Історія справи

Постанова

Іменем України

26 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 553/32/17

провадження № 61-32695св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., КратаВ.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 07 березня 2017 року в складі судді Кононенка С. Д. та на ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 17 травня 2017 року в складі колегії суддів: Карпушина Г. Л., Лобова О. А., Абрамова П. С.,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення аліментів.

В обґрунтування позовних вимог указувала, що перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, і ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилася дочка ОСОБА_6. Посилаючись на те, що відповідач не приймає участі у забезпеченні дитини, просила стягнути з відповідача аліменти у розмірі ? частини усіх видів його заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 07 березня 2017 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_5 аліменти на дочку в розмірі ? частини від усіх видів його заробітку, але не менше 30 % від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю підстав для стягнення з відповідача аліментів на дитину.

Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 17 травня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.

У червні 2017 року ОСОБА_5 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Касаційна скарга мотивована тим, що суди не надали оцінки доводам відповідача та доказам наданим на їх підтвердження про добровільну сплату аліментів з жовтня 2016 року до лютого 2017 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 21 червня 2017 року відкрито касаційне провадження в даній справі.

21 червня 2018 року від ОСОБА_4 до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення на касаційну скаргу, які мотивовані тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому касаційна скарга підлягає відхиленню.

Статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підпунктом 4 пункту першого Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, щокасаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

31 травня 2018 року справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Суди встановили, що сторони є батьками ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, враховуючи встановлені обставини, з урахуванням наданих відповідачем доказів, відповідно до вимог статей 180-183 СК України, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача аліментів на дитину в розмірі ? частині від усіх видів заробітку відповідача до досягнення нею повноліття.

Доводи касаційної скарги про добровільну сплату аліментів на дитину за період з жовтня 2016 року до лютого 2017 року, не заслуговують на увагу, оскільки аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, при цьому відповідач не довів, що між сторонами існує домовленість щодо порядку та способу утримання дитини, а надані ним платіжні доручення не містять даних, що грошові кошти призначені саме в рахунок сплати аліментів.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді даної справи неправильно застосовані норми матеріального права чи порушені норми процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 409 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 07 березня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 17 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

В.І. Крат