Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 13.03.2019 року у справі №761/46513/17

Постанова

Іменем України

19 грудня 2019 року

м. Київ

справа №761/46513/17

провадження №61-4654св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра"

третя особа - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 04 вересня

2018 року у складі судді Осаулова А. А. та постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2019 року у складі колегії суддів: Вербової І. М., Саліхован В. В., Соколової В. В.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду до з позовом публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" (далі - ПАТ КБ "Надра", банк) в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "КБ "Надра", третя особа - ОСОБА_2, в якому просила визнати договір поруки, укладений 26 вересня 2008 року нею та банком припиненим.

Позов мотивовано тим, що 26 вересня 2008 року між ВАТ КБ "Надра" та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 34 000 доларів США для проведення розрахунків по договору купівлі-продажу від 26 вересня 2008 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, згідно якого позичальник набула у власність нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1.

Згідно умов кредитного договору, відсотки за користування кредитом розраховуються банком на підставі відсоткової ставки в розмірі 10,99 % річних.

Кредит надано строком до 12 квітня 2019 року.

Пунктами 3.3.1. та 3.3.3. кредитного договору визначено, що позичальник повертає кредит та сплачує нараховані відсотки шляхом сплати щомісячно до 10 числа поточного місяця мінімально необхідний платіж у розмірі 528,34 доларів США.

У якості забезпечення виконання позичальником умов кредитного договору, 26 вересня 2006 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір поруки, за умовами якого остання поручилась перед банком за виконання ОСОБА_2 умов кредитного договору.

У зв'язку з несвоєчасним виконанням ОСОБА_2 зобов'язань за кредитним договором у частині повернення тіла кредиту та сплати процентів, банк надіслав претензії до позичальника ОСОБА_2 від 27 квітня 2010 року та поручителя ОСОБА_1 від 27 квітня 2010 року, в яких міститься вимога щодо дострокового погашення загальної заборгованості за кредитним договором на протязі 3-х робочих днів з дня надсилання претензії, тобто 30 квітня 2010 року. Оскільки у встановлений Банком строк - 30 квітня 2010 року, позичальником та поручителем не було виконане зобов'язання, 25 травня 2012 року Банком було подано позовну заяву про стягнення основного боргу за кредитним договором, відсотків та пені за користування кредитом.

Так, договором поруки від 26 вересня 2008 року строк дії поруки не встановлений, а отже початком перебігу встановленого законом шестимісячного строку звернення з вимогою до поручителя ОСОБА_1 є дата закінчення строку, визначеного претензією від 27 квітня 2010 року про сплату всієї суми заборгованості по кредитному договору, тобто до 30 квітня 2010 року.

Таким чином, банк змінив строк виконання основного зобов'язання за кредитним договором, встановивши новий строк у своїй вимозі про повне погашення кредитної заборгованості 30 квітня 2010 року.

Разом з тим, Банк не пред'явив вимогу до поручителя ОСОБА_1 у строк до 30 жовтня 2010 року, тобто протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання - 30 квітня 2010 року, а з позовною заявою (вимогою) про стягнення заборгованості по кредитному договору звернувся лише у травні 2012 року, у зв'язку з чим порука ОСОБА_1 за зобов'язаннями ОСОБА_2 за кредитним договором є припиненою.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 04 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 23 січня 2019року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що позивачем не доведено обставин припинення поруки у відповідності до вимог частини 4 статті 559 ЦК України, а тому підстав для задоволення позову немає. Крім того, рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 01 жовтня 2012 року, яке набрало законної сили, задоволено вимоги кредитора до поручителя, а тому підстави для застосування положень частини 4 статті 559 УК України відсутні, оскільки порука не може бути припинена після ухвалення рішення суду у справі про стягнення, у тому числі, з поручителя кредитної заборгованості, під час вирішення якої суд обов'язково перевіряє строк дії поруки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та задовольнити позов.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про можливість припинення поруки лише протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання, а у даній справі строк дії основного зобов'язання настане лише у квітні 2019 року.

Судами не враховано, що у вимозі від 27 квітня 2010 року зазначено, що банк вимагає у строк в три дні з дня надсилання претензії погасити борг за всією сумою кредиту, відсотками та пенею, що станом на 26 квітня 2010 року становить 34 492,89 доларів США. В розрахунку заборгованості саме станом на квітень 2010 року, загальна сума боргу складає 34 492,89 доларів США, складові якої прописані у вимозі-претензії. Банк надіслав сторонам вимогу-претензію після допущення позичальником прострочення по сплаті щомісячного мінімального платежу на протязі 5 місяців поспіль, а до суду банк звернувся лише у травні 2012 року.

