Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 21.12.2018 року у справі №760/4715/17

Постанова

Іменем України

27 травня 2020 року

м. Київ

справа № 760/4715/17

провадження № 61-2914св19

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_4 на заочне рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 18 червня 2018 року у складі судді Українця В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 07 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Олійника В. І., Ігнатченко Н. В., Кулішенка Ю. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання спадкоємця таким, що не прийняв спадщину.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_5 , після смерті якої відрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1 . За життя, а саме 25 травня 2012 року, ОСОБА_6 склала заповіт, яким здійснила розпорядження належною їй на праві власності квартирою, заповівши дочці ОСОБА_1 - 2/3 частини квартири, чоловіку ОСОБА_3 - 1/6 частину квартири та сину ОСОБА_2 - 1/6 частину квартири. Спадщину після смерті ОСОБА_5 прийняла вона та ОСОБА_3 . Спадкоємець ОСОБА_2 спадщину не прийняв, оскільки не проживав із спадкодавцем та заяву про прийняття спадщини у законодавчо визначений строк не подавав.

Посилаючись на те, що нотаріус не може визнати ОСОБА_2 таким, що не прийняв спадщину, оскільки він був зареєстрований на момент відкриття спадщини разом із спадкодавцем, ОСОБА_1 просила позов задовольнити та визнати ОСОБА_2 таким, що не прийняв спадщину після смерті матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 18 червня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано доказів реєстрації відповідача у іншому місці, ніж за місцем проживання спадкодавця, чи втрати ним права користування квартирою АДРЕСА_1 та зняття його з реєстрації за вказаною адресою на час відкриття спадщини. ОСОБА_2 зареєстрований за місцем відкриття спадщини разом зі спадкодавцем, заяву про відмову від спадщини не писав, а тому в силу вимог статті 1268 ЦК України є таким, що прийняв спадщину за заповітом.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 07 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, заочне рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 18 червня 2018 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази, унаслідок чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки відповідач у встановленому законом порядку прийняв спадщину, після смерті матері.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У лютому 2019 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не взяли до уваги докази позивача на підтвердження того, що відповідач ОСОБА_2 на проживав разом із спадкодавцем на момент її смерті, заяви про прийняття спадщини у визначений законом строк не подавав, а тому є таким, що спадщину після смерті ОСОБА_5 не прийняв, унаслідок чого ухвалили незаконні рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Станом на час розгляду справи Верховним Судом відзив на касаційну скаргу не надходив.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 , поданої представником ОСОБА_4 , здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 03 вересня 2015 року Відділом реєстрації смерті у місті Києві Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві.

За життя ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 заповіла належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 своїй дочці ОСОБА_1 - 2/3 частини квартири, чоловіку ОСОБА_3 та сину ОСОБА_2 по 1/6 частині квартири кожному, що підтверджується заповітом від 25 травня 2012 року, посвідченим державним нотаріусом П`ятої Київської нотаріальної контори Гриценко О. В., зареєстрованим в реєстрі за № 8-1484.

29 вересня 2015 року за заявами про прийняття спадщини доньки спадкодавця ОСОБА_1 та чоловіка спадкодавця ОСОБА_3 заведено спадкову справу № 642/2015 до майна ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що відповідач ОСОБА_2 спадщину не прийняв, оскільки не проживав із спадкодавцем ОСОБА_5 на моменті її смерті, заяви про прийняття до нотаріальної контори спадщини не подавав.

Разом з тим, матеріали даної справи не містять даних щодо відмови ОСОБА_2 від прийняття спадщини.

Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217, 1223 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини, право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої та другої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1269, 1270 ЦК України).

За правилами частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Повно та всебічно встановивши обставини справи, зокрема те, що відповідач ОСОБА_2 на час смерті матері ОСОБА_5 був зареєстрований за місцем відкриття спадщини разом із спадкодавцем, про відмову від прийняття спадщини не заявляв, а тому в силу вимог частини третьої статті 1268 ЦК України є таким, що прийняв спадщину й має право на отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Оцінивши всі надані сторонами докази і проаналізувавши доводи та заперечення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Доводи ОСОБА_1 наведені на обґрунтування касаційної скарги про те, що судами не враховані докази позивача на підтвердження непроживання відповідача разом із спадкодавцем на момент її смерті й відповідно неприйняття спадщини, не можуть бути підставами для скасування ухвалених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Крім того, такі доводи касаційної скарги були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Таким чином, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявників, при цьому враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій

просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Суди першої й апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Заочне рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 18 червня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова В. М. Ігнатенко