Постанова

Іменем України

10 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 278/3176/19

провадження № 61-3076св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, подану адвокатом Кравчуком Василем Івановичем, на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 11 червня 2020 року, ухвалене у складі судді Дубовік О. М., та постанову Житомирського апеляційного суду від 14 січня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Галацевич О. М., Борисюка Р. М., Микитюк О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 04 лютого 2017 року між нею та відповідачем укладений договір позики, згідно з умовами якого вона надала відповідачу у борг грошові кошти у розмірі 627 760,00 грн, що на момент укладення договору становило еквівалент 22 420,00 дол. США. Відповідач зобов'язався здійснювати погашення заборгованості частинами згідно з передбаченим у договорі позики графіком, однак взяті на себе зобов'язання не виконує.

З урахуванням зазначеного та заяви про збільшення позовних вимог, ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача на її користь борг у сумі 627 760,00 грн, що не може бути менше суми еквівалентної 22 420,00 дол. США, індекс інфляції за весь час прострочення сплати грошових коштів (позики) з 16 лютого 2017 року по 27 січня 2020 року в сумі 170 499,62 грн, 3 % річних за користування грошовими коштами (позикою) від простроченої суми за період з 16 лютого 2017 року до 27 січня 2020 року в сумі 55 514,26 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 11 червня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1: заборгованість за договором позики від 04 лютого 2017 року в сумі 627 760,00 грн, що станом на момент ухвалення рішення становить не менше 22 420,00 дол. США; індекс інфляції за весь час прострочення сплати грошових коштів (позики) з 16 лютого 2017 року до 27 січня 2020 року в сумі 124 533,20 грн; 3 % річних за користування грошовими коштами (позикою) від простроченої суми за період з 16 лютого 2017 року до 27 січня 2020 року в сумі 32 455,68 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач своєчасно не повернув суму позики, а тому з нього підлягає стягненню борг у розмірі 627 760,00 грн, що станом на момент ухвалення рішення є не меншим ніж 22 420,00 дол. США, а також згідно зі статтею 625 ЦК України інфляційні втрати в сумі 124 533,20 грн та 3 % річних за користування грошовими коштами (позикою) в сумі 32 455,68 грн.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 14 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 11 червня 2020 року змінено, зменшено суму індексу інфляції за весь час прострочення з 124
533,20 грн до 81 658,54 грн та збільшено 3 % річних за користування грошовими коштами з 32 455,68 грн до 38 729,35 грн, зменшено суму судового збору з 8
537,74 грн до 7 481,62 грн.

У іншій частині рішення суду залишено без змін.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо розміру сум, стягнутих відповідно до статті 625 ЦК України.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав для стягнення інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції посилався на те, що зобов'язання з передачі та повернення суми позики визначено сторонами у договорі в національній валюті. Позичальник не довів, що отримав позику в іноземній валюті, а тому зазначення у договорі про повернення суми позики не менше ніж її розмір в еквіваленті іноземної валюти не звільняє боржника від обов'язку повернути борг в національній валюті з урахуванням інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України.

Не приймаючи посилання відповідача на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 01 березня 2017 у справі № 6-284цс17, апеляційний суд зазначив, що фактичні обставини у цій справі є відмінними від фактичних обставин справи, що переглядається, а викладена Верховним Судом України правова позиція стосувалася порядку застосування офіційного курсу валют Національного банку України при поверненні боргу за договором позики.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У березні 2021 року ОСОБА_2 в особі адвоката Кравчука В. І. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1, не встановили факт передачі та отримання відповідачем коштів, не звернули уваги на те, що у договорі позики відсутні підписи сторін, що підтверджують саме факт передачі та факт отримання ним грошової суми.

Стягуючи з нього на користь позивача суму інфляційних втрат, суди не врахували, що у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною 2 статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає таке: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 621/2725/17 (провадження № 61-1990св19) та від 03 квітня 2020 року у справі № 561/910/18 (провадження № 61-13992св19), а також у постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17.

Інші сторони не скористалися правом подати відзиви на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2021 року у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 вересня 2021 року справу призначено колегії суддів у складі:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

04 лютого 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений у простій письмовій формі договір позики, згідно з умовами якого ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 у власність гроші у сумі 627 760,00 грн, що на момент укладання договору становило еквівалент 22 420,00 дол. США, на умовах викладених в цьому договорі, а відповідач прийняв ці гроші та зобов'язався повернути суму грошей, що не може бути менше суми еквівалентної 22 420,00 дол. США.

Пунктом 1 договору позики передбачено, що факт передачі та отримання грошових коштів буде підтверджуватися підписами сторін на цьому договорі. Сума в гривнях змінюється в залежності від курсу продажу долара США на момент погашення позики.

Згідно з пунктом 2 договору позики позикодавець передав позичальнику гроші терміном до четвертого лютого дві тисячі вісімнадцятого року (включно), а позичальник зобов'язується повернути та позикодавець прийняти гроші не пізніше четвертого лютого дві тисячі вісімнадцятого року (включно).

Відповідно до пункту 3 договору позики сторони дійшли згоди, що виконання зобов'язання за цим договором має бути здійснено в готівковій формі за місцем проживання позикодавця згідно з таким графіком:

- 7 980,00 грн (що становить еквівалент 285,00 дол. США) в строк з 04 лютого 2017 року по 15 лютого 2017 року;

- 7 980,00 грн (що становить еквівалент 285,00 дол. США) в строк з 04 березня 2017 року по 15 березня 2017 року;

- 7 980,00 грн (що становить еквівалент 285,00 дол. США) в строк з 04 квітня 2017 року по 15 квітня 2017 року;

- 7 980,00 грн (що становить еквівалент 285,00 дол. США) в строк з 04 травня 2017 року по 15 травня 2017 року;

- 7 980,00 грн (що становить еквівалент 285,00 дол. США) в строк з 04 червня 2017 року по 15 червня 2017 року;

- 7 980,00 грн (що становить еквівалент 285,00 дол. США) в строк з 04 липня 2017 року по 15 липня 2017 року;

- 7 980,00 грн (що становить еквівалент 285,00 дол. США) в строк з 04 серпня 2017 року по 15 серпня 2017 року;

- 7 980,00 грн (що становить еквівалент 285,00 дол. США) в строк з 04 вересня 2017 року по 15 вересня 2017 року;

- 7 980,00 грн (що становить еквівалент 285,00 дол. США) в строк з 04 жовтня 2017 року по 15 жовтня 2017 року;

- 7 980,00 грн (що становить еквівалент 285,00 дол. США) в строк з 04 листопада 2017 року по 15 листопада 2017 року;

- 7 980,00 грн (що становить еквівалент 285,00 дол. США) в строк з 04 грудня 2017 року по 15 грудня 2017 року;

- 7 980,00 грн (що становить еквівалент 285,00 дол. США) в строк з 04 січня 2018 року по 15 січня 2018 року;

- 532 000,00 грн (що становить еквівалент 19 000,00 дол. США) в строк до 04 лютого 2018 року.

Пунктом 4 договору позики передбачено, що позичальник має право достроково повернути позикодавцю суму позики. Факт сплати буде підтверджуватися підписами сторін на примірнику договору сторін.

За порушення умов договору винна сторона відшкодовує завдані збитки у порядку, передбаченому чинним законодавством (пункт 8 договору позики).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам судові рішення відповідають не у повному обсязі.

Щодо позовних вимог про стягнення основного боргу та 3 % річних

Відповідно до частини 1 статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог частини 1 статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У частині 1 статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог частині 1 статті 627 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Частиною 1 статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Частиною 1 статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини 1 статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до частини 1 статті 1050 ЦК України.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що відповідач не виконав умов укладеного із позивачем договору позики, тому дійшли правильного висновку, що відповідач зобов'язаний сплатити позивачу суму основного боргу та 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов правильного висновку про збільшення 3 % річних за користування грошовими коштами з 32 455,68
грн до 38 729,35 грн.

Доводи касаційної скарги про те, що суд не встановив факт передачі грошових коштів, є безпідставними, оскільки такий факт підтверджується підписами сторін на договорі, що відповідає умовам договору.

Крім того, як правильно зазначив апеляційний суд, відповідач у відзиві на позовну заяву не заперечував факт отримання грошових коштів за договором позики.

Також на забезпечення вимог ОСОБА_1 за договором позики від 04 лютого 2017 року, у цей же день укладений договір іпотеки із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, відповідно до якого ОСОБА_2 передано в іпотеку належне йому нерухоме майно.

Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат

Статтею 192 ЦК України передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною 4 статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII "Про зовнішньоекономічну діяльність", Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті".

Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству України.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

Оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті - гривні, то норми частини 2 статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням установленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначене договором у гривні.

У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти.

Подібний правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постанові від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19).

Отже, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про стягнення інфляційних втрат не узгоджуються із нормами цивільного законодавства України, які судами застосовано неправильно.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною 1 статті 412 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 412 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

З огляду на наведене колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, судові рішення в частині стягнення інфляційних втрат скасувати та у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат відмовити. Рішення суду першої інстанції в не зміненій апеляційним судом частині та постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення основного боргу та 3 % річних залишити без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).

Відповідно до частини 2 статті 141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (частина 10 статті 141 ЦПК України).

У зв'язку із частковим задоволенням касаційної скарги ОСОБА_2, скасуванням судових рішень в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат і ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, судові витрати, сплачені сторонами у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, підлягають перерозподілу пропорційно до задоволених вимог.

Ціна позову - 853 773,88 грн. Розмір задоволених позовних вимог становить

683 274,25 грн або 80,02 %.

За подання позову у суді першої інстанції ОСОБА_1 сплатив 8 537,73 грн.

За подання апеляційної скарги ОСОБА_2 сплатив судовий збір у розмірі 12 806,70
грн.

За подання касаційної скарги ОСОБА_2 сплатив судовий збір у розмірі 17 075,48
грн.

Отже, за подання позовної заяви зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 слід стягнути судовий збір у розмірі 6 830,18 грн (8 537,73 х 80,02/100).

За подання апеляційної скарги з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 слід стягнути судовий збір у розмірі 2 558,78 грн (12 806,70 грн - 10 247,92 грн (12 806,70 х 80,02/100)).

За подання касаційної скарги з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 слід стягнути судовий збір у розмірі 3 411,69 грн (17 075,48 грн - 13 663,79 грн (17 075,48 х 80,02/100)).

З урахуванням часткового задоволення позову, ОСОБА_2 має сплатити на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору за подання позову у загальному розмірі 6 830,18 грн, а ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної та касаційних скарг в розмірі 5 970,47 грн.

З урахуванням частини 10 статті 141 ЦПК України остаточний розмір судового збору, який підлягає стягненню із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 становить 859,71
грн.

Керуючись статтями 400, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2, подану адвокатом Кравчуком Василем Івановичем, задовольнити частково.

Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 11 червня 2020 року в не зміненій апеляційним судом частині та постанову Житомирського апеляційного суду від 14 січня 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про стягнення суми основного боргу за договором позики та 3 % річних залишити без змін.

Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 11 червня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 14 січня 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат скасувати, ухвалити в цій частині позовних вимог нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про стягнення інфляційних втрат у розмірі 170 499,62 грн відмовити.

Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 11 червня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 14 січня 2021 року в частині розподілу судового збору скасувати.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 859,71 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р.

А. Лідовець