Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 14.03.2018 року у справі №607/2216/17

Постанова

Іменем України

26 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 607/2216/17

провадження № 61-668св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Хопти С. Ф.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач);

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 червня 2017 року у складі судді Грицака Р. М. та рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 29 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Костіва О. З., Сташківа Б. І., Хоми М. В.,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення коштів.

Позов мотивовано тим, що рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 10 липня 2014 року встановлено, що ОСОБА_3 набув без достатньої правової підстави за рахунок ОСОБА_1 за період з 17 червня 2007 року по 15 січня 2008 року грошові кошти в сумі 25 000 грн та 13 500 доларів США, що у гривневому еквіваленті складає 182 275 грн. Зазначеним рішенням позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення коштів задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 182 275 грн.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 жовтня 2015 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення відсотків за користування безпідставно набутими коштами та інфляційних втрат внаслідок неповернення безпідставно набутих грошей задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 146 159 грн 64 коп. за період з 02 червня 2012 року по 02 червня 2015 року, які складаються з 3 % річних та процентів за користування безпідставно набутими коштами у розмірі 13 500 доларів США та 25 000 грн.

Посилаючись на те, що ОСОБА_3 з моменту винесення судами зазначених рішень жодних коштів на погашення боргу не сплатив, позивач просив стягнути з ОСОБА_3 на його користь кошти у розмірі 5 375,59 доларів США як проценти за користування безпідставно набутими грошима за період з 03 червня 2015 року по 15 лютого 2017 року, а також нараховані за цей же період 3 % річних за невиконання грошового зобов'язання у розмірі 691,27 доларів США, а також кошти в сумі 9 954 грн 79 коп як проценти за користування безпідставно набутими грошовими коштами з суми 25 000 грн, 1280 грн 14 коп. - 3 % річних за невиконання грошового зобов'язання, 700 грн інфляційних втрат.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 червня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 169 794 грн 62 коп., що складається з: 5 375,59 доларів США (проценти за користування безпідставно набутими коштами, нараховані з суми 13 500 доларів США, та 3 % річних за невиконання грошового зобов'язання), що станом на 19 червня 2017 року за курсом Національного банку України становить 157 859 грн 69 коп.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 11 934 грн 93 коп. (проценти за користування безпідставно набутими коштами, нараховані з суми 25 000 грн, 3 % річних за невиконання грошового зобов'язання, з урахуванням індексу інфляції). Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 10 липня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення коштів, суд стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 182 275 грн, то з урахуванням положень статті 1048 ЦК України, яка застосовується за аналогією закону, визначив розмір відсотків, які підлягають стягненню, на рівні облікової ставки Національного банку України.

Рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 29 листопада 2017 року рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 червня 2017 року в частині визначення суми стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 змінено, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 3 923,17 доларів США, як проценти за користування безпідставно набутими коштами, нараховані з суми 13 500 доларів США за період з 03 червня 2015 року по 26 вересня 2016 року та 691,27 доларів США - 3 % річних за невиконання грошового зобов'язання, а всього - 4 614,44 доларів США, що за курсом Національного банку України станом на 29 листопада 2017 року становить 123 990 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 7 265 грн 12 коп., як проценти за користування безпідставно набутими коштами, нараховані з суми 25 000 грн за період з 03 червня 2015 року по 26 вересня 2016 року 1 280 грн 14 коп. - 3 % річних за невиконання грошового зобов'язання; 700 грн (інфляційних витрат), а всього - 9 245 грн 26 коп. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що відповідач без достатньої правової підстави користувався належними позивачу коштами в сумі 13 500 доларів США та 25 000 грн з 03 червня 2015 року по 15 лютого 2017 року, у зв'язку із чим на підставі статей 536, 1048, 1214 ЦК України повинен оплатити проценти за користування такими коштами, 3 % річних за невиконання грошового зобов'язання та інфляційні втрати.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить змінити оскаржувані судові рішення.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тому, що спірні правовідносини не виникли із договору позики, тому суди дійшли помилкового висновку, застосувавши статтю 1048 ЦК України до правовідносин, які стосуються набуття та збереження грошей без достатніх правових підстав.

05 березня 2018 року суддею Верховного Суду відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової плати касаційного цивільного суду від 05 вересня 2018 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення коштів призначено до судового розгляду.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення частково не відповідають.

Судами попередніх інстанцій установлено, що рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 10 липня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення коштів стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 182 275 грн.

Зазначеним рішенням суду встановлено, що ОСОБА_3 набув без достатньої правової підстави за рахунок ОСОБА_1, за період з 17 червня 2007 року по 15 січня 2008 року, кошти в сумі 13 500 доларів США та 25 000 грн, які на підставі статті 1212 ЦК України вважаються безпідставно набутими коштами.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 жовтня 2015 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 146 159 грн 64 коп., що складається з процентів за користування безпідставно набутими вищевказаними грошовими коштами, 3 % річних за невиконання грошового зобов'язання та інфляційних втрат за період з 02 червня 2012 року по 02 червня 2015 року.

Відповідно до листа від 19 червня 2017 року № 30/25785 на виконанні у Тернопільському міському відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області перебуває виконавче провадження № 44425985, відкрите на підставі виконавчого листа № 607/3159/14-ц про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 коштів у розмірі 182 275 грн та 1 823 грн судових витрат, а також виконавче провадження № 50001079, відкрите на підставі виконавчого листа № 607/9583/15-ц про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 146 159 грн 64 коп. боргу. Разом з тим станом на 19 червня 2017 року жодних стягнень на користь ОСОБА_1 не проведено (а. с. 45).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 на підставі статтей 510, 524, 533-536, 625, 1048, 1212, 1214 ЦК України просив стягнути з ОСОБА_3 відсотки, 3 % річних та інфляційні втратиза користування безпідставно набутими коштами в сумі 25 000 грн та 13 500 доларів США за період з 03 червня 2015 року по 26 вересня 2016 року.

Вирішуючи справу та стягуючи з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 3 923,17 доларів США, як проценти за користування безпідставно набутими коштами, нараховані з суми 13 500 доларів США за період з 03 червня 2015 року по 26 вересня 2016 року, 691,27 доларів США - 3 % річних за невиконання грошового зобов'язання, а також стягуючи з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 7 265 грн 12 коп., як проценти за користування безпідставно набутими коштами, нараховані з суми 25 000 грн за період з 03 червня 2015 року по 26 вересня 2016 року 1 280 грн 14 коп. - 3 % річних за невиконання грошового зобов'язання, 700 грн - інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції посилався на те, що нарахування відповідачу процентів, 3 % річних та інфляційних втрат за користування чужими коштами може бути здійснено на рівні облікової ставки Національного банку за аналогією закону на підставі приписів статті 1048 ЦК України.

Разом з тим, з такими висновками апеляційного суду повністю погодитися не можна.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин в силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту в силу частини другої статті 1057 ЦК України.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що на підставі частини першої статті 1048 ЦК України з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 3 923,17 доларів США (проценти за користування безпідставно набутими коштами, нараховані з суми 13 500 доларів США за період з 03 червня 2015 року по 26 вересня 2016 року) та 7 265 грн 12 коп. (проценти за користування безпідставно набутими коштами, нараховані з суми 25 000 грн за період з 03 червня 2015 року по 26 вересня 2016 року).

Однак, суд апеляційної інстанції неправильно вказав на те, що 3 % річних за невиконання грошового зобов'язання та інфляційні втрати за користування чужими коштами може бути стягнуто на рівні облікової ставки Національного банку за аналогією закону на підставі приписів статті 1048 ЦК України.

Відповідно до статті 536 ЦКУкраїниза користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин в силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту в силу частини другої статті 1057 ЦК України.

Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки законодавством встановлені наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, так і наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх, то підстави для застосування аналогії закону відсутні.

Зазначений правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року № 12-14гс18.

Отже, висновки апеляційного суду про необхідність застосовувати до спірних відносин положення частини першої статті 1048 ЦК України за аналогією закону, для визначення розміру відсотків, які підлягають стягненню з відповідача, є помилковими.

За таких обставин судове рішення апеляційного суду не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалено з порушенням норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати, що у цій справі йдеться про неправомірну несплату боржником грошового зобов'язання. Наслідки такого прострочення грошового зобов'язання врегульовані законом, а саме: статтею 625 ЦК України. Тому підстави для застосування до спірних правовідносин в порядку аналогії закону (частини 1 статті 8 ЦК України) статті 1048 ЦК України відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 29 листопада 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий С. Ф. Хопта

Судді: О. В. Білоконь

Б.І.Гулько

Є.В.Синельников

Ю.В.Черняк