Постанова КЦС ВП від 23.05.2023 року у справі №588/2036/20

Друк

Пошук

184

Просмотров

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

касаційний цивільний суд верховного суду ( КЦС ВП )

Історія справи

Постанова КЦС ВП від 23.05.2023 року у справі №588/2036/20
Постанова КЦС ВП від 23.05.2023 року у справі №588/2036/20

Державний герб України

Постанова

Іменем України

23 травня 2023 року

м. Київ

справа № 588/2036/20

провадження № 61-2435св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - Тростянецька міська рада,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - відділ № 3 управління в Охтирському районі Головного управління Держгеокадастру у Сумській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Тростянецької міської ради на рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 19 жовтня 2021 року в складі судді Огієнко О. О. та постанову Сумського апеляційного суду від 12 січня 2022 року в складі колегії суддів Криворотенка В. І., Кононенко О. Ю. , Собини О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2020 року Тростянецька міська рада (далі також - позивач) звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі також - відповідач), третя особа - відділ № 3 управління в Охтирському районі Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, про припинення права приватної власності на земельну ділянку, розташовану за межами населених пунктів на території Люджанської міської ради Тростянецького району Сумської області, площею 2 га з кадастровим номером 5925084600:00:001:2876 та повернення цієї земельної ділянки до комунальної власності Тростянецької міської територіальної громади в особі позивача.

Позовна заява мотивована тим, що позивач є правонаступником Люджанської сільської ради Тростянецького району Сумської області. Під час перегляду її рішень було встановлено, що спірна земельна ділянка відповідним рішенням від 22 жовтня 2020 року була передана у приватну власність відповідача. На думку позивача, ОСОБА_1 набула спірну земельну ділянку безпідставно. У порушення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні» щодо заборони передачі у приватну власність протягом 7 років з дня державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку, Люджанською сільською радою 04 вересня 2020 року було прийнято рішення «Про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 на території Люджанської сільської ради Тростянецького району Сумської області».

Також позивач зазначає, що рішення про поділ спірної земельної ділянки сільською радою не приймалося, тому інформація, яка міститься у Державному земельному кадастрі про те, що земельна ділянка утворена шляхом поділу раніше сформованих земельних ділянок, не відповідає дійсності. Крім того, ця земельна ділянка була зареєстрована відділом у Тростянецькому районі Головного управління Держгеокадастру у Сумській області на земельній ділянці комунальної форми власності, що суперечить статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр», оскільки однією з підстав для відмови в проведенні державної реєстрації є знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Тростянецького районного суду Сумської області від 19 жовтня 2021 року, залишеним без змін постановою Сумського апеляційного суду від 12 січня 2022 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог Тростянецької міської ради.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, виходив з того, що право власності на спірну земельну ділянку відповідач набула у порядку, визначеному законом. Суди відхилили доводи позивача про те, що спірна земельна ділянка сформована з невитребуваної земельної частки (паю), у зв`язку з чим, забороняється передача її у приватну власність протягом 7 років з дня державної реєстрації права комунальної власності на таку земельну ділянку. Також суди відхилили аргументи позивача про протиправне відчуження сільською радою спірної земельної ділянки відповідачу, оскільки належних доказів цього позивачем не було надано.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2022 року Тростянецька міська рада звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 19 жовтня 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду від 12 січня 2022 року.

У касаційній скарзі позивач просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 19 жовтня 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду від 12 січня 2022 року і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 21 лютого 2022 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Тростянецької міської ради на рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 19 жовтня 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду від 12 січня 2022 року, та витребував справу з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставами касаційного оскарження рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 19 жовтня 2021 року та постанови Сумського апеляційного суду від 12 січня 2022 року позивач вказує застосування в оскаржуваних рішеннях норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі № 0640/4182/18 та від 16 липня 2020 року у справі № 802/1447/17-а, від 23 жовтня 2020 року у справі № 802/1535/17-а. Крім того, зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Підставами касаційного оскарження зазначено пункти 1, 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Позиція інших учасників справи

У травні 2022 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Шершак-Гукова А. М. надіслала засобами електронного поштового зв`язку відзив на касаційну скаргу. Вказувала про необґрунтованість її доводів та просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням 37 сесії сьомого скликання Люджанської сільської ради Тростянецького району Сумської області від 05 травня 2020 року було надано дозвіл Люджанській сільській раді Тростянецького району Сумської області на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення колективної власності орієнтовною площею 27,0 га. Також цим рішенням доручено голові Люджанської сільської ради Краснікову О. Г. укласти договір із землевпорядною організацією на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення колективної власності.

На підставі вказаного рішення 37 сесії сьомого скликання Люджанської сільської ради Тростянецького району Сумської області від 05 травня 2020 року сертифікованим інженером-землевпорядником ОСОБА_3 було виготовлено технічну документацію із землеустрою. Дана технічна документація погоджена експертом державної експертизи Турелик С. О .

Рішенням 41 сесії сьомого скликання Люджанської сільської ради Тростянецького району Сумської області від 04 вересня 2020 року було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок Люджанської сільської ради (землі колишнього КСП «Рассвєт») сільськогосподарського призначення колективної власності за межами населених пунктів на території Люджанської сільської ради Тростянецького району Сумської області. Також було вирішено прийняти земельні ділянки (землі колишнього КСП «Рассвєт») сільськогосподарського призначення колективної власності за межами населених пунктів на території Люджанської сільської ради Тростянецького району Сумської області у комунальну власність Люджанської сільської ради загальною площею 27,1593 га згідно додатку, зокрема земельну ділянку з кадастровим номером 5925084600:00:001:2868 площею 12,6812 га.

Відповідно до інформаційної довідки № 237910225 від 21 грудня 2020 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, 01 жовтня 2020 року державним реєстратором Кияницької сільської ради Сумського району Сумської області Дяченко Ю. В. була проведена державна реєстрація права власності на земельну ділянку кадастровий номер 5925084600:00:001:2868, площею 12,6812 га. Номер запису про право власності/довірчої власності - 38503942. Форма власності під час реєстрації указана комунальна, а власником земельної ділянки зазначено Територіальну громаду в особі Люджанської сільської ради.

03 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до голови Люджанської сільської ради Краснікова О. Г. із заявою про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, розташованих за межами населених пунктів на території Люджанської сільської ради Тростянецького району Сумської області.

04 вересня 2020 року Люджанською сільською радою Тростянецького району Сумської області на 41 сесії сьомого скликання було розглянуто заяву ОСОБА_1 та прийнято рішення, яким надано дозвіл останній на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га на території Люджанської сільської ради Тростянецького району Сумської області за рахунок земель комунальної власності. Проект землеустрою подати на затвердження сесією сільської ради. Остаточний розмір земельної ділянки встановити при виготовленні проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

На підставі вказаного рішення 41 сесії сьомого скликання від 04 вересня 2020 року Люджанської сільської ради Тростянецького району Сумської області, а також заяви ОСОБА_1 та інших громадян, яким надано дозвіл на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сертифікованим інженером-землевпорядником ОСОБА_3 був виготовлений проект землеустрою.

Рішенням 42 сесії сьомого скликання Люджанської сільської ради Тростянецького району Сумської області від 22 жовтня 2020 року було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільського господарського призначення, розташованих за межами населених пунктів на території Люджанської сільської ради Тростянецького району Сумської області, площею 2,0 га, кадастровий номер 5925084600:00:001:2876. Також було вирішено передати у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0 га, кадастровий номер 5925084600:00:001:2876 для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, розташованих за межами населених пунктів на території Люджанської сільської ради Тростянецького району Сумської області.

На підставі вказаного рішення Люджанської сільської ради Тростянецького району Сумської області від 22 жовтня 2020 року державним реєстратором Кияницької сільської ради Сумського району Сумської області Дяченко Ю. В. 03 листопада 2020 року була проведена державна реєстрація за відповідачем права власності на земельну ділянку кадастровий номер 5925084600:00:001:2876 площею 2,0 га.

18 листопада 2020 року на першій сесії 8 скликання Тростянецької міської ради було прийнято рішення № 39 про початок реорганізації Люджанської сільської ради шляхом приєднання до Тростянецької міської ради. Зокрема було вирішено розпочати процедуру реорганізації Люджанської сільської ради шляхом приєднання до Тростянецької міської ради.

Тростянецька міська рада є правонаступником майна, прав та обов`язків Люджанської сільської ради.

22 грудня 2020 року на третій сесії 8 скликання Тростянецької міської ради було прийнято рішення № 192 відповідно до якого рада вирішила скасувати рішення 42 сесії сьомого скликання Люджанської сільської ради від 22 жовтня 2020 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, розташованих за межами населених пунктів на території Люджанської сільської ради Тростянецького району Сумської області ОСОБА_1 ». Цим же рішенням уповноважено міського голову звернутися до суду для повернення спірної земельної ділянки площею 2,0 га з кадастровим номером 5925084600:00:001:2876, розташованої за межами населених пунктів на території Люджанської сільської ради Тростянецького району Сумської області, до комунальної власності територіальної громади в особі позивача.

Рішенням Тростянецького районного суду Сумської області від 03 грудня 2021 року в справі № 588/778/21 за позовом ОСОБА_1 до Тростянецької міської ради Сумської області про визнання протиправним та скасування рішення, позовні вимоги позивача задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення 3 сесії 8-го скликання Тростянецької міської ради № 192 від 22 грудня 2020 року «Про скасування рішення 42 сесії VII скликання Люджанської сільської ради від 22.10.2020 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, розташованих за межами населених пунктів на території Люджанської сільської ради Тростянецького району Сумської області ОСОБА_1 ». Рішення сторонами не оскаржувалося та набрало законної сили.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Як видно із касаційної скарги, рішення судів, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, оскаржуються на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 6 Конвенції вказано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, визначеному цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних, оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За статтею 316 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

У статті 317 ЦК України вказано, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Держава не втручається у здійснення власником права власності (частина шоста статті 319 ЦК України).

За частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (стаття 328 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 81 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) встановлено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Статтею 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Відповідно до частин шостої-десятої статті 118 ЗК України (в редакції на час отримання відповідачем земельної ділянки) громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Відповідно до пункту «б» частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в розмірі не більше 2,0 гектара.

Отже, для одержання громадянином безоплатно у власність земельної ділянки із земель комунальної власності для ведення особистого селянського господарства передбачено розроблення, погодження та затвердження виключно проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а не будь-якої іншої документації із землеустрою (землевпорядної документації), в тому технічної документації із землеустрою.

Судами встановлено, що 03 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до голови Люджанської сільської ради Краснікова О. Г. із заявою про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, розташованих за межами населених пунктів на території Люджанської сільської ради Тростянецького району Сумської області.

На підставі цього рішення державним реєстратором Кияницької сільської ради Сумського району Сумської області Дяченко Ю. В. 03 листопада 2020 року була проведена державна реєстрація за відповідачем права власності на земельну ділянку кадастровий номер 5925084600:00:001:2876 площею 2,0 га.

Таким чином, відповідач, з дотриманням встановленої законом процедури, отримала у власність спірну земельну ділянку.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року у справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Статтею 144 Конституції України визначено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до пункту 34 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до компетенції сільських, селищних, міських рад належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

У статті 3 Конституції України встановлено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

За частиною першою статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами.

У рішенні Конституційного суду України № 7-рп/2009 у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої ст. 19, ст. 144 Конституції України, ст. 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону № 280/97-ВР (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) суд зазначив, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання, якщо суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року по справі № 521/17710/15-а.

У рішенні у справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) від 20 жовтня 2011 року ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен накладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Судами встановлено, що позивачем не надано належних доказів, що рішення 42 сесії сьомого скликання Люджанської сільської ради Тростянецького району Сумської області від 22 жовтня 2020 року про передачу у власність відповідачу спірної земельної ділянки визнано неправомірним (визнано незаконним та/або скасовано).

Разом із цим, рішення суду в справі № 588/778/21, яке набрало законної сили, визнано протиправним та скасовано рішення 3 сесії 8-го скликання Тростянецької міської ради № 192 від 22 грудня 2020 року «Про скасування рішення 42 сесії VII скликання Люджанської сільської ради від 22.10.2020 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, розташованих за межами населених пунктів на території Люджанської сільської ради Тростянецького району Сумської області ОСОБА_1 ».

Відповідно до частини першої статті 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

За статтею 140 ЗК України (в редакції на час подання позову) підставами припинення права власності на земельну ділянку є: а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника; г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; д) конфіскація за рішенням суду; е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Жодної із вказаних підстав для припинення права власності відповідача на спірну земельну ділянку позивачем не доведено, а судами не встановлено.

Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов правильного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог Тростянецької міської ради.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Ураховуючи наведене колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про необґрунтованість та недоведеність заявлених позовних вимог Тростянецької міської ради, та як наслідок - залишення їх без задоволення.

Щодо відхилення доводів касаційної скаргиТростянецької міської ради.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо ухвалення оскаржуваних рішень без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі № 0640/4182/18, від 16 липня 2020 року у справі № 802/1447/17-а, від 23 жовтня 2020 року у справі № 802/1535/17-а, оскільки висновки у цих справах та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

У справах № 0640/4182/18, № 802/1447/17-а, № 802/1535/17-а і у справі, яка переглядається, різні предмети позовів. Зокрема, у справі № 0640/4182/18 - визнання протиправними дії ГУ Держгеокадастру щодо відмови позивачу у наданні дозволу на розробку технічної документації щодо поділу земельної ділянки та зобов`язання ГУ Держгеокадастру повторно розглянути заяву і прийняти рішення про надання позивачу дозволу на розробку технічної документації щодо поділу земельної ділянки; у справі № 802/1447/17-а -визнання протиправною та скасування відмови ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області за № С-8931/0-4646/6-17 від 04 липня 2017 року та зобов`язання ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути письмову заяву позивача від 17 травня 2017 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, яка розташована на території Дахталійської сільської ради Крижопільського району Вінницької області, за межами населеного пункту у справі № 802/1535/17-а - визнання протиправною відмови ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, викладену в листі від 26 липня 2017 року за № О-10882/0-5913/6-17, у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га на території Іванівської сільської ради Калинівського району Вінницької області (за межами населеного пункту) та зобов`язання ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га на території Іванівської сільської ради Калинівського району Вінницької області (за межами населеного пункту).

Зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи. Такі правові висновки викладено в постанові Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 461/2321/20.

Судами першої та апеляційної інстанцій належно встановлені фактичні обставини справи та як наслідок - суди дійшли правильних висновків, що підстав для припинення права власності відповідача на спірну земельну ділянку позивачем не доведено, а судами не встановлено. Позивачем не надано належних доказів, що рішення 42 сесії сьомого скликання Люджанської сільської ради Тростянецького району Сумської області від 22 жовтня 2020 року про передачу у власність відповідачу спірної земельної ділянки визнано неправомірним (визнано незаконним та/або скасовано).

Інші аргументи касаційної скарги позивача є ідентичними доводам її апеляційної скарги, яким суд апеляційної інстанції надав належну оцінку і його висновки є достатньо аргументованими. У зв`язку із цим Верховний Суд вважає, що відсутні підстави повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Проаналізувавши зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами ухвалені рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі наданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Таким чином, доводи касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися.

ЄСПЛ у своїх рішеннях вказував, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України» (CASE «PONOMARYOV v. UKRAINE»), рішення від 03 квітня 2008 року).

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і підстав вийти за їх межі судом касаційної інстанції не встановлено.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалили законні і обґрунтовані судові рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, визначили норми права, які підлягали застосуванню.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Тростянецької міської ради залишити без задоволення.

Рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 19 жовтня 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду від 12 січня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук