Історія справи

Постанова КЦС ВП від 26.02.2025 року у справі №289/245/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 289/245/23

провадження № 61-17457св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Пархоменка П. І.,

учасники справи:

заявник (боржник) - ОСОБА_1 ,

стягувач - ОСОБА_2 ,

суб`єкт оскарження - старший державний виконавець Радомишльського відділу державної виконавчої служби у Житомирському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Маліневська Т. В.,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Радомишльського районного суду Житомирської області від 06 червня 2023 року у складі судді Кириленка О. О. та постанову Житомирського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Шевчук А. М., Талько О. Б., Коломієць О. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст скарги

У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії старшого державного виконавця Радомишльського відділу державної виконавчої служби у Житомирському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Маліневської Т. В. (далі - Радомишльський ВДВС, державний виконавець).

Скарга мотивована тим, що на виконанні Радомишльського ВДВС перебуває виконавче провадження № НОМЕР_1 за виконавчим листом від 08 травня 2012 року № 2-18/2011, виданим Радомишльським районним судом Житомирської області. У виконавчому провадженні вона має статус боржника (як правонаступник ОСОБА_3 ), а ОСОБА_2 є стягувачем (як правонаступник ОСОБА_4 ). Провадження здійснюється на виконання рішення суду в частині зобов`язання ОСОБА_3 повернути паркан та попередні межі між земельними ділянками ОСОБА_4 та ділянкою ОСОБА_3 , визначені у технічній документації, та відновити стан зазначених належних ОСОБА_4 земельних ділянок.

Державним виконавцем 11 січня 2023 року винесена постанова про накладення на неї штрафу в розмірі 3 400,00 грн за невиконання вимоги державного виконавця від 13 грудня 2022 року. Постанова винесена на підставі акта державного виконавця від 11 січня 2023 року, яким встановлено, що паркан та попередні межі не відновлені. Дії державного виконавця щодо накладення на неї штрафу необґрунтованими, оскільки виконавець при винесенні постанови: не перевірила поважності причин невиконання боржником рішення суду; не зазначила, яким чином державний виконавець встановила, що боржником не виконана вимога державного виконавця від 13 грудня 2022 року; не повідомила її про вчинення виконавчих дій щодо перевірки примусового виконання рішення суду; без відома боржника проникла із понятими на територію боржника.

Просила суд визнати дії державного виконавця неправомірними та зобов`язати державного виконавця скасувати постанову про накладення штрафу від 11 січня 2023 року.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Радомишльського районного суду Житомирської області від 06 червня 2023 року в задоволенні скарги відмовлено. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2 000,00 грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвала суду мотивована тим, що рішенням суду боржника, правонаступником якого є ОСОБА_1 , зобов`язано повернути паркан та попередні межі між земельними ділянками ОСОБА_4 та ділянкою ОСОБА_3 , визначені у технічній документації, відновити стан зазначених належних ОСОБА_4 земельних ділянок (виконавче провадження № НОМЕР_1). Межі між земельними ділянками мають бути відновлені у суворій відповідності до вимог технічної документації, як це визначив суд. До такої процедури відновлення меж земельних ділянок має бути залучено відповідні особи, які володіють необхідним технічним забезпеченням та є сертифікованими інженерами-землевпорядниками, тобто особи, які володіють відповідними навиками. Разом з тим, скаржницею окрім заяви, адресованої до державної виконавчої служби про добровільне виконання рішення суду, не надано жодних належних доказів, які б підтверджували, що спірні межі між вказаними земельними ділянками були відновлені відповідно до технічної документації. Констатація звернення боржника до відповідних органів з метою отримання технічної документації відносно земельних ділянок, без підтвердження обставин реального повернення паркану та попередніх меж між земельними ділянками ОСОБА_4 та ділянкою ОСОБА_3 , не може бути достатнім та переконливим свідченням того, що рішення Радомишльського районного суду Житомирської області у справі № 2-18/2011 виконано в повному обсязі, а навпаки підтверджує те, що це рішенні досі не виконано. До того ж судом враховується тривалість вказаного виконавчого провадження (з 2013 року) та те, що згідно ухвали Радомишльського районного суду від 29 липня 2022 року у справі № 289/1161/22 ОСОБА_1 вже було відмовлено в задоволенні її попередньої скарги в частині визнання незаконними та скасування вимог державного виконавця від 10 червня 2022 року № 3644/19.15-29/3/2022 та від 30 червня 2022 року № 4378/19.15-29/3/2022. Отже, ОСОБА_1 не доведено те, що нею в повній мірі виконано згадане рішення суду у справі № 2-18/2011, відповідно, що акт державного виконавця від 11 січня 2023 року складено безпідставно. Тому відсутні підстави для задоволення її скарги.