Таким чином, позивачем доведено належними та допустимими доказами факт зміни банком строку виконання основного зобов'язання з квітня 2010 року, шляхом надіслання вимоги про дострокове повернення кредиту.

Суди попередніх інстанцій неправильно визначились з датою спливу шестимісячного строку, встановленого частиною 4 статті 559 ЦК України для звернення кредитора з вимогою про виконання основного зобов'язання, не дослідили належним чином розрахунок заборгованості, у зв'язку з чим неправильно встановили фактичні обставини справи, а також не надали правильної оцінки усім доказам, наявним у матеріалах даної справи.

Дійшовши висновків щодо здійснення позичальником сплати коштів по заборгованості, суди не дослідили належним чином розмір сплачуваних сум, періодичність здійснення сплати та наявність прострочених платежів.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суди попередніх інстанцій помилково послались на те, що рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 01 жовтня 2012 року, яке набрало законної сили, задоволено вимоги кредитора до поручителя, а тому підстави для застосування положень частини 4 статті 559 ЦК України - відсутні.

Судами не враховано, що наявність рішення суду про стягнення з поручителя заборгованості за кредитним договором не позбавляє поручителя можливості звернутися до суду за захистом своїх прав з підстав, передбачених статтею 16 ЦК України, у тому числі щодо визнання поруки припиненою. Наведене узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 16 жовтня 2013 року у справі № 6-107цс13.

Суди безпідставно взяли до уваги вказане судове рішення, оскільки з його тексту не вбачається, що судом вирішувалось питання щодо поруки, зокрема не встановлювалось відсутність підстав для її припинення.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, ПАТ КБ "Надра", заперечує проти доводів позивача та просить залишити ухвалені у справі рішення без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.

Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи до суду не надійшов.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини, встановлені судами

26 вересня 2008 року між ВАТ "КБ "Надра", правонаступником якого є ПАТ "КБ "Надра", та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала у кредит грошові кошти у розмірі 34 000 доларів США зі сплатою 10,99% річних для придбання нерухомості строком користування до 12 квітня 2019 року.

У забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, між ВАТ
"КБ "Надра" та ОСОБА_1 укладено договір поруки, за умовами якого поручитель поручається перед кредитором за належне виконання позичальником взятих на себе зобов'язань, що виникають з кредитного договору.

У зв'язку із неналежним виконанням зобов'язань за кредитним договором, 27 квітня 2010 року банк надіслав претензії позичальнику та поручителю, в яких вимагав протягом 3-х робочих днів з дня надіслання претензії погасити перед банком заборгованість за кредитом станом на 26 квітня 2010 року в сумі 34 492,89
доларів США.

25 травня 2012 року ПАТ КБ "Надра" звертався з позовом до Сторожинецького районного суду Чернівецької області про солідарне стягнення заборгованості з ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за вищевказаним кредитним договором.

Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 01 жовтня 2012 року, яке набрало законної сили та має преюдиційне значення, позов ПАТ КБ "Надра" задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь банку заборгованість за кредитним договором в розмірі 278 308,88 грн.

Як вбачається зі змісту вищевказаного судового рішення, ОСОБА_5 та його представник були присутні під час розгляду справи та позов визнали частково.

Також в рішенні суду зазначено щодо листів-претензій банку від 27 квітня 2010 року, тобто суд надавав оцінку таким вимогам. Зустрічний позов про визнання поруки припиненою відповідачами не заявлявся.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Звернувшись до суду з даним позовом, позивач, у якості правової підстави для припинення поруки посилається на частину 4 статті 559 ЦК України, зокрема на те, що банк протягом шести місяців не пред'явив до неї позову у строк до 30 жовтня 2010 року, тобто протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання - 30 квітня 2010 року, як зазначено у письмовій вимозі банку. Позовна заява про стягнення заборгованості по кредитному договору подана лише у травні 2012 року, тобто після спливу шестимісячного строку.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1054 ЦК України).

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 1049 ЦК України).

Виконання зобов'язання може забезпечуватися порукою (частина 1 статті 546 ЦК України).

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі (частини 1 , 2 статті 553 ЦК України).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Відтак, порука є додатковим (акцесорним) способом забезпечення виконання зобов'язань, а тому має юридичне значення доти, поки не припинене основне зобов'язання.

Відповідно до частини 4 статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, порука припиняється після закінчення строку, встановленого у договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Велика Палата Верховного Судуу постанові від 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16-ц (провадження №14-318цс18), враховуючи встановлену законодавцем правову природу поручительства, як додаткового (акцесорного) зобов'язання до основного договору та пряму залежність від його умов, відступила від правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 26 листопада 2014 року (справа № 6-75цс14), від 03 лютого 2016 року (справа № 6-2017цс15) та від 06 липня 2016 року (справа № 6-1199цс16) про презумпцію чинності поруки та неможливість її припинення на підставі частини 4 статті 559 ЦК України з огляду на наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості, оскільки таке рішення саме по собі свідчить про закінчення строку дії договору.

А тому на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, порука не поширюється, якщо інше не встановлене договором поруки.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що строк діїосновного зобов'язання встановлено у кредитному договорі до квітня2019 року, у 2010 році банк направляв листи-претензії про необхідність сплати заборгованості по кредиту, та з цього часу, тобто з 2010 року по 2012 року позичальник сплачував кошти по погашенню заборгованості.

Надаючи оцінку змісту направлених банком позичальнику і поручителю листів-претензій, з урахуванням часткового погашення позичальником заборгованості та обставин, встановлених у рішенні Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 01 жовтня 2012 року про стягнення заборгованості, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що за результатами направлення вказаних листів-претензій (до звернення до суду з позовомпро стягнення заборгованості) банк не змінив у порядку, встановленому умовами кредитного договору та частиною 2 статті 1050 ЦК України, строк виконання позичальником основного зобов'язання.

При цьому, суди дали оцінку змісту рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 01 жовтня 2012 року у справі про стягнення заборгованості, з якого встановили, що ОСОБА_5 та його представник були присутні під час розгляду справи та позов визнали частково. Також в рішенні суду зазначено щодо листів-претензій банку від 27 квітня 2010 року, тобто суд надавав оцінку їх змісту.

Таким чином, банк у межах строку дії кредитного договору до настання строку виконання основного зобов'язання пред'явив до позичальника і до поручителя в судовому порядку вимогу про стягнення заборгованості за вказаним договором. При цьому до звернення до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості банк не змінив у порядку, встановленому умовами кредитного договору та частиною 2 статті 1050 ЦК України, строк виконання позичальником основного зобов'язання.

З наведеного випливає, що банк пред'явив позов до поручителя про стягнення заборгованості за кредитним договором з дотриманням положень частини 4 статті 559 ЦК України щодо строків припинення поруки.

У справі, яка переглядається, предметом розгляду є припинення договору поруки та, відповідно, зобов'язання за ним, яке виникло до набрання законної сили рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 01 жовтня 2012 року про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором з позичальника і поручителя. При цьому, сам лише факт прийняття рішення у справі, згідно з яким стягнуто грошові кошти за договором кредитування, не є підставою для визнання припиненим спірного зобов'язання, що у свою чергу не може бути підставою для визнання договору поруки припиненим.

Відповідальність поручителя за заборгованість, встановлену зазначеним рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 01 жовтня 2012 року, яке набрало законної сили, не припинилася

У цій справі з підстав, заявлених позивачем, порука не може бути визнана припиненою незалежно від того, що у рішенні Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 01 жовтня 2012 року обставини щодо її припинення не з'ясовувалися, а зустрічний позов при розгляді справи не пред'являвся, оскільки встановлено, що банк пред'явив позов до поручителя про стягнення заборгованості за кредитним договором з дотриманням положень частини 4 статті 559 ЦК України щодо строків припинення поруки.

За таких обставин, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно виходив з того, що позивачем не доведено обставин припинення поруки, передбачених частиною 4 статті 559 ЦК України, у зв'язку з чим, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а спрямовані виключно на доведення необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, зокрема в тому контексті, який на думку позивача, свідчить про припинення поруки за наявності судового рішення про стягнення з поручителя боргу, - зміну банком строку виконання основного зобов'язання шляхом направлення 27 квітня 2010 року листів-претензій та пропуск у зв'язку із цим шестимісячного строку пред'явлення вимоги до поручителя

Вказані доводи касаційної скарги не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки в силу приписів статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не може вдаватись до встановлення або до оцінки обставин, що не були встановлені в оскаржуваних рішеннях, не вирішує питання про достовірність або недостовірність доказів чи про перевагу одних доказів над іншими.

Усправі, яка переглядається, судами надано належну оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу приписів статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій.

Доводи касаційної скарги за своїм змістом є аналогічними аргументам апеляційної скарги позивача, які належним чином перевірені апеляційним судом.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 04 вересня

2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

І. В. Литвиненко

І. М. Фаловська