Історія справи

Постанова КЦС ВП від 24.11.2019 року у справі №640/2342/17

Постанова

Іменем України

18 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 640/2342/17

провадження № 61-28946 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Кривцової Г.

В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Харківська міська рада,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Харківської міської ради на рішення Київського районного суду м. Харкова від 12 квітня 2017 року

у складі судді Нев'ядомського Д. В. та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 18 липня 2017 року у складі колегії суддів: Піддубного Р. М.,

Котелевець А. В., Швецової Л. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Харківської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом.

В обґрунтування позову зазначав, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 відкрилась спадщина, до складу якої увійшла квартира

АДРЕСА_1.

15 жовтня 1996 року ОСОБА_2 було складено та посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Білоусом О. М. заповіт, яким вона заповіла йому вищевказану квартиру.

У встановлений законом строк він звернувся до Восьмої Харківської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак

у видачі свідоцтва йому було відмовлено у зв'язку з тим, що у спадковому реєстрі відсутня інформація щодо заповітів, спадкових договорів від імені ОСОБА_2.

Проте законодавством, чинним на час складення заповіту, не було обов'язковим внесення заповіту до реєстру.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив визнати за ним у порядку спадкування за заповітом право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 12 квітня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру

АДРЕСА_1 у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

Суд першої інстанції виходив з тих підстав, щоОСОБА_1 у встановлений законом строк прийняв спадщину, яка відкрилась після смерті ОСОБА_2 Заповіт, який було складено ОСОБА_2 на користь позивача у 1996 році недійсним у встановленому законом порядку не визнано, інформація про нього у спадковому реєстрі відсутня, оскільки такий реєстр було запроваджено лише у 2000 році.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 18 липня 2017 року апеляційну скаргу Харківської міської ради відхилено, а рішенням Київського районного суду м. Харкова від 12 квітня 2017 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції, повно та всебічно встановивши фактичні обставини справи, надавши належну оцінку наявним у матеріалах справи доказам та доводам сторін, установивши, що за життя ОСОБА_2 у 1996 році було складено заповіт, який посвідчено приватним нотаріусом Білоусом О. М., а позивач

у встановлений законом строк спадщину прийняв, однак був позбавлений

можливості отримати відповідне свідоцтво, оскільки інформація про заповіт у Спадковому реєстрі відсутня через створення такого реєстру у 2000 році, дійшов обґрунтованого висновку про наявність передбачених законом підстав для визнання за ОСОБА_1 права власності на квартиру

у порядку спадкування за заповітом.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та її короткий зміст

У серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга Харківської міської ради на рішення Київського районного суду м. Харкова від 12 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 18 липня

2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким

у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 серпня 2017 року поновлено Харківській міській раді строк на касаційне оскарження рішення Київського районного суду

м. Харкова від 12 квітня 2017 року та ухвали Апеляційного суду Харківської області від 18 липня 2017 року, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Харківської міської ради, зупинено виконання рішення Київського районного суду м. Харкова від 12 квітня 2017 року до закінчення касаційного провадження, витребувано з Київського районного суду

м. Харкова справу № 640/2342/17.

У листопаді 2017 року справа надійшла до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Статтею 388 ЦПК України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", який набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Пунктом 4 частини першої Розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У червні 2019 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду справу № 640/2342/17 передано судді-доповідачу.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга Харківської міської ради мотивована тим, що судами попередніх інстанцій повно та всебічно не з'ясовано обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не досліджено належним чином наявні у справі докази.

Зазначено, що єдиним підтвердженням позовних вимог є свідоцтво про право власності на житло від 04 жовтня 1996 року НОМЕР_3, інших правовстановлюючих документів позивач суду не надав.

Окрім цього, позивачем не надано жодного доказу на підтвердження факту належності квартири

АДРЕСА_1 ОСОБА_2 на час звернення до суду.

Відповідно до витягу з Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів від 23 березня 2017 року інформація про витрачання бланка

ААА 598304 у реєстрі відсутня.

Судами не взято до уваги те, що позивачем у судовому засіданні не доведено підстав щодо дійсності вказаного заповіту з дня його складення та на час смерті ОСОБА_2, тобто з 1996 по 2015 роки, оскільки за цей час спадкодавець міг неодноразово змінити, скасувати або скласти новий заповіт.

Позивачем не надано відомостей щодо інших спадкоємців, які мають право на обов'язкову частку у спадщині ОСОБА_2.

Доводи особи, яка подала заперечення на касаційну скаргу

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 подав заперечення на касаційну скаргу Харківської міської ради, в якій вказує на те, що доводи касаційної скарги

є безпідставними, не спростовують правильності рішення судів першої та апеляційної інстанції.

Зазначив, що право власності ОСОБА_2 на квартиру підтверджене відповідними доказами, які містяться у справі, зокрема, свідоцтвом про право власності на житло від 04 жовтня 1996 року НОМЕР_3, копією технічного паспорту на квартиру, копії відповіді комунального підприємства (далі - КП) "Жилкомсервіс" від 30 червня 2016 року № 13460/207-05.

Твердження у касаційній скарзі про те, що ОСОБА_2 до дня своєї смерті могла змінювати чи скасовувати заповіт, безпідставні та

є припущеннями відповідача.

Інших спадкоємців ОСОБА_2 не мала.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_2 належала квартира

АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло

від 04 жовтня 1996 року НОМЕР_3, виданого Харківським міським центром приватизації державного житлового фонду, що підтверджується також копією технічного паспорту на квартиру та копією відповіді КП "Жилкомсервіс" від 30 червня 2016 року № 13460/207-05, де зазначено, що квартира належала ОСОБА_2 (а. с. 16,18-20).

За життя ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі не перебувала, дітей не мала.

15 жовтня 1996 року ОСОБА_2 складено заповіт, що посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу

Білоусом О. М. та зареєстрований у реєстрі за № 1998, відповідно до якого спірну квартиру вона заповіла ОСОБА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2, виданого 24 грудня 2015 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову Харківського міського управління юстиції.

Листом державного нотаріуса Восьмої Харківської державної нотаріальної контори Лоли Ю. В. від 10 серпня 2016 року № 3424/02-14 установлено, що ОСОБА_1 спадщину після смерті ОСОБА_2 прийняв шляхом подачі до нотаріальної контори відповідної заяви у встановлений законом шестимісячний строк, але відповідно до витягу зі Спадкового реєстру

від 13 січня 2016 № 42663301 дані щодо заповітів, спадкових договорів від імені ОСОБА_2 відсутні, тому спадкування за наявним у ОСОБА_1 заповітом є неможливим.

З листа Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 03 березня 2017 року № 5701/02-20 убачається, що наказом Міністерства юстиції України № 55/5 від 19 жовтня 1998 року свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю № 2031 від 22 січня 1996 року, видане Білоусу О. М., анульовано. У встановлені строки Білоус О. М. заходів щодо передачі до управління юстиції документів нотаріального діловодства та архіву не вжив.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду

від 11 листопада 2011 року Білоуса О. М. було зобов'язано передати до Головного управління юстиції у Харківській області документи нотаріального діловодства та архіву за період здійснення ним нотаріальної діяльності по Харківському міському нотаріальному округу для подальшої їх передачі до Харківського обласного державного нотаріального архіву. Постанова не виконана з причини відсутності боржника за місцем проживання та неможливості з'ясування його місцезнаходження.

Листом Харківського обласного державного нотаріального архіву

від 17 листопада 2016 року № 3180/01-14 установлено, що за обліковими документами списків фондоутворювачів Харківського обласного державного нотаріального архіву станом на 10 листопада 2016 року справи нотаріального діловодства приватного нотаріуса Білоуса О. М. на державне зберігання до нотаріального архіву не надходили.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга Харківської міської ради підлягає залишенню без задоволення.

Встановлено й убачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим.

Згідно з вимогами частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Кожна особа має право в порядку, встановленому частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (стаття 3 ЦПК України 2004 року).

Статтею 11 ЦПК України 2004 року передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до Статтею 11 ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно зі статтею 15 ЦК України 2004 року визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до положень статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять всі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з частиною 1 статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України)

Статтею 1236 ЦК України передбачено, що заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати

у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.

Відповідно до частини 1 статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина 1 статті 1269 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до частини 1 статті 57 ЦПК України 2004 року доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 58 ЦПК України 2004 року належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частин 1 , 3 та 4 статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених частин 1 , 3 та 4 статті 60 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналогічні положення містить стаття 81 ЦПК України.

Судами встановлено, що на час складення заповіту 15 жовтня

1996 року діяв Закон України "Про нотаріат" у редакції від 02 вересня

1993 року, а також Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 18 червня 1994 року № 18/5, в якій не було передбачено обов'язку нотаріусів при посвідченні заповіту вносити їх

у Спадковий реєстр.

Єдиний реєстр заповітів та спадкових справ було створено лише у 2000 році на підставі наказу Міністерства юстиції України від 17 жовтня 2000 року № 51/5 "Про єдиний реєстр заповітів та спадкових справ", який пізніше його перейменовано у Спадковий реєстр на підставі наказу Міністерства юстиції України від 07 квітня 2005 року № 33/5 "Про запровадження Спадкового реєстру та внесення змін і доповнень до деяких нормативно-правових актів Міністерства юстиції України".

Відповідно до статті 52 Закону України "Про нотаріат" у редакції

від 02 вересня 1993 року усі нотаріальні дії, вчинені нотаріусами чи посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, реєструються в реєстрах нотаріальних дій.

Згідно з пунктом 19 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 18 червня 1994 року № 18/5 усі нотаріальні дії, вчинені нотаріусами, реєструються в реєстрах нотаріальних дій. Кожній нотаріальній дії присвоюється окремий порядковий номер. Номер, під яким нотаріальна дія зареєстрована в реєстрі, позначається на документах, що видаються нотаріусом, чи в посвідчувальних написах. Пунктом 87 цієї інструкції було передбачено, що заповіти, посвідчені нотаріусом, і заповіти, передані на зберігання до державного нотаріального архіву, записуються до алфавітної книги обліку заповітів.

Таким чином, судами встановлено дійсність заповіту на момент його складення як такого, що складено і посвідчено відповідно до вимог чинного на 1996 рік законодавства України щодо його форми та посвідчення, однак

у порушення процедури виконання рішення суду відповідальним нотаріусом не вжито заходівщодо передачі до управління юстиції документів нотаріального діловодства та архіву, що, у свою чергу, спростовують доводи касаційної скарги у цій частині.

Враховуючи наведене, суди, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог закону, дійшли правильного висновку про задоволення позову та визнання за позивачем права власності на спірну квартири з тих підстав, що він

є спадкоємцем за заповітом, звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 у встановлений законом строк, проте не зміг її прийняти з формальних підстав - відсутністю інформації щодо заповітів, спадкових договорів від імені ОСОБА_2,

а тому права останнього підлягають захисту в судовому порядку.

Доводи касаційної скарги про те, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження факту належності квартири

АДРЕСА_1 ОСОБА_2 на час звернення до суду

є безпідставними, оскільки судами встановлено право власності

ОСОБА_2 на квартиру на підставі копії свідоцтва про право власності на житло від 04 жовтня 1996 року НОМЕР_3, копії технічного паспорту на квартиру та копії відповіді КП "Жилкомсервіс" від 30 червня 2016 року № 13460/207-05 (а. с. 16,18-20).

Безпідставними є також доводи касаційної скарги про те, що позивачем не надано відомостей щодо інших спадкоємців, які мають право на обов'язкову частку у спадщині ОСОБА_2, оскільки з відповіді державного нотаріуса Восьмої Харківської державної нотаріальної контори Лоли Ю. В. убачається, що за дні життя ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі не перебувала, дітей не мала. Спадкоємців, передбачених законом, ОСОБА_2 також не мала. Харківська міська рада Харківської області своїх доводів не довела.

Посилання у касаційній скарзі на те, що позивачем не доведено дійсності вказаного заповіту з дня його складання та на час смерті ОСОБА_2, тобто з 1996 по 2015 роки, так як за цей час спадкодавець міг неодноразово змінити, скасувати або скласти новий заповіт, підлягають відхиленню, оскільки у встановленому законом порядку за цей період заповіт недійсним не визнавався, а такі доводи фактично є припущенням заявника, що заборонено законом (частина 4 статті 60 ЦПК України 2004 року).

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції, яким у повному обсязі з'ясовано права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

З урахуванням наведеного, оскаржені судові рішення є таким, що ухвалені

з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують. Підстави для скасування оскаржених судових рішень відсутні.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Щодо поновлення виконання судових рішень

Відповідно до частини 3 статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ураховуючи, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 серпня 2017 року зупинено виконання рішення Київського районного суду м. Харкова від 12 квітня 2017 року до закінчення касаційного провадження, його виконання необхідно поновити.

Керуючись статтями 400 401 416 418 436 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Харківської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 12 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 18 липня 2017 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Київського районного суду м. Харкова

від 12 квітня 2017 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Г. В. Кривцова