Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.09.2018 року у справі №345/3998/17

Постанова

Іменем України

19 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 345/3998/17

провадження № 61-42115св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Журавель В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 23 квітня 2018 року у складі судді Миговича О. М. та постанову апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 липня 2018 року у складі колегії суддів: Мелінишин Г. П., Пнівчук О. В., Томин О. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що з 16 липня 1994 року вона перебувала з відповідачем у шлюбі, який рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 21 вересня 2017 року розірвано.

За час спільного проживання вони побудували житловий будинок, що розташований на АДРЕСА_1,поділ якого добровільно здійснити не можуть.

На підставі статей 60, 69, 70 СК України позивач просила визнати право власності за кожним із подружжя на Ѕ частину вказаного будинку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 23 квітня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Здійснено поділ спільного майна подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на ј частину будинку АДРЕСА_1, а за ОСОБА_2 - на 3/4 його частини.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 202,30 грн судових витрат.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що будівництво спірного будинку було розпочато відповідачем та членами його сім'ї у травні 1991 року, а завершено - у березні 1994 році, тобто до укладення шлюбу з позивачем. Позивач не надала суду доказів на підтвердження своєї участі у будівництві спірного будинку.

Короткий зміст постанови апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 липня 2018 року рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 23 квітня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1

В порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності за кожним на Ѕ частину будинку АДРЕСА_1, вартістю 880 917 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 7 708,04 грн понесених судових витрат.

Апеляційний суд виходив із того, що будівництво спірного будинку здійснювалось під час перебування сторін у шлюбі, зазначений будинок є їх спільним сумісним майном, який відповідно до статей 69, 70 СК України підлягає поділу між сторонами у рівних частках.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погодившись з таким вирішенням спору, ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що спірний будинок є спільною сумісною власністю, при цьому не врахували, що будівництво будинку здійснювалось до укладення шлюбу з позивачем.

Крім того, неповно з'ясували обставини, що мають значення для вирішення справи, не надали належної оцінки усім доказам та доводам, не врахували, що позивач не надала доказів придбання будівельних матеріалів.

Відзив/заперечення на касаційну скаргу

ОСОБА_1 подала відзив, у якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, які ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та витребувано з Калуського міськрайонного суду зазначену справу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 16 липня 1994 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб, який розірвано рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 21 вересня 2017 року.

Згідно з рішенням виконавчого комітету Калуської міської ради Івано-Франківської області від 17 жовтня 1991 року ОСОБА_2 надано у безстрокове користування земельну ділянку з земель міської забудови у м. Калуші, площею 600 кв. м, для будівництва житлового будинку житловою площею до 80 кв. м, загальною площею до 140 кв. м та зобов'язано його протягом місяця з дня прийняття рішення одержати у головного архітектора міста будівельний паспорт на забудову земельної ділянки.

07 травня 1991 року районним архітектором видано ОСОБА_2 будівельний паспорт на забудову земельної ділянки, виділеної індивідуальному забудовнику на АДРЕСА_2 назву АДРЕСА_1.

Апеляційний суд установив, що згідно рішення виконавчого комітету Калуської міської ради Івано-Франківської області від 17 грудня 2003 року № 597 "Про прийняття в експлуатацію завершених будівництвом індивідуальних житлових будинків" житловий будинок АДРЕСА_1 прийнятий в експлуатацію (додаток 1 до рішення № 6).

На підставі вказаного рішення, 22 січня 2004 року ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на зазначений будинок.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Предметом касаційного оскарження є рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог про поділ майна подружжя та постанова апеляційної інстанцій, якою скасовано рішення суду першої інстанції та позовні вимоги задоволено. Оскільки рішення суду першої інстанції скасовано постановою апеляційного суду, тому воно не переглядається касаційним судом.

Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Згідно зі статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

У постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію про те, що зазначені норми свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Виходячи з принципу диспозитивності, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Апеляційний суд установив, що будівництво спірного будинку, прийняття його в експлуатацію та набуття будинку у власність здійснювалось під час перебування сторін у шлюбі.

Джерелом набуття спірного будинку у власність були як доходи сторін, так і допомога батьків їх сім'ї.

Факт будівництва спірного будинку у період з травня 1991 року до березня 1994 році, тобто до укладення шлюбу сторонами, та за рахунок власних коштів відповідача та коштів його членів сім'ї, ОСОБА_2 не довів, тобто презумпцію права спільної сумісної власності майна колишнього подружжя ним не спростовано, що є його процесуальним обов'язком.

Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи спір неповно з'ясували обставини, що мають значення для вирішення справи, не надали належної оцінки усім доказам та доводам, не врахували, що позивач не надала доказів придбання будівельних матеріалів, колегія суддів відхиляє, оскільки вони по своїй суті зводяться до необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Інші доводи касаційної скарги не містять у собі посилань на обставини чи докази, якими спростовуються встановлені судом обставини.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги та залишення без змін постанови апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 липня 2018 року, оскільки судове рішення є законним та обґрунтованим.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Журавель

Н. О. Антоненко

М. М. Русинчук