленому порядку через банки.

Крім того, 05 листопада 2014 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 637 «Про здійснення соціальних виплат особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції», згідно з якою (з урахуванням змін і доповнень, внесених постановами Кабінету Міністрів України від 12 грудня 2014 року № 715, від 12 серпня 2015 року № 615, від 26 серпня 2015 року № 636, від 30 вересня 2015 року № 788) призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509.

07 листопада 2014 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 595 «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства», якою затверджено Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства (далі - Тимчасовий порядок).

На підставі пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 595 (зі змінами внесеними згідно з постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2015 року №109, від 08 квітня 2015 року № 239) міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації мали забезпечити до 01 грудня 2014 року переміщення бюджетних установ, підприємств та організацій, що належать до сфери їх управління, з населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, в населені пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі. Переміщення здійснюється лише тих бюджетних установ, підприємств та організацій, що в разі зміни місцезнаходження зможуть забезпечити провадження своєї діяльності.

Також за пунктом 8 Тимчасового порядку (із змінами, внесеними згідно з постановами Кабінету Міністрів України від 08 квітня 2015 року № 239, від 26 серпня 2015 року № 636) особам, які переміщені на контрольовану територію та взяті на облік відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509, пенсії та інші соціальні виплати з бюджетів усіх рівнів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування виплачуються за заявами таких осіб до органів (установ), які здійснюють такі виплати, протягом усього строку дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

11 грудня 2014 року правління Фонду на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 531 прийняло постанову № 20 «Про затвердження Порядку надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території і районів проведення антитерористичної операції». Як зазначено в преамбулі цієї постанови, вона прийнята з метою забезпечення безперервності та першочерговості одержання щомісячних страхових виплат та медико-соціальних послуг потерпілими на виробництві (членами їх сімей), які переміщуються з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції.

Як зазначено в пункті 1 цього Порядку, він поширюється на фізичних осіб, які постійно проживають в Україні, яких змусили або які самостійно покинули своє місце проживання внаслідок (або з метою уникнення) негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру і які мають право на страхові виплати та страхові витрати на медичну і соціальну допомогу відповідно до Закону № 1105-ХІV за фактичним місцем проживання (перебування) (якщо страховий випадок настав до моменту переміщення).

З огляду на пункт 2 цього Порядку особи, які тимчасово переміщені, мають право на призначення та/або продовження раніше призначених страхових виплат, страхових витрат на медичну та соціальну допомогу відповідно до Закону № 1105-ХІV безпосередньо в робочих органах виконавчої дирекції Фонду за фактичним місцем проживання (перебування), що підтверджується довідкою про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення АТО, за формою, наведеною в додатку до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509, відповідно до Закону № 1706-VII.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 243/3505/16-ц (провадження № 14-271цс18) вказано, що «підтверджуючи майнові права фізичних осіб незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального статусу, закон не передбачає жодних обмежень інших прав таких осіб, які вони можуть реалізувати на території України».

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, у постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 243/13575/19 (провадження № 61-11268сво20) дійшов висновку про те, що припинення страхових виплат за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та не оскарження дій фонду спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначених страхових виплат і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на отримання страхових виплат. Право на такі виплати у спадкодавця зберігається і в розумінні положень статті 1227 ЦК України ці виплати вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю.

Верховний Суд у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 431/944/18 (провадження № 61-1772св19) також дійшов висновку про те, що постанови Кабінету Міністрів України № № 531, 637 та 595, а також постанова Правління Фонду від 11 грудня 2014 року № 20 не регулюють питання щодо здійснення страхових виплат особам, які з районів проведення АТО не переселялися та продовжують проживати за своїм постійним місцем проживання на території, яка не контролюється органами державної влади. Вказані підзаконні акти регулюють особливості виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам, тобто особам, які тимчасово переселилися з району проведення антитерористичної операції. Крім того, такі підзаконні акти не є законом, тому не можуть звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що припинення страхових виплат за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та не оскарження дій Фонду спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначених страхових виплат і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на отримання страхових виплат. Право на такі виплати у спадкодавця зберігається і в розумінні положень статті 1227 ЦК України ці виплати вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю, а тому спадкоємець ОСОБА_1 відповідно до положень статті 1227 ЦК України має право на отримання страхових виплат у порядку спадкування за законом.

Доводи касаційної скарги про те, що на момент смерті спадкодавця ОСОБА_2 щомісячні страхові виплати з 01 грудня 2014 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 йому нараховані не були, а тому в розумінні статті 1227 ЦК України не можуть належати спадкодавцю та входити до складу спадщини спростовуються наведеними вище правовими позиціями Верховного Суду і практика вирішення цього питання є сталою.

Щодо розподілу судових витрат судом 1-ї інстанції.

Доводи касаційної скарги про відшкодування судових витрат із відповідача без дотримання принципу пропорційності також не знайшли свого підтвердження у справі.

Позивачем у справі заявлена майнова вимога про визнання права власності і стягнення із відповідача 110 000 грн ненарахованих і не виплачених страхових платежів.

Розмір судового збору за розгляд цієї вимоги на час звернення до суду із позовом складав 1100 грн.

Позов у справі задоволено частково, місцевим судом стягнуто із відповідача у відшкодування судових витрат у розмірі лише 768,4 грн.

Доводи про безпідставне повне відшкодування судових витрат із відповідача матеріалами справи не підтвердилися.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги), суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 402 406 409 410 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області залишити без задоволення.

Рішення Старобільського районного суду Луганської області від 02 жовтня 2019 року та постанову Луганського апеляційного суду від 16 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська Судді: В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв Є. В. Петров