Історія справи

Постанова

Іменем України

26 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 754/16463/17

провадження № 61-25619св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Штелик С. П. (суддя-доповідач), ЛеськоА. О., Мартєва С. Ю.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Левченко Євгенія Валеріївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_7 на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 13 грудня 2017 року у складі судді Грегуля О. В. та постанову апеляційного суду м. Києва від 26 березня 2018 року у складі суддів: Кулікової С. В., Кравець В. А., Мазурик О. Ф.,

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2017 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5 про усунення від права на спадкування.

Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер її племінник ОСОБА_8, після смерті якого відкрилась спадщина на належну йому на праві власності квартиру, яка розташована по АДРЕСА_1 у Деснянському районі міста Києва.ОСОБА_8 був тяжко хворим, з липня 2017 року перебував у лікарні у безпорадному стані та потребував сторонньої допомоги. Позивач зазначала, що вона та її діти весь цей час здійснювали догляд за останнім та у повному обязі забезпечували його лікування. Відповідач у справі є племінником померлого, однак жодної допомоги йому не надавав, не цікавився станом здоров'я та не підтримував матеріально.

11 вересня 2017 року на підставі заяви позивача приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левченко Є. В. відкрито спадкову справу.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_4 просила усунути ОСОБА_5 від права на спадкування за законом.

Ухвалою судді Деснянського районного суду м. Києва від 13 грудня 2017 року провадження у справі відкрито, справу призначено до судового розгляду.

Відкриваючи провадження, суд першої інстанції виходив з того, що позов подано з дотриманням вимог статтей 118-120 ЦПК України.

Постановою апеляційного судум. Києва від 26 березня 2018 року ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 13 грудня 2017 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що предмет спору - квартира АДРЕСА_1, яка є частиною спадкового майна померлого, знаходиться у Деснянському районі міста Києва, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо підсудності даної справи Деснянському районному суду міста Києва. Також зазначено, що посилання представника відповідача на те, що суд при визначенні підсудності у даній справі мав виходити з положень статті 109 ЦПК України та фактичного місця проживання відповідача, не ґрунтуються на нормах процесуального права та є безпідставними.

У травні 2018 року ОСОБА_5 через представника - ОСОБА_7 подав касаційну скаргу на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 13 грудня 2017 року та постанову апеляційного суду м. Києва від 26 березня 2018 року, в якій просив скасувати вказані судові рішення та передати справу за підсудністю до Обухівського районного суду Київської області.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права та відкрив провадження у цивільній справі з порушенням правил підсудності, оскільки вказаний немайновий спір підлягає розгляду за місцем реєстрації відповідача у справі в Обухівському районному суді Київської області. Крім того, оскаржувана ухвала суду першої інстанції не відповідає вимогам, які визначені частиною першою статті 210 ЦПК України.

У липні 2018 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_9 подала до суду відзив на касаційну скаргу, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм процесуального права, а тому підстави для їх скасування - відсутні.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що в позовній заяві ОСОБА_4 просить усунути ОСОБА_5від права на спадкування нерухомого майна, а саме: квартири, яка розташована по АДРЕСА_1 у Деснянському районі міста Києва.

Позивач звернулась до Деснянського районного суду м. Києва, визначивши підсудність даного спору із застосуванням правил виключної підсудності.

Відповідно до частини першої статті 114 ЦПК України (в редакції, чинній на момент звернення з позовом до суду) позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

У пунктах 41, 42 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» № 3 від 01 березня 2013 року, зазначено, що перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність (стаття 114 ЦПК) є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Зокрема роз'яснено, що виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (частина перша статті 114 ЦПК). Згідно з положеннями статті 181 ЦК до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Встановивши, що в складі спадщини є нерухоме майно, яке знаходиться у Деснянському районі міста Києва, і спір виник з приводу нього, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку щодо підсудності даної справи Деснянському районному суду м. Києва.

Ухвала про відкриття провадження від 13 грудня 2017 року постановлена відповідно до вимог, передбачених статтею 210 ЦПК України (в редакції, яка яка діяла на час розгляду справи), а тому доводи представника відповідача про те, що вказаним вимогам закону оскаржувана ухвала не відповідає, є необґрунтованими.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані рішення постановлені без додержання норм процесуального права.

У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_5, подану представником ОСОБА_7, залишити без задоволення.

Ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 13 грудня 2017 року та постанову апеляційного суду м. Києва від 26 березня 2018 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. П. Штелик

А. О. Лесько

С. Ю.Мартєв