Історія справи

Постанова КЦС ВП від 18.10.2018 року у справі №2523/1543/2012

Постанова

Іменем України

26 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 2523/1543/2012-ц

провадження № 61-21241св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О.,

Ступак О. В. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 05 січня 2017 року у складі колегії суддів: Губар В. С., Висоцької Н. В., Євстафіїва О. К.,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2012 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3,

ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 09 червня 2009 року між Закритим акціонерним товариством Комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_4 укладений кредитний договір № Е/V092915, за умовами якого банк надав ОСОБА_4 споживчий кредит у сумі 285 711,21 євро з кінцевим строком повернення 06 червня 2019 року та сплатою 18 % річних щомісячно.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 09 червня 2009 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_5 укладений договір поруки, відповідно до пунктів 2, 4 якого поручитель відповідає перед кредитором за всіма зобов'язанням боржника в солідарному порядку.

01 лютого 2012 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 укладений договір поруки № 01/МК, за умовами якого відповідальність поручителя ОСОБА_3 за зобов'язаннями боржника ОСОБА_4 становить 500,00 грн.

Оскільки ОСОБА_4 зобов'язань за кредитним договором не виконує, станом на

05 липня 2012 року утворилась заборгованість у розмірі 461 386,57 євро, яка складається із заборгованості: за кредитом - 254 780,03 євро, за процентами за користування кредитом - 147 869,82 євро, пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за кредитним договором - 36 742,21 євро, штрафу 24,90 євро та штрафу 21 969,61 євро.

Посилаючись на вказані обставини, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з

ОСОБА_4 та ОСОБА_5 заборгованість у сумі 461 336,77 євро за кредитним договором від 09 червня 2009 року № Е/V092915, та стягнути солідарно з

ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 500,00 грн.

Заочним рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області

від 11 вересня 2012 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у сумі 461 336,77 євро. Стягнуто солідарно з ОСОБА_4,

ОСОБА_5, ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у сумі 500,00 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду мотивоване тим, що боржником зобов'язання зі сплати кредиту не виконуються, при цьому за умовами договору поруки поручитель ОСОБА_5 несе обов'язок у повному обсязі відповідати за борговими зобов'язаннями позичальника за кредитним договором перед банком як солідарний боржник.

Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 05 січня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено. Заочне рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 11 вересня 2012 року скасовано в частині стягнення з ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» у солідарному порядку заборгованості за кредитним договором від 09 червня 2009 року № Е/V092915 у сумі 461 336,77 євро, 500,00 грн та судового збору і ухвалено нове рішення, яким відмовлено ПАТ КБ «ПриватБанк» у задоволенні позовних вимог у цій частині.

Змінено заочне рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області

від 11 вересня 2012 року в частині розподілу судових витрат, стягнути з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 3 219,00 грн у рахунок сплаченого судового збору.

У іншій частині заочне рішення залишено без змін.

В апеляційному порядку справа переглядалася в частині задоволення позову

ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з ОСОБА_5 як поручителя у солідарному порядку разом з ОСОБА_4 суми заборгованості за кредитним договором та судового збору. В іншій частині заочне рішення суду не оскаржувалося, тому відповідно до частини першої статті 303 ЦПК України не переглядалося.

Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що перебіг шестимісячного строку для пред'явлення банком вимог до поручителя ОСОБА_5 розпочався 19 вересня

2009 року і закінчився 19 березня 2010 року. У цей проміжок часу банк у будь-якій формі вимог до поручителя ОСОБА_5 не пред'явив, а отже позов до поручителя у серпні 2012 року подано з пропуском встановленого шестимісячного строку.

У січні 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк»подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 05 січня 2017 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що банком 04 вересня 2009 року направлено боржнику ОСОБА_4 та поручителю ОСОБА_5 претензійний лист щодо необхідності виконання взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, а не повідомлення про зміну строків основного зобов'язання за кредитним договором, підписаний керуючим Центральним відділенням Чернівецької філії ПАТ КБ «ПриватБанк» Близнюком О. С., який не уповноважений на укладення кредитного договору, внесення до нього змін та/або доповнень.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а

09 листопада 2017 року зазначену справу призначено до судового розгляду.

У березні 2017 року від представника ОСОБА_5 - ОСОБА_7 надійшли заперечення на касаційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк», в яких заявник просить відхилити вказану касаційну скаргу, посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню, оскільки не спростовує висновку суду апеляційної інстанції, а фактично зводиться до переоцінки доказів, яким суд надав належну оцінку.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ вказану цивільну справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Суд касаційної інстанції переглядає оскаржувані рішення лише в частині вирішення вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_5, оскільки апеляційним судом рішення суду першої інстанції переглянуто лише в цій частині (пункт 1 частини першої статті 389 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін з огляду на таке.

Судом встановлено, що 09 червня 2009 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 укладений кредитний договір № Е/V092915, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_4 споживчий кредит у сумі 285 711,21 євро зі сплатою 18 % річних за користування кредитом.

Пунктом 1.3 договору передбачено, що термін повернення кредиту, відсотків і винагороди банку визначений не пізніше 06 червня 2019 року. Зазначений термін може бути змінений згідно з пунктами 2.3.3, 2.4.1 цього договору.

Для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 09 червня

2009 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_5 укладений договір поруки № Е/V092915.

Пунктом 2 договору поруки встановлено, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язків за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, а відповідно до пункту 4 договору - у випадку невиконання боржником обов'язків за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Відповідно до пунктів 5, 6 договору поруки, у випадку невиконання боржником будь-якого обов'язку, визначеного у пункті 1 договору щодо своєчасного повернення кредиту та обов'язкових платежів, кредитор направляє поручителю письмову вимогу із зазначенням невиконаних обов'язків, які поручитель зобов'язаний виконати упродовж 5 календарних днів з моменту отримання цієї вимоги.

Згідно з пунктом 10 договору поруки, цей договір діє до повного виконання зобов'язань за кредитним договором.

Пунктом 11 цього договору сторони погодили п'ятирічний строк (позовна давність), в межах якого сторони можуть звернутись до суду з вимогою про захист свого права або інтересу.

Позивач листом від 04 вересня 2009 року за № 3201 надіслав ОСОБА_4, ОСОБА_5 повідомлення з вимогою у термін до 18 вересня 2009 року сплатити борг у сумі

291 774,32 євро. У разі неповернення вказаної суми заборгованості у вищезазначений термін, банк буде змушений звернутися до суду з позовом про примусове стягнення суми боргу з боржника та поручителя.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог ? відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 цього Кодексу).

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Припинення поруки пов'язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

Згідно із частиною четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, установлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора на задоволення його вимог. Останнє означає, що строк поруки належить до преклюзивних строків, основна властивість яких, крім того, що їх сплив, на відміну від строків позовної давності, припиняє суб'єктивне право, полягає в тому, що вони не можуть бути призупинені, перервані чи відновлені. Такі строки також не можуть бути змінені за домовленістю сторін договору та їх настання припиняє права кредитора та обов'язок боржника за договором.

Припинення поруки зі спливом строку, установленого в договорі поруки, означає, що кредитор позбавляється можливості звернутись із вимогою до поручителя про виконання його зобов'язання за договором поруки у зв'язку з припиненням такого зобов'язання поручителя.

Ураховуючи наведене, можна дійти висновку, що у разі реалізації кредитором свого права вимоги на дострокове повернення кредиту відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України шестимісячний строк звернення кредитора до суду з вимогами до поручителя повинен обраховуватись з моменту настання строку дострокового повернення кредиту.

За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, правильним є висновок апеляційного суду, що банк, звернувшись з претензійним листом до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про дострокове повернення кредитивних коштів, змінив строк виконання зобов'язання з 06 червня 2019 року на 18 вересня 2009 року, а тому звернення до суду з позовом до поручителя у серпні 2012 року здійснено поза межами шестимісячного строку чинності поруки, що є підставою для відмови у задоволенні позову у зв'язку з припиненням права кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок поручителя ОСОБА_5

Доводи касаційної скарги про те, що банком 04 вересня 2009 року направлено боржнику ОСОБА_4 та поручителю ОСОБА_5 претензійний лист щодо необхідності виконання взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, а не повідомлення про зміну строків основного зобов'язання за кредитним договором, підписаний керуючим Центральним відділенням Чернівецької філії ПАТ КБ «ПриватБанк» Близнюком О. С., який не уповноважений на укладення кредитного договору, внесення до нього змін та/або доповнень, є безпідставними, оскільки зі змісту претензійного листа вбачається, що банком висунуто вимогу про дострокове повернення кредиту у повному обсязі.

Таким чином, наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК Українипід час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 05 січня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

С.О. Погрібний

О.В. Ступак

Г.І. Усик