Історія справи

Постанова КЦС ВП від 25.06.2025 року у справі №203/6457/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2025 року

м. Київ

справа № 203/6457/23

провадження № 61-5021св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Дніпропетровський науково-дослідний інститут судових експертиз Міністерства юстиції України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України на постанову Дніпровського апеляційного суду у складі колегії суддів: Городничої В. С., Петешенкової М. Ю., Красвітної Т. П., від 05 лютого 2025 року, і ухвалив таку постанову.

Зміст позовної заяви та її обґрунтування

1. У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що починаючи з 1995 року вона працювала в Дніпропетровському науково-дослідному інституті судових експертиз на посаді молодшого наукового співробітника лабораторії судово-криміналістичних досліджень, з 2003 року - на посаді наукового співробітника лабораторії судових криміналістичних, біологічних та хімічних досліджень, з 2006 року - на посаді завідувача сектором почеркознавчих і технічних досліджень документів лабораторії криміналістичних досліджень, з 2020 року - на посаді завідуючої сектором лінгвістичних, почеркознавчих і технічних документів лабораторії криміналістичних та інших видів досліджень. Має кваліфікацію судового експерта за спеціальностями: «дослідження реквізитів документів», «дослідження друкарських форм та інших засобів виготовлення документів», «дослідження знарядь, агрегатів, інструментів і залишених ними слідів, ідентифікація цілого за частинами». У 2021 році їй було присвоєно вищій клас судового експерта.

3. Позивачка вказувала, що 01 серпня 2023 року її було попереджено про скорочення посади завідувача сектора лінгвістичних, почеркознавчих і технічних документів лабораторії криміналістичних та інших видів досліджень і запропоновано посаду старшого судового експерта лабораторії почеркознавчих досліджень та технічної експертизи документів, від якої вона відмовилася 21 вересня 2023 року у зв`язку з тим, що запропонована посада не відповідає її кваліфікації та класу судового експерта. Повідомленням від 26 вересня 2023 року їй було запропоновано посади: судового експерта лабораторії почеркознавчих досліджень та технічної експертизи документів; старшого судового експерта сектору досліджень матеріалів, речовин та виробів і трасологічних досліджень лабораторії матеріалів, речовин, виробів та біологічних досліджень; судового експерта сектору досліджень матеріалів, речовин та виробів і трасологічних досліджень лабораторії матеріалів, речовин, виробів та біологічних досліджень; судового експерта Запорізького відділення відділу криміналістичних досліджень.

4. 02 жовтня 2023 року її було звільнено із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Своє звільнення вона вважає незаконним, оскільки було порушено порядок звільнення, передбачений статтею 49-2 КЗпП України, не було перевірено, чи дійсно в установі відбувалися зміни в організації виробництва і праці, чи справді мало місце скорочення працівників.

5. Так, на думку позивачки, у відповідача не відбувалися жодні зміни в організації праці, натомість мало місце введення нового штатного розпису, що супроводжувалося скороченням посади, яку вона займала, з одночасним введенням до штатного розпису рівнозначної посади, з майже аналогічними посадовими обов`язками. Відповідну посаду їй не пропонували, натомість було запропоновано посади нижчі від займаної нею та з меншою оплатою праці. Також їй не були запропоновані всі наявні в установі вакантні посади, що свідчить про створення штучних підстав для звільнення її з роботи. За таких обставин вона вважала свої трудові права порушеними.

6. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд: визнати протиправним та скасувати наказ Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 02 жовтня 2023 року № 372-к/тр про її звільнення; поновити її на посаді завідуючого сектором лінгвістичних, почеркознавчих і технічних досліджень документів лабораторії криміналістичних та інших видів досліджень Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України з 03 жовтня 2023 року; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03 жовтня 2023 року по день винесення рішення суду.

Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

7. Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська у складі судді Єдаменко С. В. від 04 жовтня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.

8. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при з`ясуванні можливостей переведення позивачки на іншу роботу у зв`язку зі скороченням займаної нею посади необхідно врахувати фактичну можливість виконання нею відповідних завдань, з урахуванням освіти, досвіду роботи, а також атестації, як судового експерта. Суд вважав, що у зв`язку з ненаданням позивачкою відмови від переведення на запропоновану 01серпня 2023 року роботодавцем у строк до 21 вересня 2023 року, у відповідача були відсутні підстави пропонувати їй інші вакантні робочі місця. Крім того, відповідач додатково повідомленням від 02 серпня 2023 року просив позивачку повідомити про її рішення в строк не пізніше 04 серпня 2023 року. Оскільки процедура скорочення штатів була розпочата 01 серпня 2023 року, суд першої інстанції вважав відсутніми підстави аналізувати наявні вакансії у період з 26 липня 2023 року по 31 липня 2023 року, а станом на 26 вересня 2023 року та на 02 жовтня 2023 року судом першої інстанції не встановлено посад, які б позивачка могла б зайняти за своєю кваліфікацією та освітою, що не були їй запропоновані.

9. Також суд першої інстанції, врахувавши кваліфікацію позивачки, вважав, що відповідач не мав повноважень пропонувати позивачці посаду завідувача лабораторії, оскільки призначення на таку посаду потребує погодження Міністерства юстиції України, а тому призначення на неї вимагає проведення відповідної конкурсної процедури, що не може бути замінена положеннями

статті 49-2 КЗпП України. Позивачці було запропоновано усі посади, які вона могла обійняти за своєю освітою та кваліфікацією, проте вона відмовилася від таких пропозицій. Водночас, тривалий час позивачка не повідомляла відповідача про свою відмову обійняти посади, які їй було запропоновано. Позивачка має кваліфікацію судового експерта, а тому їй могли бути запропоновані лише окремі посади, щодо яких вона має повноваження на проведення експертиз чи здійснення керівництва, а не всі вакантні в установі посади.

10. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку, суд першої інстанції вважав, що відсутність підстав для поновлення її на посаді, свідчить про відсутність підстав і для нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Основний зміст та мотиви рішення суду апеляційної інстанції

11. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 лютого 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 жовтня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

12. Визнано протиправним та скасовано наказ Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 02 жовтня 2023 року № 372-к/тр.

13. Поновлено ОСОБА_1 на посаді завідуючого сектором лінгвістичних, почеркознавчих і технічних документів лабораторії криміналістичних та інших видів досліджень Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України з 03 жовтня 2023 року.

14. Стягнуто з Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03 жовтня 2023 року по

05 лютого 2025 року у розмірі 351 771,20 грн. Допущено негайне виконання рішення суду на підставі статті 430 Цивільного процесуального кодексу України в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 та в частині стягнення заробітної плати, але не більше ніж за один місяць. Вирішено питання щодо розподіл судових витрат.

15. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідач, у порушення визначеної статтею 49-2 КЗпП України процедури вивільнення, не запропонував позивачці усіх вакантних посад разом з першим попередженням про звільнення, які існували щонайменше з 26 липня 2023 року, тобто дня видання наказу по інституту про введення в дію структури та штатного розпису Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, які були також наявні і станом на день попередження 01 серпня 2023 року. У наявності по установі станом на 26 вересня 2023 року було 37 вакантних посад.Встановлені у справі обставини свідчать про порушення відповідачем трудових прав позивачки у зв`язку з порушенням процедури вивільнення, передбаченої статтею 49-2 КЗпП України, а відтак і незаконність звільнення ОСОБА_1 на підставі наказу № 372-к/тр від 02 жовтня 2023 року.

16. Вирішуючи питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, апеляційний суд виходив з того, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 за останні два місяці, які передували місяцю звільнення, становила 999,35 грн, а період, за який належить нарахувати середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаються з 03 жовтня 2023 року та закінчується днем ухвалення судом рішення про поновлення позивачки на роботі, тобто 05 лютого 2025 року, тому сума середнього заробітку становить 351 771,20 грн, яку і належить стягнути з відповідача на користь позивачки.

Узагальнені доводи касаційної скарги

17. 17 квітня 2025 року Дніпропетровський науково-дослідний інститут судових експертиз Міністерства юстиції України через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 лютого 2025 року, а рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 жовтня 2024 року залишити без змін.

18. Підставами касаційного оскарження вказаної постанови апеляційного суду Дніпропетровський науково-дослідний інститут судових експертиз Міністерства юстиції України зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, посилаючись на те, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2023 року у справі № 519/1151/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

19. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що інститут належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування позивачки, оскільки запропонував ОСОБА_1 вакантні посади за відповідною спеціальністю, вона могла виконувати з урахуванням освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

20. Зазначає, що лише 21 вересня 2023 року ОСОБА_1 відмовилася від запропонованої вперше посади, у зв`язку з чим Дніпропетровським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України було запропоновано усі наявні на момент другого повідомлення про звільнення вакантні посади, які відповідали її професії, спеціальності, з урахуванням її освіти, кваліфікації, досвіду. Враховуючи регулярні відмови від усіх запропонованих посад, наказом від 02 жовтня 2023 року № 372-к/тр ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади.

21. Згідно з доводами касаційної скарги, суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованих висновків про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки при з`ясуванні можливості переведення позивачки на іншу роботу у зв`язку із скороченням займаної нею посади, необхідно врахувати фактичну можливість виконання нею відповідних завдань, з урахуванням освіти, досвіду роботи, а також атестації, як судового експерта. Однак апеляційний суд не врахував, що позивачці було запропоновано усі посади, які вона могла б обійняти з урахуванням її освіти і кваліфікації.

22. Крім того відповідач вважає, що він не мав повноважень пропонувати позивачці посаду завідувача лабораторії, оскільки призначення на таку посаду потребує погодження Міністерства юстиції України, а тому призначення на неї вимагає проведення відповідної конкурсної процедури, що не може бути замінена положеннями статті 49-2 КЗпП України.

23. Акцентує увагу на тому, що посада завідувача лабораторії та посада завідуючого сектору не є тотожними та рівнозначними посадами.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

24. Ухвалою Верховного Суду від 01 травня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 203/6457/23.

25. Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2025 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

26. ОСОБА_1 було прийнято на роботу до Дніпропетровського відділення Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз

ім. засл. проф. Н.С. Бокаріуса з 15 березня 1995 року на посаду виконуючої обов`язки молодшого наукового співробітника сектора судово-автотехнічних та трасологічних досліджень відділення згідно з наказом № 31/л від 15 березня 1995 року, що підтверджується записом в її трудовій книжці та копією наказу.

27. 14 травня 1996 року ОСОБА_1 обрано за конкурсом на посаду молодшого наукового співробітника того ж сектору, що підтверджується записом в її трудовій книжці.

28. Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14 червня 2002 року № 341-р було ліквідовано Дніпропетровське відділення Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. засл. проф. Н.С. Бокаріуса, а на його базі утворено Дніпропетровський науково-дослідний інститут судових експертиз.

29. 23 серпня 2003 року ОСОБА_1 було переведено на посаду молодшого наукового співробітника сектору судово-почеркознавчих досліджень, технічних досліджень документів лабораторії судових криміналістичних досліджень, що підтверджується записом в її трудовій книжці та копією наказу від 13 серпня 2003 року № 48/к, наданою до матеріалів цивільної справи.

30. 22 червня 2004 року ОСОБА_1 за результатами конкурсу було переведено на посаду наукового співробітника сектору судових почеркознавчих, авторознавчих, інтелектуальних і технічних досліджень документів лабораторії судових криміналістичних, біологічних та хімічних досліджень, що підтверджується записом в її трудовій книжці та копією наказу від 29 червня 2004 року № 27/к.

31. 11 жовтня 2006 року ОСОБА_1 за результатами конкурсу було переведено на посаду завідувача сектором судово-почеркознавчих, авторознавчих, інтелектуальних і технічних досліджень документів лабораторії судових криміналістичних, біологічних та хімічних досліджень, що підтверджується записом в її трудовій книжці та копією наказу від 29 жовтня 2006 року № 77/к.

32. 01 грудня 2011 року ОСОБА_1 було переведено на посаду завідувача сектором лабораторії криміналістичних досліджень, що підтверджується записом в її трудовій книжці та копією наказу від 01 грудня 2011 року №73/к.

33. З 01 квітня 2020 року ОСОБА_1 було переведено на посаду завідувача сектору почеркознавчих і технічних досліджень документів лабораторії криміналістичних досліджень, що підтверджується записом в її трудовій книжці та копією наказу від 06квітня 2020 року №81-к/тр.

34. Зазначену посаду ОСОБА_1 займала до свого звільнення.

35. Наказом Міністра юстиції України від 14 червня 2023 року було затверджено структуру Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз, 22 червня 2023 року Державним секретарем Міністерства юстиції України було затверджено штатний розпис Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз, у зв`язку з чим директором Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз було видано наказ від 26 липня 2023 року № 50-ОД «Про введення в дію структури та штатного розпису ДніпроНДІСЕ».

36. При порівнянні структури інституту, затвердженої 04 березня 2020 року, та структури інституту, затвердженої наказом Міністра юстиції України 14 червня 2023 року, судом першої інстанції встановлено, що була виведена зі структури інституту лабораторія криміналістичних та інших видів досліджень, до складу якої входило 2 сектори: сектор досліджень матеріалів, речовин та виробів і трасологічних досліджень та сектор лінгвістичних, почеркознавчих і технічних досліджень документів. Натомість, з`явилась лабораторія почеркознавчих досліджень та технічної експертизи документів, у складі якої відсутні будь-які сектори, та лабораторія матеріалів, речовин, виробів та біологічних досліджень, у складі якої передбачені сектор біологічних досліджень та сектор дослідження матеріалів, речовин, виробів і трасологічних досліджень.

37. Це також підтверджено у результаті порівняння штатних розписів Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз, затверджених Державним секретарем Міністерства юстиції України 10 вересня 2020 року та 22 червня 2023 року.

38. 01 серпня 2023 року відповідачем було направлено позивачці попередження про наступне звільнення у зв`язку зі скороченням займаної нею посади завідувача сектору почеркознавчих і технічних досліджень документів лабораторії криміналістичних досліджень та запропоновано їй переведення на посаду старшого судового експерта лабораторії почеркознавчих досліджень та технічної експертизи документів. У разі незгоди роз`яснено про необхідність подання відповідної заяви. Позивачка отримала вказане попередження 01 серпня 2023 року, про що свідчить її підпис.

39. 02 серпня 2023 року позивачці було надано повідомлення, в якому її просили в строк до 04 серпня 2023 року повідомити про її рішення щодо наявності чи відсутності згоди на переведення на запропоновану посаду старшого судового експерта лабораторії почеркознавчих досліджень та технічної експертизи документів. Вказане повідомлення позивачка отримала у цей же день, про що свідчить її підпис.

40. 21 вересня 2023 року позивачка повідомила роботодавця, що вона не згідна з переведенням на запропоновану посаду, а також подала окрему заяву, в якій виклала мотиви своєї незгоди.

41. 25 вересня 2023 року першим заступником директора інституту було складено службову записку № 150 на ім`я ученого секретаря, перед яким поставлено питання щодо переліку вакантних посад в інституті, які могла б зайняти позивачка за своєю освітою та кваліфікацією.

42. 26 вересня 2023 року ученим секретарем інституту було складено службову записку № 5649/01.4-15/1.2-23 на ім`я першого заступника директора інституту, в якій вказані наявні вакансії, які може обійняти позивачка за своєю освітою та кваліфікацією.

43. 26 вересня 2023 року ОСОБА_1 було запропоновано переведення на посади: судового експерта лабораторії почеркознавчих досліджень та технічної експертизи документів; старшого судового експерта сектору досліджень матеріалів, речовин та виробів і трасологічних досліджень лабораторії матеріалів, речовин, виробів та біологічних досліджень; судового експерта сектору досліджень матеріалів, речовин та виробів і трасологічних досліджень лабораторії матеріалів, речовин, виробів та біологічних досліджень; судового експерта Запорізького відділення відділу криміналістичних досліджень. Факт одержання вказаного повідомлення підтверджується підписом позивачки.

44. Позивачка відмовилася від переведення на запропоновані посади, про що зробила особистий напис на повідомленні від 26 вересня 2023 року, зазначивши, що вона також відмовляється від переведення на посаду наукового співробітника лабораторії почеркознавчих досліджень та технічної експертизи документів.

45. Наказом директора Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 02 жовтня 2023 року

№ 372-к/тр «Про звільнення ОСОБА_1 » позивачку звільнено з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України з 02 жовтня 2023 року. Того ж дня зроблено відповідний запис у трудову книжку позивачки.

46. Апеляційним судом встановлено, що відповідно до переліку вакантних посад по установі, в наявності по установі станом на 26 вересня 2023 року було 37 вакантних посад.

Позиція Верховного Суду

47. Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

48. Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

49. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

50. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

51. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

52. Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

53. Пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

54. За загальним правилом, суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність скорочення штату та чисельності працівників, оскільки право визначати чисельність і штат працівників належить власнику або уповноваженому ним органу (висновки Верховного Суду у постановах від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц, від 06 лютого 2018 року у справі № 696/985/15-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 297/868/18, від 28 квітня 2021 року у справі № 373/2133/17, від 27 травня 2021 року в справі № 201/6689/19).

55. Разом з тим, суд вирішуючи відповідні трудові спори, з дотриманням принципів диспозитивності цивільного судочинства і змагальності сторін, перевіряє наявність законних підстав для звільнення, дотримання порядку (процедури) звільнення, зокрема і відсутність дискримінації при звільненні.

56. Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці.

57. Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

58. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації (частина третя статті 49-2 КЗпП України).

59. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 зазначено, що за приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення.

60. У постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі

№ 6-1264цс17 вказано, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

61. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантні посади чи роботу за відповідною професією або спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо та яка з`явилася на підприємстві протягом цього періоду й існувала на день звільнення (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі № 525/983/21, від 10 січня 2024 року у справі № 333/4779/20).

62. Отже, роботодавець має запропонувати працівнику, якого він вивільняє, всі вакансії, які були (з`явилися) на підприємстві, до самого моменту звільнення (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 466/7604/17, від 06 травня 2020 року у справі № 487/2191/17, від 24 червня 2020 року у справі № 742/1209/18, від 10 листопада 2022 року

у справі № 525/983/21, від 20 лютого 2023 року у справі № 199/4766/21,

від 18 жовтня 2023 року у справі № 210/6543/21).

63. Звільнення з роботи є крайнім заходом у зв`язку з об`єктивною неможливістю збереження трудових правовідносин або ж через небажання працівника продовжувати працювати на запропонованих умовах (умовах, які роботодавець об`єктивно має змогу запропонувати з урахуванням приписів трудового законодавства з дотриманням прав інших працівників, зокрема щодо переважного права на залишення на роботі).

64. Розірвання трудового договору у випадку змін в організації праці є ініціативою роботодавця, що й створює для працівника відповідні гарантії від незаконного звільнення. Водночас надання таких гарантій не є формальністю у зв`язку лише із самим фактом змін в організації праці роботодавця, а спрямоване на випадки, коли продовження трудових правовідносин є об`єктивно неможливим, зокрема й у зв`язку з відмовою працівника працювати на змінених умовах. Тому факт такої відмови (за наявності відповідних вакансій) є визначальним.

65. У постанові від 28 серпня 2024 року у справі № 641/1334/23 (провадження № 14-54цс24) Велика Палата Верховного Суду сформулювала такі правові висновки: «На підставі системного аналізу пункту 1 частини першої та частини другої статті 40, частини другої статті 49-2 КЗпП України з метою забезпечення цієї гарантії на власника або уповноважений ним орган у разі звільнення працівника у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці покладається обов`язок під час попередження працівника про таке звільнення одночасно запропонувати йому наявні вакантні посади. Отже, законодавець встановив принцип одночасності попередження про наступне вивільнення та пропонування наявних вакантних посад для забезпечення гарантії права громадян на сприяння у збереженні роботи.

66. Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. За змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, встановленого законом.

67. В постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі

№ 761/36220/17 зазначено, що системний аналіз та тлумачення положень статті 235 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що вимушений прогул - це час, упродовж якого працівник з вини роботодавця не мав змоги виконувати трудові функції. Причиною виникнення вимушеного прогулу може стати звільнення без законної підстави, що перешкоджає виконанню працівником трудової функції, обумовленої трудовим договором, неправильне формулювання причини звільнення у трудовій книжці чи затримка видачі з вини роботодавця трудової книжки, що перешкоджає працівникові реалізувати своє право на працю в іншого роботодавця.

68. Вимушеності прогулу надають протиправні дії чи бездіяльність роботодавця, внаслідок яких працівник позбавляється права виконувати трудові обов`язки й отримувати за це заробітну плату. Тобто працівник не може вийти на роботу та реалізовувати належне йому право на працю й оплату праці через винні дії (бездіяльність) роботодавця.

69. Отже, у трудовому праві превалює підхід, за яким вимушений прогул визначають як час, протягом якого працівник з вини роботодавця був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудові функції, обумовлені трудовим договором.

70. Таким чином, виплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу законодавцем пов`язується з певним діянням роботодавця, наслідком яких стала неможливість працівника належним чином реалізовувати своє право на працю.

71. Виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року

у справі № 826/808/16).

72. Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

73. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

74. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша, третя статті 13 ЦПК України).

75. Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

76. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

77. Згідно зі статтею 4 Конвенції Міжнародної організації праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, яку ратифіковано постановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року

№ 3933-XII, трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.

78. За змістом пункту 2 статті 9 Конвенції, щоб тягар доведення необґрунтованого звільнення не лягав лише на працівника, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 Конвенції, лежить на роботодавцеві.

79. Отже, тягар доведення дотримання гарантій при звільнення працівника покладається на роботодавця.

80. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про задоволення позовних вимог, апеляційний суд належним чином встановив фактичні обставини справи та з огляду на наявність вакантних посад, які мали бути запропоновані позивачці на виконання вимог частини другої статті 40 та частин другої і третьої статті 49-2 КЗпП України, однак запропоновані не були, дійшов загалом обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання звільнення позивачки незаконним.

81. Під час вирішення справи судами попередніх інстанцій встановлено, що

перше попередження про скорочення посади завідуючої сектору лінгвістичних, почеркознавчих і технічних досліджень документів лабораторії криміналістичних та інших видів досліджень Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, яку обіймала ОСОБА_1 , вона отримала 01 серпня 2023 року.

82. У вказаному попередженні їй було запропоновано лише одну посаду старшого судового експерта лабораторії почеркознавчих досліджень та технічної експертизи документів Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.

83. Водночас встановлено, що з 26 липня 2023 року та станом на 01 серпня 2023 року у відповідача були 74 вакантні посади (т. 1, а.с. 195-196), зокрема вакантна посада завідувача лабораторії почеркознавчих досліджень та технічної експертизи.

84. 21 вересня 2023 року позивачка зазначила в повідомленні, що вона не згідна з переведенням на запропоновану посаду, а також подала окрему заяву, в якій виклала мотиви своєї незгоди, зокрема послалася на те, що запропонована посада не відповідає її класу судового експерта, призведе до втрати в перспективі кар`єрного зростання та зменшення окладу.

85. 26 вересня 2023 року ОСОБА_1 роботодавець запропонував чотири вакантні посади. Однак, відповідно до переліку вакантних посад по установі (т. 1, а. с. 226, 227), в наявності станом на 26 вересня 2023 року було 37 вакантних посад.

86. Відповідачем не наведено обґрунтованих аргументів на підтвердження того, чому позивачка могла обійняти лише одну запропоновану посаду з 74 вакантних станом на 01 серпня 2024 року та лише 4 запропоновані посади з 37 станом на 26 вересня 2023 року, враховуючи наявну у позивачки освіту, кваліфікацію, тривалий досвід роботи в інституті.

87. Вказані обставини свідчать про те, що роботодавцем під час звільнення не було дотримано гарантій, передбачених статтею 49-2 КЗпП України, оскільки ОСОБА_1 не було усіх вакантних посад, які вона могла обійняти.

88. Враховуючи те, що позивачку було звільнено з порушенням вимог трудового законодавства, апеляційний суд дійшов правильного висновку про стягнення середнього заробітку за час вимушено прогулу, розмір якого не оспорюється відповідачем.

89. Враховуючи наведене, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами матеріального права, які підлягають застосуванню та надавши обґрунтовану правову оцінку наявним у матеріалам справи доказам у їх сукупності, дійшов загалом правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

90. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскарженому судовому рішенні, питання вмотивованості висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції, значною мірою зводяться до переоцінки доказів.

91. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

92. Висновки суду апеляційної інстанції, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду України та Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.

93. Верховний Суд неодноразово зауважував, що зважаючи на різноманітність правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, враховуючи фактичні обставини, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі

№ 201/16373/16-ц, від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21)).

94. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

95. З урахуванням доводів касаційної скарги Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскарженої постанови суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 402 403 409 410 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 лютого 2025 рокузалишити без змін.

3. Поновити виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 05 лютого 2025 року у частині стягнення з Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі, що перевищує виплати за один місяць.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович