Постанова

Іменем України

06 травня 2020 року

м. Київ

справа № 487/2191/17

провадження № 61-38337св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1 ,

відповідач -Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Миколаївського морського порту),

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України»в особі Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Миколаївського морського порту)на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 20 березня 2018 року у складі судді Бобрової І. В. та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 24 травня 2018 року у складі колегії суддів: Данилової О. О., Коломієць В. В., Шаманської Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду зпозовом до Державного підприємства«Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Миколаївського морського порту) (далі - ДП «Адміністрація морських портів України») про поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позов обґрунтований тим, що позивач працював на посаді старшого контролера команди охорони Загону загальної охорони Служби загальної охорони та режиму Миколаївської філії ДП «Адміністрація морських портів України» та наказом начальника філії Козонак В. М. від 27 березня 2017 року № 181/о звільнений з роботи у зв`язку зі скороченням штату згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України відповідно до наказу від 17 січня 2017 року № 30 «Про внесення змін до штатного розпису».

Звільнення з роботи вважає незаконним, оскільки фактичні зміни в організації виробництва і праці на підприємстві не відбулися, скорочення штату охорони суперечить закону, профспілковий орган завчасно не був повідомлений про наступне вивільнення, згоди профспілкової організації на його звільнення не отримано.

Позивач просив суд поновити його на роботі на посаді старшого контролера команди охорони Загону загальної охорони Служби загальної охорони та режиму Миколаївської філії ДП «Адміністрація морських портів України», стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанції

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 20 березня 2018 року, яке залишено без змін постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 24 травня 2018 року, позов задоволено. Поновлено ОСОБА_1 на роботі у Миколаївської філії ДП «Адміністрація морських портів України» на посаді контролера команди охорони Загону загальної охорони Служби загальної охорони та режиму з 27 березня 2017 року. Стягнуто з ДП «Адміністрація морських портів України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 83 109,00 грн. Стягнуто з ДП «Адміністрація морських портів України» в дохід держави судовий збір у розмірі 1 471,09 грн. Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць у розмірі 6 925,00 грн допущено до негайного виконання.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що звільнення з роботи ОСОБА_1 здійснено з порушенням вимог статті 49-2 КЗпП України щодо порядку вивільнення працівників, оскільки відповідач не запропонував усі вакантні посади, які з`явилися у період з 25 січня до 27 березня 2017 року на підприємстві ДП «Адміністрація морських портів України», у тому числі в інших філіях підприємства. Надані відповідачем акти від 16 лютого та 27 березня 2017 року не доводять виконання цього обов`язку, оскільки з їх змісту не вбачається, які саме посади і в яких структурних підрозділах ДП «Адміністрація морських портів України» пропонувались ОСОБА_1 . Надані списки вакантних посад не співпадають із датами актів. Звільнення позивача здійснено без попереднього звернення відповідача до профспілкової організації та отримання її згоди на звільнення, що передбачено статтею 43 КЗпП України. Відповідно до протоколу засідання профкому від 20 березня 2018 року № 2/114 профспілковий орган відмовив у наданні згоди на звільнення позивача, у зв`язку з порушенням ДП «Адміністрація морських портів України» вимог статті 22 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", пункту 4.1.1 Колективного договору на 2013-2018 роки, статті 49-2 КЗпП України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2018 року ДП «Адміністрація морських портів України» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 20 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 24 травня 2018 року, просило оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Рух справи в суді касаційної інстанції

09 липня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі.

У липні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

10 квітня 2020 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Суди не дослідили докази надані відповідачем на підтвердження дотримання підприємством вимог законодавства про працю при звільненні позивача згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Відповідач виконав вимоги статті 49-2 КЗпП України, оскільки позивачу одночасно з попередженням про майбутнє звільнення 25 січня 2017 року разом з пропозицією вакантних посад (іншої роботи) в Миколаївській філії ДП «Адміністрація морських портів України» надавався для ознайомлення список постійних вакантних посад філій ДП «Адміністрація морського порту України» станом на 16 січня 2017 року, згідно з яким позивачу в подальшому пропонувалися вакантні посади. Позивач відмовлявся від ознайомлення з цим списком, про що складені відповідні акти від 16 лютого 2017 року та 27 березня 2017 року.

Рішення профспілки про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору належним чином не аргументоване, не містить посилань на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника, у зв`язку з чим відповідно до частини першої статті 43 КЗпП України та частини шостої статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» відсутні підстави для поновлення позивача на роботі.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у червні 2018 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 працював старшим контролером команди охорони Загону загальної охорони Служби загальної охорони та режиму у Миколаївській філії ДП «Адміністрація морських портів України».

Відповідно до наказу тимчасово виконуючого обов`язки начальника філії від 17 січня 2017 року № 30 внесено зміни до штатного розпису підприємства, а саме в команді охорони Загону загальної охорони Служби загальної охорони та режиму скорочено чисельну кількість працівників на 66 одиниць, в тому числі 12 одиниць старших контролерів з місячною тарифною ставкою 3 490,00 грн.

25 січня 2017 року ОСОБА_1 попереджений про наступне вивільнення з 26 березня 2017 року та йому запропоновані вакантні посади в Миколаївській філії ДП «Адміністрація морських портів України».

Згідно з відомостю пропозицій ОСОБА_1 зазначив, що бажає обійняти посаду пожежника. Представник відповідача посилався на неможливість працевлаштування позивача на цю посаду, оскільки її зайняв інший працівник, який підлягав вивільненню, але мав переваги перед позивачем щодо залишення на роботі.

16 лютого та 27 березня 2017 року посадовими особами адміністрації складено акти про те, що ОСОБА_1 відмовився від ознайомлення з наданими пропозиціями вакантних посад.

ОСОБА_1 є членом первинної профспілкової організації працівників Адміністрації Миколаївського морського порту.

З поданням до профспілкової організації про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 відповідач не звертався.

Відповідно до наказу начальника адміністрації від 27 березня 2017 року № 181/о ОСОБА_1 звільнений із займаної посади згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини шостої статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої

статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Таким чином, однією з гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17, провадження № 11-431асі18.

Суди встановили, що відповідач своєчасно та належним чином повідомив позивача про наступне вивільнення, але не виконав обов`язок щодо надання пропозицій про всі наявні на підприємстві вакансії, які з`явилися на підприємстві протягом двох місяців і які існували на день звільнення.

Встановивши, що позивачу не були запропоновані усі наявні на підприємстві вакансії, включаючи 15 відокремлених підрозділів ДП «Адміністрація морських портів України», суди дійшли обґрунтованого висновку про порушення відповідачем вимог статті 49-2 КЗпП України.

Доводи касаційної скарги щодо дотримання відповідачем положень статті

49-2 КЗпП України, є необґрунтованими, оскільки, у наданих актах відмови в ознайомленні з вакансіями та долученими до них списками вакансій у ДП «Адміністрація морських портів України» не зазначено з якими саме вакансіями відповідач мав намір ознайомити позивача.

Суди встановили, що позивач є членом первинної профспілкової організації працівників Адміністрації Миколаївського морського порту, однак відповідач не звертався до профспілкової організації з письмовим поданням про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Відповідно до частини першої статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

Згідно з частиною третьою статті 22 «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» у разі, якщо роботодавець планує звільнення працівників з причин економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру або у зв`язку з ліквідацією, реорганізацією, зміною форми власності підприємства, установи, організації, він повинен завчасно, не пізніше як за три місяці до намічуваних звільнень надати первинним профспілковим організаціям інформацію щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також провести консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Відповідно до частини першої статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» у випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний термін обгрунтоване письмове подання роботодавця про розірвання трудового договору з працівником.

Суди встановили, що згідно з рішенням профспілкового комітету Професійної спілки працівників морського транспорту Миколаївського морського торговельного порту від 20 березня 2018 року (протокол № 2) профспілка відмовила ДП «Адміністрація морських портів України» у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 . Рішення мотивоване порушенням підприємством вимог статті 22 Закону «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», пункту 4.1.1 Колективного договору на 2013-2018 роки, відсутністю об`єктивних причин для неминучих звільнень працівників загону охорони, який має функціонувати відповідно до вимог Закону України «Про морські порти України», невиконання статей 40, 49-2 КЗпП України, оскільки роботодавець запропонував наявні вакансії лише в філії, а не на підприємстві в цілому. Також профспілка зазначила, що ДП «Адміністрація морських портів України» не видавало тимчасово виконуючому обов`язки начальника філії Єременко С. М. довіреність представляти інтереси юридичної особи, а тому він не мав відповідно до приписів статей 92, 95 Цивільного кодексу України повноважень на видачу наказу «Про внесення змін до штатного розпису» від 17 січня 2017 року № 30.

Суди дійшли правильного висновку, що рішення профспілкової організації від 20 березня 2018 року містить посилання на неврахування власником суттєвих фактичних обставин та деталізоване правове обґрунтування незаконності звільнення, що свідчить про його відповідність критеріям обгрунтованості відповідно до частини 7 статті 43 КЗпП України, частини 6 статті 39 Закону «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Верховний Суд виходить з того, що ОСОБА_2 звільнено з роботи відповідно до наказу від 27 березня 2017 року з порушенням статей 43, 49-2 КЗпП України, що згідно зі статтею 235 КЗпП України є підставою для його поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) рішення від 10 лютого 2010 року).

Інші доводи касаційної скарги аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та обґрунтовано спростував, а тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрація моський портів України» (адміністрація Миколаївського морського порту) залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 20 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 24 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко