Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.09.2018 року у справі №454/2524/17

Постанова

Іменем України

22 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 454/2524/17

провадження № 61-43290св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 23 квітня 2018 року у складі судді Струс Т. В. та постанову апеляційного суду Львівської області від 24 липня 2018 року у складі колегії суддів: Шандри М. М., Левика Я. А., Струс Л.Б.,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення аліментів.

Позовна заява мотивована тим, що 12 жовтня 2001 року між сторнами зареєстровано шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 року у сторін народився син - ОСОБА_7. Сторони проживали спільно до 2015 року. На даний час неповнолітній син сторін знаходиться на утриманні позивачки, оскільки відповідач ухиляється від його утримання, матеріальної допомоги дитині не надає навіть у мінімальному розмірі. Позивачці відомо що відповідач аліментів нікому не сплачує, стягнення по виконавчих документах із відповідача не проводяться, інших неповнолітніх дітей, повнолітніх дочки, сина немає. Про офіційну трудову діяльність відповідача їй відомо, що він працює в Республіці Польща, неофіційно, отримує дохід орієнтовно у розмірі

3 000,00 польських злотих, що еквівалентно 22 050,00 грн. Вважає, що кошти в сумі 5 512,50 грн, що становить 1/4 від 22 050,00 грн є справедливою сумою для сплати аліментів. Просить суд стягувати із відповідача на її користь аліменти на утримання сина ОСОБА_7 в розмірі

5 512,50 грн щомісячно до досягнення сином повноліття.

Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 23 квітня

2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що неповнолітній син сторін проживає разом із матір?ю відповідача у його квартирі, витрати по утриманню якого несе виключне відповідач.

Постановою апеляційного суду Львівської області від 24 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення.

Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 23 квітня

2018 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_4, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, зазначивши, що рішення суду відповідає вимогам процесуального та матеріального права, обставинам справи, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

21 серпня 2018 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Сокальського районного суду Львівської області від 23 квітня 2018 року та постанову апеляційного суду Львівської області від 24 липня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд безпідставно позбавив ОСОБА_4 права на отримання аліментів на утримання сина до досягнення ним повноліття.

Судом не надано інформації представнику позивача на заяву від 24 липня 2018 року щодо родинних відносин судді Струс Т. В. та судді Струс Л. Б., оскільки за попередньою інформацією заявника суддя Струс Л. Б. є рідною тіткою судді Струс Т. В., а тому заявник вважає, що судове рішення апеляційного суду є упередженим та винесеним з порушенням норм статті 36 ЦПК України.

У вересні 2018 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а аргументи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

За змістом статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина перша,третя статті 181 СК України).

Згідно роз?яснень, викладених в пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом. Згідно з частиною третьою 3 статті 181 СК України аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (стаття 183 цього Кодексу) або в твердій грошовій сумі (стаття 184 СК) і виплачуються щомісячно.

Системний аналіз норм статей 180 181 СК України з врахуванням роз?яснень, викладених в пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від

15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», дає підстави дійти висновку проте, що право на стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини має той з батьків, з ким проживає неповнолітня дитина.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог. Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що неповнолітня дитина - ОСОБА_7 проживає разом з матір?ю відповідача, що також підтверджується актом про фактичне місце проживання від

24 листопада 2017 року (а. с. 25), а відповідач не ухиляється від обов'язку по утриманню дитини.

Доводи заявника про те, що судом не надано інформації представнику позивача на заяву від 24 липня 2018 року щодо родинних відносин судді

Струс Т. В. та судді Струс Л. Б., оскільки за попередньою інформацією заявника суддя Струс Л. Б. є рідною тіткою судді Струс Т. В., а тому рішення апеляційного суду є упередженим та винесеним з порушенням норм статті 36 ЦПК України, - є безпідставними. Матеріали справи не містять вказаної заяви, а позивачем не заявлялося клопотання про відвід судді з підстав, передбачених статтею 36 ЦПК України.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів, наявних в матеріалах справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6залишити без задоволення.

Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 23 квітня

2018 року та постанову апеляційного суду Львівської області від 24 липня

2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

В. М.Коротун

М. Є.Червинська