Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 24.06.2019 року у справі №755/7107/18

Постанова

Іменем України

20 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 755/7107/18

провадження № 61-11055св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство "УкрСиббанк",

відповідач - ОСОБА_1,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2, Служба у справах дітей Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства "УкрСиббанк" на рішення Дніпровського районного суду м. Києва, у складі судді

Виниченко Л. М., від 13 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Немировської О. В., Чобіток А. О., Ящук Т. І., від 18 квітня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - АТ "УкрСиббанк") звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовна заява мотивована тим, що 22 серпня 2008 року між

АКІБ "УкрСиббанк ", правонаступником якого є АТ "УкрСиббанк", та ОСОБА_2 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11385621000, відповідно до умов якого позивач надав позичальнику кредит в сумі 85 000 доларів США, а позичальник зобов'язався повернути наданий кредит у повному обсязі в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту, але у будь-якому випадку не пізніше 31 серпня 2018 року. За користування кредитними коштами в межах терміну дії договору відповідач зобов'язався сплатити проценти у розмірі 15 % річних, а за користування кредитними коштами понад встановлений договором термін у подвійному розмірі.

В забезпечення виконання кредитних зобов'язань ОСОБА_2 відповідно до договору іпотеки від 22 серпня 2008 року, укладеного між

АТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1, прийнято в іпотеку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 49,60 кв. м.

У зв'язку з тим, що позичальник тривалий час не виконував свої кредитні зобов'язання, АТ "УкрСиббанк" звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості та рішенням Дніпровського районного суду міста Києва

від 02 червня 2016 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь

АТ "УкрСиббанк" заборгованість по договору про надання споживчого кредиту № 11385621000 від 22 серпня 2008 року в розмірі 51 047,05 доларів США і 97 566,05 грн та судові витрати в розмірі 3 654 грн.

Однак кредитні зобов'язання залишаються невиконаними, заборгованість не погашена.

Посилаючись на викладені обставини та положення статей 7,33 Закону України "Про іпотеку", статті 590 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), позивач просив суд з метою погашення заборгованості на користь АТ "УкрСиббанк", що виникла внаслідок невиконання ОСОБА_2 умов договору про надання споживчого кредиту № 11385621000

від 22 серпня 2008 року по кредиту та процентам у розмірі 81 635,62 доларів США та пені у розмірі 496 790,54 грн, з яких: 41 766,18 доларів США заборгованість по кредиту, 39 869,44 доларів США заборгованість по процентах, 251 814,75 грн пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом за строк з 27 квітня 2017 року по 27 квітня 2018 року,

244 975,79 грн пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за строк з 27 квітня 2017 року по 27 квітня 2018 року, 1 762 грн судового збору, звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру, загальною площею 49.60 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить на праві власності

ОСОБА_1, встановивши спосіб реалізації предмету іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, з дотриманням вимог Закону України "Про іпотеку" за початковою ціною 1 231 670 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 13 листопада 2018 року в задоволенні позову АТ "УкрСиббанк" відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що 04 вересня 2014 року банком було направлено

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 вимогу про дострокове погашення заборгованості по кредиту, яка мала бути виконана протягом 32 календарних днів з дня її отримання.

Вказаними діями кредитор змінив дату виконання зобов'язання. Банк звернувся до суду з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки в травні 2018 року, тобто з пропуском строку позовної давності, що за наявності заяви відповідача про застосування наслідків пропуску такого строку, є підставою для відмови в задоволенні позову.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 18 квітня

2019 року апеляційну скаргу представника АТ "УкрСиббанк" -

Воронцова Д. Ю. залишено без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 13 листопада 2018 року - без змін.

Приймаючи постанову від 18 квітня 2019 року апеляційний суд виходив з того, що судом першої інстанції правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано норми права, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі АТ "УкрСиббанк", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, а справу передати на новий розгляд до Дніпровського районного суду

м. Києва.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У червні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

АТ "УкрСиббанк" на рішення Дніпровського районного суду м. Києва

від 13 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду

від 18 квітня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 755/71107/18 та витребувано її матеріали з місцевого суду.

У серпні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга АТ "УкрСиббанк" мотивована тим, що висновки судів попередніх інстанцій є передчасними та не підтверджені матеріалами справи, оскільки судами не встановлено чи є підстави для зупинення і переривання строку позовної давності.

В силу положень частини 2 , 3 статті 264 ЦК України позовна давність переривалася із дня пред'явлення у листопаді 2014 року до суду позову про стягнення заборгованості за кредитним договором по 02 червня 2016 року (дата ухвалення рішення у справі № 755/9393/15-ц).

Судами попередніх інстанцій не враховано висновки щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, викладені в постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року по справі № 726/1538/16-ц, від 10 квітня

2019 року по справі № 707/2157/16-ц, від 21 березня 2019 року по справі № 753/12378/16-ц, від 04 березня 2019 року по справі № 307/2853/16-ц,

від 22 серпня 2018 року по справі № 04/01/5026/1089/2011 та від 04 вересня 2019 року по справі № 907/574/16.

Судами не встановлено та не надано оцінки тому, чи поширюються на спірні правовідносини положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", яким зокрема встановлено неможливість проводити звернення стягнення на майно, яке є предметом іпотеки за валютними зобов'язаннями, що з урахуванням статті 263 ЦК України призводить до зупинення строку позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Банк стверджував, що в межах спірних правовідносин перебіг позовної давності щодо вимог АТ "УкрСиббанк" про звернення стягнення на предмет іпотеки зупинений із 07 червня 2014 року (дата початку дії мораторію) по теперішній час, а зазначений період не зараховується до строку позовної давності.

Крім цього, при розгляді справи судами надано оцінку виключно строкам виконання основного зобов'язання за кредитним договором та не надано оцінки умовам договору іпотеки, в тому числі щодо строку його дії та дати виникнення у позивача права на звернення стягнення на майно.

У встановлений судом строк відзив на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 22 серпня 2008 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_2 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11385621000, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_2 у кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 85 000 доларів США, а ОСОБА_2 зобов'язався повернути наданий кредит у повному обсязі не пізніше 31 серпня 2018 року, згідно з графіком погашення кредиту (додаток №1 до кредитного договору), якщо тільки не буде застосовано інший термін повернення кредиту відповідно до умов договору, та сплачувати протягом

30 календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту, проценти за користування кредитом у розмірі 15 % річних.

22 серпня 2008 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 укладено договір поруки № 224612, за умовами договору поручитель зобов'язується відповідати за виконання ОСОБА_2 усіх його зобов'язань перед кредитором, що виникли з договору про надання споживчого кредиту № 11385621000 від 22 серпня 2008 року.

22 серпня 2008 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 також укладено договір іпотеки № 92124, відповідно до умов якого

ОСОБА_1 передала в іпотеку банку квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та є власністю іпотекодавця на підставі договору дарування квартири, посвідченого Десятою державною нотаріальною конторою м. Києва від 18 листопада

2003 року та зареєстрованого КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації" 24 листопада 2003 року.

Позичальник умов укладеного кредитного договору не виконував, у зв'язку із чим виникла заборгованість.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 02 червня 2016 року, у цивільній справі № 755/9393/15-ц, яке набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ "УкрСиббанк" заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11385621000 від 22 серпня 2008 року в розмірі 51 047,05 доларів США та 97 566,05 грн, судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 654 грн та визнано припиненою поруку, встановлену договором поруки № 224612 від 22 серпня 2008 року, укладеним між ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1

04 вересня 2014 року банком направлено на адресу позичальника та іпотекодавця вимогу про дострокове повернення кредиту, відповідно частини 2 статті 1050 ЦК України та пунктів 6.1.2 п. 6.1 та п. 6.2 кредитного договору, яка мала бути виконана протягом 32 календарних днів з дня отримання вимоги.

Суди вважали встановленим, що строк виконання зобов'язання за кредитним договором вважається таким, що настав 11 жовтня 2014 року.

Банк звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки 08 травня 2018 року.

27 вересня 2018 року представником відповідача до суду першої інстанції подано заяву про застосування наслідків пропуску позовної давності

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга АТ "УкрСиббанк" не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статтею 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Частинами першою та третьою статті 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції з висновком якого погодився і апеляційний суд, із урахуванням вказаних норм матеріального права, встановлених обставин справи, дійшов правильного висновку, що позивачем пропущено строк позовної давності за пред'явленим позовом, про застосування наслідків спливу якого заявлено відповідачем, що відповідно до частини 4 статті 267 ЦК України є підставою для відмови у задоволенні позову.

Як встановлено судами попередніх інстанцій позивачем змінено строк виконання зобов'язання, про що свідчить направлення 04 вересня 2014 року вимоги про дострокове повернення кредиту, відповідно частини 2 статті 1050 ЦК України та підпункту 6.1.2 пункту 6.1 та пункту. 6.2 кредитного договору.

З урахуванням змісту підпункту 6.1.2 пункту 6.1 та пункту. 6.2 кредитного договору та у зв'язку із направленням 04 вересня 2014 року вимоги про дострокове повернення кредиту термін дострокового повернення кредиту настав у жовтні 2014 року.

Отже звернувшись до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки у травні 2018 року, позивач пропустив строк позовної давності. Підстави для зупинення перебігу строку позовної давності судами не встановлені.

07 червня 2014 року набув чинності ~law23~, згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільненням від його виконання. Відтак мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) цей предмет іпотеки (застави).

Отже ~law25~ є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень ~law26~ на період його чинності. Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону не підлягає примусовому виконанню.

Разом з тим, дія мораторію не впливає на право банку звернутись до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, не перешкоджає ухваленню судом рішення за таким позовом, та не свідчить про наявність підстав для зупинення перебігу строку позовної давності.

Висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року по справі № 726/1538/16-ц, від 10 квітня 2019 року по справі № 707/2157/16-ц, від 21 березня 2019 року по справі № 753/12378/16-ц, від 04 березня 2019 року по справі № 307/2853/16-ц, від 22 серпня 2018 року по справі № 04/01/5026/1089/2011 та від 04 вересня 2019 року по справі № 907/574/16, на які посилався банк в касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є аналогічним тим, що виникли у розглядуваній справі.

Статтею 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також, якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності до нового строку не зараховується.

У постанові Великої Палати від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц (провадження № 14-159цс19) викладено висновок про те, що позовна давність шляхом пред'явлення позову переривається саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена ним у його позовній заяві. Що ж до вимог, які не охоплюються пред'явленим позовом, та до інших боржників, то позовна давність щодо них не переривається. Обов'язковою умовою переривання позовної давності шляхом пред'явлення позову також є дотримання вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб'єктної юрисдикції та інших, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, сформульованої у постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-1763цс16 позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Не перериває перебігу такого строку подання позову з недодержанням правил підсудності, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2019 року у справі № 183/183/16-ц (провадження № 61-21050св18) суд дійшов висновку, про те, що подання позову про стягнення заборгованості за кредитним договором не перервало позовної давності щодо вимог про звернення стягнення на предмет застави. На вимоги про звернення стягнення на заставлене майно поширюються всі правила щодо позовної давності (початок перебігу, зупинення, переривання, наслідки спливу тощо).

За таких обставин суди попередніх інстанцій вірно відхилили доводи банку про переривання строку позовної давності.

Інші доводи касаційної скарги, є аналогічними доводам, викладеним в позовній заяві та апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції, не дають підстав вважати, що судами порушено норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права та висновки судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають. При вирішенні вказаної справи судами правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини 1 статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Враховуючи наведене, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства "УкрСиббанк" залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 13 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:В. В. Шипович Є. В. Синельников С. Ф. Хопта