Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.11.2019 року у справі №288/1489/17

Постанова

Іменем України

26 березня 2020 року

м. Київ

справа № 288/1489/17

провадження № 61-20107св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - Державна установа «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я», Попільнянське відділення Державної установи «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я», ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 28 травня 2019 року у складі судді Рудник М. І. та постанову Житомирського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Шевчук А. М., Талько О. Б., Коломієць О. С. у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я», Попільнянського відділення Державної установи «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я», ОСОБА_2 про визнання права вважати рішення таким, яким не було закінчено розгляд справи за фактичною позовною вимогою поновити на роботі лікарем-епідеміологом, визнання права вважати відсутньою заяву про звільнення з 29 липня 1997 року з посади завідувача епідеміологічним відділом Попільнянської районної санітарно-епідеміологічної станції Житомирської області,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст заяви

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Державної установи «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я» та Попільнянського відділення Державної установи «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я». Із урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 01 квітня 2019 року, просив: визнати право вважати рішення суду від 16 вересня 1998 року таким, яким не було закінчено розгляд цивільної справи №2-11/98 за фактичною позовною вимогою від 26 серпня 1997 року поновити на роботі лікарем-епідеміологом з 29 липня 1997 року; та визнати право вважати відсутньою заяву про звільнення його з 29 липня 1997 року з посади завідувача епідеміологічним відділом Попільнянської районної санітарно-епідеміологічної станції Житомирської області. Також просив вирішити питання судових витрат, сплативши компенсацію за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати, яка була станом на 01 січня 2017 року.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що у рішенні Попільнянського районного суду Житомирської області від 16 вересня 1998 року, яке ухвалою Житомирського обласного суду від 28 жовтня 1998 року залишено без змін, суд безпідставно змінив предмет та підставу його позову, оскільки вимогу поновити на посаді лікаря - епідеміолога замінив на вимогу поновити на посаді завідувача епідеміологічним відділом. При цьому справа була розглянута без його участі та участі його адвоката, хоча виклику до суду належною судовою повісткою не було. Факт того, що суд не розглянув вимогу, яку він заявляв у позовній заяві, а натомість розглянув надуману неіснуючу вимогу підтверджується довідкою судді-доповідача обласного суду, відповідно до якої його посада в рішенні суду вказана як зав. епідеміологічним відділом. Отже, рішення від 16 вересня 1998 року та ухвала від 28 жовтня 1998 року стосуються іншого предмета позову, а тому необхідно вважати, що рішенням від 16 вересня 1998 року не було вирішено, розглянуто та закінчено розгляд справи за його позовною вимогою поновити на посаді лікаря - епідеміолога.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 28 травня 2019 року в задоволені позову відмовлено.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 28 травня 2019 року без змін.

Залишаючи без змін рішення місцевого суду, апеляційний суд погодився із його висновками про те, що суд вирішив питання про права, свободи та інтереси ОСОБА_1 у рішенні Попільнянського районного суду Житомирської області від 16 вересня 1998 року та позивач скористався правом на апеляційне та касаційне оскарження. Позовна вимога про визнання права вважати рішення суду від 16 вересня 1998 року таким, яким не було закінчено розгляд справи за позовною вимогою від 26 серпня 1997 року про поновлення на роботі лікарем-епідеміологом з 29 липня 1997 року, є намаганням ініціювати повторне слухання справи та постановлення фактично нового рішення, оскільки обґрунтування вимог у цій справі зводиться до незгоди із прийнятими вищевказаними судовими рішеннями, що тягне переоцінку досліджених судами доказів та вже встановлених судами обставин.

Апеляційний суд також зауважував, що під захистом цивільних прав слід розуміти передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Задоволення ж вимоги про визнання права вважати відсутньою заяву про звільнення з 29 липня 1997 року з посади завідувача епідеміологічним відділом Попільнянської районної санітарно-епідеміологічної станції Житомирської області передбачає переоцінку змісту заяви від 29 липня 1997 року, яка досліджувалася судом у справі №2-11/1998, що є недопустимим.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 28 травня 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити на новий судовий розгляд.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази та не перевірив і не оцінив доводи апеляційної скарги, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи.

ОСОБА_1 у поданій касаційній скарзі вказує, що рішенням від 16 вересня 1998 року у справі №2-11/98 за позовом ОСОБА_1 до Попільнянської районної санітарно-епідеміологічної станції про поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушено прогулу та визнання відізваними заяв про звільнення за власним бажанням не закінчено розгляд його фактичної вимоги про поновлення його на роботі на посаді лікаря-епідеміолога, а тому вказане рішення законної сили набрати не може, адже розгляд справи не закінчено.

Доводом касаційної скарги є також те, що справа була розглянута неналежним складом суду, адже, на думку позивача, суддя Коломієць О. С. підлягала самовідводу, оскільки згоду на участь її у судовому засіданні він не надавав, у нього були сумніви щодо об`єктивності та неупередженості вказаної судді. На думку заявника, справа не повинна була розглядатись у апеляційному порядку доти, доки суддя Павицька Т. М., яку було замінено на суддю Коломієць О. С. перебувала у відпустці.

Щодо клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції

Касаційна скарга ОСОБА_1 містить клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції.

Колегія суддів вважає, що клопотання задоволенню не підлягає, з урахуванням того, що суд розглядає цю справу у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у межах, передбачених статтею 400 ЦПК України.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданому у січні 2020 року до Верховного Суду відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 представник Державної установи «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» - директор Парамонов З. М. просив у задоволенні касаційної скарги відмовити, судові рішення залишити без змін посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Попільнянського районного суду Житомирської області.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що рішенням Попільнянського районного суду від 16 вересня 1998 року в справі № 2-11/98 за позовом ОСОБА_1 до Попільнянської районної санітарно-епідеміологічної станції про поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушено прогулу та визнання відізваними заяв про звільнення за власним бажанням позивачу відмовлено у задоволені позову за безпідставністю вимог. Одночасно із цим, у резолютивній частині рішення суду першої інстанції зазначено про те, що Попільнянській райсанепідемстанції внести зміни до наказу від 30 липня 1997 року № 13 та правильним слід вважати ОСОБА_1 звільненим з роботи - з посади завідуючого епідеміологічним відділом Попільнянської районної санітарно-епідеміологічної станції з внесенням змін до трудової книжки ОСОБА_1 .

Ухвалою Житомирського обласного суду від 28 жовтня 1998 року рішення Попільнянського райсуду від 16 вересня 1998 року залишено без змін. Законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції перевірялися за скаргою ОСОБА_1 .

Ухвалою Верховного Суду України від 05 жовтня 2001 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Попільнянського райсуду від 16 вересня 1998 року та ухвалу Житомирського обласного суду від 28 жовтня 1998 року залишено без задоволення. У мотивувальній частині ВСУ вказав на те, що наведені у касаційній скарзі доводи не містять ознак неправильного застосування судом норм матеріального або процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Ухвалою Верховного Суду України від 28 лютого 2002 року заява ОСОБА_1 про перегляд ухвали ВСУ від 05 жовтня 2001 року за винятковими обставинами залишена без задоволення.

Судом першої інстанції встановлено, що з досліджених в судовому засіданні доказів, а саме заяви від 29 липня 1997 року, яка міститься в матеріалах цивільної справи № 2-11-1998 за позовом ОСОБА_1 до Попільнянської райсанепідстанції про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 16 вересня 1998 року вбачається, що ОСОБА_1 особисто звернувся до головного лікаря рай сес з заявою, щодо якої він просить визнати право вважати відсутньою, однак її наявність та викладений в ній зміст вказують на те, що її було подано та в подальшому на підставі зазначеної заяви Позивача було звільнено з роботи.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Для правильного вирішення спору та захисту порушеного права позивача суд повинен визначитися з предметом й підставою позову.

Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Згідно з пунктами 4 і 5 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

З викладеного вбачається, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

ОСОБА_1 свої вимоги обґрунтовував тим, що у рішенні Попільнянського райсуду Житомирської області від 16 вересня 1998 року, яке ухвалою Житомирського обласного суду від 28 жовтня 1998 року залишено без змін, суд безпідставно змінив предмет та підставу його позову, оскільки вимогу поновити на посаді лікаря - епідеміолога замінив на вимогу поновити на посаді завідувача епідеміологічним відділом. Вказані судові рішення стосуються іншого предмета позову, а тому необхідно вважати, що рішенням від 16 вересня 1998 року не було вирішено, розглянуто та закінчено розгляд справи за його позовною вимогою поновити на посаді лікаря - епідеміолога.

Згідно зі статтею 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України та є обов`язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 40 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції» (Ноrnsbу V. Gгеесе) від 19 березня 1997 року, зазначено, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін.

Статтею 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

У § § 46, 47 рішення ЄСПЛ від 29 жовтня 2015 року у справі «Устименко проти України» (заява № 32053/13) зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.

Судами встановлено, що рішенням Попільнянського районного суду від 16 вересня 1998 року в справі № 2-11/98 за позовом ОСОБА_1 до Попільнянської районної санітарно-епідеміологічної станції про поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушено прогулу та визнання відізваними заяв про звільнення за власним бажанням позивачу відмовлено у задоволені позову за безпідставністю вимог. Одночасно із цим, у резолютивній частині рішення суду першої інстанції зазначено про те, що Попільнянській райсанепідемстанції внести зміни до наказу від 30 липня 1997 року № 13 та правильним слід вважати ОСОБА_1 звільненим з роботи - з посади завідуючого епідеміологічним відділом Попільнянської районної санітарно-епідеміологічної станції з внесенням змін до трудової книжки ОСОБА_1 .

Ухвалою Житомирського обласного суду від 28 жовтня 1998 року рішення Попільнянського райсуду від 16 вересня 1998 року залишено без змін. Законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції перевірялися за скаргою ОСОБА_1 .

Ухвалою Верховного Суду України від 05 жовтня 2001 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Попільнянського райсуду від 16 вересня 1998 року та ухвалу Житомирського обласного суду від 28 жовтня 1998 року залишено без задоволення. У мотивувальній частині ВСУ вказав на те, що наведені у касаційній скарзі доводи не містять ознак неправильного застосування судом норм матеріального або процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Ухвалою Верховного Суду України від 28 лютого 2002 року заява ОСОБА_1 про перегляд ухвали ВСУ від 05 жовтня 2001 року за винятковими обставинами залишена без задоволення.

Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що суд вирішив питання про права, свободи та інтереси ОСОБА_1 у рішенні Попільнянського районного суду Житомирської області від 16 вересня 1998 року та позивач скористався правом на апеляційне та касаційне оскарження.

Позовна вимога про визнання права вважати рішення суду від 16 вересня 1998 року таким, яким не було закінчено розгляд справи за позовною вимогою від 26 серпня 1997 року про поновлення на роботі лікарем-епідеміологом з 29 липня 1997 року, є намаганням ініціювати повторне слухання справи та постановлення фактично нового рішення, оскільки обґрунтування вимог у цій справі зводиться до незгоди із прийнятими вищевказаними судовими рішеннями, що тягне переоцінку досліджених судами доказів та вже встановлених судами обставин. Таке намагання позивача є порушенням принципу остаточності рішення.

Отже Верховний Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій та за таких же підстав не приймає до уваги аналогічні доводи позивача, які містяться у касаційній скарзі щодо не вирішення питання про права, свободи та інтереси позивача рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 16 вересня 1998 року.

Доводи касаційної скарги стосовно ухвалення рішення судом апеляційної інстанції неналежним складом апеляційного суду Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожної людини при визначенні її громадянських прав і обов`язків або при висуненні проти неї будь-якого кримінального обвинувачення має право на справедливий і відкритий розгляд впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Відповідно до статті 33 ЦПК України визначення судді, а в разі колегіального розгляду - судді-доповідача для розгляду конкретної справи здійснюється Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою під час реєстрації документів, зазначених у частині другій статті 14 цього Кодексу, а також в інших випадках визначення складу суду на будь-якій стадії судового процесу, з урахуванням спеціалізації та рівномірного навантаження для кожного судді, за принципом випадковості та в хронологічному порядку надходження справ.

Справа, розгляд якої відповідно до цього Кодексу здійснюється колегією суддів в обов`язковому порядку, розглядається постійною колегією суддів відповідного суду, до складу якої входить визначений Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою суддя-доповідач.

Персональний склад постійних колегій суддів визначається зборами суддів відповідного суду.

Для кожної постійної колегії суддів збори суддів відповідного суду визначають резервних суддів строком на один рік.

Якщо зі складу колегії суддів не може продовжувати розгляд справи суддя, який не є суддею-доповідачем у такій справі, що може перешкодити розгляду справи у строки, встановлені цим Кодексом, заміна такого судді з ініціативи судді-доповідача за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду здійснюється Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою з числа резервних суддів.

Якщо замінити суддю, який вибув, з числа резервних суддів неможливо, його заміна здійснюється Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою у порядку, передбаченому частиною першою цієї статті.

Суддя, визначений на заміну вибулого судді, розглядає у складі колегії суддів усі невирішені справи, що розглядає така колегія суддів, та які у зв`язку з відсутністю вибулого судді неможливо розглянути в строки, встановлені цим Кодексом.

Результати автоматизованого розподілу (повторного розподілу) справи оформлюються протоколом.

Особливості розподілу судових справ встановлюються Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.

Встановлено, що протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад суду: Микитюк О. Ю., Галацевич О. М., Борисюк Р. М. (а. с. 14, том 2).

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 27 червня 2019 року у складі колегії суддів: Микитюк О. Ю., Галацевич О. М., Борисюка Р. М. заяву суддів Микитюк О. Ю., Галацевич О. М., Борисюка Р. М. про самовідвід задоволено.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 липня 2019 року змінено склад суддів з Микитюк О. Ю., Галацевич О. М., Борисюк Р. М. на Трояновську Г. С., Павицьку Т. М., Миніч Т. І.

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 17 липня 2019 року у складі колегії суддів: Трояновської Г. С., Павицької Т. М., Миніч Т. І. заяву суддів Трояновської Г. С. та Миніч Т. І. про самовідвід задоволено.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 липня 2019 року змінено склад суддів з Трояновської Г. С. та Миніч Т. І. на Шевчук А. М. (суддя-доповідач) та Талько О. Б.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 жовтня 2019 року змінено склад суддів з Павицької Т. М. на Коломієць О. С. у зв`язку із перебуванням Павицької Т. М. у відпустці на підставі розпорядження керівника апарату від 03 жовтня 2019 року № 216.

З урахуванням наведеного колегія суддів доходить висновку про те, що заміна судді Павицької Т. М. на Коломієць О. С. відбулась відповідно до вимог Цивільного процесуального кодексу України.

На час вирішення справи апеляційним судом по суті склад колегії суддів є таким, що визначений відповідно до закону.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України», (CASE OF SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE), рішення від 10 лютого 2010 року).

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій містять вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції при розгляді справи за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я», Попільнянського відділення Державної установи «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я», ОСОБА_2 про визнання права вважати рішення таким, яким не було закінчено розгляд справи за фактичною позовною вимогою поновити на роботі лікарем-епідеміологом, визнання права вважати відсутньою заяву про звільнення з 29 липня 1997 року з посади завідувача епідеміологічним відділом Попільнянської районної санітарно-епідеміологічної станції Житомирської області відмовити

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 28 травня 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька І. М. Фаловська