Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 11.10.2018 року у справі №302/595/17

Постанова

Іменем України

18 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 302/595/17

провадження № 61-45080св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В.

В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 (відповідач за зустрічним позовом),

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідачі: Синевирська сільська рада Міжгірського району Закарпатської області, ОСОБА_3 (позивач за зустрічним позовом),

представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4,

третя особа - приватний нотаріус Міжгірського районного нотаріального округу Закарпатської області Дунаєв Юрій Миколайович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 29 березня 2018 року у складі судді Гайдур А. Ю. та постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 26 липня 2018 року у складі колегії суддів: Бисага Т. Ю., Готра Т. Ю., Фазикош Г. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Синевирської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області про визнання права власності в порядку спадкування.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_5 у Російській Федерації, проживаючи разом із ним. Після смерті батька відкрилася спадщина за заповітом, яким він усе своє майно, у тому числі житловий будинок АДРЕСА_1, заповів своїм дітям в рівних долях по 1/3 частині: йому, сину ОСОБА_10 та дочці ОСОБА_3.

Двоє з дітей ОСОБА_10 та ОСОБА_3 померли.

Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина на належне йому майно, яке складалося із рухомого майна та нерухомості у с. Синевир Міжгірського району Закарпатської області. На час звернення з позовом такою нерухомістю є літня кухня, будинок знищений пожежею.

Посилаючись на норми цивільного законодавства УРСР, на те, що він прийняв спадщину, так як на день смерті проживав разом із спадкодавцем, і що майно у нотаріальній конторі він оформити не може через відсутність правовстановлюючих документів, тому просив суд визнати за ним право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 у порядку спадкування після смерті ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Ухвалою Міжгірського районного суду Закарпатської області від 27 липня 2017 року до справи залучено третю особу ОСОБА_3, яка не заявляє самостійних вимог.

Ухвалою Міжгірського районного суду Закарпатської області від 08 серпня 2017 року ОСОБА_3 залучено до справи співвідповідачем.

У вересні 2017 року ОСОБА_3 звернулась до суду із зустрічним позовом до Синевирської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області та ОСОБА_1, третя особа - приватний нотаріус Міжгірського районного нотаріального округу Закарпатської області Дунаєв Ю. М., про визнання права на спадкове майно.

Позов мотивовано тим, що 18 серпня 2015 року ОСОБА_8 склала письмовий заповіт, за яким все своє майно заповідала їй. Після смерті ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_2 вона у шестимісячний термін, а саме - 17 березня 2017 року звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за заповітом. Листом приватного нотаріуса від 06 вересня 2017 року її повідомлено про неможливість видати їй свідоцтво про право на спадщину за відсутності правовстановлюючих документів на житловий будинок.

Вважала, що вона у встановленому законом порядку набула право на спадкове майно спадкодавця ОСОБА_8 за складеним нею заповітом від 18 серпня 2015 року, а також із посиланням на норми статей 1218, 1225 ЦК України вказувала на те, що вона, як спадкоємець, має право на приватизацію земельної ділянки у АДРЕСА_1.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_3 просила суд визнати за нею право власності на спадкове майно - будівлю літньої кухні у АДРЕСА_1, як спадкоємиць за заповітом, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8, та право на приватизацію у встановленому порядку земельної ділянки, площею 0,0891 га у АДРЕСА_1.

Ухвалою Міжгірського районного суду Закарпатської області від 07 вересня 2017 року зустрічний позов ОСОБА_3 прийнято до спільного розгляду з позовом ОСОБА_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Міжгірського районного суду від 29 березня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 та у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач за первісним позовом не звертався із заявою до державної нотаріальної контори в Україні у шестимісячний термін про прийняття спадщини. Звернення позивача до суду про визначення йому додаткового строку для подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини відхилено, як необґрунтоване і безпідставне. Крім того, на час звернення до суду позивача із заявою про визнання за ним права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 взагалі відсутній житловий будинок, оскільки такий був знищений внаслідок пожежі 07 січня 2015 року, тобто немає об'єкта права власності, за яким слід би було визнавати право власності. При цьому судом прийнято до уваги заперечення сільської ради на позов ОСОБА_1 про те, що згідно наявних у сільській раді документів, а саме - погосподарських книг, не значиться літня кухня, на яку виготовлено технічний паспорт. Також виконавчим комітетом сільської ради не приймалось рішення на присвоєння поштової адреси, тобто літня кухня немає поштової адреси як такої, а також будь-якого погодження з сільською радою не надавалося.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 немає, у зв'язку із чим у задоволенні первісного позову слід відмовити.

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог, суд також виходив із того, що будівля літньої кухні у АДРЕСА_1 є самочинно збудованою, жодного правовстановлюючого документа на цю будівлю та правовстановлюючого документа, який би підтверджував право власності на земельну ділянку, на якій розміщена самочинно збудована будівля літньої кухні, ОСОБА_8 не мала. Також доказів, що спадкоємець ОСОБА_3 зверталася до нотаріуса із заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину немає. Доказів, що ОСОБА_3 зверталася до органу місцевого самоврядування щодо оформлення земельної ділянки, якою користувалася спадкодавець ОСОБА_8, і що їй було відмовлено у такому оформленні (передачі у власність) немає.

З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що правових підстав для задоволення зустрічного позову, через його недоведеність та передчасність, немає.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Закарпатської області від 26 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 29 березня 2018 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що судом першої інстанції встановлено всі обставини, які мали значення для ухвалення судового рішення у частині відмови у задоволенні зустрічного позову, досліджено та оцінено всі докази, які були подані позивачем за зустрічним позовом у підтвердження позовних вимог та подані відповідачем у підтвердження своїх заперечень, і суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що правових підстав для задоволення зустрічного позову, через його недоведеність та передчасність, немає, а тому обґрунтовано відмовив у його задоволенні. При цьому погодився з висновками суду першої інстанції про те, що будівля літньої кухні у АДРЕСА_1 є самочинно збудованою, жодного правовстановлюючого документа на цю будівлю та правовстановлюючого документа, який би підтверджував право власності на земельну ділянку, на якій розміщена самочинно збудована будівля літньої кухні ОСОБА_8, немає, та немає доказів про те, що спадкоємець ОСОБА_3 зверталася до нотаріуса із заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину й до органу місцевого самоврядування про оформлення земельної ділянки, якою користувалася спадкодавець ОСОБА_8, і що їй було відмовлено у такому оформленні (передачі у власність) немає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просила скасувати судові рішення в частині незадоволених її зустрічних позовних вимог і у цій частині ухвалити нове рішення про задоволення її зустрічного позову. Отже, судові рішення оскаржуються в частині вирішення зустрічно позову, в іншій частині не оскаржуються, тому відповідно до положень статті 400 ЦПК України у касаційному порядку не переглядаються.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення в частині вирішення зустрічного позову є незаконними, необґрунтованими й такими, що ухвалені з неправильним застосуванням норм чинного законодавства. Посилалася на те, що суди зробили помилковий висновок про те, що літня кухня є самочинним будівництвом, оскільки при виготовленні технічного паспорта на указану спірну будівлю колишнього сараю було зазначено, що ця будівля є літньою кухнею, так як використовувалась спадкодавцем для проживання, тому вона була зазначена як літня кухня, на що вона не звернула особливої уваги. Проте, як виявилось у ході розгляду справи, у господарській книзі сільської ради сарай, як господарську будівлю житлового будинку, споруджено у 1944 році, був відображений ще з 1945 року, а літня кухня, як господарська будівля, не значилась. Також вважала, що вона має право у порядку спадкування на земельну ділянку, яку спадкодавець у зв'язку зі смертю приватизувати не встигла. Тому, з урахуванням зазначеного, вона вважала, що літня кухня, навіть якщо її вважати самочинним будівництвом, знаходиться на земельній ділянці спадкодавця, наданій їй для будівництва та обслуговування житлового будинку, а, отже, право власності на це майно може бути визнано у судовому порядку.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року було відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано з Міжгірського районного суду Закарпатської області указану цивільну справу.

У листопаді 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від Синевирської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області, у якому зазначено про те, що сільська рада погоджується з доводами касаційної скарги ОСОБА_3 та просила прийняти постанову суду касаційної інстанції, відповідно до якої скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити у відповідній частині нове рішення про задоволення зустрічного позову ОСОБА_3.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 у Російській Федерації помер батько ОСОБА_1 - ОСОБА_5, після смерті якого відкрилася спадщина за заповітом.

Згідно заповіту від 16 березня 2000 року, посвідченого нотаріусом Тюменського нотаріального округу Савушкіною Т. П., зареєстрованого в реєстрі за № 2218, ОСОБА_5 заповідав усе своє майно, де б воно не знаходилося та з чого б воно не складалося, у тому числі житловий будинок, що знаходиться у с. Синевир Міжгірського району Закарпатської області, Україна, своїм дітям: сину ОСОБА_10, сину ОСОБА_1 та дочці ОСОБА_8 в рівних частках по 1/3 частині кожному.

У спадковому житловому будинку АДРЕСА_1 після смерті спадкодавця ОСОБА_5 залишилася проживати його дочка ОСОБА_8, яка фактично вступила в управління та володіння таким і яка в ньому проживала до 07 січня 2015 року - до дня, коли сталася пожежа, внаслідок якої будинок повністю згорів, що підтверджується актом про пожежу від 07 січня 2015 року та довідкою виконуючого обов'язки сільського голови від 31 липня 2017 року № 225.

Після пожежі ОСОБА_8 переселилася проживати в літню кухню, у якій проживала до своєї смерті - ІНФОРМАЦІЯ_2.

Правовстановлюючі документи на літню кухню відсутні, ця будівля є самочинно збудована, що підтверджується листом Синевирської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області.

18 серпня 2015 року ОСОБА_8 склала письмовий заповіт, за яким все своє майно, належне їй на момент смерті, включно те, за яким вона згідно із законом матиме право, передала на користь ОСОБА_3 Заповіт не змінений і не скасований.

Позивач ОСОБА_1 після смерті спадкодавця ОСОБА_5 (батька) ІНФОРМАЦІЯ_1 не вступив у фактичне управління та володіння житловим будинком АДРЕСА_1, а продовжував проживати на квартирі у Російській Федерації. Крім того, позивач не звертався із заявою до державної нотаріальної контори в Україні у шестимісячний термін про прийняття спадщини.

Судом була залишена заява ОСОБА_1 про визначення додаткового строку для подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини без задоволення, як необґрунтована і безпідставна.

На час звернення до суду ОСОБА_1 із заявою про визнання за ним права власності на житловий будинок АДРЕСА_1, встановлено, що житловий будинок взагалі відсутній, оскільки він був знищений внаслідок пожежі 07 січня 2015 року, тобто немає об'єкта права власності, за яким слід би було визнавати право власності.

Згідно заперечення Синевирської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області на позов ОСОБА_1 від 01 серпня 2017 року за № 224, згідно наявних у сільраді документів, а саме - погосподарських книг, літня кухня, на яку зроблено технічний паспорт, не значиться. Також виконавчим комітетом сільської ради не приймалось рішення на присвоєння поштової адреси, тобто літня кухня немає поштової адреси як такої, а також будь-якого погодження з сільською радою не надавалось.

Право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 спадкодавець - ОСОБА_8 не оформляла.

Будівля літньої кухні у АДРЕСА_1 є самочинно збудованою, правовстановлюючого документа на цю будівлю немає.

У вересні 2016 року ОСОБА_8 рішенням № 27 VIII сесії VII скликання Синевирської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1 орієнтовною площею 0,0901 га за рахунок земель житлової та громадської забудови, яка перебуває у її користуванні.

Рішення Синевирської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_8 відсутнє.

Правовстановлюючого документа, який би підтверджував право власності на земельну ділянку, на якій розміщена самочинно збудована будівля літньої кухні, у ОСОБА_8 не було.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

У частині 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга ОСОБА_3 задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Відповідно до статті 524 ЦК УРСРспадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

статті 524 ЦКвизначено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій.

Згідно з положеннями статей 549, 554 ЦК УРСР визнавалося, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Вищевказані дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі неприйняття спадщини спадкоємцем за законом або за заповітом, або позбавлення спадкоємця права спадкування (статей 549, 554 ЦК) його частка переходить до спадкоємців за законом і розподіляється між ними в рівних частках.

Якщо спадкодавець заповідав усе своє майно призначеним ним спадкодавцям, то частка спадщини, яка належала б спадкоємцеві, який відпав, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними в рівних частках.

Відповідно до статей 549, 554 ЦКспадкоємець за законом або за заповітом вправі був відмовитися від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Вважалося, що відмовився від спадщини той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчить про прийняття спадщини.

Отже, для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій.

Відповідно до роз'яснень, викладених в абзацах 2,3 пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування", свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.

У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до пункту 7 роз'яснень указаної постанови, якщо спадкодавцем було здійснене самочинне будівництво (частина 1 статті 376 ЦК України), до спадкоємців переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва.

Якщо право власності на самочинно зведену будівлю визнано судом за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій вона розміщена, то до складу спадщини входить право на відшкодування витрат на будівництво.

Відповідно до пункту 10 роз'яснень указаної постанови, відповідно до статті 1225 ЦК Україниправо власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними підставами (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом.

Правило статті 1225 ЦК України про те, що при переході до спадкоємців права власності на житловий будинок, інші будівлі та споруди до них переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, і у розмірі, який необхідний для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом, необхідно розуміти так, що така ділянка переходить у власність або користування спадкоємців, якщо її було надано в установленому порядку, в межах, визначених при наданні, за умови, що спадкодавець не складав заповіту щодо розпорядження земельною ділянкою, належного йому на праві власності.

Суди попередніх інстанцій на підставі досліджених доказів, яким судами була надана належна правова оцінка, дійшли обґрунтованого висновку про те, що правових підстав для задоволення зустрічного позову, через його недоведеність та передчасність, немає, а тому у його задоволенні відмовили. При цьому правильно виходили із того, що будівля літньої кухні у АДРЕСА_1 є самочинно збудованою, правовстановлюючого документа на цю будівлю та правовстановлюючого документа, який би підтверджував право власності на земельну ділянку, на якій розміщена самочинно збудована будівля літньої кухні, ОСОБА_8 не мала. Також доказів, що спадкоємець ОСОБА_3 зверталася до нотаріуса із заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину немає. Доказів, що ОСОБА_3 зверталася до органу місцевого самоврядування про оформлення земельної ділянки, якою користувалася спадкодавець ОСОБА_8, і що їй було відмовлено у такому оформленні (передачі у власність) немає.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Інші доводи касаційної скарги не впливають на правильність прийнятого рішення та не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальних частині судового рішення.

При вирішенні справи суди правильно визначили характер правовідносин між сторонами, правильно застосували закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідили матеріали справи та надали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 29 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 26 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ф. Хопта

Є. В. Синельников

В. В. Шипович