Главная Сервисы для юристов ... База решений “Протокол” Постанова КЦС ВП від 25.01.2018 року у справі №464/4907/15 Постанова КЦС ВП від 25.01.2018 року у справі №464...
print
Друк
search Пошук

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Державний герб України

Постанова

Іменем України

25 січня 2018 року

м. Київ

справа № 464/4907/15-ц

провадження № 61-720св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Фізико-механічний інститут імені Г. В. Карпенка Національної академії наук України,

третя особа без самостійних вимог - НазарчукЗіновій Теодорович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Фізико-механічного інституту імені

Г. В. Карпенка Національної академії наук України на рішення апеляційного суду Львівської області у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Ніткевича А. В., Павлишина О. Ф. від 07 червня 2016 року,

ВСТАНОВИВ :

У червні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Фізико-механічного інституту імені Г. В. Карпенка про визнання незаконними та скасування наказів № К-1-26 від 27 березня 2015 року, № К-1-27 від 30 березня 2015 року та № АГ-66 від 10 червня 2015 року.

Позовні вимоги мотивувала тим, що з 31 жовтня 2007 року ОСОБА_4 виконувала обов'язки головного бухгалтера інституту, а з 20 грудня 2007 року переведена головним бухгалтером. З 2007 року по 2014 рік до її роботи у керівництва інституту претензій не було. З призначенням Назарчука З. Т. виконуючим обов'язки директора інституту з'явилися безпідставні претензії до ОСОБА_4 та почалися систематичні притягнення до дисциплінарної відповідальності, накази про які є предметом судового розгляду. У зв'язку з неможливістю звільнити ОСОБА_4 за неналежне виконання посадових обов'язків, керівництвом було обрано інший шлях - скорочення посади головного бухгалтера. Наказом № К-1-26 від 27 березня 2015 року вирішено ліквідувати з 01 липня 2015 року бухгалтерію та планово-виробничий відділ, створити економічний відділ з посадою завідувача відділу-головного бухгалтера. Наказом № К-1-27 від 30 березня 2015 року зобов'язано завідуючого відділу кадрів інституту письмово повідомити працівників бухгалтерії та планово-виробничого відділу про ліквідацію з 01 липня

2015 року та отримати письмову згоду про переміщення працівників на відповідні посади у новоствореному відділі. Наказом № АГ-66 від 10 червня 2015 року зобов'язано завідуючого планово-виробничим відділом та головного бухгалтера провести в термін з 11 червня 2015 року по 24 червня 2015 року передачу бухгалтерської документації підприємства. ОСОБА_4 вважає, що вказані накази не відповідають вимогам закону, тому просить визнати їх неправомірними та скасувати.

30 липня 2015 року ОСОБА_4 уточнила та доповнила позовні вимоги, додавши позовні вимоги про визнання незаконними та скасування наказу

№ К-1-61 від 30 червня 2015 року, а також про поновлення на роботі та про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

01 грудня 2015 року представником позивачки подано заяву про залишення без розгляду позовної вимоги про визнання незаконним та скасування наказу № АГ-66 від 10 червня 2015 року.

Рішенням Сихівського районного суду міста Львова від 09 грудня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання незаконним та скасування наказу № АГ-66 від 10 червня 2015 року залишено без розгляду.

У задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказів від 27 березня 2015 року № К-1-26, від 30 березня 2015 року № К-1-27, від 30 червня 2015 року № К-1- 61 про поновлення на роботі та про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що в судовому засіданні знайшла своє підтвердження наявність об'єктивних змін в організації роботи планово-фінансових служб інституту, а не про зміни, які викликані суб'єктивним відношенням роботодавця до Позивача. 30 березня 2015 року позивачка була письмово повідомлена про те, що з 01 липня 2015 року її посада буде ліквідована, запропоновано переведення на посаду провідного бухгалтера новоствореного фінансово-економічного відділу та проінформована про те, що у разі незгоди з цією пропозицією позивачка буде звільнена із займаної посади за пунктом шостим статті 36 КЗпП України. Після повідомлення працівників бухгалтерії та планово-виробничого відділу про заплановані зміни істотних умов праці та про пропозицію перевести їх на інші посади в новостворений фінансово-економічний відділ, такі працівники написали заяви про відповідне переведення та були переведені з 01 липня 2015 року згідно наказу № К-1-57 від 25 червня 2015 року «Про переведення працівників у фінансово-економічний відділ». Крім того, в період з 30 березня 2015 року до 30 червня 2015 року позивачка не дала згоду на таке переведення. За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку про те, що звільнення позивачки на підставі пункту шостого статті 36 КЗпП України було правомірним та здійсненим з дотриманням вимог чинного законодавства.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 07 червня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково.

Рішення Сихівського районного суду міста Львова від 09 грудня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ від 30 червня 2015року № К-1-61 «Про звільнення». Поновлено ОСОБА_4 на посаді головного бухгалтера Фізико-механічного інституту імені Г. В. Карпенка Національної академії наук України з 01 липня 2015 року.

Стягнуто з Фізико-механічного інституту імені Г. В. Карпенка Національної академії наук України на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 29 198 грн 72 коп. та судові витрати в сумі 535 грн 92 коп.

Стягнуто з Фізико-механічного інституту імені Г.В. Карпенка Національної академії наук України в дохід держави 487 грн 20 коп.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що звільнення ОСОБА_4 за пунктом шостим статті 36 КЗпП України не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки не було зміни істотних умов праці на посаді головного бухгалтера, яку займала позивач - ОСОБА_4

05 липня 2016 року директор Фізико-механічний інститут імені Г. В. Карпенка Національної академії наук України - Назарчук З.Т. подав касаційну скаргу.

У касаційній скарзі директор Фізико-механічний інститут імені Г. В. Карпенка Національної академії наук України - Назарчук З.Т. просить скасувати рішення апеляційного суду Львівської області від 07 червня 2016 року та залишити в силі рішення Сихівського районного суду міста Львова від

09 грудня 2016 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що в рішення суду апеляційної інстанції не наведено правомірних підстав для визнання незаконним та скасування наказу від 30 червня 2015 року № К-1-61 «Про звільнення ОСОБА_4.». Судом апеляційної інстанції не взято до уваги акт перевірки Головного управління держпраці у Львівській області, яка проведена за зверненням позивача. В своєму висновку Головне управління держпраці у Львівській області зазначило, що звільнення ОСОБА_4 проведено правомірно і не суперечило нормам трудового законодавства. Крім того, суд апеляційної інстанції вбачає неправильне формулювання причини звільнення

ОСОБА_4 за пунктом шостим статті 36 КЗпП України, однак суд мав би у відповідності до змісту частини третьої статті 235 КЗпП України лише змінювати формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю закону, а не визнавати звільнення незаконним.

10 жовтня 2016 року ОСОБА_4 подала заперечення, в якому просить касаційну скаргу Фізико-механічного інституту імені Г. В. Карпенка Національної академії наук України відхилити, рішення апеляційного суду Львівської області від 07 червня 2016 року залишити без змін.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядається спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до наказу від

20 грудня 2007 року № К-1-88 ОСОБА_4 переведена з 20 грудня 2007 року на посаду головного бухгалтера Фізико-механічного інституту Національної академії наук України.

Відповідно до наказу від 27 березня 2015 року № К-1-26 з 01 липня 2015 року ліквідовано бухгалтерію та планово-виробничий відділ як окремі структурні підрозділи інституту, ряд посад, серед яких посада головного бухгалтера та завідувача планово-виробничим відділом виведено з 01 липня 2015 року із штатного розкладу інституту.

Зазначеним вище наказом з 01 липня 2015 року створено новий структурний підрозділ: фінансово-економічний відділ, який очолить завідувач відділу-головний бухгалтер.

Згідно наказу від 30 березня 2015 року № К-1-27 завідувача відділу кадрів інституту зобов'язано письмово повідомити працівників бухгалтерії та планово-виробничого відділу про ліквідацію з 01 липня 2015 року їхніх посад та отримати згоду про їх переміщення на відповідні посади у новостворений структурний підрозділ.

Позивачці по справі було запропоновано посаду провідного бухгалтера.

Оскільки позивачка ОСОБА_4 не погодилася на нижчу посаду із значно нижчим посадовим окладом, відповідно до Наказу від 30 червня 2015 року

№ К-1-61 її звільнено з роботи на підставі пункту шостого статті 36 КЗпП України у зв'язку з істотною зміною умов праці та відмовою від продовження роботи.

Відповідно до пункту шостого статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом із підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці.

Припинення трудового договору за пунктом шостим статті 36 КЗпП України при відмові працівника від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці може бути визнане обґрунтованим, якщо зміна істотних умов праці при провадженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана змінами в організації виробництва і праці (раціоналізацією робочих місць, введення нових форм організації праці у тому числі перехід на бригадну форму організації праці і, навпаки, впровадження передових методів, технологій тощо). Аналогічні розʼяснення викладені в пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада

1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» зазначено.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що звільнення позивачки ОСОБА_4 за пунктом шостим статті 36 КЗпП України не відповідало вимогам чинного трудового законодавства, оскільки не було зміни істотних умов праці на посаді головного бухгалтера, яку займала позивачка ОСОБА_4 Із прийнятих наказів Фізико-механічним інститутом Національної академії наук України встановлено, що мала місце реорганізація в результаті якої було вивільнено посаду головного бухгалтера, яку займала позивачка ОСОБА_4 та створено новий структурний підрозділ. Позивачці запропоновано посаду провідного бухгалтера із значно меншим окладом , який вона мала, працюючи головним бухгалтером. Тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови позивачці у визнанні незаконним Наказу від

30 червня 2015 року № К-1-61 та поновлення ОСОБА_4 на посаді головного бухгалтера Фізико-механічного інституту Національної академії наук України з 01 липня 2015 року.

Згідно статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більше як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У випадку стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 із послідуючими змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 року № 348.

Згідно довідки Фізико-механічного інституту Національної академії наук України (а. с. 188) середньомісячний заробіток ОСОБА_4 за квітень, травень 2015 року становить 4 661 грн 98 коп.

Середньоденний заробіток позивачки при середній кількості робочих днів за квітень, травень 2015 року - 19 днів рівний сумі 122 грн 69 коп. (4 661 грн

98 коп. : 19 днів = 122 грн 69 коп.).

Кількість днів прогулу з 01 липня 2015 року по 07 червня 2016 року становить 238 днів.

Сума за період вимушеного прогулу становить 29 198 грн 72 коп. (122 грн

69 коп. х 238 днів = 29 198 грн 72 коп.).

Стаття 400 ЦПК України визначає, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Наведенні в касаційній скарзі доводи Верховним Судом відхиляються, оскільки судом апеляційної інстанції правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права та не порушено норми процесуального права.

Зазначені висновки відповідають установленим обставинам справи та нормам матеріального права, а доводи, викладені директором Фізико-механічний інститут ім. Г. В. Карпенка Національної академії наук України - Назарчуком З. Т. у касаційній скарзі, цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Фізико-механічного інституту імені Г. В. Карпенка Національної академії наук України залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Львівської області від 07 червня 2016 рокузалишити без змін.

Постанова оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

В. М.Коротун

М. Є.Червинська

logo

Юридические оговорки

Protocol.ua обладает авторскими правами на информацию, размещенную на веб - страницах данного ресурса, если не указано иное. Под информацией понимаются тексты, комментарии, статьи, фотоизображения, рисунки, ящик-шота, сканы, видео, аудио, другие материалы. При использовании материалов, размещенных на веб - страницах «Протокол» наличие гиперссылки открытого для индексации поисковыми системами на protocol.ua обязательна. Под использованием понимается копирования, адаптация, рерайтинг, модификация и тому подобное.

Полный текст

Приймаємо до оплати