Понесені стягувачем витрати на професійну правничу допомогу заявниця підтверджує наданими копіями: договору про надання правової допомоги від 12 лютого 2023 року, укладеного між Бойком В. В. (Адвокатом) та ОСОБА_2 (Клієнтом), згідно з яким сторони домовилися, що гонорар за договором в кожній окремій судовій інстанції становить в розмірі по 8 000,00 грн (а. с. 22-24); кошторису витрат на суму 8 000,00 грн (а. с. 25); ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 12 лютого 2023 року (а. с. 26); свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю (а. с. 27). Враховуючи правові висновки Верховного Суду, при вирішенні заявленої стягувачем вимоги про стягнення на її користь витрат на професійну правничу допомогу суд бере до уваги кількість процесуальних документів, які підготовлено та подано до суду, незначну кількість письмових доказів, які долучено стягувачем до матеріалів справи, а також те, що адвокат Бойко В. В. був представником ОСОБА_2 під час розгляду аналогічних скарг ОСОБА_1 в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1, що свідчить про незначний час витрачений для підготовки заперечення на скаргу. Разом з тим, судом враховується складність справи та тривалість перебування даної справи на розгляді. Таким чином, суд вважає, що клопотання стягувача про стягнення на її користь витрат на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню в сумі 2 000,00 грн.

Щодо доводів скаржника про те, що Бойко В.В. не є адвокатом, оскільки відомості про нього не включені до Єдиного реєстру адвокатів України і відповідно відсутність у нього права надавати професійну (правничу) допомогу, суд зазначає, що до матеріалів справи долучено копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КВ № 6367, виданого Рафальською І. В. на підставі рішення Ради адвокатів міста Києва від 04 квітня 2019 року № 28. Доказів того, що вказаний документ визнаний у передбаченому законом порядку недійсним або є скасованим, матеріали справи не містять, а тому підстав для відмови в задоволенні заяви про стягнення витрат на правову допомогу з цих підстав суд не вбачає. Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у справі № 757/29269/18-ц, постанова від 01 квітня 2020 року.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Житомирського апеляційного суду від 08 листопада 2023 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Ухвалу Радомишльського районного суду Житомирської області від 06 червня 2023 року в частині відмови у зобов`язанні державного виконавця скасувати постанову про накладення штрафу від 11 січня 2023 року в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 скасовано, а провадження в цій частині закрито.

Зменшено розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь Бойко В. В. з 2 000,00 грн до 1 000,00 грн.

У іншій частині ухвалу залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не довела виконання нею рішення суду за виконавчим листом № 2-18/2011 від 08 травня 2012 року та те, що акт державного виконавця від 11 січня 2023 року складений незаконно, а тому відсутні правові підстави визнавати протиправними дії державного виконавця. Окрім того, постановою Радомишльського відділу ДВС у Житомирському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 11 січня 2023 року закінчено виконавче провадження № НОМЕР_1 із підстав, передбачених пунктом 11 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», тобто чинною постановою про закінчення виконавчого провадження встановлено, що боржник не виконав вимоги державного виконавця та рішення суду не виконано.

Через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_1 06 листопада 2023 року подала до суду апеляційної інстанції клопотання про долучення доказів. Разом із тим, ОСОБА_1 не надала доказів неможливості подання цих документів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від неї, враховуючи ту обставину, що боржник приймала участь у суді першої інстанції та була присутня в судовому засіданні 06 червня 2023 року.

Відповідно до частини другої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» постанова державного виконавця про накладення штрафу від 11 січня 2023 року оскаржується до адміністративного суду. Суд першої інстанції помилково не звернув уваги на те, що вимога про зобов`язання державного виконавця скасувати постанову про накладення штрафу не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Тому ухвала суду першої інстанції у цій частині підлягає скасуванню, а провадження у справі закриттю, оскільки розгляд заявленої вимоги відноситься до суду адміністративної юрисдикції.

Матеріалами справи встановлено, що понесені стягувачем ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу, які пов`язані з розглядом даної справи підтверджені належними доказами (а. с. 22-27). Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що на користь стягувача з боржника належить стягнути витрати на правничу допомогу в сумі 2 000,00 грн, але враховуючи, що скарга задовольняється частково, відповідно до положень статті 452 ЦПК України колегія суддів зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь Бойко В. В. із 2 000,00 грн до 1 000,00 грн.

Аргументи учасників справи

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила скасувати ухвалу суду першої інстанції і постанову апеляційного суду, ухвалити нове рішення, яким задовольнити її скаргу у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не взято до уваги вказані розбіжності між виконавчим листом № 2-18/2011 від 08 травня 2012 року та відкритим виконавчим провадженням, вимогами та постановами державного виконавця. Акт складався державним виконавцем Маліневською Т. В., а фактично перевірку, зі слів понятих, здійснював начальник виконавчої служби С. Мазуркевич, підпис якого відсутній в даному Акті. Судом було проігноровано низку доказів та доводів, які підтверджували виконання рішення від 07 листопада 2011 року, і які знаходилися в матеріалах справи № 2-18/2011. Таке нехтування своїми обов`язками призвело до порушення прав боржника, якого зобов`язано виконати виконане рішення. Суд помилково поставив постанову державного виконавця про відкриття виконавчого провадження вище за своє рішення, яке вже було виконане в іншому виконавчому провадженні, але за одним і тим самим виконавчим листом. Вимога виконати постанову державного виконавця, а не саме рішення суду, яке викладене у виконавчому листі, і яке було виконане первісним боржником, ставить під сумнів ефективність судового контролю, порушує принцип справедливого судочинства.

Апеляційний суд порушив статтю 367 ЦПК України, не дослідивши справу та не читав її клопотання про залучення доказів. В своєму клопотання вона, зокрема, зазначила, що ухвалою Радомишльського районного суду від 15 вересня 2023 року їй надано роз`яснення, яким зазначено, що схеми земельних ділянок з зазначеними фактичними межами та межами згідно технічної документації із землеустрою, наведені в додатку №2 вказаного висновку експертизи. Саме вказаний додаток фігурував у справі як доказ, який знаходиться в матеріалах виконавчого провадження № НОМЕР_1 (а. с. 12), на який вона звертала увагу при розгляді скарги на дії державного виконавця та який додала до апеляційної скарги. Апеляційний суд зазначає, що такий доказ не був пред`явлений до суду першої інстанції, однак він просто безпідставно не був врахований суддею суду першої інстанції. Крім цього, в клопотанні про залучення доказів вона вказала про докази, які стали їй відомі з відповіді Радомишльського районного суду від 15 вересня 2023 року. Саме цією відповіддю було встановлено, що рішення Радомишльського районного суду від 07 листопада 2011 року виконувалося у примусовому порядку через органи ДВС на підставі виконавчих проваджень № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3. Указане рішення повністю виконане її батьком ОСОБА_3 , про що є відповідні постанови про закінчення виконавчого провадження від 26 липня 2013 року. Доказом повного виконання рішення суду від 07 листопада 2011 року є постанови про закриття виконавчих проваджень, які були наявні у Радомишльському суді та ВДВС, але були приховані від неї, як правонаступника ОСОБА_3 , як з боку державних виконавців, так і Радомишльського суду. Апеляційний суд не дослідив матеріали виконавчого провадження № НОМЕР_1, постанову про відкриття виконавчого провадження від 31 жовтня 2013 року (а. с. 2, 3).

Судом проігноровано, що її скарга подана відповідно до статті 447 ЦПК України та підлягає розгляду виключно в рамках судового контролю за виконанням судового рішення Радомишльського суду. Тому неправомірне віднесення її до юрисдикції адміністративного розгляду.

Представником стягувача надано для підтвердження повноваження адвоката як представника копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АА № 0026125, який не відповідає вимогам Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» та Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 12 квітня 2019 року № 41, в порушення п. п. 12.13 Положення не містить обов`язкового реквізиту (двовимірний штрих-код з посиланням на профайл адвоката в ЄРАУ). Адвокати, чия адвокатська діяльність зупинена або чиє свідоцтво про адвокатську діяльність анульовано, не мають доступу до генерації ордерів (пункти 13 та 14 Положення). Суд посилається на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 757/29269/18-ц, однак не взяли до уваги новіші рішення Верховного Суду.

З порушенням статті 178 ЦПК представник стягувача Бойко Володимир надіслав на електронну пошту суду заперечення від 20 лютого 2023 року без документів, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи. Копія відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи повинна бути надіслана (надана) одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду. На місці підпису наявний незрозумілий відбиток, що спростовує особисте підписання даного заперечення особою, зазначеною як підписант. Сам лист не підписаний електронним цифровим підписом.

22 лютого 2023 року представник стягувача Бойко Володимир подав додаткові письмові пояснення до суду електронною поштою без підписання електронним цифровим підписом. Зважаючи на порушення норм процесуального права, суд на підставі частини четвертої статті 183 ЦПК України повинен повернути такі заяви без розгляду.

19 жовтня 2023 року до апеляційного суду від сторони стягувача адвоката Бойка В. В. надійшла заява про залишення ухвали суду першої інстанції в частині стягнення витрат на правову допомогу без змін в разі закриття провадження у справі, про що зазначено в постанові від 08 листопада 2023 року. Однак судом не враховано, що заява представника стягувача надійшла на електронну пошту суду без електронного цифрового підпису автора. Таким чином апеляційним судом також порушено статті 178 183 ЦПК України.

Судом першої інстанції проігноровано клопотання про визнання доказів недопустимими, в якому вона згідно з вимогами статті 83 ЦПК просила виключити з числа доказів на підтвердження витрат на правову допомогу адвокатом Бойко В. В. надані стягувачем документи.

В порушення статті 95 ЦПК Радомишльський суд не витребував у представника стягувача оригінал письмового доказу, а саме свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю КВ № 6367 від 11 квітня 2019 року. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Заперечення стягувача відносно скарги взагалі не стосувалися дії чи бездіяльності державного виконавця при вчиненні виконавчих дій 11 січня 2023 року, а носили лише абстрактний опис ситуації з посиланням на справу № 2-18/2011. Крім цього, це заперечення подане представником стягувача в електронному вигляді на електронну пошту суду без електронного цифрового підпису автора.

До апеляційного суду від сторони стягувача та органу ДВС відзиву на апеляційну скаргу також не надходило, але від представника стягувача адвоката Бойка В. В. надійшла заява про залишення ухвали суду першої інстанції в частині стягнення витрат на правову допомогу без змін в разі закриття провадження у справі, яка надійшла на електронну пошту суду без електронного цифрового підпису автора.

Апеляційний суд на порушення вимог підпункту «в» пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України у постанові не навів мотивів відхилення аргументів апеляційної скарги. Зокрема, не вказано причини не врахування розбіжностей у ПІБ стягувачів у виконавчому листі та постанові про відкриття виконавчого провадження по цьому листу. Не аргументовано відхилення від статті 62 ЦПК України відносно представництва адвокатом.

У січні 2024 року представник ОСОБА_2 - Бойко Володимир подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просив закрити провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

Зазначає, що аналогічна цивільна справа вже розглядалася у Верховному Суді - справа № 289/2440/22, в якій встановлено законність представництва інтересів адвокатом Бойко Володимиром ОСОБА_2 Окрім того, відсутність в ЄРАУ даних про адвоката не позбавляє останнього права представляти інтереси клієнта у цивільному судочинстві (постанова Верховного Суду від 21 жовтня 2019 року № 757/213848/19-ц). Він складав кваліфікаційні іспити, проходив стажування, захистив звіт про проходження стажування, прийняв присягу адвоката, урочисто отримав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КВ № 6367 від 11 квітня 2019 року в Раді адвокатів міста Києва, головою якої є Рафалька І. В.

ОСОБА_1 разом з попередніми боржниками не виконували рішення суду більше 10 років. ОСОБА_7 та її родина не може виправдати себе таким тривалим терміном невиконання указаного рішення. ОСОБА_7 ще і побудувала там будівлю без дозволів.

Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні скарги в частині, а тому ухвала суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про закриття провадження, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а віднесена до суду адміністративної юрисдикції, тому необхідно закрити провадження у цивільній справі у зв`язку з необхідністю її розгляду у порядку адміністративного судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18); у справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18); від 28 листопада 2018 року у справі № 2-01575/11).

У січні 2024 року представник ОСОБА_2 - Бойко Володимир подав до Верховного Суду клопотання, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 витрати на правову допомогу адвокатом ОСОБА_2 у розмірі 8 000,00 грн на користь Бойко В. В. у суді касаційної інстанції.

Долучив копію кошторису витрат на правову допомогу адвокатом Бойко В. В. від 25 грудня 2023 року у суді касаційної інстанції; копію договору про надання правової допомоги від 12 лютого 2023 року; копію кошторису витрат на правову допомогу адвоката від 12 лютого 2024 року; копію ордеру Серії АА № 0026125 від 12 лютого 2024 року; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Серії КВ № 6367 від 11 квітня 2019 року, виданого Радою адвокатів міста Києва; копію витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо Радомишльського ВДВС та його ліквідацією.

У січні 2024 року представник ОСОБА_2 - Бойко Володимир подав до Верховного Суду клопотання, у якому просив закрити провадження у справі у зв`язку з необхідністю її розгляду у порядку адміністративного судочинства.

У березні 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду клопотання про відступлення від висновків Верховного Суду від 01 квітня 2020 року в справі №757/29269/18-ц, від 06 липня 2019 року у справі № 855/229/19, від 26 вересня 2019 року у справі № 910/3845/19, від 21 жовтня 2019 року у справі № 757/21384/19-ц, від 23 вересня 2021 року у справі № 367/862/19, від 13 вересня 2023 року у справі №283/2629/19, від 27 вересня 2023 року у справі № 289/114/23 та інших аналогічних справах щодо підтвердження повноважень адвоката для відшкодування витрат на правову допомогу, за якими відшкодування витрат на правову допомогу здійснювалося на підставі того, що особа адвоката підтверджується посвідченням адвоката України та свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю, а відсутність даних в ЄРАУ про такого адвоката не вважалося належним доказом. Сформувати висновок, за яким відшкодування витрат на правову допомогу здійснюється на підставі відповідних пред`явлених доказів про такі витрати, оплачені представнику, що підтвердив свої повноваження згідно статті 62 ЦПК України, адвокатом є особа, відомості про якої наявні в ЄРАУ.

У квітні 2024 року представник ОСОБА_2 - Бойко Володимир подав до Верховного Суду клопотання, в якому просив закрити провадження у справі у зв`язку з необхідністю її розгляду у порядку адміністративного судочинства.

У квітні 2024 року представник ОСОБА_2 - Бойко Володимир подав до Верховного Суду клопотання, в якому просив закрити провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а віднесена до суду адміністративної юрисдикції.

У травні 2023 року представник ОСОБА_2 - Бойко Володимир подав до Верховного Суду клопотання, в якому просив врахувати законодавче врегулювання питання діяльності Єдиного реєстру адвокатів України. З 01 січня 2022 року набув чинності Закон № 1907-ІХ «Про публічні електронні реєстри», відповідно до частини 1 статті 1 цього Закону його вимоги поширюються на відносини, що виникають під час створення, ведення, взаємодії, адміністрування Єдиного реєстру адвокатів з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Визначено, що ЄРАУ не є дозвільним реєстром, ЄРАУ не є базовим реєстром (стаття 6). Правоволодільцем інформації в ЄРАУ є адвокат (п. 11 статті 2). Крім іншого, Законом встановлено, що з моменту набуття чинності цим законом, офіційною для використання державними органами є інформація, отримана внаслідок взаємодії з держателем реєстру, якщо такий у встановленому Законом порядку пройшов реєстрацію в системі Реєстру реєстрів. Акт введення реєстру в експлуатацію та реєстрацію відповідного реєстру в Реєстрі реєстрів у порядку, визначеному статтею 41 цього Закону, здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сферах кіберзахисту та захисту інформації.

У листопаді 2024 року представник ОСОБА_2 - Бойко Володимир подав до Верховного Суду клопотання про дослідження ухвали Верховного Суду від 31 жовтня 2024 року № 289/2440/24 щодо ОСОБА_1 в аналогічній справі, в якій касаційний суд вказав, що в матеріалах справи є належні докази на підтвердження повноважень адвоката Бойка Володимира, а тому суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення судових витрат, що підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь Бойко В. В . У матеріалах справи міститься копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КВ № 6367, виданого йому на підставі рішення Ради адвокатів міста Києва від 04 квітня 2019 року № 28. Беззаперечних доказів того, що вказаний документ визнаний у передбаченому законом порядку недійсним або є скасованим, матеріали справи не містять, а тому відсутні підстави для відмови в задоволенні заяви про стягнення витрат на правову допомогу. Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 01 квітня 2020 року в справі № 757/29269/18-ц.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 05 січня 2024 року клопотання про закриття провадження у справі, клопотання про стягнення витрат на правову допомогу та додаткові пояснення на касаційну скаргу ОСОБА_1 , подані адвокатом Бойком В. В., повернуто заявнику без розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 05 січня 2024 року клопотання ОСОБА_1 про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, повернуто заявнику без розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2024 року у задоволенні клопотання Бойко В. В. про долучення доказів відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2024 року продовжено Бойко В. В. строк для подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 .

Ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2024 року у задоволенні клопотання Бойко В. В. про долучення доказів відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини

Суди встановили, що 31 жовтня 2013 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 на виконання виконавчого листа № 2-18/2011, виданого 08 травня 2012 року Радомишльським районним судом Житомирської області, про зобов`язання ОСОБА_3 повернути паркан та попередні межі між земельними ділянками ОСОБА_4 та ділянкою ОСОБА_3 , визначені у технічній документації; відновлення стану належних ОСОБА_4 земельних ділянок. Боржником у вказаному виконавчому провадженні зазначено ОСОБА_3 , а стягувачем - ОСОБА_4 (виконавче провадження № НОМЕР_1, а. с. 2).

Державною виконавчої службою 03 серпня 2018 року на підставі ухвали Радомишльського районного суду Житомирської області від 03 квітня 2018 року винесена постанова про заміну сторони виконавчого провадження, якою замінено стягувача ОСОБА_4 на ОСОБА_2 (виконавче провадження № НОМЕР_1, а. с. 48).

03 грудня 2021 року державною виконавчою службою на підставі ухвали Радомишльського районного суду Житомирської області від 26 листопада 2021 року винесено постанову, якою замінено сторону виконавчого провадження боржника ОСОБА_3 на ОСОБА_1 (виконавче провадження № НОМЕР_1, а. с. 65).

13 грудня 2022 року державним виконавцем винесено письмову вимогу про виконання боржником ОСОБА_1 рішення суду в 10-ти денний термін з дня отримання вимоги державного виконавця, а саме повернути паркан та попередні межі між земельними ділянками ОСОБА_4 та ділянкою ОСОБА_3 , визначені у технічній документації. Відновити стан належних ОСОБА_4 земельних ділянок (виконавче провадження № НОМЕР_1, а. с. 184).

20 грудня 2022 року до Радомишльського ВДВС надійшов лист від ОСОБА_1 , у якому вона повідомляє, що зобов`язання повернути паркан та попередні межі між земельними ділянками ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 ) та ділянкою ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ), визначені у технічній документації, виконано згідно з рішенням суду та в межах чинного законодавства у повному обсязі; стан зазначених належних ОСОБА_4 земельних ділянок відновлено згідно з вимог суду та в межах чинного законодавства. У зв`язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення суду просила закінчити виконавче провадження № НОМЕР_1 (а. с. 187).

Державним виконавцем у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 складений акт від 11 січня 2023 року про те, що паркан та попередні межі не відновлені, який також підписаний понятими ОСОБА_8 , ОСОБА_9 . До акта додані фототаблиці розмежувальної лінії між земельними ділянками ОСОБА_10 та ОСОБА_2 (а. с. 192, 193).

У виконавчому провадженні № НОМЕР_1 постановою державного виконавця від 11 січня 2023 року у зв`язку із невиконанням боржником ОСОБА_1 письмової вимоги державного виконавця від 13 грудня 2022 року на боржника ОСОБА_1 накладений штраф в розмірі 3 400,00 грн (а. с. 13 зворот).

Позиція Верховного Суду

Щодо доводів касаційної скарги про відсутність у представника ОСОБА_2 - Бойка Володимира повноважень представника стягувача

Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Згідно з частиною першою статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

У частині четвертій статті 62 ЦПК України передбачено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 грудня 2023 року у справі № 289/2440/22 зазначено, що «щодо доводів касаційної скарги про те, що Бойко В.В. не є адвокатом, оскільки відомості про нього не включені до Єдиного реєстру адвокатів України та у нього відсутні права надавати професійну (правничу) допомогу, суд касаційної інстанції звертає увагу на наступне. У матеріалах справи міститься копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КВ № 6367, виданого Рафальською І. В. на підставі рішення Ради адвокатів міста Києва від 04 квітня 2019 року №28. Беззаперечних доказів того, що вказаний документ визнаний у передбаченому законом порядку недійсним або є скасованим, матеріали справи не містять, а тому відсутні підстави для відмови в задоволенні заяви про стягнення витрат на правову допомогу. Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 01 квітня 2020 року в справі № 757/29269/18-ц».

У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 20 січня 2025 року у справі № 761/5870/24 (провадження № 61-5803сво24) вказано, що «ордер видається адвокатом (адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням) у письмовій (електронній) формі та повинен містити підпис адвоката (електронний підпис). Тобто, ордер по суті є підтвердженням наявності у адвоката повноважень на представництво інтересів іншої особи на підставі укладеного з нею договору про надання правничої допомоги. За відсутності відомостей, що свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю визнане у передбаченому законом порядку недійсним або є скасованим, припинення (зупинення) права на заняття адвокатською діяльністю, у суду немає підстав ставити під сумнів статус представника учасника справи як адвоката».

В матеріалах справи міститься копії ордера на представництво інтересів стягувача адвокатом - Бойком В. В. у Радомишльському районному суді Житомирської області, Житомирському апеляційному суді та Верховному Суді, свідоцтва про право Бойка В. В. на заняття адвокатською діяльністю серії КВ № 6367, виданого Рафальською І. В. на підставі рішення Ради адвокатів міста Києва від 04 квітня 2019 року № 28 (а. с. 26, 27). Відсутні відомостей, що це свідоцтво визнане у передбаченому законом порядку недійсним або є скасованим, про припинення (зупинення) права Бойка В. В. на заняття адвокатською діяльністю.

Тому суди зробили правильний висновок про належне підтвердження Бойком В. В. своїх повноважень представника стягувача.

Касаційний суд акцентує увагу, що за умови надання адвокатом одного з документів, що підтверджують його повноваження як представника учасника справи, виданих відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», визначальним для суду є лише те, що правнича допомога надається саме адвокатом, а відповідний статус, в першу чергу, підтверджується свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю. Зазначене може бути підтверджено також посвідченням адвоката України, відомостями з ЄРАУ. Проте законодавство не містить положень про припинення (зупинення) права на заняття адвокатською діяльністю у зв`язку з відсутністю відомостей про адвоката в ЄРАУ, що не є і передумовою можливості здійснювати повноваження адвоката як представника в судовому процесі. Тому за відсутності відомостей, що свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю визнане у передбаченому законом порядку недійсним або є скасованим, припинення (зупинення) права на заняття адвокатською діяльністю, у суду немає підстав ставити під сумнів статус представника учасника справи як адвоката.

З урахуванням наведеного також відсутні підстави для задоволення клопотання ОСОБА_1 про відступлення від висновків Верховного Суду, за якими відшкодування витрат на правову допомогу здійснювалося за відсутності даних в ЄРАУ про такого адвоката, оскільки зазначене правове питання вирішено Об`єднаною палато Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 761/5870/24.

Щодо вирішення скарги

Відповідно до статті 447 ЦПК України (тут і далі в редакції, чинній на час розгляду справи судами) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника) (частина друга статті стаття 451 ЦПК України.

Натомість згідно з правилами адміністративного судочинства щодо особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця за частиною першою статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди є виконавчими документами (пункт 5 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до частини першої статті 74 зазначеного Закону рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (частина друга статті 74 Закону України «Про виконавче провадження»).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово робила висновок про те, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні. Такий правовий висновок викладено, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 906/515/17 (провадження № 12-246гс18), від 16 січня 2019 року у справі № 910/22695/13 (провадження № 12-277гс18), від 07 лютого 2019 року у справі № 927/769/16 (провадження № 12-273гс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 925/138/18 (провадження № 12-74гс19), від 15 січня 2020 року у справі № 1.380.2019.001073 (провадження № 11-709апп19), від 23 листопада 2021 року у справі № 175/1571/15 (провадження № 14-51цс21), від 20 вересня 2018 року у справі № 821/872/17 (провадження № 11-734апп18), від 17 жовтня 2018 року у справі № 826/5195/17 (провадження № 11-801апп18), від 16 січня 2019 року у справі № 279/3458/17-ц (провадження № 14-543цс18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 758/201/17 (провадження № 14-468цс19), та постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18) та від 18 грудня 2019 року у справі № 759/15553/14-ц (провадження № 14-579цс19)

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справа № 754/2223/15-ц (провадження № 14-568 цс 19) вказано, що «імперативною нормою - частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. Доводи ОСОБА_1 щодо її незгоди з виконанням виконавчого листа від 09 лютого 2015 року № 754/2223/15 наведені саме як підстава неправомірності, за її твердженням, постанови державного виконавця від 12 квітня 2016 року № 50902616 про стягнення з неї виконавчого збору в сумі 1 020,00 грн. Аналогічний правовий висновок викладений в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93 гс 18) та у справі № 127/9870/16- ц (провадження № 14-166 цс 18), від 28 листопада 2018 року у справі № 2-01575/11 (провадження № 14-425 цс 18), від 13 березня 2019 року у справі № 545/2246/15-ц (провадження № 14-639 цс 18)».

Суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).

У справі, що переглядається, апеляційний суд правильно вказав, що справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця, зокрема, про накладенням штрафу можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом, однак не врахував, що доводи ОСОБА_1 щодо її незгоди з виконанням виконавчого листа № 2-18/2011, виданого 08 травня 2012 року Радомишльським районним судом Житомирської області, наведені саме як підстава неправомірності постанови державного виконавця про накладення штрафу від 11 січня 2023 року.

Тому апеляційний суд помилково закрив провадження у справі лише в частині вимоги про зобов`язання державного виконавця скасувати постанову про накладення штрафу, а в іншій частині вирішив спір по суті та ухвалу суду першої інстанції залишив без змін.

Вимоги ОСОБА_1 мають розглядатися в порядку адміністративного судочинства, тому касаційний суд скасовує оскаржені судові рішення в частині визнання дій державного виконавця неправомірними, а провадження у справі в цій частині закриває.

Оскільки встановлено підстави для закриття провадження у справі, то суд касаційної інстанції інші підстави відкриття касаційного провадження та доводи касаційної скарги не аналізує.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частина перша та друга статті 414 ЦПК України).

Тому касаційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, клопотання Бойко В. В. про закриття провадження у справі задовольнити частково, оскаржені судові рішення в частині визнання дій державного виконавця неправомірними та про розподіл судових витрат скасувати, провадження у справі в цій частині закрити, а в іншій частині постанову апеляційного суду залишити без змін.

Апеляційний суд при закритті провадження у справі в частині відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України не роз`яснив заявнику її право звернутися до апеляційного суду із заявою про направлення справи до відповідного суду адміністративної юрисдикції. Тому Верховний Суд роз`яснює заявнику його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи до відповідного суду адміністративної юрисдикції.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, і з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 травня 2024 року у справі № 760/30077/19 (провадження № 14-31цс23) зробила висновок, що «при закритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України у випадку, коли сторона не звернулася із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією в межах строку, встановленого цим Кодексом, за її заявою слід здійснити розподіл судових витрат, повернути судовий збір з державного бюджету. У разі закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України (за наявності заяви позивача про направлення справи для продовження розгляду за встановленою юрисдикцією) розгляд такої справи не закінчується, а продовжується компетентним судом, за результатом якого і буде здійснено розподіл судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету. Отже, подання позивачем зави (у разі закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України) про направлення справи за встановленою юрисдикцією унеможливлює повернення судового збору на підставі статті 7 Закону України «Про судовий збір». Оскільки Верховний Суд у цій справі не прийняв рішення по суті її розгляду, а закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України і направив справу для продовження її розгляду, то в такому випадку повернення судового збору здійснюється судом, який ухвалює кінцеве рішення по суті».

Тому касаційний суд при прийнятті цієї постанови питання про судові витрати не вирішує, яке буде вирішене у випадку, якщо ОСОБА_1 не звернеться із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією в межах встановленого строку.

Керуючись статтями 255 256 400 414 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Клопотання Бойко Валентини Володимирівни про закриття провадження у справі задовольнити частково.

КлопотанняОСОБА_1 про відступлення від висновків Верховного Суду залишити без задоволення.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Радомишльського районного суду Житомирської області від 06 червня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року в частині відмови у задоволенні скарги ОСОБА_1 про визнання дій державного виконавця неправомірними та про розподіл судових витрат скасувати.

Провадження у справі № 289/245/23 в зазначеній частині закрити.

В іншій частині постанову Житомирського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року залишити без змін.

Повідомити ОСОБА_1 , що розгляд цієї справи віднесений до юрисдикції адміністративного суду. Протягом десяти днів з дня отримання копії судового рішення заявник може звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції ухвала Радомишльського районного суду Житомирської області від 06 червня 2023 року та постанова Житомирського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року в скасованій частині втрачають законну силу і подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко