Постанова

Іменем України

25 березня 2020 року

м. Київ

справа № 202/30/17-ц

провадження № 61-13224св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,

Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Вдовіна Ліана Леонідівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04 вересня 2017 року у складі судді Зосименко С. Г. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 червня 2019 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Вдовіної Л. Л. про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 15 лютого 2008 року ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» уклали договір про іпотечний кредит № DNU0G10000003443. Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 вересня 2015 року у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1 овську, шляхом її продажу банком із укладанням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем. 03 березня 2016 року Апеляційний суд Дніпропетровської області зазначене рішення суду першої інстанції змінив, шляхом доповнення його резолютивної частини застереженням, що рішення суду в частині виселення, яке не підлягає виконанню протягом дії Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»; в іншій частині рішення суду залишив без змін. Незважаючи на рішення суду, ПАТ КБ «ПриватБанк» використало ще один спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки - позасудовий, шляхом реєстрації права власності на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Оскаржуване рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно прийнято приватним нотаріусом Вдовіною Л. Л.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Вдовіної Л. Л. від 18 листопада 2016 року за індексним № 32430682 про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 ; скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 17503809 про державну реєстрацію права власності ПАТ КБ «ПриватБанк» на зазначене нерухоме майно.

Суди неодноразово розглядали цю справу.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04 вересня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано рішення від 18 листопада 2016 року за індексним № 32430682 про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - квартиАДРЕСА_1 ), зареєстроване приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округуВдовіною Л. Л. Скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 17503809 про державну реєстрацію права власності ПАТ КБ «ПриватБанк» на вказану квартиру.В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що банк уже використав своє право на задоволення вимог іпотекодержателя шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у судовому порядку, проте не повідомив про це приватного нотаріуса, який безпідставно задовольнив забезпечену іпотекою вимогу банку шляхом набуття ним права власності на предмет іпотеки. Суд відмовив у визнанні протиправним рішення приватного нотаріуса, вказавши, що це рішення прийнято останнім саме з вини банку, який не повідомив нотаріуса про наявність рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2018 року рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04 вересня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 у частині вимог до ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Провадження у справі у частині позовних вимог ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округуВдовіної Л. Л. закрито.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк», апеляційний суд керувався тим, що банк не є належним відповідачем за заявленими позивачем вимогами, оскільки оскаржуваного рішення про реєстрацію права власності не приймав, відповідними повноваженнями не наділений. Закриваючи провадження у справі у частині позовних вимог до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Вдовіної Л. Л., апеляційний суд зазначив, що цей відповідач є суб`єктом владних повноважень як особа, що виконала дії реєстратора, а тому позов у цій частині не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а належить до адміністративної юрисдикції.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції виходив із того, що зі змісту позовної заяви вбачається, що позов спрямований на захист майнового права позивача і зазначена категорія справ відноситься до спорів щодо права на предмет іпотеки, тобто про право цивільне, має приватноправовий характер і, як наслідок, підлягає розгляду в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства. Оскільки спірні правовідносини пов`язані із захистом права власності позивача та з належним виконанням умов цивільного договору (договору про іпотечний кредит), то цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства. Апеляційний суд залишив поза увагою ту обставину, що спірні правовідносини з державної реєстрації права власності на нерухоме майно пов`язані та виникли з договірних відносин між позивачем та банком, а саме з договору іпотеки та його реалізації, безпосередньо впливають на цивільні права вказаних суб`єктів щодо нерухомого майна, тому є цивільними. У зв`язку із цим помилковим є також висновок апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позову до банку з тих підстав, що він не є належним відповідачем за вказаними позовними вимогами, адже, спірні правовідносини виникли із цивільного договору, укладеного між позивачем та банком, пов`язані із захистом права власності позивача та з належним виконанням умов цього договору, тому в цьому спорі банк є належним відповідачем. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої прийнято оскаржуване рішення про реєстрацію права власності.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 червня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що банк скористався своїм правом на звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості у судовому порядку, а тому звернення банку до нотаріуса із заявою про реєстрацію права власності на квартиру є грубим порушенням норм законодавства.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У липні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04 вересня 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 червня 2019 року, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що суди зробили помилковий висновок, що банк не мав права реєструвати право власності на предмет іпотеки у позасудовому порядку, оскільки вже використав своє право на задоволення вимог іпотекодержателя шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у судовому порядку на підставі рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 вересня 2015 року, зміненого рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2016 року. Права банку як іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки встановлені нормами статті 37 Закону України «Про іпотеку». Суди безпідставно послались на те, що реєстрація права власності на предмет іпотеки ОСОБА_1 суперечить Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

У вересні 2019 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що банк скористався своїм правом на звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості у судовому порядку, а тому звернення банка до нотаріуса із заявою про реєстрацію права власності на квартиру є грубим порушенням норм законодавства. Набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержателем у позасудовому порядку (зокрема, шляхом прийняття банком у свою власність предмета іпотеки), є одним із видів примусового стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Обставини встановлені судами

15 лютого 2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» укладений договір про іпотечний кредит № DNU0G10000003443, згідно з яким ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 282 825,00 грн зі сплатою 15,00 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення 15 лютого 2033 року.

Із метою забезпечення належного виконання зобов`язань за кредитним договором від 15 лютого 2008 року № DNU0G10000003443, між сторонами укладений іпотечний договір від 15 лютого 2008 року № DNU0G10000003443, згідно з яким в іпотеку банку передано квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно із заявою ОСОБА_1 від 18 вересня 2008 року кредитний договір від 15 лютого 2008 року № DNU0G10000003443 переведено з валюти гривня у валюту долар США.

Розмір кредиту після проведення конвертації, з урахуванням винагороди банку, складає 56 148 доларів США 12 центів зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14,04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 вересня 2015 року у цивільній справі № 202/31262/13-ц за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання додаткової угоди недійсною у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 15 лютого 2008 року № DNU0G10000003443 у розмірі 199 775,30 дол. США, що складає 1 596 204,89 грн, звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ «Приватбанк» із укладанням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом із іншою особою-покупцем, із отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з проведенням дій щодо коригування технічної документації відповідно до поточного стану нерухомості, з проведенням дій щодо оформлення та з отримання дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «Приватбанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки. Вирішено також виселити ОСОБА_1 із вказаної квартири. В іншій частині позову відмовлено. Звернення стягнення на предмет іпотеки зупинено на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Додатковим рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 січня 2016 року визначено, що заборгованість за кредитним договором від 15 лютого 2008 року № DNUOG10000003443 становить 199 775,33 дол. США, що за курсом Національного банку України 7,99 складає 1 596 204,89 грн, та складається із: заборгованості за тілом кредиту - 56 088,00 дол. США, заборгованості за відсотками за користування кредитом - 57 594,66 дол. США, заборгованості з комісії за користування кредитом - 57 594,66 дол. США, пені - 72 047,69 дол. США, штрафу (фіксованої частини) - 31,29 дол. США, штрафу (процентної складової) - 9 511,62 дол. США. Визначено початкову ціну предмета іпотеки у розмірі 379 484,00 грн.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 вересня 2015 року змінено, шляхом доповнення його резолютивної частини застереженням, що рішення суду в частині виселення не підлягає виконанню протягом дії Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». В іншій частині рішення залишено без змін.

Додаткове рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 січня 2016 року змінено в частині визначення розміру пені в сумі 72 047,69 дол. США за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором про іпотечний кредит від 15 лютого 2008 року № DNU0GI0000003443, вказавши суму пені у гривнях у розмірі - 785 320,00 грн, змінено в частині визначення розміру штрафу (фіксована частина) у розмірі 31,29 дол. США, вказавши суму штрафу (фіксована частина) у гривнях у розмірі 682,12 грн, змінено в частині визначення розміру штрафу (процентна складова) у розмірі 9 511,62 дол. США, вказавши суму штрафу (процентна складова) у гривнях у розмірі 207 353,31 грн. Додаткове рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 січня 2016 року в частині визначення початкової ціни предмета іпотеки у розмірі 379 484,00 грн скасовано. Зазначено, що початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. В іншій частині додаткове рішення суду від 29 січня 2016 року залишено без змін.

У листопаді 2016 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Вдовіної Л. Л. із заявою про реєстрацію права власності на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 15 лютого 2008 року, укладеного між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1

18 листопада 2016 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вдовіною Л. Л. прийнято рішення, індексний номер 32430682, про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 , та зроблено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 17503809 про державну реєстрацію права власності ПАТ КБ «Приватбанк» на спірну квартиру.

Ухвалюючи рішення про скасування державної реєстрації права власності на вказану квартиру за ПАТ КБ «Приватбанк», суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що банк уже використав своє право на задоволення вимог іпотекодержателя шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у судовому порядку, проте не повідомив про це приватного нотаріуса, який безпідставно задовольнив забезпечену іпотекою вимогу банку шляхом набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Верховний Суд не погоджується з такими висновками з огляду на таке.

Щодо змісту понять «спосіб захисту прав та інтересів іпотекодержателя», «підстава звернення стягнення на предмет іпотеки», «спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки», «спосіб задоволення вимог іпотекодержателя»

Спосіб захисту цивільного права чи інтересу - це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути доступним та ефективним.

Способи захисту цивільного права чи інтересу можуть бути судові (стаття 16 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України) та позасудові (статті 17-19 ЦК України).

Відповідно до статей 12 і 33 Закону України «Про іпотеку», одним зі способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підставами звернення стягнення на предмет іпотеки є: рішення суду, виконавчий напис нотаріуса або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону).

З огляду на вказане Закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).

Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду (стаття 39 Закону) є: 1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (стаття 41-47 Закону); 2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону).

Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є (частина третя статті 36 Закону): 1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону.

Аналогічні висновки вже сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у пунктах 14-20, 57-60 постанови від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц.

Оцінка висновків судів щодо реалізації ПАТ КБ «Приватбанк» права на задоволення своїх кредиторських вимог

Частина перша статті 626 ЦК України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом (частина перша статті 12 Закону).

Згідно з частиною першою статті 33 Закону у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 36 Закону).

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону).

На відміну від такого різновиду позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки як звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (що може передбачати способи задоволення вимог іпотекодержателя, визначені у частині третій статті 36 Закону), судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з абзацом п`ятим частини першої статті 39 Закону передбачає, що суд у резолютивній частині відповідного рішення обов`язково визначає спосіб реалізації предмета іпотеки: або шляхом проведення прилюдних торгів, або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 вказаного Закону (див. висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 28 вересня 2016 року у справі № 6-1243цс16).

Процедура продажу предмета іпотеки, передбачена статтею 38 Закону, може бути застосована як спосіб задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки і в судовому порядку (про що суд згідно з абзацом п`ятим частини першої статті 39 Закону має вказати у судовому рішенні про задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки), і у позасудовому порядку (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).

Частина друга статті 36 Закону, яка встановлює, що визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки, означає, що у разі, якщо у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили обидва, вказані у частині третій статті 36 Закону, способи задоволення вимог іпотекодержателя (статті 37, 38 Закону), то їх наявність не перешкоджає іпотекодержателю застосувати: 1) судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом задоволення вимог іпотекодержателя у спосіб реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах; 2) позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса (близькі за змістом висновки сформулював Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 18 жовтня 2018 року у справі № 910/17423/17).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пунктів 4.2 та 4.3 договору іпотеки, звернення стягнення за цим договором здійснюється на підставі цього договору, виконавчого напису нотаріуса або за рішенням суду. Пункт цього договору є застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, яке надає право іпотекодержателю звернути стягнення на предмет іпотеки, на підставі цього договору, шляхом: продажу від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку». Цим договором іпотекодавець уповноважує іпотекодержателя продавати та отримувати від імені іпотекодавця довідки та документи, які необхідні для підготовки предмета іпотеки до продажу. Прийняття предмета іпотеки у власність, в порядку, визначеному статтею 37 Закону України «Про іпотеку». При цьому це застереження визначається сторонами як договір про задоволення вимого іпотекодержателя.

Реалізуючи своє право, банк звернувся до Індустріального районного суду м. Дніпропетровськаз позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Рішенням цього ж суду звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ «Приватбанк» із укладанням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом із іншою особою-покупцем.

Способи звернення стягнення на предмет іпотеки, встановлені сторонами в іпотечному договорі, не є взаємовиключними за умови відсутності спору щодо наявності боргу і його розміру. (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 12-278гс18)).

Тому хоч на момент звернення до нотаріуса для вчинення реєстраційних дій ПАТ КБ «Приватбанк» уже застосував один із передбачених договором способів задоволення своїх вимог, звернувшись до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості, проте подальше звернення ПАТ КБ «Приватбанк»до нотаріуса для задоволення своїх вимог за рахунок іпотечного майна в позасудовому порядку, а саме із заявою про вчинення реєстраційних дій не суперечить положенням іпотечного договору та положенням Закону України «Про іпотеку». При цьому рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки є невиконаним.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про порушення прав позивача, оскільки вони ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права.

Разом з тим Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити рішення по суті спору, оскільки суди, скасовуючи державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за ПАТ КБ «Приватбанк», не досліджували обставин справи та не перевіряли процедуру проведення такої реєстрації на відповідність вимогам законодавства, а лише констатували, що банк вже реалізував свої кредиторські вимоги у судовому порядку.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді, а отже, суду апеляційної інстанції при новому розгляді справи необхідно встановити, чи проведена державна реєстрація права власності на нерухоме майно - квартиАДРЕСА_1 ), зареєстрована приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вдовіною Л. Л. відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, оскільки серед іншого, серед підстав позову ОСОБА_1 вказувала на порушення ПАТ КБ «Приватбанк» механізму та порядку реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення шляхом реєстрації права власності на предмет іпотеки.

На стадії касаційного розгляду справи суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення

Апеляційна інстанція переглядає рішення суду першої інстанції з питань факту та права, а касаційна - з питань права.

Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання арреllatio - дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція по суті є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.

З урахуванням того, що Верховний Суд переглядає справи виключно з підстав і в порядку, встановлених ЦПК України, і не має можливості встановлювати обставини, які не були встановлені в рішенні, а суди не дослідили зібрані у справі докази та не встановили обставини, які мають вирішальне значення для розгляду цього спору, справу необхідно направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, оскільки саме таке вирішення за результатами розгляду касаційної скарги повною мірою відповідатиме принципу процесуальної економії та скоротить тривалість нового розгляду справи судом.

За приписами частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Отже ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом повністю не встановлено, а тому постанова апеляційного суду не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу вимог статті 411 ЦПК України є підставою для її скасування з направленням справи на новий розгляд до апеляційного суду.

Керуючись статтями 406, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 червня 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко