Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 554/6785/21

провадження № 61-1397св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Полтавська міська рада, Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області,

третя особа ? Управління з питань містобудування та архітектури виконавчого комітету Полтавської міської ради,

особа, яка подала апеляційну скаргу ? керівник Полтавської окружної прокуратури Полтавської області,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Кузнєцової О. Ю., Гальонкіна С. А., Карпушина Г. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Полтавської міської ради, Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області, третя особа ? Управління з питань містобудування та архітектури виконавчого комітету Полтавської міської ради, про визнання права власності.

Позов мотивований тим, що він є власником нерухомого майна - нежитлових будівель та споруд, а саме комплексу об`єктів автосервісу, що розміщується на АДРЕСА_1 . Під час експлуатації власного нерухомого майна він самочинно реконструював та збудував: склад з адміністративно-побутовими приміщеннями (літ 3-2) площею 306,5 кв.м, склад (літ И-1) площею 68,6 кв.м, нежитлову будівлю (літ. 1-1) площею 17,8 кв.м, магазин (літ. ї-1) площею 102,7 кв.м, котельню (Й-1) площею 8,0 кв.м, склад (літО-1) площею 59,8 кв.м. Відповідно до звіту про проведення технічного обстеження, виконаного ФОП ОСОБА_2 станом на 24 липня 2021 року, за результатами проведеного технічного обстеження об`єкта встановлена можливість безпечної та надійної експлуатації складу з вказаними адміністративно-побутовими приміщеннями.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право власності на самочинно реконструйоване майно: склад з адміністративно-побутовими приміщеннями (літ 3- 2) площа 306,5 кв.м, склад (літ И-1) площею 68,6 кв.м, нежитлова будівля (літ. 1-1) площа 17,8 кв.м, магазин (літ. Ї-1) площею 102,7 кв.м, котельню (Й-1) площею 8,0 кв.м, склад (літО-1) площею 59,8 кв.м, які розташовані на АДРЕСА_1 .

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 05 жовтня 2021 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на самочинно реконструйоване майно: склад з адміністративно-побутовими приміщеннями (літ 3- 2) площею 306,5 кв.м, склад (літ И-1) площею 68,6 кв.м, нежитлова будівля (літ. 1-1) площею 17,8 кв.м, магазин (літ. Ї-1) площею 102,7 кв.м, котельню (Й-1) площею 8,0 кв.м, склад (літО-1) площею 59,8 кв.м, які розташовані на АДРЕСА_1 .

Короткий зміст ухвали апеляційного суду

Не погодившись із вказаним рішенням, 25 вересня 2023 року керівник Полтавської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України подав апеляційну скаргу.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що з матеріалів справи вбачається, що строк на апеляційне оскарження рішення місцевого суду було пропущено, апеляційна скарга подана майже через 2 роки після ухвалення оскаржуваного рішення. В апеляційній скарзі керівник Полтавської окружної прокуратури просив поновити пропущений строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції посилаючись на те, що до розгляду справи не була залучена Державна інспекція архітектури та містобудування України, а суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, що відповідно до пункту 1 частини другої статті 358 ЦПК України є підставою для поновлення процесуального строку. В долученому до апеляційної скарги листі Державної інспекції архітектури та містобудування України вказано, що під час ухвалення рішення у справі № 554/6785/21 від 05 жовтня 2021 року Октябрським районним судом м. Полтави не вирішувалось питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки. Посилання керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області на те, що Департамент ДАБІ у Полтавській області не є юридичною особою та не може мати права та обов`язки відповідача у справі колегія суддів відхилила.

Колегія суддів зауважує, що предметом спору є самочинно реконструйоване майно, яке перебувало у ОСОБА_1 на праві користування на підставі договору оренди землі укладеного з Полтавською міською радою.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Законодавець визначає коло осіб, наділених процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Отже, наведені в клопотанні керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області підстави пропуску строку на оскарження рішення суду не свідчать про неможливість своєчасного звернення з апеляційною скаргою. Апелянтом не надано суду належних доказів поважності причин пропуску строку, які не дозволяли йому подати апеляційну скаргу в розумний строк без невиправданих зволікань.

Крім того, подавши апеляційну скаргу в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України, прокурор не довів наявності в нього права апеляційного оскарження рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 05 жовтня 2021 року, так як Державною інспекцією архітектури та містобудування України заперечується факт вирішення оскаржуваним рішенням питання про їх права, свободи, інтереси та обов`язки.

За таких обставин, надаючи оцінку доводам щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження в їх сукупності та співставленні, колегія суддів вважає, що такі причини є неповажними, а тому клопотання у поновленні строку на апеляційне оскарження рішення задоволенню не підлягає, і з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 358 ЦПК України, апеляційний суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження.

Аргументи учасників справи

У cічні 2024 року заступник керівника Полтавської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив оскаржену ухвалу апеляційного суду скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що висновки суду апеляційної інстанції про те, що рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 05 жовтня 2021 року не вирішувало питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки Державної інспекції архітектури та містобудування України є помилковими. Так, правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого або внаслідок припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції. У випадку, коли відбувається публічне правонаступництво, вирішальним є встановлення факту переходу повністю чи частково функцій від одного суб`єкта владних повноважень до іншого, а не факту державної реєстрації припинення вибувшого з публічних правовідносин суб`єкта владних повноважень як юридичної особи. Згідно з пунктами 1-2 постанови Кабінету Міністрів України від 13 березня 2020 року № 218 «Про ліквідацію Державної архітектурно-будівельної інспекції та внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» вирішено ліквідувати Державну архітектурно-будівельну інспекцію та утворити Державну сервісну службу містобудування України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій. Відповідно до Положення про Державну інспекцію архітектури та містобудування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2020 року № 1340, Державна інспекція архітектури та містобудування України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, в тому числі і в частині надання (отримання, реєстрації), відмови у видачі чи анулювання (скасування) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 15 вересня 2021 року № 960 вирішено погодитися з пропозицією Міністерства розвитку громад та територій про можливість здійснення Державною інспекцією архітектури та містобудування повноважень і виконання функцій з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

Особливістю ліквідації державного органу як юридичної особи публічного права є те, що одночасно з його ліквідацією припиняється й реалізація державою функцій, покладених на цей орган. А тому, з ліквідацією Державної архітектурно-будівельної інспекції України, держава не припинила виконання функцій ліквідованого органу, оскільки поклала виконання цих функцій на інший державний орган виконавчої влади, а саме на Державну інспекцію архітектури та містобудування України.

Відповідно до інформації з офіційного веб-ресурсу Міністерства розвитку громад та територій України з 16 вересня 2021 року розпочала роботу Державна інспекція архітектури та містобудування. Тобто, станом на момент ухвалення рішення Октябрським районним судом м. Полтави від 05 жовтня 2021 року, функції державного архітектурно-будівельного контролю вже виконував центральний орган влади ? Державна інспекція архітектури та містобудування України.

Таким чином, судом апеляційної інстанції не було враховано, що має місце фактичний (компетенційний) перехід повноважень від державного органу, що ліквідується, до новоствореного державного органу.

Водночас судом першої інстанції не вирішено питання про заміну сторони у справі та залучення в якості відповідача Державну інспекцію архітектури та містобудування України з метою ефективної реалізації її прав. Також не надано жодної оцінки тому, що Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції України у Полтавській області на час звернення позивача із позовом не мав статусу юридичної особи. Враховуючи, що територіальні органи Державної архітектурно-будівельної інспекції України не є юридичними особами та безпосередньо виконують функції і підпорядковуються Державній архітектурно-будівельній інспекції України, органом уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах є власне Державна архітектурно-будівельна інспекція України.

Апеляційний суд зробив помилковий висновок про відсутність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Відповідно до статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність. Отже, повноваження прокуратури визначені Основним Законом та статтями 22-26 Закону України «Про прокуратуру» підлягають виконанню прокурорами та не можуть бути обмежені.

У долученому до апеляційної скарги листі Державної інспекції архітектури та містобудування України вказано, що під час ухвалення рішення у справі судом першої інстанції не вирішувалось питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки. На Державну інспекцію архітектури та містобудування України не було покладено зобов`язань вчиняти чи не вчиняти будь-які дії. Крім того, у зазначеному листі повідомлено й про те, що у випадку залучення Державної інспекції архітектури та містобудування України до участі у справі в якості учасника в порядку, передбаченому ЦПК України, Державна інспекція архітектури та містобудування України буде спроможна здійснювати процесуальні та інші дії, спрямовані на захист інтересів держави у сфері містобудування.

Частиною третьою статті 358 ЦПК України передбачено, що строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі його пропуску з поважних причин. Водночас положення вказаної статті не визначають строк, протягом якого незалучені до участі у справі особи мають право на поновлення строку на апеляційне оскарження. Крім того, процесуальне законодавство не визначає конкретні строки щодо визначення судом меж поважності. Прокурор у зазначених правовідносинах виконує субсидіарну роль, об`єктивної можливості звернутися із апеляційною скаргою до зібрання доказів про наявність підстав для представництва та безпосереднього переконання у наявності порушення інтересів держави не було. Вказані обставини свідчать про те, що строк на апеляційне оскарження пропущено прокурором з поважних причин та він підлягав поновленню на підставі частини третьої статті 354 ЦПК України. При цьому, подавши апеляційну скаргу в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України, прокурором доведено наявність в нього права апеляційного оскарження рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 05 жовтня 2021 року.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (порушення норм процесуального права).

Ухвалою Верховного Суду від 31 березня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 є власником нерухомого майна нежитлових будівель та споруд, а саме комплексу об`єктів автосервісу, що розміщується на АДРЕСА_1 .

Зазначене нерухоме майно розміщується на двох земельних ділянках з кадастровим номером 5310137000:19:007:0118 площею 4000 кв.м та з кадастровим номером 5310137000:19:007:0014 площею 1449 кв.м.

Під час експлуатації власного нерухомого майна він самочинно реконструював та збудував склад з адміністративно-побутовими приміщеннями (літ 3-2) площа 306,5 кв.м, склад (літ И-1) площею 68,6 кв.м, нежитлова будівля (літ. 1-1) площа 17,8 кв.м, магазин (літ. Ї-1) площею 102,7 кв.м, котельню (Й-1) площею 8,0 кв.м, склад (літО-1) площею 59,8 кв.м.

Відповідно до звіту про проведення технічного обстеження, що виконаний ФОП ОСОБА_2 станом на 24 липня 2021 року, за результатами проведеного технічного обстеження об`єкта встановлено можливість безпечної та надійної експлуатації складу з адміністративно-побутовими приміщеннями (літ 3-2) площа 306,5 кв.м, склад (літ И-1) площею 68,6 кв.м, нежитлова будівля (літ. 1-1) площа 17,8 кв.м, магазин (літ. ї-1) площею 102,7 кв.м, котельню (Й-1) площею 8,0 кв.м, склад (літ О-1) площею 59,8 кв.м.

Позиція Верховного Суду

Європейський суд з прав людини зауважив, що «право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).

Європейський суд з прав людини неодноразово зауважував, що:

«правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, як у цій справі, де нібито складне економічне становище перешкоджало відповідачу сплатити державне мито, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності, так як і перегляд в порядку нагляду. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків» (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року);

«одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами» (USTIMENKO v. UKRAINE, № 32053/13, § 46, ЄСПЛ, від 29 жовтня 2015 року);

«у декількох попередніх справах, у яких порушувалися доволі схожі процесуальні питання, Суд встановив, що коли строк для оскарження поновлюється після спливу значного періоду часу без жодної потреби у виправленні серйозних судових помилок чи недоліків правосуддя, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Тоді як вирішення питання про будь-яке поновлення строку на оскарження відноситься саме до повноважень національних судів, такі повноваження не є необмеженими. У кожній справі національні суди мають перевірити, чи є підстави для поновлення строку на оскарження виправданими, а також обґрунтувати своє рішення про поновлення строку. У цій справі провадження було відновлено після затримки у шість місяців, що є суттєво меншим періодом, аніж затримки у понад два роки та один рік відповідно у згаданих справах «Пономарьов проти України» та «Устименко проти України». Проте це не означає, що у цій справі для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції ВССУ користувався необмеженою свободою розсуду, розглядаючи питання про відновлення провадження за поданою із запізненням касаційною скаргою заступника прокурора Херсонської області. ВССУ повинен був застосовувати відповідні процесуальні норми згідно з принципом юридичної визначеності. З цього випливає, що ВССУ просто погодився з аргументом заступника прокурора про порушення строку з «поважних причин», оскільки про рішення апеляційного суду Херсонської області від 27 вересня 2011 року він дізнався зі звернення одного з опонентів заявника, поданого до прокуратури 04 квітня 2012 року, і задовольнив його клопотання про поновлення строку. Отже, було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції у зв`язку з відсутністю належного обґрунтування щодо відновлення провадження у справі заявника» (SABADASH v. UKRAINE № 28052/13, § 31-34, ЄСПЛ, від 23 липня 2019 року).

Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси (стаття 18 ЦПК України).

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково (частина перша статті 352 ЦПК України).

Аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

В постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження

№ 61-41547сво18) зроблено висновок, що «суд апеляційної інстанції має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питання про права та інтереси особи, яка не брала участі у справі, лише в межах відкритого апеляційного провадження. Якщо такі обставини не підтвердяться, апеляційне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України».

У разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі, і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 січня 2024 року у справі № 750/13149/21 (провадження № 61-6054сво23)).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21) вказано, що «прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. При цьому захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно».

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу (стаття 354 ЦПК України).

Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (частина перша статті 127 ЦПК України).

Можливість поновлення пропущеного процесуального строку пов`язана із наявністю саме поважних причин його пропуску. Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними та пов`язані із дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій. Клопотання чи заява про поновлення процесуального строку повинна містити роз`яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. В клопотанні чи заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості (див., зокрема, пункти 74, 75 постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 квітня 2024 року в справі № 752/8449/20).

Суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними (пункт 4 частини першої статті 358 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц (провадження

№ 61-14230сво18) зазначено, що «апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарженні не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження. Суд апеляційної інстанції не навів мотивів, за яких уважав причини пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції поважними. Сама по собі вказівка про наявність поважних причин для поновлення строку та/або погодження з доводами особи, яка подала апеляційну скаргу та відповідне клопотання, з урахуванням отримання представником ОСОБА_2 копії рішення 20 липня 2020 року, не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03 травня 2022 року в справі № 904/1875/19 зазначено, що:

«з приписів частини 2 статті 261 ГПК України не вбачається безумовного обов`язку суду відкрити апеляційне провадження у випадку подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки. Натомість, як вбачається з системного аналізу положень даної статті, суд у такому випадку надає оцінку наведеним апелянтом причинам пропуску строку апеляційного оскарження на предмет їх поважності.

Скаржник має враховувати, що звернення з апеляційною скаргою поза встановленим процесуальним законом строку оскарження судового рішення покладає на нього обов`язок доведення та обґрунтування відповідних обставин, що зумовили пропуск цього строку і у разі, коли відповідну апеляційну чи касаційну скаргу подано особою, не залученою до участі у справі. Разом з цим, неучасть у справі особи, яка звертається зі скаргою з посиланням на те, що рішення у цій справі стосується її прав та інтересів, не є безумовною підставою визнання причин пропуску строку поважними та поновлення цього строку.

Системний аналіз вказаних процесуальних норм свідчить, що подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки, захищає її саме від передбаченої частиною 2 статті 261 ГПК України безумовної відмови у відкритті апеляційного провадження (якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення), тобто незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, проте не звільняє вказану особу від обов`язку довести поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, передбаченого іншими вищенаведеними нормами ГПК України».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07 вересня 2023 року в справі № 752/6166/17 вказано, що:

«60. Системний аналіз вказаних процесуальних норм свідчить, що подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки, звільняє її від безумовної відмови у відкритті апеляційного провадження, незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, передбаченої ч. 2 ст. 261 ГПК України, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення. Проте в такому випадку особа не звільняється від обов`язку довести поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, передбаченого іншими вищенаведеними нормами ГПК України.

61. Отже, норми ГПК України підлягають застосуванню до всіх без виключення учасників судового процесу, а окремі норми визначають початок перебігу процесуального строку на оскарження судових рішень саме для осіб які не брали участі у розгляді справи, а суд вирішив питання про їх права та інтереси, та передбачають можливість поновлення процесуального строку на оскарження судових рішень. Суд у такому випадку надає оцінку наведеним апелянтом причинам пропуску строку апеляційного оскарження на предмет їх поважності.

62. Схожі за змістом правові висновки викладено у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.04.2019 у справі № 922/765/15 та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.07.2019 у справі № 5011-46/18261-2012, від 03.10.2019 у справі № 909/117/17, від 08.10.2019 у справі № 5011-46/18261-2012».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2023 року в справі № 1512/12762/12 зазначено, що:

«відповідно до пункту 1 частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Заявник має враховувати, що звернення з апеляційною скаргою поза встановленим процесуальним законом строком оскарження судового рішення покладає на нього обов`язок доведення та обґрунтування відповідних обставин, що зумовили пропуск цього строку і у разі, коли відповідну апеляційну скаргу подано особою, не залученою до участі у справі. Разом з цим, неучасть у справі особи, яка звертається зі скаргою, з посиланням на те, що рішення у цій справі стосується її прав та інтересів, не є безумовною підставою визнання причин пропуску строку поважними та поновлення цього строку.

Системний аналіз вказаних процесуальних норм свідчить про те, що подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки, захищає її саме від передбаченої частиною другою статті 358 ЦПК України безумовної відмови у відкритті апеляційного провадження (якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення), тобто незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, проте не звільняє вказану особу від обов`язку довести поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження».

Прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції України).

У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу (частини третя, четверта статті 56 ЦПК України).

Зокрема, згідно з пунктом 4 частини четвертої статті 185 ЦПК України заява повертається у випадках, коли відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» (тут і далі ? в редакції, чинній на час подання апеляційної скарги до суду) прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо апеляційна скарга подана особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписана, або підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено (пункт 1 частини п`ятої статті 357 ЦПК України).

Аналіз матеріалів справи свідчить, що:

25 вересня 2023 року рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 05 жовтня 2021 року оскаржено в апеляційному порядку прокурором в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України. Своє право звернення до суду з апеляційною скаргою керівник прокуратури обґрунтовував тим, що судовим рішення порушено права та інтереси держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України, яка не була залучена до участі у розгляді справи, тоді як вона уповноважена здійснювати в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд. При цьому, 15 вересня 2021 року Державна архітектурно-будівельна інспекція України припинила свою роботу, а відповідні питання щодо здійснення будівництва нерухомого майна та введення його в експлуатацію належать до виключної компетенції Державної інспекції архітектури та містобудування України. Водночас, Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції України у Полтавській області не є юридичною особою та не може мати відповідні права та обов`язки у справі. Позов пред`явлено до неналежних відповідачів, оскільки Полтавська міська рада та Департамент не є особами, які порушують, не визнають чи оспорюють права ОСОБА_1 ;

в апеляційній скарзі також міститься клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження мотивоване тим, що Державну інспекцію архітектури та містобудування України не було залучено до розгляду у справі, тоді як суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки; відповідно до статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність. Отже, повноваження прокуратури визначені Основним Законом та статтями 22-26 Закону України «Про прокуратуру» підлягають виконанню прокурорами та не можуть бути обмежені. Частиною третьою статті 358 ЦПК України передбачено, що строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі його пропуску з поважних причин. Водночас положення вказаної статті не визначають строк, протягом якого незалучені до участі у справі особи мають право на поновлення строку на апеляційне оскарження. Крім того, процесуальне законодавство не визначає конкретні строки щодо визначення судом меж поважності. Згідно з інформацію Полтавської міської ради від 15 червня 2023 року прокурор наділений правомочностями на здійснення представництва інтересів Полтавської міської ради щодо питань, порушених в листі. 22 серпня 2023 року прокурор ознайомився з матеріалами справи. Вказані обставини свідчать про те, що строк на апеляційне оскарження пропущений прокурором з поважних причин та підлягає поновленню на підставі частини третьої статті 354 ЦПК України;

ухвалою Полтавського апеляційного суду від 23 жовтня 2023 року апеляційну скаргу залишено без руху та надано прокурору строк для усунення недоліків, а саме сплати судового збору та наведення інших поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження. Апеляційний суд, обґрунтовуючи залишення апеляційної скарги без руху в цій частині, вказав, що в долученому до апеляційної скарги листі Державної архітектури та містобудування України вказано, що під час ухвалення рішення у справі Октябрський районний суд не вирішував питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; ухвалою Полтавського апеляційного суду від 16 листопада 2023 року за клопотанням прокурора продовжено процесуальний строк для усунення недоліків апеляційної скарги, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення копії цієї ухвали;

відмовляючи у відкритті апеляційного провадження апеляційний суд на підставі пункту 4 частини першої статті 358 України (наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними) апеляційний суд належним чином не мотивував такого рішення та фактично керувався тим, що прокурор не довів в нього права апеляційного скарження, оскільки Державна інспекція архітектури та містобудування України заперечує факт вирішення рішенням суду першої інстанції питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки;

апеляційний суд не звернув увагу, що процесуальним наслідком подання апеляційної скарги прокурором в інтересах держави, який не обґрунтував визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, є повернення апеляційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 185 ЦПК України (відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави);

втім касаційний суд погоджується з висновком апеляційного суду, що наведені прокурором причини пропуску строку на апеляційне оскарження є неповажними, що є підставою відмови у відкритті апеляційного провадження згідно з пунктом 4 частини першої статті 358 ЦПК України, оскільки ні доводи апеляційної скарги прокурора, ні касаційної скарги, не містять належних причин для поновлення відповідного процесуального строку після спливу значного періоду часу, а додані до апеляційної скарги прокурора документи свідчать, що прокурор принаймні із січня 2023 року був обізнаний із рішенням суду першої інстанції та 23 січня 2023 року звертався до Полтавської міської ради щодо необхідності захисту інтересів держави як до органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а також Державної інспекції архітектури та містобудування України, отримав відповіді від цих органів у лютому та в червні 2023 року (а. с. 39, 47, 53, 58). При цьому слід врахувати, що участь в цій справі брав Департамент ДАБІ у Полтавській області, а апеляційна скарга на рішення місцевого суду подана прокурором майже через 2 роки після його ухвалення.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Тому оскаржене рішення слід змінити в мотивувальній частині.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що ухвала апеляційного суду частково постановлена без дотримання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржене судове рішення змінити в мотивувальній частині, а в іншій частині залишити без змін.

Керуючись статтями 400 402 406 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури задовольнити частково.

Ухвалу Полтавського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І Пархоменко